ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 р.

Справа № 440/1553/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визначення учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кукоба О.О., м. Полтава) від 08.07.2019 року по справі № 440/1553/19

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 26.02.19 № 2/ІІ.2/XVI/4 про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій; зобов`язати відповідача повторно розглянути надані документи та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, як особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення; зобов`язати відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій встановленого законом зразка.

В обґрунтування позовних вимог посилався на протиправність спірного рішення та його невідповідність вимогам чинного законодавства. За твердженням позивача, з метою отримання статусу учасника бойових дій ним наданий повний перелік документів, визначених законом, якими у своїй сукупності підтверджено факт участі ОСОБА_1 у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, під час перебування у районах антитерористичної операції у період її проведення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року по справі № 440/1553/19 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 26 лютого 2019 року №2/ІІ.2/XVI/4 про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій; зобов`язано Комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2018 року про надання статусу учасника бойових дій з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, як особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а також видати посвідчення учасника бойових дій встановленого законом зразка відмовлено.

Апелянт, Комісія Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визначення учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині задоволенні позовних вимог, судом апеляційної інстанції рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20.02.2018 р. № 504 майора поліції ОСОБА_1 (0064801), оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, направлено до Головного управління Національної поліції в Луганській області для проходження стажування у період з 22 лютого по 22 травня 2018 року (а.с. 125-128).

Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 13.03.2018 р. № 914 з 05.03.2018 р. припинено стажування позивача у Сєвєродонецькому відділі поліції ГУНП в Луганській області та направлено на стажування до управління карного розшуку ГУНП в Луганській області на період з 06.03.2018 р. по 23.05.2018 р. (а.с. 32, 129-130).

Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 31.03.2018 р. № 1200 "Про організацію та проведення стажування окремих працівників поліції" визначено у період з 28.02.2018 р. по 22.05.2018 р. організувати та провести стажування на посаді оперуповноваженого відділу розшуку злочинців та безвісти зниклих громадян управління карного розшуку ГУНП в Луганській області майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника сектору кримінальної поліції Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції у місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області (а.с. 131-132).

Залученими до матеріалів справи копіями наказів Головного управління Національної поліції в Луганській області від 14.03.2018 р. № 928, від 05.04.2018 р. № 1271, від 19.04.2018 р. № 1477, від 25.04.2018 р. № 1590, від 10.05.2018 р. № 1766, підтверджено, що позивач залучався до виконання завдань із забезпечення публічної безпеки та порядку на блокпосту БП-07-Л "н.п. Кремінна - н.п. Лиман", у періоди з 16.03.2018 р. по 23.03.2018 р., з 06.04.2018 р. по 13.04.2018 р., з 20.04.2018 р. по 27.04.2018 р., з 27.04.2018 р. по 04.05.2018 р., з 11.05.2018 р. по 18.05.2018 р. (а.с. 137-141).

У зв`язку з цим, 21.12.2018 р. позивач звернувся до комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України із заявою з питань розгляду матеріалів про надання йому статусу учасника бойових дій (а.с. 120-124).

Комісія Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України розглянула документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та на засіданні 26.02.2019 р. ухвалила рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій (а.с. 70, 118-119).

У вказаному рішенні, як на підставу для його ухвалення, зазначено посилання на такі нормативно-правові акти: пункт 19 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; абзац другий пункту 2 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 413; абзац другий пункту 4 розділу ІІ Положення про комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.05.2016 р. № 405, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.06.2016 р. за № 857/28987.

Не погоджуюсь з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що Комісія Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України передчасно відмовила позивачу у наданні статусу учасника бойових дій з посиланням на відсутність достатніх доказів його безпосередньої участі в антитерористичній операції, оскільки відповідач належним чином не розглянув подані позивачем документи та не здійснив перевірку наявності підстав для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій з огляду на його залучення до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації на території Луганської області.

В доводах апеляційної скарги апелянт послався на те, що листом НП України від 03.08.2017 № 8411/01/12-2017 «Про кадрові призначення в системі Національної поліції України» визначено, що у раз виявлення бажання поліцейськими органів та підрозділів Національної поліції (середнього та вищого складу поліції), які раніше проходили службу в поліції та були звільнені зі служби в поліції за різними підставами, але не проходили атестування або які були звільненні зі служби в поліції через службову невідповідність та в подальшому були поновлені в судовому порядку або прийняті на службу в поліції в установленому порядку, а також поліцейськими, колишніми працівниками міліції, які службу в поліції не проходили та були прийнятті на службу до поліції в установленому законом порядку, продовжити подальше проходження служби на інших посадах чи апаратах у відділеннях та відділах ГУНП або міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, забезпечити відповідно до вимог розділу ІХ Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції, затвердженого наказом МВС від 24.12.2015 № 1625, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 16.01.2016 № 76/28206, їх направлення для проходження стажування на відповідних посадах у підрозділах ГУНП в Донецькій або Луганській областях. З урахуванням зазначеного, Комісія наголошує та звертає увагу суду, що ОСОБА_1 наказом ГУНП в Одеській області був направлений для проходження стажування, яке не передбачає безпосередньої участі в проведенні антитерористичної операції. При цьому, сам ОСОБА_1 , у своєму позові зазначає, що саме на підставі наказу ГУНП в Одеській області від 20.02.2018 № 504 його відправлено до ГУНП в Луганській області для проходження стажування. Також вказав, що судом проігноровано, що в наданих Комісії документах відсутній наказ або інший розпорядчий документ про направлення ОСОБА_1 у відповідності до ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в складі сил, які надаються Антитерористичному центру при СБУ про залучення позивача до проведення антитерористичної операції, як відсутній і наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ про таке залучення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері визначення правового статусу ветеранів війни, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 413, Положення про комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.05.2016 р. № 405 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2016 р. за № 857/28987.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до ст. 72 Закону України "Про Національну поліцію", однією із форм професійного навчання поліцейських є післядипломна освіта.

Згідно з ч.1 ст. 60 Закону України "Про вищу освіту", післядипломна освіта - це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її знань, умінь і навичок на основі здобутої раніше вищої освіти (спеціальності) або професійно-технічної освіти (професії) та практичного досвіду.

Післядипломна освіта включає здобуття другої (наступної) вищої освіти - здобуття ступеня бакалавра (магістра) за іншою спеціальністю на основі здобутої вищої освіти не нижче ступеня бакалавра та практичного досвіду.

Відповідно до ст. 75 Закону України "Про Національну поліцію" післядипломна освіта поліцейських здійснюється на загальних засадах, визначених Законом України "Про вищу освіту", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, і складається з: 1) спеціалізації; 2) перепідготовки; 3) підвищення кваліфікації; 4) стажування.

Порядок організації післядипломної освіти поліцейських установлює Міністерство внутрішніх справ України з урахуванням положень цього та інших законів.

Згідно з пунктом 1 розділу І Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 24.12.2015 р. № 1625, цим Положенням визначаються організаційно-правові засади організації післядипломної освіти працівників Національної поліції України (далі - поліція), що проходять службу (працюють) на посадах, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів, фахівців та робітничих кадрів (далі - працівники поліції).

Метою післядипломної освіти є задоволення індивідуальних потреб працівників поліції в особистому професійному зростанні, забезпечення потреб держави у кваліфікованих кадрах високого рівня професіоналізму та культури, здатних компетентно і відповідально виконувати свої функції (пункт 3 розділу І даного Положення).

У відповідності до п. 1 розділу ІІІ даного Положення, одним із видів післядипломної освіти є стажування, яке передбачає набуття працівником поліції досвіду виконання завдань і обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань.

Згідно з п. 1 розділу ІХ Положення, стажування працівників поліції здійснюється з метою формування і закріплення на практиці професійних знань, умінь, навичок і компетенцій, здобутих у результаті теоретичної підготовки.

Пунктом 2 розділу ІХ Положення визначено вичерпний перелік працівників поліції, які згідно з законом зобов`язані пройти стажування, зокрема:

- працівники поліції, які зараховані до кадрового резерву, - для просування по службі;

- працівники поліції, які вперше призначені на посади керівного складу Національної поліції України;

- інші працівники поліції - при призначенні на нову посаду.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач, як працівник поліції, не відноситься до жодного із підпунктів пункту 2 розділу ІХ Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції, що свідчить про те, що відрядження майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, жодним чином не пов`язане з післядипломною освітою, про що зазначається в апеляційній скарзі апелянтом. Посилання апелянта на лист НП України від 03.08.2017 р. № 8411/01/12-2017 «Про кадрові призначення в системі Національної поліції України» при вирішенні спірних правовідносин є безпідставним, оскільки такий лист не є нормативно-правовим актом, а тому його врахування судом не є обов`язковим.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, крім іншого, є Національна поліція.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" Міністерство внутрішніх справ України спільно з Національною поліцією організовує боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції Національної поліції; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12, ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

У відповідності до ч.ч. 1, 4 ст. 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачено, що у районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок, зокрема організовано патрульну охоронну службу та виставлено оточення. Перебування в районі проведення антитерористичної операції осіб, які не залучені до її проведення, допускається з дозволу керівника оперативного штабу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20.02.2018 р. № 504 майора поліції ОСОБА_1 (0064801), оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, направлено до Головного управління Національної поліції в Луганській області для проходження стажування у період з 22 лютого по 22 травня 2018 року (а.с. 125-128). Позивача проходив стажування у Сєвєродонецькому відділі поліції ГУНП в Луганській області по 05.03.2018 р., а з цієї дати направлено на стажування до управління карного розшуку ГУНП в Луганській області на період з 06.03.2018 р. по 23.05.2018 р.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідний Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413 (далі - Порядок № 413).

За приписами п. 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзвязку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Пунктом 4 Порядку № 413 визначено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Таким чином, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядок № 413 чітко окреслюють категорію осіб за посадою та статусом, які за наявності сукупних ознак (участь у захисті незалежності, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та перебування безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення) та підтвердження таких даних відповідними документами, визнаються учасниками бойових дій.

Залученими до матеріалів справи копіями наказів Головного управління Національної поліції в Луганській області від 14.03.2018 р. № 928, від 05.04.2018 р. № 1271, від 19.04.2018 р. № 1477, від 25.04.2018 р. № 1590, від 10.05.2018 р. № 1766, підтверджено, що позивач залучався до виконання завдань із забезпечення публічної безпеки та порядку на блокпосту БП-07-Л "н.п. Кремінна - н.п. Лиман", у періоди з 16.03.2018 р. по 23.03.2018 р., з 06.04.2018 р. по 13.04.2018 р., з 20.04.2018 р. по 27.04.2018 р., з 27.04.2018 р. по 04.05.2018 р., з 11.05.2018 р. по 18.05.2018 р. (а.с. 137-141).

Що стосується посилання апелянта на те, що в наданих Комісії документах відсутній наказ або інший розпорядчий документ про направлення ОСОБА_1 у відповідності до ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в складі сил, які надаються Антитерористичному центру при СБУ про залучення позивача до проведення антитерористичної операції, як відсутній і наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ про таке залучення, колегія суддів зазначає, що в мотивувальних частинах зазначених наказів вказано, що їх видано з метою ефективного виконання територіальним органом Національної поліції України завдань, визначених законами України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», «Про боротьбу з тероризмом», "Про Національну поліцію", на виконання вимог бойових розпоряджень та розпоряджень Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного вбачається, що позивач перебуваючи в районах та у період здійснення антитерористичної операції забезпечував її проведення.

Основні функції, завдання, повноваження та склад комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України (далі - Комісія), організацію її роботи визначається Положенням про комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України № 405 23.05.2016 р.

Основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішення щодо надання та позбавлення статусу учасника бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, розгляд питань, пов`язаних з установленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 2, 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до абз. 2, 3 п. 4 розділу II Положення № 405 комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни крім іншого у разі відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни.

З рішення від 26.02.2019 р. № 2/ІІ.2/XVI/4 вбачається, що позивачу відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій у зв`язку з відсутністю правових підстав (а.с. 70, т. 1).

У відповідності до п. 2 розділу II Положення № 405 комісія з метою забезпечення виконання покладених на неї завдань, окрім права вивчати довідки, документи та інші докази, подані особисто, має право у разі потреби заслуховувати пояснення осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення, свідків, представників органів державної влади, громадських організацій, рад ветеранів.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що розглядаючи подані позивачем матеріали комісія Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України передчасно дійшла висновків про відсутність підстав для надання позивачу статусу учасника бойових дій та прийняла оскаржуване рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування рішення комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 26.02.2019 р. № 2/ІІ.2/XVI/4 про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій та зобов`язання комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України повторно розглянути заяву позивача про надання статусу учасника бойових дій.

Що стосується посилання апелянта на висновки судів першої та апеляційної інстанцій, якими робився протилежний висновок (щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому врахування позицій судів інших інстанцій не є обов`язковим при вирішенні цих правовідносин.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року по справі № 440/1553/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визначення учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року по справі № 440/1553/19 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року по справі № 440/1553/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

(підпис)

Н.С. Бартош

Судді

(підпис) (підпис)

З.Г. Подобайло І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 26.11.2019 року