ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2019 року

Київ

справа № 824/515/16-а

адміністративне провадження №К/9901/33485/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року (судді Лелюк О.П., Брезіна Т.М., Левицький В.К.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року (судді Смілянець Е.С., Залімський І.Г., Сушко О.О.) у справі № 824/515/16-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини польова пошта НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У липні 2016 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі Міноборони), військової частини польова пошта НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі військова частина польова пошта НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

- визнати дії відповідачів щодо систематичного порушення ними умов проходження військової служби ОСОБА_1 , які передбачені контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеним 05 січня 2016 року між ОСОБА_1 та Міноборони в особі т.в.о. командира військової частини польової пошти НОМЕР_1 капітана 2 рангу ОСОБА_2 , а саме: належного матеріального забезпечення під час проходження військової служби, виплати підйомної допомоги, виплати грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій, надання жилого приміщення або виплату грошової компенсації за підйом (найом) жилого приміщення та щодо відмови у розірванні даного контракту протиправними;

- зобов`язання Міноборони припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладений 05 січня 2016 року між ОСОБА_1 та Міноборони в особі т.в.о. командира військової частини польової пошти НОМЕР_1 капітана 2 рангу ОСОБА_2 шляхом його розірвання та звільнити з військової служби ОСОБА_1 у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця), на підставі пункту «з» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 05 січня 2016 року між ним та Міноборони в особі т.в.о. командира військової частини польової пошти НОМЕР_1 капітана 2 рангу ОСОБА_2 укладено зазначений контракт, згідно з пунктом 2 якого відповідач зобов`язувався відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби громадянином ОСОБА_1 . Вказував, що умови контракту щодо належного матеріального та грошового забезпечення позивача не були виконані, у зв`язку з чим 24 травня 2016 року позивачем подано рапорт про розірвання контракту. Проте, листом від 02 червня 2016 року № 1350/1 позивача повідомлено про відмову у розірванні контракту. Вважаючи наведені дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 09 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії військової частини польової пошти НОМЕР_1 щодо неналежного матеріального забезпечення ОСОБА_1 під час проходження ним військової служби у військовій частині польової пошти НОМЕР_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушення з боку військової частини польова пошта НОМЕР_1 щодо неналежного матеріального забезпечення під час проходження військової служби є доведеними та підтвердженими належними та допустимими доказами. Натомість, судом не здобуто будь-яких належних та допустимих доказів наявності вказаних позивачем порушень з боку Міноборони України. Також під час судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_1 щодо неналежного грошового забезпечення під час проходження військової служби. Крім цього, суд дійшов висновку, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, а тому у відповідача були відсутні підстави для розірвання контракту з позивачем на підставі його рапорту від 24 травня 2016 за нормами статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Таку позицію підтримав і Вінницький апеляційний адміністративний суд, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення у частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення - про задоволення позову в повному обсязі.

Аргументи скаржника полягають у тому, що відмова у розірванні контракту на проходження військової служби з посиланням на дію особливого періоду в Україні є протиправною. На думку позивача, дія особливого періоду починається з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення стану війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Таким чином, на думку позивача, особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року; з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. У цьому випадку, відмова у розірванні контракту та припиненні проходження військової служби в умовах відсутності мобілізації чи воєнного стану, а відтак, і особливого періоду, враховуючи порушення відповідачами умов контракту, є безпідставною.

Крім цього, скаржник зазначив, що йому не виплачена грошова допомога на оздоровлення за 2016 рік, а також несвоєчасно виплачена надбавка за вислугу років, а отже, дії військової частини польова пошта НОМЕР_1 у цій частині також є протиправними.

Позиція інших учасників справи

У запереченнях на касаційну скаргу військова частина польова пошта НОМЕР_1 зазначила, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з адміністративним позовом у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, оскільки він дізнався про порушення своїх прав ще 02 червня 2016 року. Тому, на думку відповідача, позов ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду на підставі статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Крім того, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях військової частини польова пошта НОМЕР_1 Збройних Сил України порушень умов контракту, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження таких обставин.

У зв`язку з цим, військова частина польова пошта НОМЕР_1 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 . Скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року та залишити адміністративний позов без розгляду. У разі не залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, відповідач просить змінити або скасувати судові рішення у даній справі, відмовивши у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач Міноборони не скористався правом подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 27 квітня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), ОСОБА_3 , Желтобрюх І.Л.

05 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 31 травня 2019 року № 557/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

05 січня 2016 року між Міноборони в особі т.в.о. командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 капітана 2 рангу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності з 05 січня 2016 року.

Пунктами 1, 3, 4 наведеного контракту передбачено, що ОСОБА_1 добровільно взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту, відповідно до вимог визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим контрактом. Цей контракт є строковим та укладався відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Сторони зобов`язалися, не пізніше як за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, визначених нормативно-правовими актами.

На підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05 січня 2016 року № 2-РС відповідно до статті 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» прийнято у добровільному порядку на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та призначено солдата ОСОБА_1 стрільцем-регулювальником комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти, ВОС 100915А/648.

На підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 січня 2016 року № 5 солдата вс/к ОСОБА_1 , направленого військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнятого на військову службу за контрактом до військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 05 січня 2016 року № 2-РС та призначеного на посаду стрільця-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти, ВОС 100915А/648, наказано вважати таким, що підписав контракт з командиром військової частини польової пошти НОМЕР_1 з 05 січня 2016 року до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, з 05 січня 2016 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та вирішено вважати, що з 05 січня 2016 року приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Встановлено оклад за посадою 530 грн на місяць. Вирішено виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 125% посадового окладу, надбавку за виконання особливо важких завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 100% від місячного грошового забезпечення.

24 травня 2016 року позивач надав командиру військової частини польова пошта НОМЕР_1 рапорт про розірвання контракту з підстав систематичного невиконання умов контракту командуванням та здійснення виплати грошового забезпечення, надбавок, винагород, премій тощо.

02 червня 2016 року військовою частиною польова пошта НОМЕР_2 повідомлено позивача про відмову у розірванні контракту від 05 січня 2016 року, з огляду на відсутність правових підстав.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, зазначає наступне.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі Закон № 2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Як слідує з матеріалів справи, позивач з 05 січня 2016 року проходив військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Пунктом «з» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII обумовлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).

Згідно з пунктом «б» частини другої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення зі служби проводиться військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Статтею 26 Закону № 2232-XII передбачений перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби.

Так, згідно з частиною восьмою вказаної статті, під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: 1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; д) у зв`язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов`язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами «в», «г», «е», «є», «и» частини шостої та пунктами «в», «г», «е», «є» частини сьомої цієї статті.

Також, з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання.

2) під час воєнного стану: а) які досягли граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; б) визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі; г) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;

3) після прийняття рішення про демобілізацію: а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України; б) у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.

Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-XII) установлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно з абзацами четвертим шостим статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону № 3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду.

Виходячи з приписів абзацу четвертого статті 1 зазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Отже, сама по собі мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення ж періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на даний час в Україні діє особливий період.

У даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

При цьому, в умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець установив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема, таким обмеженням є вичерпний перелік підстав для припинення (розірвання) контракту на період до оголошення демобілізації.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, контракт ОСОБА_1 укладений 05 січня 2016 року, тобто під час дії особливого періоду, у зв`язку з чим припинення контракту до завершення особливого періоду можливе лише з підстав, визначених частиною восьмою статті 26 Закону № 2232-XII.

Станом на 24 травня 2016 року (день подачі позивачем рапорту про звільнення у зв`язку із систематичним порушенням умов контракту командуванням та під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) рішення про оголошення демобілізації військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, Президентом України не приймалося.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності відмови відповідача у припиненні контракту та звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту «з» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII.

При цьому, згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, позивач не належить до жодної із категорій осіб, визначених частиною восьмою статті 26 Закону № 2232-XII, які мають право на звільнення з військової служби під час дії особливого періоду.

Що стосується висновків судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідачів щодо порушень умов контракту, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 контракту, укладеного 05 січня 2016 року між позивачем та Міноборони України в особі т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 , Міноборони зобов`язувалося відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби ОСОБА_1 , включаючи належне матеріальне та грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 228-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, систематичним невиконанням умов контракту командуванням є невиконання одного із зобов`язань та інших умов, визначених контрактом, які допускались два чи більше разів протягом останніх 12 місяців служби військовослужбовця. Невиконання зобов`язань та інших умов, визначених контрактом, не враховуються для встановлення систематичного невиконання умов контракту командуванням, якщо їх виконання стало неможливим у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій, а також залучення до здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам.

Під час розгляду даної справи судами було встановлено, що в акті перевірки від 27 травня 2016 року № 2190 зафіксовано, що ОСОБА_1 28 березня 2016 року написав рапорт про виплату підйомної допомоги, на підставі якого 26 квітня 2016 року військовою частиною польова пошта НОМЕР_1 подана заявка на кошти до фінансово-економічного управління командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Фінансування на дану виплату отримано 20 травня 2016 року, та 26 травня 2016 року платіжні документи подані до управління Державної казначейської служби України в Очаківському районі на проведення виплати, виплата запланована на 27 травня 2016 року.

Суди встановили, що позивачу підйомну допомогу нараховано 27 травня 2016 року, що підтверджується роздавальною відомістю від 26 травня 2016 року №106 та відомістю зарахування підйомної допомоги з відміткою банку від 27 травня 2016 року.

З приводу грошового забезпечення в акті перевірки від 27 травня 2016 року №2190 зазначено, що таке виплачується військовослужбовцям військової частини по мірі надходження фінансування, заявки на кошти подавалися до фінансового органу своєчасно та в обсязі реальної потреби, платіжні документи оформлювались та подавались на оплату до органів Державної казначейської служби на протязі одного-двох банківських днів. На підставі наказу командира військової частини від 16 травня 2016 року №355 було оголошено вислугу років ОСОБА_1 , перерахунок та доплата буде здійснена в червні 2016 року.

До суду першої інстанції військовою частиною польова пошта НОМЕР_1 було надано довідку про виплату грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення стрільця-регулювальника комендантського взводу комендантської роти рядового ОСОБА_1 , прийнятого на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію до військової частини польова пошта НОМЕР_1 з 05 січня 2016 року згідно наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 , відповідно до якої названому військовослужбовцю виплачено: за лютий 2016 року грошове забезпечення в розмірі 6192, 90 грн; за березень 2016 року грошове забезпечення в розмірі 7110,40 грн; за квітень 2016 року грошове забезпечення в розмірі 7110,40 грн; за травень 2016 року грошове забезпечення в розмірі 7110,40 грн; за червень 2016 року грошове забезпечення в розмірі 7129,90 грн, позбавлення премії на 10% у зв`язку з «доганою» (оголошеною наказом командира частини від 24 травня 2016 року за систематичне порушення форми одягу); проведено перерахунок та доплата надбавки за вислугу років, грошова допомога на оздоровлення 2222,00 грн; за липень 2016 року грошове забезпечення в розмірі 7712,16 грн та грошова допомога на оздоровлення 2222,00 грн.

Всього нараховано виплат за період з 05 січня 2016 року по 02 липня 2016 року в сумі 46810,16 грн, з них грошове забезпечення 42366,16 грн, грошова допомога на оздоровлення 4444,00 грн.

У жовтні 2016 року нарахована винагорода за участь в АТО: за січень з 19 по 31 січня 2016 року в сумі 503,23 грн, за лютий з 01 по 29 лютого 2016 року 1200 грн, за березень з 01 по 23 березня 2016 року 890,32 грн.

Зазначене також підтверджується відомостями нарахування на виплату грошового забезпечення офіцерам, мічманам і військовослужбовцям служби за контрактом за лютий-червень 2016 року №29, №58, №43, №94, №115, нарахувально-роздавальною відомістю №129 на виплату грошового забезпечення в липні 2016 року військовослужбовцям в/ч НОМЕР_3 та відомостями зарахування грошового забезпечення військовослужбовців в/ч НОМЕР_3 за лютий-червень 2016 року з відповідною печаткою ПАТ КБ «Приватбанк».

З приводу надання жилого приміщення або виплати грошової компенсації за підйом (найом) жилого приміщення судами встановлено, що позивачем за час проходження служби не було вчинено належних дій для отримання житла, передбачених Інструкцією «Про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року №737 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року №24/20337, а саме, позивач не звертався з рапортом для зарахування на облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, до якого додається визначений перелік документів, і який підписується повнолітніми членами сім`ї, що проживають разом з військовослужбовцем, мають самостійне право на отримання жилого приміщення та бажають разом з ним перебувати на квартирному обліку.

Отже, в ході судового розгляду було встановлено дотримання умов контракту, укладеного з позивачем, відносно виплати підйомної допомоги, виплати грошового забезпечення з урахуванням надбавок, доплат, винагород, премій, надання жилого приміщення або виплати грошової компенсації за підйом (найом) жилого приміщення.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.

Водночас, за результатами проведеної перевірки військовою прокуратурою Південного регіону України, на підставі колективного звернення щодо неналежного матеріального та інших видів забезпечення військовослужбовців комендантської роти військової частини польова пошта НОМЕР_1 , установлено факт проживання військовослужбовців упродовж тривалого часу у непристосованих приміщеннях військової частини польова пошта НОМЕР_1 у місті Очакові, незабезпечення в них відповідного санітарно-епідеміологічного стану, а також неналежного речового забезпечення військовослужбовців у зв`язку з чим складено три протоколи за статтею 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) відносно заступника командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 з матеріального забезпечення, начальника медичної частини та командира комендантської роти.

Постановою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 вересня 2016 року у справі № 483/1238/16-п, командира комендантської роти ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, що передбачене статтею 172-15 КУпАП, а провадження по справі закрито у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Постановами Апеляційного суду Миколаївської області від 06 та 11 жовтня 2016 року скасовано постанови Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області в справах № 483/930/16-п, № 483/929/16-п відповідно, якими визнано винними заступника командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 з матеріального забезпечення ОСОБА_5 і начальника медичної служби ОСОБА_6 у вчиненні правопорушення, що передбачене статтею 172-15 КУпАП, звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю, обмежившись усним зауваженням.

Порушення зафіксовані також в акті санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкта міста Очаків, Миколаївська область від 26 травня 2016 року та в акті проведення перевірки військової частини-польова пошта НОМЕР_1 (місто Очаків) від 27 травня 2016 року № 2190.

Ураховуючи те, що однією із умов контракту від 05 січня 2016 року було забезпечення позивача належним матеріальним забезпеченням під час проходження військової служби, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежного матеріального забезпечення ОСОБА_1 під час проходження ним військової служби у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 .

Поряд із цим, Верховний Суд зауважує, що обставини справи свідчать про порушення виконання не лише військовою частиною польова пошта НОМЕР_1 , а й також Міноборони умов контракту, зокрема, в частині неналежного матеріального забезпечення позивача, на що суд, як першої, так і апеляційної інстанцій, не звернули увагу. Дії Міноборони, які полягають у порушенні умов контракту є протиправними, оскільки цей контракт укладений між ОСОБА_1 і Міноборони від імені якого діяв т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 капітана 2 рангу ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на те, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права в частині, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне змінити постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року в частині задоволених позовних вимог, залишивши судові рішення попередніх інстанцій в іншій частині без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом оскаржуваних судових рішень в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року змінити, виклавши пункт другий резолютивної частини постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року таким чином:

«Визнати протиправними дії Міністерства оборони України та військової частини польова пошта НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України в частині порушення умов проходження військової служби ОСОБА_1 стосовно неналежного матеріального забезпечення під час проходження військової служби, передбаченого контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 05 січня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України капітана 2 рангу ОСОБА_2 ».

3. В іншій частині постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду