___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 р.

м. Херсон

Справа № 540/1838/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання відновити виплату пенсії,

встановив:

05 вересня 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ у Херсонській області), у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Херсонській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) пенсії з 01.02.2018 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Херсонській області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за період з 01.02.2018 року по 31.03.2019 року.

Ухвалою суду від 23.09.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Частиною 2 статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням судді Дубровної В.А. у період з 15 жовтня по 11 листопада включно у щорічній плановій відпустці, а у період з 12 по 21 листопада 2019 року включно на лікарняному, строк розгляду даної справи обчислюється з урахуванням вказаних обставин.

Приписами частини третьої статті 263 КАС України визначено, що у даній категорії спорів заявами по суті справи є позов та відзив. При цьому, відповідно до частин 5 та 8 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до змісту позовної заяви позивач вказані вимоги обґрунтовує тим, що є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області з травня 2017 року. Однак з лютого 2018 року по березень 2019 року пенсія позивачу не виплачена. Підстави, з яких позивачу було припинено виплату пенсії, не передбачені статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування",а тому позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують її право на отримання пенсії, а також право на мирне володіння своїм майном. Додатково позивач зазначає, що пенсія є її єдиним джерелом існування, що зумовило її звернутися до суду з даним позовом.

15.10.2019 р. відповідач надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову, оскільки припинення та поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою КМУ від 08.06.2016 за №365 (далі - Порядок №365), на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам. При цьому, відповідач вказує, що відповідно до пункту 15 Порядку №365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, а тому виплата пенсії за минулі періоди буде проведена на умовах окремого Порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідач вказує, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом. З урахуванням наведеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якої АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 30.05.2017 року № 0000223279 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданого 28.09.2011 року Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

18.06.2019 року ОСОБА_1 звернулася до начальника ГУ ПФУ в Херсонській області з заявою, у якій зазначила, що вона є переселенкою, яка не отримує пенсію за період з лютого 2018 р. по березень 2019 р., у зв`язку з чим просила посприяти у виплаті заборгованості та роз`яснити причину, по якій їй не виплачувалася пенсі, а також повідомити, коли вона буде виплачена.

Листом від 02.07.2019 року № 449/М-99-1 ГУ ПФУ в Херсонській області повідомлено ОСОБА_1 про те, що виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365", яка набрала чинності 12.05.2018 р., пунктом 15 якої визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже, питання щодо виплати пенсійних коштів за період з лютого 2018 року по березень 2019 року буде розглянуто після прийняття відповідного Порядку.

Вважаючи дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправною, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина 1 статті 2 Закону № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Аналогічні норми містяться у частині 1 статті 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14.09.2006, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви №68385/10 та №71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Цим Законом держава визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058 встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд зазначає, що пункт 5 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії.

Інші пункти частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в спірних правовідносинах також не мають місця.

Таким чином, держава зобов`язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Щодо посилань відповідача на норми Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 за №365, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 15 Порядку №365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, що підтверджує відповідач у своєму листі від 02.07.2019 р. № 449/М-99-1 та відзиві на позовну заяву, позивачу припинено виплату пенсії з 01.02.2018 р. згідно постанови Кабінета Міністрів України від 01.10.2014 р. № 509 "Про облік осіб, які переміщаються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції", і неможливо вирішити питання про її виплату до прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Однак, посилання відповідача на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінету Міністрів України щодо виплати сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, як на підставу для невиплати позивачу нарахованої пенсії за період з 01.02.2018 по 31.03.2019, суд вважає помилковим з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України № 1706-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Цим же Законом визначені гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах.

Відповідно до частини 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Тобто, відповідно до норм чинного законодавства, держава взяла на себе зобов`язання щодо вжиття всіх можливих заходів з метою урегулювання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а отже, відсутність підзаконного нормативно-правового акту щодо порядку виплати соціальних виплат, які не виплачені за минулий період з вини органів пенсійного фонду, на думку суду, не є підставою для невиплати нарахованої позивачу суми пенсії.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

При цьому, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, висновки в якій підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення, про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно вказаної постанови від 04.09.2018, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі №59498/00 "Бурдов проти Росії").

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Щодо доводу відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду.

Згідно частин 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду, а спеціальним законом, яким врегульовані дані спірні правовідносини є Закон України № 1058.

Частиною 2 статті 46 Закону України № 1058 встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Судом встановлено, що виплата позивачу пенсії за період з 01.02.2018 р. по 31.03.2019 року не відбулася саме з вини державних органів, на яких покладено обов`язок щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу. Тому право позивача щодо отримання пенсії за вказаний період є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини другої статті 46 Закону України № 1058.

З огляду на викладене, доводи відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду є безпідставними.

Згідно частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.02.2018 р. є протиправними та з метою поновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу пенсію за період з 01.02.2018 р. по 31.03.2019 р.

Разом з тим, суд вважає, що вимога позивача в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області відновити їй виплату пенсії задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 відновлено виплату пенсії з 01.04.2019 р. і по теперішній час вона отримує пенсію за віком, що підтверджується матеріалами пенсійної справи.

З огляду на встановлені судом обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 384,20 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-163 КАС України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місце знаходження 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, буд. 6, код ЄДРПОУ 21295057, e-mail gu@ks.pfu.gov.ua) про визнання дій протиправними та зобов`язання відновити виплату пенсії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Херсонській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) пенсії з 01.02.2018 року.

Зобов`язати Головне управління ПФУ в Херсонській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.02.2018 року по 31.03.2019 року.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання Головне управління ПФУ в Херсонській області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області(місце знаходження 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, буд. 6, код ЄДРПОУ 21295057, e-mail gu@ks.pfu.gov.ua) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 112010204