ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/19536/18 Головуючий у 1 інстанції: Келеберда В.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаря
Вівдиченко Т.Р. Карпушової О.В. Собківа Я.М. Борейка Д.Е
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСАТ" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСАТ" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00014101402 від 09.11.2018 року, відповідно до якого нараховано суму грошового зобов`язання на загальну суму 1120648,00 грн., з яких: з податку на прибуток у сумі 896 518,00 грн та за штрафними санкціями в сумі 224 130,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.11.2018 року №00014101402.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що курсові різниці, які виникли із зобов`язань боржника за договором позики, повинні були відноситьсь у бухгалтерському обліку до іншого додаткового капіталу.
28 жовтня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСАТ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Також, 14 листопада 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСАТ" надійшли пояснення по справі.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 24.09.2018 року по 05.10.2018 року (термін перевірки продовжувався з 08.10.2018 року по 12.12.2018 року на підставі наказу ГУ ДФС у м.Києві від 04.10.2018 року №14870) посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Ексат» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 30.06.2018 року, валютного - за період з 01.01.2015 року по 30.06.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.06.2018 року, за наслідком якої складено акт №720/26-15-14-02-04/30221332 від 22.10.2018 року, в якому встановлено порушення позивачем:
- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 913534,00 грн., в т.ч по періодам: 2017 рік в сумі 900750,0 грн.; І півріччя 2018 року в сумі 12784,0 грн.;
- п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України щодо своєчасності реєстрації податкових накладних.
На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.11.2018 року №00014101402, відповідно до якого, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1120648,00 грн., у тому числі, за податковими зобов`язаннями у сумі 896518,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 224130,00 грн.
Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся з позовом до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до п. 44.1, п.п. 44.3 - 44.5 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України визначені в Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженому наказом Мінфіну України № 193 від 10.08.2000, зареєстрованому в Мін`юсті України за № 515/4736 від 17.09.2000 (надалі - П(С)БО 21), які застосовуються позивачем відповідно до наказу про облікову політику.
В силу п. 4 П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів: курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах; валютний курс - установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни; монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов`язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів; немонетарні статті - статті інші, ніж монетарні статті балансу; іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності; операція в іноземній валюті - господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валюті.
Відповідно до п. 5 П(С)БО 21, операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на початок дня, дати здійснення операції (дати визнання активів, зобов`язань, власного капіталу, доходів і витрат).
Підприємство може операції з безготівкових розрахунків в іноземній валюті відображати у валюті звітності у сумі, визначеній у документах банку, з урахуванням особливостей застосування банком валютного курсу на дату здійснення операції, у разі якщо це не суперечить вимогам податкового і митного законодавства в частині застосування валютного курсу.
Згідно п. 8 П(С)БО 21: курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат); курсові різниці від перерахунку монетарних статей про інвестиційну і фінансову діяльність відображаються у складі інших доходів (витрат), за винятком курсових різниць, які відображаються згідно з пунктом 9 Положення (стандарту) 21; курсові різниці, які виникають внаслідок перерахунку зобов`язань засновників при формуванні статутного капіталу, відображаються у складі додаткового капіталу.
Відповідно до п. 9 П(С)БО21, курсові різниці, які виникають щодо дебіторської заборгованості або зобов`язань за розрахунками із господарською одиницею за межами України, погашення яких не плануються і не є ймовірними в найближчій перспективі, відображаються у складі іншого додаткового капіталу та відображаються в іншому сукупному доході.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем (позичальник) укладено договір позики від 12.05.2017 року з юридичною особою MADOKIS LIMITED (Позикодавець, Республіка Кіпр).
Згідно п. 1.1 Договору, Позикодавець зобов`язується передати позичальникові у власність грошові кошти у сумі 1500000 доларів США всією вказаною сумою, а Позичальник зобов`язується повернути вказану суму та сплатити Проценти за користування нею на умовах, в порядку та строки відповідно до положень договору.
Пунктами 2.7, 2.8 та 2.9 Договору встановлено, що плата за користування позикою становить 5 % річних, які нараховуються щоквартально на суму коштів, фактично отриманих Позичальником за фактичний строк користування такими коштами та сплачуються починаючи з II кварталу 2018 року згідно з термінами, встановленими п. 3.1 Договору № 1.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що Позичальник повертає Позикодавцю позику щоквартально, відповідним графіком, Повернення позики за відповідний квартал здійснюється не пізніше 30 числа останнього місяця відповідного кварталу.
Також, позивачем (Позичальник) було також укладено договір позики від 15.05.2017 року із юридичною особою Ljngearth Holdings Limited (Позикодавець, Республіка Кіпр).
Згідно п. 1.1 Договору, Позикодавець зобов`язується передати позичальникові у масність грошові кошти у сумі 1500000 доларів США всією вказаною сумою, а Позичальник зобов`язується повернути вказану суму та сплатити Проценти за користування нею на умовах, в порядку та строки відповідно до положень договору.
Пунктами 2.7, 2.8 та 2.9 Договору визначено, що плата за користування позикою становить 5 % річних, які нараховуються щоквартально на суму коштів, фактично отриманих позичальником за фактичний строк користування такими коштами та сплачуються починаючи з II кварталу 2018 року згідно з термінами, встановленими п. 3.1 Договору.
В силу п. 3.1. Договору, Позичальник повертає Позикодавцю позику щоквартально, відповідно до графіку, повернення позики за відповідний квартал здійснюється не пізніше 30 числа останнього місяця відповідного кварталу.
Так, з акту перевірки відповідача №720/26-15-14-02-04/30221332 від 22.10.2018 року вбачається, що ТОВ "ЕКСАТ" не здійснювало виплату основної суми позики та відсотків за вищевказаними договорами.
В акті перевірки зазначено, що, відповідно до бухгалтерського рахунку 974 «Втрати від неопераційної курсової різниці» встановлено віднесення до складу витрат, втрат від неопераційнйх курсових різниць на загальну суму 5075191,0 гривень.
В бухгалтерському обліку дана операція відображена наступним чином:
Д-т 974 «Втрати від неопераційної курсової різниці» К - т 506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті».
Д-т 974 «Втрати від неопераційної курсової різниці» К - т 684 «Розрахунки за -врахованими відсотками».
Податковий орган зазначив, що відповідно до п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів» «Курсові-різниці, які виникають щодо дебіторської заборгованості або зобов`язань за розрахунками із господарською одиницею за межами України, погашення яких не плануються і не є ймовірними в найближчій перспективі, відображаються у складі іншого податкового капіталу та відображаються в іншому сукупному доході.».
На думку відповідача, курсові різниці, які виникли з зобов`язань Боржника за Договором позики, повинні були відноситись у бухгалтерському обліку до іншого додаткового капіталу.
Податковий орган дійшов висновку про те, що підприємством не здійснювались виплати нарахованих відсотків та основної суми позики в перевіряємому періоді, що призвело до завищення Підприємством витрат у сумі 5075191,0 грн. - за 2017 рік; 71025,00 грн - за І півріччя 2018 року.
А тому, відповідач вважає, що Товариством занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 913 534,00 грн., в т.ч по періодам: 2017 рік в сумі 900750,00 грн; І півріччя 2018 року в сумі 12784,00 грн.
Разом з цим, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалося, за змістом п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів» вбачається, що курсові-різниці, які виникають щодо дебіторської заборгованості або зобов`язань за розрахунками із господарською одиницею за межами України, погашення яких не плануються і не є ймовірними в найближчій перспективі, відображаються у складі іншого податкового капіталу та відображаються в іншому сукупному доході.
Так, з аналізу змісту вказаної норми, вбачається, що курсові різниці відносяться до «іншого додаткового капіталу» та «іншого сукупного доходу» за одночасного виконання двох умов: - Кредитором по зобов`язаннях у валюті є господарська одиниця, яка перебуває поза межами України. Погашення валютних зобов`язань не планується і не є ймовірним у найближчій перспективі.
Згідно п. 4 П(С)БО 21, господарська одиниця за межами України - дочірнє, асоційоване, спільне підприємство, філія, представництво або інший підрозділ підприємства, які перебувають або ведуть господарську діяльність за межами України.
В силу п. 4 П(С)БО 23, асоційоване підприємство - підприємство, на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.
Відповідно до п. 3 П(С)БО 12, суттєвий вплив - повноваження брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об`єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики. Свідченням суттєвого впливу, зокрема, можуть бути: 1) володіння двадцятьма або більше відсотками акцій (статутного капіталу) підприємства; 2) представництво в раді директорів або аналогічному керівному органі підприємства; 3) участь у прийнятті рішень; 4) взаємообмін управлінським персоналом; 5) забезпечення підприємства необхідною техніко-економічною інформацією.
Апелянтом, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не надано доказів того, що між ТОВ «Ексат» та Позикодавцями-нерезидентами ведеться спільна господарська діяльність, між ними наявні корпоративні та/або організаційно-майнові правовідносини (нерезиденти є дочірніми, спільними підприємствами, філіями, представництвами Позивача), або ТОВ «Ексат» має прямий та/або опосередкований вплив на MADOKIS LIMITED або Longearth Holdings Limited (тобто нерезиденти є асоційованими особами ТОВ «Ексат»).
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що юридичні особи - кредитори MADOKIS LIMITED (Республіка Кіпр) та Ljngearth Holdings Limited (Республіка Кіпр) жодній із вищевказаних ознак не відповідають, а тому вони не є господарськими одиницями позивача за межами України (у тому числі, не є асоційованими підприємствами).
В основу національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у тому числі П(С)БО 21, покладені міжнародні стандарти фінансової звітності, що випливає, зокрема, з постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 року № 1706 «Про затвердження реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів», якою було започатковано створення та провадження національних стандартів бухгалтерського обліку.
Аналогом національного П(С)БО 21 є МСБО 21 «Вплив курсових змін». При цьому, п. 15 МСБО 21 містить норму, аналогічну зазначеній п. 9 П(С)БО 21, а саме: суб`єкт господарювання може мати монетарну статтю, яка є його дебіторською або кредиторською заборгованістю щодо закордонної господарської одиниці.
Стаття, розрахунки за якою не плануються і не є ймовірними в недалекому майбутньому, за сутністю є частиною чистих інвестицій суб`єкта господарювання в цю закордонну господарську одиницю та обліковуються згідно з параграфами 32 і 33. Такі монетарні статті можуть включати дострокову дебіторську заборгованість або позики. Вони не включають торговельну дебіторську або кредиторську заборгованість.
Дана норма регулює відносини виключно із закордонною господарською одиницею (якою, як вже було зазначено, MADOKIS LIMITED (Республіка Кіпр) і Ljngearth Holdings Limited (Республіка Кіпр) не є) та її формулювання виключає жодні підстави для різних тлумачень.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції про те, що п. 9 П(С)БО 21 не може бути застосований до кредиторської заборгованості Товариства перед юридичними особами MADOKIS LIMITED (Республіка Кіпр) та Ljngearth Holdings Limited (Республіка Кіпр), оскільки, відповідно до приписів п. 8 П(С)БО 21, такі курсові різниці повинні відображатися на субрахунках 974 «Втрати від неопераційної курсової одиниці» або 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці» відповідно.
Також, матеріали справи свідчать, що податкова перевірка не охоплює весь період дії договорів позики, адже строк їх виконання закінчується в 2022 році.
Позивачем надано суду докази виконання зобов`язань за вищевказаними договорами ТОВ «Ексат», а саме: платіжним дорученням в іноземній валюті № 6 від 22 листопада 2018 року (призначення платежу «повернення коштів за договором позики від 15 травня 2017 року) здійснено переказ грошових коштів в сумі 2000 дол. США на користь Позикодавця за Договором - Ljngearth Holdings Limited; платіжним дорученням в іноземній валюті № 7 від 22 листопада 2018 року (призначення платежу «повернення коштів за договором позики від 15 травня 2017 року) здійснено переказ грошових коштів в сумі 2000 дол. США на користь Позикодавця за Договором - Ljngearth Holdings Limited; платіжним дорученням в іноземній валюті № 5 від 22 листопада 2018 року (призначення платежу «повернення коштів за договором позики від 12 травня 2017 року) здійснено переказ грошових коштів в сумі 2000 дол. США на користь Позикодавця за Договором - MADOKIS LIMITED; платіжним дорученням в іноземній валюті № 8 від 22 листопада 2018 року (призначення платежу «повернення коштів за договором позики від 12 травня 2017 року) здійснено переказ грошових коштів в сумі 2000 дол. США на користь позикодавця за Договором - MADOKIS LIMITED (т.1 а.с.151-154).
Також, позивачем надано докази того, що він продовжує виконувати зобов`язання за вказаними договорами позики, зокрема, Товариством 19.04.2019 р., 12.08.2019 р. та 27.09.2019 р. перераховано на користь Позикодавців грошову суму у загальному розмірі 45 тис доларів США (22 750 доларів США по кожному договору).
Таким чином, вищевказані обставини свідчать про недоцільність застосування положень п.9 П(С)БО 21 «Вплив курсових різниць» до Договорів позики, укладених між ТОВ «Ексат» та Madokis Limited й Longearth Holdings Limited, оскільки Позикодавці не є господарськими одиницями Товариства з межами України, договірні зобов`язання Товариством виконуються, належних і допустимих доказів протилежного фіскальним органом не надано.
Колегія суддів, також, враховує, що у листі ДФС України від 12.03.2019 року №8008/7/99-99-15-02-02-17 та листі Міністерства фінансів України від 01.03.2019 року №35210-06-5/6144 зазначено, що перекласифікація кредиторської заборгованості за позиками, отриманими українськими підприємствами від кредиторів-нерезидентів, що є асоційованими особами без їх згоди в інструменти власного капіталу не передбачена національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні.
Дана позиція підтверджує протиправність дій відповідача, який самостійно здійснив перекласифікацію кредиторської заборгованості позивача за позиками від кредиторів-нерезидентів на інструменти власного капіталу і відніс курсові різниці за такою заборгованістю до складу додаткового капіталу.
У зв`язку із зазначеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача №00014101402 від 09.11.2018 року та наявність підстав для його скасування.
Крім цього, колегія суддів враховує, що аналогічної правової позиції щодо застосування положень п.9 П(С)БО 21 «Вплив курсових різниць» дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 13 березня 2019 року по справі 826/13156/18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСАТ" та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243,250, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді
Вівдиченко Т.Р. Карпушова О.В. Собків Я.М.
Повний текст постанови виготовлено 25.11.2019 року.
