ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2019

Справа № 910/9219/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Жванецької сільської ради, Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський район, с. Жванець

до відповідача: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Кабінету Міністрів України, м. Київ

про визнання договору частково недійсним,

За участю представників:

від позивача: Місяць А. П.

від відповідача: Родіна Т. М.

від третьої особи: Субота О. В.

ВСТАНОВИВ:

Жванецька сільська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання частково недійсним договору № 14/544/11 від 11.03.2011, укладеного між Сокільською міською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», щодо здійснення фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: «Підвідний газопровід високого тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області» в частині предмету договору, а саме щодо зобов`язання замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку замовника «протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» або за рахунок субвенцій з державного бюджету» (пункт 2.3.13 договору), а також відповідні пункти додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до договору № 14/544/11 від 11.03.2011 в частині взятих Замовником зобов`язань щодо повернення грошових коштів, отриманих від ПАТ «НАК Нафтогаз України» на добудову (будівництво) об`єкта газопостачання (пункти 2.3.15, 4.6 та 4.7).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірні умови укладеного між сторонами договору не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки передбачають взяття Сокільською сільською радою (правонаступником якої є позивач) бюджетних зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань, а також суперечать принципу належного урядування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 28.08.2019.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 27.08.2019, проти задоволення позову заперечив та вказав, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі виконало зобов`язання з фінансування об`єкта будівництва за договором № 14/544/11 від 11.03.2011 та має право на повернення сільською радою грошових коштів, перерахованих на будівництво об`єкта. За твердженнями відповідача, відносини, що виникли між сторонами договору є не бюджетними, а господарськими, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. При цьому, заперечуючи проти позову, відповідач посилається на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.03.2017 у справі № 924/29/17, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 03.04.2018, про стягнення заборгованості з Сокільської сільської ради на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 11 015 901,14 грн. Посилаючись на принципи правової визначеності та обов`язковості виконання судового рішення, відповідач вказує, що судове рішення у справі № 924/29/17, яке набрало законної сили, є обов`язковим для Жванецької сільської ради як правонаступника Сокільської сільської ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України. Підготовче судове засідання відкладено на 25.09.2019.

Позивач у відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 20.09.2019, додатково зазначає, що на виконання судового рішення у справі № 924/29/17 з сільської ради підлягають стягненню грошові кошти, які були використані на добудову державного газопроводу, що на думку позивача, порушує інтереси територіальної громади та суперечить Конституції України. Позивач зазначає, що Сокільська сільська рада не була замовником будівництва об`єкта, а виконувала функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2019.

01.10.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надішли пояснення третьої особи у справі, за змістом яких Кабінет Міністрів України просить суд вирішити спір відповідно до норм матеріального права з урахуванням інтересів держави. При цьому, третя особа вказує, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України. Також третьою особою подано до суду клопотання про поновлення строку для подання пояснень по суті позову.

Оскільки судове засідання, призначене на 16.10.2019, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Князькова В. В. на лікарняному, ухвалою суду від 23.10.2019 призначено судове засідання у справі на 13.11.2019.

У судове засідання 13.11.2019 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представниця відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову надала заперечення з підстав, викладених у відзиві на позов, та з урахуванням додаткових письмових пояснень від 11.11.2019.

Представниця третьої особи надала суду пояснення по суті справи, просила суд вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення представників учасників справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

26.08.2009 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження «Про добудову підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році» (далі - Розпорядження №1001-р), згідно з пунктом 1 якого погоджено пропозицію Мінпаливенерго та НАК «Нафтогаз України» щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році, відповідно до затвердженого НАК «Нафтогаз України» переліку.

Пунктом 5 Розпорядження №1001-р доручено Мінпаливенерго, Мінекономіки, Фонду державного майна, НАК «Нафтогаз України» забезпечити передачу в установленому законом порядку зазначених газопроводів у державну власність і на баланс дочірнього підприємства «Нафтогазмережі» НАК «Нафтогаз України».

Постановою Кабінету Міністрів України №43 від 20.01.2010 до Розпорядження №1001-р внесено зміни в частині продовження строків будівництва газопроводів до 01.07.2010.

В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України №1881-р від 13.09.2010 до Розпорядження №1001-р були внесені зміни та доповнення, а саме викладено наступне:

- погоджено пропозицію Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» переліку (п. 1);

- передбачено, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (п. 2);

- передбачено, що замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством (п. 3);

- доручено Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській держадміністраціям сприяти відведенню земельних ділянок для добудови газопроводів та підготовці необхідних дозвільних документів, а також введенню добудованих газопроводів в експлуатацію та передачі їх у державну власність (п. 4);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити передачу профінансованих за рахунок коштів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та її дочірніх підприємств об`єктів незавершеного будівництва газопроводів або їх часток у державну власність з подальшим введенням в установленому законодавством порядку цілісних об`єктів в експлуатацію (п. 5);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити контроль за обґрунтованістю та цільовим використанням коштів, виділених на добудову зазначених газопроводів (п. 6);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити включення до фінансових планів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» видатків на добудову газопроводів відповідно до затвердженого Компанією переліку (п. 7).

На виконання Розпорядження № 1001-р, 11.03.2011 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Нафтогаз) та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (Замовник) укладено договір №14/544/11 (далі - Договір), відповідно до пункту 1 якого Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» здійснює фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: «Підвідний газопровід високого тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області» (об`єкт), а Замовник зобов`язується здійснити добудову (будівництво) об`єкта, забезпечити передачу його як цілісного об`єкта у державну власність та введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) об`єкта.

Згідно з п. п. 2.1.1 п. 2.1 Договору Нафтогаз зобов`язався при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови (будівництва) об`єкта в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період згідно з Додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок Замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавства.

Замовник, в свою чергу, у пункті 2.3 Договору зобов`язався, зокрема: після завершення робіт по добудові (будівництву) об`єкта, забезпечити виконання пункту 5 Розпорядження, а саме: в обов`язковому порядку забезпечити прийняття у власність усіх часток незавершеного будівництва об`єкта, що будувались відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації на об`єкт, з подальшою їх передачею як цілісного об`єкта у державну власність та введенням в експлуатацію у термін, що не перевищує 60 (шістдесяти) календарних днів від дати виконання Нафтогазом зобов`язань за цим Договором щодо фінансування добудови (будівництва) об`єкта (п. п. 2.3.12 п. 2.3); протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування Нафтогазом добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» або за рахунок субвенцій з державного бюджету (п. п. 2.3.13 п. 2.3 Договору).

У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що загальний обсяг фінансування за цим договором (ціна договору) складає 5 326 633,00 грн, у тому числі ПДВ 20 %.

Вартість добудови визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови затвердженої Переліком (п. 3.2 Договору).

Пунктом 4.7 Договору передбачається, що Замовник не несе відповідальності перед Нафтогазом за невиконання Договору в разі відсутності субвенцій з Державного бюджету.

Строк дії Договору встановлено сторонами з дати його підписання представниками сторін і скріплення їх підписів печатками до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови об`єкта згідно з договором (п. 7.1 Договору).

05.06.2012 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Нафтогаз) та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (Замовник) укладено додаткову угоду № 1 до договору №14/544/11 від 11.03.2011, якою викладено умови Договору в новій редакції, зокрема:

в пункті 2.3.15 передбачено, що Замовник зобов`язаний протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об`єкта;

згідно з пунктом 4.6 в разі невиконання пунктів 2.3.12, 2.3.13 договору або непідтвердження суми заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування, Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з Договором;

пунктом 4.7 в новій редакції визначено, що невиконання Замовником п. 2.3.15 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв`язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов`язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.

На виконання умов Договору Сокільською сільською радою були вчинені дії з добудови об`єкту газопостачання та отримано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку зареєстровано Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області 03.10.2012 за № ХМ14312180465, та передано майно у державну власність.

В свою чергу, відповідач вказує, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» виконано свої фінансові зобов`язання за Договором в повному обсязі. Оскільки об`єкт було введено в експлуатацію у 2012 році, то відповідно до п. п. 2.3.15 п. 2.3 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 замовник будівництва був зобов`язаний повернути грошові кошти в сумі 5 305 328,00 грн в строк до 31.12.2013 включно. За твердженнями відповідача, позивач свої грошові зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Сокільської сільської ради про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.03.2017 у справі № 924/29/17, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 12.10.2018, позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволено, стягнуто з Сокільської сільської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 5 305 328,00 грн основного боргу, 464 433,63 грн 3 % річних, 5 246 139,51 грн інфляційних витрат, 165 238,52 грн судового збору.

Також судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану формування територій громад Хмельницької області» № 924-р від 08.09.2015 затверджено перспективний план формування територіальних громад Хмельницької області, згідно з яким Сокільська територіальна громада увійшла до складу Жванецької територіальної громади.

Рішенням двадцять другої (позачергової) сесії VII скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 08.09.2017 № 1 «Про добровільне об`єднання територіальних громад» вирішено об`єднати територіальні громади сіл, у тому числі села Сокіл, у Жванецьку об`єднану територіальну громаду Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Адміністративним центром Жванецької об`єднаної територіальної громади визначено село Жванець Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 924/29/17 задоволено заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про заміну боржника у виконавчому документі, замінено у наказі Господарського суд Хмельницької області від 01.06.2018 у справі № 924/29/17 первісного боржника - Сокільську сільську раду на його правонаступника - Жванецьку сільську раду.

При цьому суд касаційної інстанції в постанові від 25.09.2019 дійшов висновку, що Жванецька сільська рада є правонаступником за законом прав та обов`язків всіх сільських рад, які увійшли до Жванецької сільської об`єднаної територіальної громади, в тому числі Сокільської сільської ради.

За таких обставин, Жванецька сільська рада як правонаступник Сокільської сільської ради звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на наявність правових підстав для визнання договору № 14/544/11 від 11.03.2011 та додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до нього частково недійсними.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, відповідні заперечення відповідача та пояснення третьої особи, господарський суд виходить з такого.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а відтак господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 4, 45 Господарського процесуального кодексу України. Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновків про необґрунтованість доводів відповідача щодо недоведення позивачем наявності у нього порушеного права з тих підстав, що Жванецька сільська рада не є стороною спірного договору, виходячи з наступного.

Так, відповідно до положень статті 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» об`єднана територіальна громада вважається утвореною за цим Законом з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об`єднання територіальних громад, або з моменту набрання чинності рішенням про підтримку добровільного об`єднання територіальних громад на місцевому референдумі та за умови відповідності таких рішень висновку, передбаченому частиною четвертою статті 7 цього Закону. Об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою. Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою.

У даному випадку, як встановлено судом вище, позивач - Жванецька сільська рада звернулась до суду з даним позовом як правонаступник Сокільської сільської ради, а відтак позивач є заінтересованою особою, в розумінні ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, при вирішенні питання про недійсність спірних пунктів Договору та повинен довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Щодо посилань відповідача на висновки судів у справі № 924/29/17, господарський суд зазначає, що набрання чинності судовим рішенням про стягнення заборгованості за договором не позбавляє сторону права на звернення до суду з вимогами про вирішення питання щодо недійсності правочину. Судом в межах справи № 924/29/17 питання правомірності правочину не досліджувалось, а тому доводи відповідача про порушення принципу правової визначеності не мають правового підґрунтя, оскільки в даному випадку судом розглядається справа з іншим предметом спору.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним договору №1/12 від 12.06.2012 вказує, що умови спірного правочину не відповідають вимогам Бюджетного кодексу України, оскільки передбачають взяття органом місцевого самоврядування на себе грошових зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань, а також суперечать принципу належного урядування.

Зважаючи на такі доводи позивача, суд при вирішенні даного спору враховує, що відповідно до приписів частини 3 статті 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Відповідно до положень частини 1 та 4 статті 9 ГК України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

В силу статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (який був чинний на час видання Розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (стаття 1 Закону України «Про державні цільові програми»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв`язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов`язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми «Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн гривень.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 № 1001-р «Про добудову підвідних газопроводів» зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р.

Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов`язковими до виконання.

Згідно із цим Розпорядженням відповідача - НАК «Нафтогаз України» було уповноважено Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Проте, взаємовідносини НАК «Нафтогаз України» та Держави, зокрема і відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання Сокільською сільською радою Розпорядження, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.

Як передбачено статтею 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Серед основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання визначено державне замовлення.

Аналізуючи зміст укладеного між сторонами договору слід погодитись з доводами позивача, що Сокільська сільська рада не є «замовником» у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від «замовника» у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність.

Сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.

Наразі позивач не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує. Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України розпорядженні, на підставі якого було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України). Крім того, учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, а оспорюваний договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України. Газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Сокільській сільські раді НАК «Нафтогаз України», отримала у власність Держава.

Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 918/33/17 від 12.10.2018.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення спірного договору 12.06.2012, передбачалось, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Державна казначейська служба України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету.

Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.

Отже, законом передбачено, що погашення зобов`язання за рахунок бюджету здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань за наявності відповідного бюджетного призначення, наданого розпорядником бюджетних коштів. У разі, якщо зобов`язання взято без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), бюджетна заборгованість не утворюється.

Одночасно з цим, господарський суд зауважує, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу місцевого самоврядування) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Статтею 2 Господарського кодексу України встановлено, що органи місцевого самоврядування є учасниками відносин у сфері господарювання.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються, зокрема, на договірній основі (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В свою чергу, бюджетним зобов`язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено на виконання частини 7 статті 48 Бюджетного кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732 (далі - Порядок), також визначає, що бюджетним фінансовим зобов`язанням є зобов`язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством; зобов`язанням є будь-яке розміщення замовлення, укладення договору чи виконання інших аналогічних операцій, здійснене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.

Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття «бюджетне зобов`язання» (пункт 7 статті 2 Бюджетного кодексу України) та «господарське зобов`язання» (частина 1 статті 173 Господарського України).

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на викладене, господарський суд з огляду на приписи частини 1 статті 16, частини 1 статті 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вважає, що між сторонами у даній справі на підставі спірного договору виникли не бюджетні, а господарські (цивільні) відносини, які відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, а відтак з огляду на положення частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання за договором. Наведене відповідає висновку Європейського суду з прав людини, викладеному в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України».

Зі змісту прохальної частини вбачається, що позивач просить суд визнати недійсним договір № 14/544/11 від 11.03.2011, зокрема, в частині предмету договору, а саме щодо зобов`язання замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкту» (пункт 1.1 договору).

Однак, як зазначалось судом вище, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Натомість умова про предмет є істотною умовою договору, у разі недійсності якої правочин не може бути вчинений. При цьому, сам по собі пункт 1.1 Договору не суперечить чинному законодавству. Договір, укладений між Сокільською сільською радою та НАК «Нафтогаз України», прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але сторони могли його укласти, виходячи із загального принципу диспозитивності цивільного права (стаття 6 Цивільного кодексу України), у зв`язку з чим судом не встановлено правових підстав для визнання правочину недійсним в цій частині (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 918/33/17 від 12.10.2018).

Вимога позивача про визнання недійсним договору № 14/544/11 від 11.03.2011 в частині обов`язку замовника «протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» або за рахунок субвенцій з державного бюджету» (пункт 2.3.13 договору в редакції до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1 від 05.06.2012) також задоволенню не підлягає, зважаючи на викладені вище висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсним господарського зобов`язання у разі відсутності відповідних видатків державного бюджету.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 18.07.2019 у справі №918/229/17, від у справі № 908/1076/17.

Одночасно з цим, розглянувши позовні вимоги про визнання недійсними пунктів 2.3.15, 4.6, 4.7 додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до договору № 14/544/111 від 11.03.2011, якими було змінено порядок розрахунків за договором, господарський суд виходить з такого.

Частинами другою та третьою статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» (в редакції, чинній на час укладення Договору) передбачалось, що у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто альтернативи компенсації НАК «Нафтогаз України» витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.

Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17).

Основне положення Договору, змінене у додатковій угоді № 1, стосувалося питання компенсації позивачу витрат, понесених на добудову Об`єкта.

Так, в пункті 2.3.15 передбачено, що Замовник зобов`язаний протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об`єкта;

згідно з пунктом 4.6 в разі невиконання пунктів 2.3.12, 2.3.13 договору або непідтвердження суми заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування, Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з Договором;

пунктом 4.7 в новій редакції визначено, що невиконання Замовником п. 2.3.15 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв`язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов`язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.

Проте до Розпорядження, на виконання якого укладено Договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов`язок Сокільської сільської ради компенсувати позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.

Як встановлено судом, серед видатків місцевого бюджету Сокільської сільської ради (так і бюджету її правонаступника) положення про компенсацію грошових коштів НАК «Нафтогаз України» не передбачено.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу «належного урядування». Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК «Нафтогаз України», яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Сокільської сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України «Про газопровідний транспорт» та підзаконних нормативних актів.

Частиною 3 статті 142 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, проголошено, що держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, Суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Сокільську сільську раду (а в подальшому на позивача як правонаступника останньої) обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Зважаючи на викладене, за висновками суду, наявні правові підстави для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пунктів 4.6, 4.7 додаткової угоди № 1 від 05.06.2016 до Договору.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Жванецької сільської ради в частині вимог про недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пунктів 4.6, 4.7 додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до договору № 14/544/111 від 11.03.2011, який укладений між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Інша частина позовних вимог (в частині вимог про визнання недійсним Договору в частині предмету договору, а саме щодо зобов`язання замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку замовника «протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» або за рахунок субвенцій з державного бюджету» (пункт 2.3.13 договору) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 960,50 грн. Судовий збір за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, в сумі 960,50 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. 126, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Жванецької сільської ради - задовольнити частково.

2. Визнати недійсними підпункт 2.3.15. пункту 2.3. та пункти 4.6, 4.7 додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до договору № 14/544/111 від 11.03.2011, який укладений між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720) на користь Жванецької сільської ради (32365, Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський район, с. Жванець, вул. Центральна, буд. 57; ідентифікаційний код 04404036) судовий збір в сумі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн 50 коп.

5. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 960,50 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.11.2019.

Суддя В. В. Князьков