Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 522/19913/17

провадження № 61-48069св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Концерн «Техвоєнсервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року у складі судді Кравчук Т. С. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Концерну «Техвоєнсервіс» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що його відповідно до наказу генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс» від 16 серпня 2016 року № 150-К прийнято на посаду радника генерального директора з посадовим окладом 4 500,00 грн. У зв`язку з виробничою необхідністю, наказом від 13 лютого 2017 року № 17-К на нього покладено тимчасове виконання обов`язків директора філії концерну «Техвоєнсервіс» «Одеський металообробний завод». Відповідно до наказу від 26 травня 2017 року № 87-К його звільнено від тимчасового виконання обов`язків директора філії. Відповідач не провів із ним усі належні розрахунки у день звільнення, внаслідок чого він змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Посилаючись на положення статей 21, 24, 29, 30, 34 Закону України «Про заробітну плату», статей 47, 105, 115-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористані відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у загальній сумі 38 441,60 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що спірним наказом не передбачено доплати за тимчасове виконання обов`язків директора філії концерну «Техвоєнсервіс» «Одеський металообробний завод», із чим позивач, з огляду на тривале виконання його умов та відсутність звернень про доплату до роботодавця, фактично погодився.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, встановивши факт праці позивача на посаді директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Одеський металообробний завод», дійшли помилкового висновку про те, що розмір доплати повинен обов`язково зазначатися у наказі про тимчасове виконання обов`язків відсутнього працівника, оскільки чинним законодавством не передбачено, що саме повинно зазначатися у такому наказі. Апеляційний суд помилково ототожнив поняття «суміщення» та «виконання наряду зі своєю роботою обов`язків тимчасово відсутнього працівника». Невиплата позивачеві заробітної плати є порушеннями норми статті 43 Конституції України, якою передбачено право на працю, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на своєчасне одержання винагороди за працю.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу генерального директора Концерн «Техвоєнсервіс» від 16 серпня 2016 року № 150-К прийнятий на роботу на посаду радника генерального директора з посадовим окладом 4 500,00 грн.

Наказом від 13 лютого 2017 року № 17-К на ОСОБА_1 , у зв`язку з виробничою необхідністю, покладено тимчасове виконання обов`язків директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Одеський металообробний завод».

Відповідно до наказу від 26 травня 2017 року № 87-К ОСОБА_1 звільнено від тимчасового виконання обов`язків директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Одеський металообробний завод».

Нормативно-правове обґрунтування

Положеннями статті 105 КЗпП України передбачено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

В Інструкції від 14 травня 1982 року № 53-ВЛ (далі - Інструкція № 53) щодо застосування постанови Ради Міністрів СРСР від 04 грудня 1981 року № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» передбачено порядок та умови суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягів виконуваних робіт, виконання поряд зі своєю основною роботою обов`язків тимчасово відсутніх працівників.

Під виконанням обов`язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи слід розуміти заміну працівника, відсутнього у зв`язку з хворобою, відпусткою, відрядженням та з інших причин, коли відповідно з чинним законодавством за ним зберігається робоче місце (посада) (пункт 1 Інструкції № 53).

За виконання обов`язків працівнику провадиться доплата. Її розмір установлюється на умовах, передбачених колективним договором. Розмір доплати залежить від складності, характеру, обсягу виконуваних робіт, ступеня використання робочого часу, який визначає керівник підприємства в наказі про покладення на працівника обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Тобто працівник отримує заробітну плату у вигляді окладу (тарифної ставки) за посадою, яку обіймає, та доплату - за наказом про виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши надані сторонами докази та встановивши, що наказ від 13 лютого 2017 року № 17-к, яким на позивача покладено тимчасове виконання обов`язків директора філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Одеський металообробний завод», не передбачав встановлення будь-яких доплат, дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Встановлені у справі обставини, а саме: ознайомлення позивача із наказом від 13 лютого 2017 року № 17-к, подальше виконання обов`язків на умовах, передбачених цим наказом, у період із 13 лютого по 26 травня 2017 року, відсутність звернень до роботодавця щодо отримання доплат протягом вказаного періоду, свідчить про схвалення позивачем тимчасового виконання обов`язків директора без отримання будь-яких доплат.

Верховний Суд бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди у своїх рішеннях помилково послалися на положення Інструкція № 53, які регулюють розмір доплат за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягів виконуваних робіт, оскільки вказані поняття не є тотожними «виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника» та не регулюють спірні правовідносини. Разом з цим, неправильне посилання на норми матеріального права не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень. Оцінюючи доводи касаційної скарги в цілому, суд має виходити з імперативного припису правила частини другої статті 410 ЦПК України, згідно з яким не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання заявника у касаційній скарзі на порушення відповідачем прав позивача, передбачених статтею 43 Конституції України, зокрема права на працю, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на своєчасне одержання винагороди за працю, є необґрунтованими, оскільки наявними у матеріалах справи розрахунковими листками підтверджується, що позивачу у спірний період виплачувалася заробітна плата за основною посадою - радник генерального директора у розмірі його тарифної ставки (окладу).

Висновки судів по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані заявником належним чином.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик