провадження № 22-ц/824/11401/19-ц суддя-доповідач у ІІ Інстанції - Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 листопада 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Святошинського районного суду міста Києва, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Справа розглядалась судами неодноразово та після направлення справи Верховним Судом України на новий розгляд 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, оформлену у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

У заяві ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь відшкодування матеріальної шкоди в загальному розмірі 3 475 398 грн. 29 коп. та 108 300 доларів США, а також відшкодування моральної шкоди в розмірі 9 900 000 грн. та 35 000 доларів США.

Заява обґрунтована тим, що 28 лютого 2007 року о 07:50 годині ОСОБА_1 був затриманий на пункті пропуску «Нові Яриловичі» при в`їзді в Україну з Республіки Білорусь та доставлений до Святошинського РУ ГУ МВС України у місті Києві. 02 березня 2007 року заявнику було пред`явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України, а з 28 лютого до 25 жовтня 2007 року він незаконно перебував під вартою. Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 15 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року, ОСОБА_1 було виправдано. Заявник вказував, що порушена проти нього кримінальна справа є виключною за характером допущених порушень права на захист, не з`ясованістю обставин, які мають значення для справи, та однобічною оцінкою наявних у ній доказів. ОСОБА_1 були штучно створені процесуальні перешкоди, спрямовані на порушення його права на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним та неупередженим судом. З 28 лютого 2007 року до 16 січня 2014 року заявник був позбавлений конституційного права на роботу у зв`язку з відстороненням його від посади на підставі незаконного затримання при черговому в`їзді в Україну у відрядження. Незаконне застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі міста Києва, потім підписка про невиїзд та постійне кримінальне переслідування в суді, позбавилои його можливості повернутись на роботу до Республіки Білорусь, де він працював до затримання. Внаслідок цього ОСОБА_1 не отримав заробіток в розмірі 1 631 624 грн. 31 коп. та частку у статутному фонді господарського товариства з іноземними інвестиціями «Інтерагро», що становила 94 500 доларів США. Дружина заявника ОСОБА_2 здійснювала усі дії, необхідні для надання йому юридичної допомоги, тому її перебування на території України було обов`язковим. У зв`язку з цим, ОСОБА_2 звільнилася з посади директора ТОВ з іноземними інвестиціями «Інтерагро» та перебувала разом з заявником у місті Києві. Це призвело до матеріальних витрат у вигляді недоотриманої заробітної плати, що становить грошову суму у розмірі 1 726 773 грн. 98 коп., яка підлягає відшкодуванню, як сума сплати за юридичні послуги. Через тривале судове слідство та обрання йому запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, відсутності житла на території України ОСОБА_1 був змушений наймати житло за адресою: АДРЕСА_1 . Витрати у розмірі 117 000 грн., понесені заявником згідно з договором оренди, також підлягають стягненню. У зв`язку з незаконним перебуванням під слідством та судом на території України ОСОБА_1 змушений був укласти угоду із третіми особами, які здійснювали догляд за його хворими батьками, а тому витрати у розмірі 13 800 доларів США також підлягають стягненню. Такими неправомірними діями були порушені конституційні права заявника на захист, доступ до суду, повагу до гідності, свободу та особисту недоторканість. Тривалі страждання призвели до виникнення додаткового захворювання на серці, зокрема, брадикардії, що потребує негайного оперування для відновлення стану здоров`я. ОСОБА_1 зазнав моральних страждань внаслідок втрати роботи та житла на території Республіки Білорусь, поширення відносно нього неправдивої інформації про вчинення кримінального правопорушення, неможливості виїхати до Республіки Білорусь до своїх батьків під час їх хвороби, та на поховання матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 оцінив розмір моральної шкоди у 9 900 000 грн. та 35 000 доларів США.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2017 році на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 5 837 173 грн. 29 коп., моральної шкоди у розмірі 9 100 440 грн., всього стягнуто 14 937 613 грн. 29 коп. В задоволенні решти вимог про відшкодування шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Державна казначейська служба України зазначає, що судом невірно визначено розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Суд не врахував, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» не передбачено таких видів відшкодування як інфляційні показники або суми інфляційних збільшень на не отриманий заробіток; втрати запланованого до створення бізнесу, який не був створений на момент засудження; витрат на оренду житла. Суд, стягуючи заробіток, втрачений дружиною заявника, хибно ототожнив категорії юридичні послуги та втрата заробітку захисником виправданого. Крім того, суд визначив період відшкодування оплати за юридичні послуги до 2017 року, в той час, як ОСОБА_1 виправдано у 2013 році. Суд не звернув уваги на відсутність доказів, які б підтверджували наявність причинно-наслідкового зв`язку між хворобами заявника та його перебуванням у слідчому ізоляторі. Крім того, рахунок - фактура від 14 серпня 2017 року не є належним доказом понесених витрат на лікування. Суд також не обґрунтував стягнення частки у статутному капіталі ТОВ «Інтерагро», яке не ліквідовано та заявник не позбавлений права отримати свою частку у самому товаристві. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з розміру мінімальної заробітної плати 3 200 грн. та не звернув уваги на п. 3 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік», згідно з яким така мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. Для розрахунку застосовується показник прожиткового мінімуму, який складає 1 600 грн. Суд також не звернув уваги на те, що стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди більше 9 млн. грн. призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28 лютого 2007 року о 7 год. 50 хв. ОСОБА_1 був затриманий на пункті пропуску «Нові Яриловичі» при в`їзді в Україну з Республіки Білорусь та доставлений до Святошинського РУ ГУ МВС України у місті Києві (а.с.86, Т.1).

02 березня 2007 року заявнику було пред`явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, та в подальшому відносно ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2007 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчинені злочину передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, та призначено покарання у вигляді одного року трьох місяців та 24 днів обмеження волі. Цим вироком було змінено міру запобіжного заходу із тримання під вартою в слідчому ізоляторі № 13 міста Києва Державного департаменту України з питань виконання покарань до вступу вироку у законну силу на підписку про невиїзд з постійного місця проживання та звільнено позивача з-під варти із залу суду негайно (а.с.100, Т.1).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 березня 2008 року вирок Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2007 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів (а.с.109, Т.1).

14 жовтня 2011 року прокуратурою Святошинського району міста Києва відносно ОСОБА_1 змінено пред`явлене обвинувачення за частиною четвертою статті 191 КК України на обвинувачення за частиною другою статті 367 цього Кодексу (а.с.112, Т.1).

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 16 січня 2012 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 367 КК України направлено прокурору Святошинського району міста Києва для проведення додаткового розслідування (а.с.115, Т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2012 року постанову Святошинського районного суду міста Києва від 16 січня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до цього ж суду в іншому складі суддів (а.с.117, Т.1).

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 15 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року, ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні визнано невинним і виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано (а.с.93, Т.1).

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з незаконним засудженням заявнику було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню шляхом стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України. Відшкодуванню підлягає заробіток та інші грошові доходи, які ОСОБА_1 втратив внаслідок незаконний дій та суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги; витрати, понесені ним за найм житла; за договором про догляд за батьками; моральна шкода та витрати на лікування, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Згідно із частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закону 266/94-ВР ), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно зі статтею 3 Закону 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону 266/94-ВР ).

Частинами першою та другою статті 12 Закону 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Виходячи з аналізу вказаних норм вбачається, що суд першої інстанції розглянув справу про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним засудженням відповідно до вимог Закону 266/94-ВР та вирішив заяву ОСОБА_1 по суті його заявлених вимог, та постановив ухвалу суду, як передбачено статтею 12 цього Закону.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також відшкодування за спричинену моральну шкоду. Крім того, заявник просив компенсувати ОСОБА_2 її заробіток, який вона втратила у зв`язку зі звільненням, яке було обумовлено необхідністю останньої захищати права заявника у кримінальному провадженні. Суд першої інстанції прийшов висновку про необхідність задоволення заяви в цій частині та визначив загальний розмір відшкодування втраченого заробітку (доходу) заявника та його дружини, захисника по кримінальній справі за призначенням суду - 3 358 398.29 грн., а також втрату заявником частки у статутному фонді у сумі 2 478 775 грн., а всього 5 837 173 грн. 29 коп.

У той же час, суд першої інстанції не звернув увагу на наступні обставини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявляючи перед судом вимогу про визначення суми спричиненої йому матеріальної шкоди в розмірі 3 475 398 грн. 29 коп. та 108 300 доларів США, а також моральної шкоди в розмірі 9 900 000 грн. та 35 000 доларів США, вважаючи, що йому спричинена саме така шкода, заявник не надав суду доказів на підтвердження зазначених обставин саме в вказаному розмірі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був затриманий 28 лютого 2007 року на термін до трьох годин з метою забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи. 02 березня 2007 року заявнику було пред`явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України і продовжено затримання до десяти діб. 07 березня 2007 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Київському СІЗО. На підставі наказу ТОВ «Інтерагро» від 12 березня 2007 року було припинено дію трудового договору з виконавчим директором Олещинським В.Л., у зв`язку з незалежними від волі сторін обставинами, до вступу в законну силу вироку суду, призупинено нарахування заробітної плати на період - до вступу вироку суду в законну силу. ОСОБА_1 було звільнено з-під варти у залі суду за вироком суду від 25 жовтня 2007 року. У період з 25 жовтня 2007 року по 25 грудня 2013 року заявник перебував на підписці про невиїзд.

У зв`язку з цим, апеляційний суд вважає, що обґрунтованим буде стягнення на користь заявника втраченого заробітку за період його перебування під вартою, оскільки з об`єктивних, незалежних від волі ОСОБА_1 причин він не мав змоги працювати. У той же, час після обрання до заявника запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд він мав можливість працевлаштуватися та отримувати відповідні доходи.

Так, у відповідності до вимог ст. 151 КПК України (в редакції, чинній на момент застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд) підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов`язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Отже, зазначений запобіжний захід не забороняв ОСОБА_1 працювати за місцем свого тимчасового проживання а, відтак, апеляційний суд вважає, що розмір компенсації втраченого заробітку має обраховуватись за період перебування заявника під вартою з 28 лютого 2007 року по 25 жовтня 2007 року.

Згідно з наявним у матеріалах справи штатним розписом ТОВ «Інтерагро» та наданим суду заявником розрахунком (а.с.85, Т.1, а.с.64, Т.4) розмір втраченого заробітку ОСОБА_1 за період його перебування під вартою з 28 лютого 2007 року по 25 жовтня 2007 року становитиме 30 489 грн. 37 коп. (38 064,37 (загальний заробіток за період з лютого 2007 року по грудень 2007 року) - 7 575 (загальний заробіток за листопад-грудень 2007 року)).

Як вірно, зазначає апелянт в своїй апеляційній скарзі, Закон 266/94-ВР не передбачає права особи на відшкодування відпускних виплат. Крім того, жодного доказу наявності в заявника невикористаних відпусток за місцем роботи до затримання, а також наявності відповідної заборгованості в зв`язку з невикористаними відпустками матеріали справи не містять, а, відтак, включення зазначених сум до розміру втраченого заробітку є безпідставним.

Задовольняючи вимоги заяви ОСОБА_1 в частині відшкодування втрати заявником частки у статутному фонді ТОВ «Інтерагро» у розмірі 94 250 доларів США, що еквівалентно 2 478 775 грн., суд вважав такі вимоги доведеними, а заподіяну шкоду в цій частині обґрунтованою та такою, що спричинена заявнику.

При цьому, суд не звернув уваги на наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що розмір вкладу ОСОБА_1 у статутному фонді підприємства становить 94 250 доларів США (56 % від загального розміру фонду) (а.с.191, Т.1). У гарантійному листі від 30 березня 2007 року № 2 зазначено, що підприємство гарантує ОСОБА_1 виплату розміру вкладу у статутний фонд у сумі 94 250 доларів США. Вказаний гарантійний лист підписаний директором ОСОБА_2 (а.с.37, Т.2).

Згідно з відповіддю Гомельського обласного управління Фонду соціального захисту населення Міністерства праці і соціального захисту Республіки Білорусь від 23 грудня 2011 року платник страхових внесків ТОВ «Інтерагро» ліквідований 06 лютого 2009 року. Керівником даної організації була ОСОБА_2 (а.с.40, Т.2).

Починаючи з 25 жовтня 2007 року відносно ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Станом на 25 жовтня 2007 року заявник був учасником товариства та йому належала частка в статутному фонді в розмірі 56 %. Дружина заявника ОСОБА_2 була директором товариства.

Тобто, ОСОБА_1 був власником контрольної частки в статутному фонді ТОВ «Інтерагро», а, відтак, жодне рішення про припинення, ліквідацію товариства чи розподіл внесків в статутному фонді не могло бути прийнято без його участі чи згоди, чи участі довіреної ним особи. У зв`язку з цим, доводи ОСОБА_1 щодо неможливості повернути частку в статутному фонді товариства саме через притягнення його до кримінальної відповідальності і застосування запобіжних заходів є безпідставними.

У відповідності до вимог п. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 4 Закону 266/94-ВР - у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно.

З матеріалів справи вбачається, що зазначений заявником вклад в статутний фонд ТОВ «Інтерагро» в сумі 94 000 доларів США не був конфіскований або звернений в дохід держави судом і на нього не накладався арешт.

Крім того, вказуючи в своїй заяві, що він був позбавлений можливості у повній мірі реалізувати своє право на отримання вкладу у статутний фонд у сумі 94 250 доларів США, що внаслідок незаконних дій щодо нього він втратив свій бізнес, ОСОБА_1 не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили, що він втратив право на отримання зазначеного внеску, що така втрата відбулась внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи підписки про невиїзд.

Задовольняючи вимоги заявника в частині стягнення з держави інфляційного знецінення заробітку ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги, що заявником було розраховано інфляційні суми по заробітній платі, яка визначена у доларах США згідно штатного розпису підприємства (а.с.64, 70, Т.4).

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періодів порівнянні з базовим.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (справа № 486/6/17-ц).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки ОСОБА_1 розрахував втрачений ним заробіток у доларах США та зазначив його еквівалент у гривні на момент звернення до суду, компенсація такого заробітку з застосуванням вимог ст. 625 ЦК України в частині урахування індексу інфляції законом не передбачена, а, відтак, і зазначені вимоги є безпідставними.

Звертаючись до суду з заявою, однією з вимог ОСОБА_1 була вимога про стягнення втрати заробітку його дружини ОСОБА_2 як суми сплати за юридичні послуги, які остання надавала заявнику. Зазначена вимога задоволена судом першої інстанції.

В той же час, судом встановлено, що з 17 квітня 2007 року дружина заявника ОСОБА_2 була звільнена за згодою сторін з ТОВ «Інтерагро» на підставі наказу від 17 квітня 2007 року згідно поданої нею заяви у зв`язку з сімейними обставинами (а.с.69, Т.1). Підстави для стягнення на користь ОСОБА_2 компенсації втраченого заробітку відсутні, так як вона була звільнена з роботи за власним бажанням, а здійснення нею захисту заявника у кримінальній справі не було перешкодою для працевлаштування та отримання заробітку.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звільнення з роботи ОСОБА_2 ) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однак, ОСОБА_2 з позовом до суду з питань відшкодування їй шкоди в зв`язку з втратою заробітку не зверталась.

Також в даному випадку слід зазначити, що у відповідності до ст. 1 Закону 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

Отже, шкода в порядку визначеному цим законом може бути відшкодована виключно особі, щодо якої допущено незаконне засудження, незаконне обрання запобіжного заходу тощо.

У даному випадку ОСОБА_2 не є особою, щодо якої були застосовані зазначені в ст. 1 Закону 266/94-ВР заходи, а, відтак, вимоги заявника в цій частині задоволенню не підлягають.

Також, суд першої інстанції задовольнив вимоги заяви про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат, які, як зазначає останній, він поніс на лікування батьків, уклавши угоду про догляд за батьками, згідно якої зобов`язався проводити оплату у розмірі 200 доларів США до закінчення судового процесу над ним. Розмір таких витрат становить 13 800 доларів США, що еквівалентно 362 940 грн.

При цьому суд першої інстанції не звернув уваги, що у відповідності до Закону 266/94-ВР, відшкодуванню підлягає шкода у випадках визначених ст. 1 зазначеного закону. При цьому, для покладення відповідальності на державу в порядку, визначеному зазначеним законом, необхідна сукупність таких ознак, як наявність шкоди та причинний зв`язок між діями, визначеними в ст. 1 Закону № 266/94-ВР, та спричиненою шкодою.

У даному випадку матеріали справи не містять доказів, що батьки заявника ОСОБА_1 за станом здоров`я перебували в такому стані, що потребували постійного стороннього догляду, без якого вони не могли забезпечувати свою життєдіяльність на мінімально необхідному рівні, а також що така допомога не могла бути надана іншими особами чи відповідними соціальними службами, а відтак, що затримання заявника та його арешт, застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з безумовною необхідністю потягло за собою потребу укладання ОСОБА_1 договору про догляд за батьками з оплатою саме в сумі 200 доларів США щомісячно.

За таких обставин, вимоги заявника про відшкодування коштів витрачених на здійснення догляду за батьками задоволенню не підлягають.

Звертаючись до суду з зазначеною заявою ОСОБА_1 серед іншого просив суд стягнути на його користь витрачені кошти на сплату найму житлового будинку в с. Бориси, Васильківського району, Київської області в розмірі 117 000 грн.

В якості доказів на обґрунтування зазначених вимог заявник надав суду договір оренди житлового приміщення від 28 грудня 2007 року, який укладено безстроково та розрахунок витрачених коштів за період з 01 січня 2008 року по 28 червня 2014 року (а.с.63-64, Т.1).

У відповідності до вимог ст. 794, 795 ЦК України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

З наданого суду договору оренди житлового приміщення від 28 грудня 2007 року вбачається, що він не був зареєстрований у встановленому законом порядку і будь-яких доказів виконання зазначеного договору в частині передачі будинку заявнику та здійснення заявником відповідної оплати матеріали справи не містять, а, відтак, висновки суду в частині наявності підстав до відшкодування витрат, понесення яких не доведено, не ґрунтуються на вимогах закону.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції стягнув на користь ОСОБА_1 9 100 440 грн. При цьому, суд керувався методикою встановлення заподіяння моральної шкоди та методом оцінки розміру компенсації спричинених страждань, розробленою у 1997 році ОСОБА_4 та розрахував розмір спричиненої заявнику моральної шкоду в сумі 188 928 000 грн., а, відтак, стягнув з держави 9 100 440 грн., визначивши зазначений розмір довільно, ніяким чином не обґрунтувавши і не мотивувавши спричинення заявнику шкоди саме в такому розмірі.

Проте, апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють, як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди, необхідна сукупність таких обов`язкових умов: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою.

Розрахунок моральної шкоди за методикою, вказаною у посібнику професора ОСОБА_4 , що зроблений судом першої інстанції не може бути застосований в даному випадку, оскільки застосована формула включає багато складових, зокрема, ступінь вини заподіювача моральної шкоди та постраждалого, коефіцієнт індивідуальних особливостей, коефіцієнт врахування обставин, що заслуговують на увагу, та коефіцієнт майнового стану заподіювача шкоди тощо.

В той же час у відповідності до вимог ч. 2 ст. 1 Закону 266/94-ВР у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Отже, під час визначення розміру спричиненої заявнику моральної шкоди, фактор вини, який враховується застосованою судом методикою, не має враховуватись.

З поданої до суду заяви ОСОБА_1 вбачається, що він пов`язує заподіяння йому моральної шкоди з його незаконним затриманням, перебуванням під слідством та судом 82 місяці. Заявник вказує на те, що відносно нього було безпідставно порушено кримінальні справи та вчинялося кримінальне переслідування. Всі ці явища знайшли відображення в його свідомості, як шок і стрес, негативні емоції в сукупності з фізичними стражданнями призводять до порушення функцій будь-якого органу в організмі. Заявник перебував у СІЗО в нестерпних умовах. Багаторічний психологічний тиск на його свідомість проявом геноциду, здійснюваним прокуратурою та судом є ознаками тортур. Незаконні дії відносно заявника зробили неможливим отримання ним Білоруського громадянства та перебування на території Білорусь.

Розмір моральної шкоди заявник визначив з урахуванням, зокрема, моральних та фізичних страждань як його особисто, так і його сім`ї, смерті матері та неможливості потрапити на поховання, а також приниженням честі, гідності та ділової репутації.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено судам, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно вимог ст. 13 Закону 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Враховуючи, що заявник перебував під слідством та судом протягом 82 місяців мінімальний розмір спричиненої йому моральної шкоди буде складати 342 186 грн. (82* 4173 грн.).

Разом з тим, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Отже, розмір моральної шкоди має бути визначений судом з урахуванням доводів заявника, поданих ним доказів щодо обґрунтування ним як конкретних обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди.

При цьому, апеляційний суд приходить до висновку, що відшкодування за спричинену моральну шкоду за місяць перебування під слідством і судом визначений законом у розмірі однієї мінімальної заробітної плати не є сталою величиною за весь час перебування особи під слідством та судом, оскільки обставини в яких перебував заявник були різними.

Так, перебування заявника під вартою та перебування останнього під слідством під час застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд не є однаковими обставинами в розумінні впливу на особу негативних наслідків психотравмуючого впливу фактичного позбавлення волі.

Як вказує заявник, і це підтверджується матеріалами справи, він перебував під вартою з 28 лютого 2007 року по 25 жовтня 2007 року, тобто, майже вісім місяців.

У зв`язку з зазначеним, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному випадку, з урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, а саме душевних і фізичних страждань, яких заявник зазнав під час перебування під вартою, а також у зв`язку з цим і приниженням честі, гідності та ділової репутації, мінімально визначений розмір відшкодування, а саме одна мінімальна заробітна плата за місяць перебування під вартою, не буде відповідати характеру спричиненої моральної шкоди та глибину душевних страждань заявника.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що за час незаконного перебування ОСОБА_1 під вартою протягом восьми місяців, з урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи розмір відшкодування має складати дві мінімальні заробітні плати за місяць, а саме 66 768 грн. ((4 173*2)*8)

Відтак, загальний розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду за час перебування під слідством і судом буде складати 375 570 грн. ((74*4 173) + (4 173*2)*8)).

Також спричинення йому моральної шкоди ОСОБА_1 , обґрунтовував тим, що внаслідок незаконних дій він не мав можливості потрапити на поховання матері. Однак, розмір компенсації моральної шкоди в сумі 375 570 грн. визначений саме в зв`язку з перебуванням заявника під слідством і судом та застосування до нього запобіжних заходів, які обмежували його в праві вільно пересуватися як по території України, так і в праві виїзду за кордон, змінили звичайний уклад життя заявника, тощо. Отже, моральна шкода спричинена неможливістю виїхати за кордон, в тому числі, і на похорон матері цілком покривається визначеним відшкодуванням за час перебування ОСОБА_1 під слідством і судом.

Серед іншого в своїй заяві ОСОБА_1 зазначав про те, що для відновлення його попереднього стану здоров`я (для здійснення операції) необхідно 200 000 грн. та 35 000 доларів США. На державу покладено обов`язок відшкодувати витрати на лікування у разі набуття хвороби особою під час перебування її під слідством та судом внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

У той же час, у протоколі № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Інтерагро» від 30 березня 2007 року (а.с.38, Т.2), зазначено, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 має ряд хронічних серцево-судинних захворювань у серйозній формі, ОСОБА_2 не в змозі виконувати обов`язки директора ТОВ «Інтерагро», і як дружина змушена здійснювати обов`язки захисника по справі, проводити необхідні консультації і забезпечувати чоловіка необхідними ліками.

Отже, заявник на момент затримання 28 лютого 2007 року уже мав ряд хронічних серцево-судинних захворювань у серйозній формі. При цьому, суду не надані достатні докази того, що ОСОБА_1 отримав додаткові хвороби, чи докази того, що мало місце ускладнення наявних хвороб саме внаслідок перебування його під слідством і судом.

Як зазначалося вище, для покладення відповідальності на державу за заподіяну її органами майнову та моральну шкоду, необхідна сукупність таких обов`язкових умов: наявність шкоди, протиправність дій відповідних органів та причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що підтверджують причинний зв`язок між незаконним перебуванням заявника під слідством та судом та погіршенням стану його здоров`я. ОСОБА_1 не довів, що стан його здоров`я став гіршим саме у зв`язку з зазначеною обставиною, і що в іншому випадку погіршення стану здоров`я не настало б.

Що стосується доводів ОСОБА_1 щодо втрати ним права на проживання у Республіці Білорусь та втрати права користування квартирою, в якій проживали батьки, та в якій заявник був зареєстрований з його дружиною, такі доводи є лише твердженнями позивача, які не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Заявник також зазначає, що він втратив ТОВ «Інтерагро», де працював він та його дружина, що призвело до позбавлення можливостей на реалізацію його планів та бажань.

В той же час, як було зазначено вище, заявник був учасником вказаного товариства і йому належало 56 % статутного фонду даної організації. Організація була ліквідована 06 лютого 2009 року. До цього її керівником була ОСОБА_2 , тобто, дружина ОСОБА_1 . Докази того, що ліквідація товариства відбувалась всупереч волі її засновників, а, відтак, ОСОБА_1 втратив бізнес саме через перебування під слідством і судом у матеріалах справи відсутні.

З урахуванням зазначеного, вимоги заявника ОСОБА_1 про стягнення на його користь матеріальної та моральної шкоди є обґрунтованими та доведеними лише частково, а тому підстави для стягнення сум, визначених судом першої інстанції, відсутні.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, та помилково дійшов висновку про наявність підстав до стягнення з держави на користь заявника матеріальної шкоди в розмірі 5 837 173 грн. 29 коп. та моральної шкоди в розмірі 9 100 440 грн., висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування судового рішення та ухвалення постанови в межах вимог заявника.

Оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, Державна казначейська служба України зазначає, зокрема, про те, що визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з розміру мінімальної заробітної плати 3 200 грн. та не звернув уваги на п. 3 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року. Згідно вказаного Закону мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. Для розрахунку застосовується показник прожиткового мінімуму, який складає 1 600 грн.

Однак, вирок, яким ОСОБА_1 було виправдано, набрав законної сили 25 грудня 2013 року. Внаслідок настання даної події заявник набув право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди та у нього виникла підстава для звернення до суду. Зазначене мало місце до 01 січня 2017 року - набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, а тому питання щодо відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди має вирішуватися, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Крім того, на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII не поширюється, оскільки прийняття вказаного акта спрямовано на вдосконалення законодавства щодо підвищення мінімальних розмірів оплати праці та страхових виплат, економного та раціонального використання державних коштів та приведення у відповідність до фінансових можливостей положень окремих законів України. Сферою правового регулювання Закону є правовідносини щодо оплати праці, соціального страхування, легалізації відносин у сфері зайнятості та оплати праці, пенсійного забезпечення на 2017 рік, виплати стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів, сплати єдиного внеску платниками єдиного податку, плати за надання адміністративних послуг, сплати судового збору та державного мита.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/16507/16-ц.

Ухвала суду в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди за втрату заявником права поновитися на попередній роботі, втрату права на відновлення трудового стажу для перерахування пенсії сторонами не оскаржувалась, а, відтак, в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону 266/94-ВР, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Враховуючи зазначене, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 30 489 грн. 37 коп. та моральна шкода у розмірі 375 570 грн. з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року скасувати та прийняти постанову.

Заяву ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , на відшкодування матеріальної шкоди 30 489 (тридцять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять) гривень, 37 копійокта 375 570 (триста сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) гривень в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 21 листопада 2019 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.