Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 751/704/17

провадження № 61-29114св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Академія Державної пенітенціарної служби,

представники позивача: Кореньков Андрій Анатолійович, Снурнікова Тетяна Юріївна,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Дубовик Наталія Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова у складі судді Мороз К. В. від 20 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів: Страшного М. М., Євстафіївни О. К., Шарапової О. Л. від 26 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Академія Державної пенітенціарної служби звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків у зв'язку із невиконанням умов договору.

Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2014 року між Національною академією служби безпеки України, Чернігівським юридичним коледжем Державної пенітенціарної служби України, правонаступником якого є Академія Державної пенітенціарної служби, та ОСОБА_2 був укладений договір про надання освітніх послуг № 566/Г-86, відповідно до пункту 5.1. якого вартість освітньої послуги, яка має бути сплачена Чернігівським юридичним коледжем Державної пенітенціарної служби України (замовник), Національній академії служби безпеки України (виконавець) за підготовку та проведення захисту дисертації ОСОБА_2 (здобувач) становить 20 600,00 грн. Пунктом 3.1. договору передбачено, що у разі успішного захисту дисертаційного дослідження здобувач зобов`язаний відпрацювати не менше трьох років в одному із структурних підрозділів замовника. Згідно з пунктом 6.1. договору за невиконання або виконання неналежним чином умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

На виконання умов вказаного договору 19 червня та 26 вересня 2014 року Чернігівським юридичним коледжем Державної пенітенціарної служби України було сплачено кошти за захист дисертації ОСОБА_2 за рахунок спеціального фонду Державного бюджету України за КПКВ 3606020 «Виконання покарань установами і органами пенітенціарної служби», КЕКВ 2282 «Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку» на загальну суму 20 600,00 грн.

Однак, ОСОБА_2 після успішного захисту дисертаційного дослідження у вересні 2014 року, не відпрацювавши трьох років в академії, звільнився за власним бажанням згідно з пунктом 7 статті 77 Закону України «Про національну поліцію», чим допустив порушення пункту 3.1. договору про надання освітніх послуг від 30 липня 2014 року № 566/Г-86.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 20 600,00 грн на відшкодування заподіяних збитків за невиконання умов пункту 3.1. договору про надання освітніх послуг від 30 липня 2014 року № 566/Г-86.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 квітня 2017 року позов Академії Державної пенітенціарної служби задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Академії Державної пенітенціарної служби 20 600,00 грн на відшкодування заподіяних збитків за невиконання умов пункту 3.1. договору про надання освітніх послуг від 30 липня 2014 року № 566/Г-86.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли зобов`язання за договором про надання освітніх послуг, які відповідач не виконав, а тому сума грошових коштів внесених за підготовку відповідача до успішного захисту дисертаційного дослідження є боргом, який підлягає стягненню з останнього в примусовому порядку.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 квітня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували належним чином фактичні обставини справи, не врахували, що відшкодування коштів сплачених навчальним закладом за надання освітніх послуг договором від 30 липня 2014 року № 566/Г-86 не передбачено. Пункт 3.1. вказаного договору суперечить національному законодавству та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому не може бути підставою для стягнення з відповідача коштів. Обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості освітньої послуги призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Крім того, позивач не правильно визначив правову природу коштів, яку просить стягнути в судовому порядку. Суд не взяв до уваги причини звільнення відповідача, які були пов`язані з дискримінаційним характером дій керівника щодо непропорційного зменшення премії.

У лютому 2019 року до касаційного суду надійшли доповнення ОСОБА_2 до касаційної скарги, у яких заявник просив врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений за подібних правовідносин у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 751/704/17 з Новозаводського районного суду м. Чернігова. Зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 30 липня 2014 року між Національною академією Служби безпеки України, Чернігівським юридичним коледжем Державної пенітенціарної служби України, правонаступником якого є Академія Державної пенітенціарної служби, та ОСОБА_2 був укладений договір про надання освітніх послуг № 566/Г-86, відповідно до умов якого Національна академія Служби безпеки України зобов`язалась за рахунок коштів Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України організувати підготовку та проведення захисту дисертації ОСОБА_2 на здобуття наукового ступеня доктора наук, вартість якої становить 20 600,00 грн (пункт 5.1).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що у разі успішного захисту дисертаційного дослідження ОСОБА_2 (здобувач) зобов`язаний відпрацювати не менше трьох років в одному із структурних підрозділів замовника.

Відповідно до пункту 6.1. договору за невиконання або виконання неналежним чином умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

У вересні 2014 року ОСОБА_2 захистив дисертацію та здобув науковий ступінь доктора юридичних наук.

Відповідно до копій платіжних доручень від 19 серпня 2014 року № 1240 та від 26 вересня 2014 року № 1537 Чернігівським юридичним коледжем Державної пенітенціарної служби України сплачено кошти за захист дисертації ОСОБА_2 в сумі 20 600,00 грн.

Наказом від 08 серпня 2016 року за № 119о/с підполковника внутрішньої служби ОСОБА_2 з 11 серпня 2016 року звільнено зі служби за власним бажанням на підставі пункту 7 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

За правилами частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Частиною третьою статті 6 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС Українипублічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), чинного на час виникнення спірних відносин, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів МВС, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Суд установив, що ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнився за власним бажанням, не відпрацювавши три роки, як це було визначено умовами договору про надання освітніх послуг від 30 липня 2014 року № 566/Г-86.

12 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18) відступила від висновків, викладених у своїх постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 820/5761/15, сформувавши правовий висновок про те, що указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України у редакції Закону № 2147-VIII, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Установивши, що ОСОБА_2 перебував на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнився за власним бажанням, не відпрацювавши три роки, суди попередніх інстанцій не врахували, що спір щодо наявності правових підстав для відшкодування ним збитків за умовами, передбаченими договором про надання освітніх послуг від 30 липня 2014 року № 566/Г-86, вирішується в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

З огляду на те, що вказана справа судами першої та апеляційної інстанцій розглянута з порушенням правил юрисдикції, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_2 про стягнення збитків у зв'язку із невиконанням умов договору закрити.

Роз`яснити Академії Державної пенітенціарної служби, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. П. Курило