Провадження № 22-ц/801/1983/2019

Категорія: 46

Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

Справа № 127/26104/18

м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Войтка Ю.Б., Марчук В.С.

Секретар: Константинов А.К.

За участю: позивача ОСОБА_1 і її представника - адвоката Мазура О.В.; відповідача ОСОБА_2 і його представника - адвоката Усова Ю.В.; представників відповідача Зверька П.О. - законного представника ОСОБА_3 і адвоката Митка М.С.; представника відповідача Виконавчого комітету Вінницької міської ради Крот В.Б.; представника відповідача ТОВ «ЖЕО» - адвоката Кучеренка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 липня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Вінницької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне об`єднання» про встановлення факту спільного проживання, визнання права користування житловим приміщенням і визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, визнання частково незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, визнання недійсним договору найму житла і зобов`язання укласти договір найму жилого приміщення,

Рішення ухвалив суддя Король О.П.

Рішення ухвалено о 16.03 год. у м. Вінниці Вінницької області

Повний текст рішення складено 18 липня 2019 року,

Встановив:

17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Вінницької міської ради і Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне об`єднання про встановлення факту спільного проживання, визнання права користування житловим приміщенням і визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, визнання частково незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, визнання недійсним договору найму житла і зобов`язання укласти договір найму жилого приміщення, мотивуючи свої вимоги тим, що вона проживає в квартирі АДРЕСА_1 з часу одруження із ОСОБА_5 , тобто з 12 березня 1991 року по теперішній час.

ОСОБА_5 був квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 з 12 травня 1970 року на підставі договору найму жилого приміщення. На його ім`я був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на дану квартиру у ТОВ «ЖЕО». Квартира має загальну площу 29,7 кв. м., житлову площу 15,5 кв. м., наявні всі комунальні зручності.

З 1970 року в цій квартирі проживала і була прописана його перша дружина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27 листопада 1990 року у Ленінському райвідділі ЗАГСу м. Вінниці шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 розірваний. Після розлучення ОСОБА_6 виїхала із квартири, забравши всі свої речі, а їх неповнолітня, на той час, дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилася проживати з батьком.

12 березня 1991 року вона уклала шлюб із ОСОБА_5 , про що у міському відділі ЗАГСу м. Вінниці вчинено актовий запис № 556. Після укладення шлюбу та за бажанням чоловіка вона переїхала проживати в квартиру, в якій він був квартиронаймачем.

В 1999 року ОСОБА_7 переїхала жити до свого чоловіка, з яким проживала у незареєстрованому шлюбі, і ІНФОРМАЦІЯ_3 народила сина ОСОБА_2 .

В спірну квартиру ОСОБА_7 більше не поверталася, але зареєструвала місце проживання дитини і внесла сина в особовий рахунок квартири, оскільки була в ній зареєстрована.

Згодом ОСОБА_7 зійшлася з іншим чоловіком, від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народила сина ОСОБА_4 , якого також зареєструвала в квартирі та внесла його в особовий рахунок.

Діти ОСОБА_7 - ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , ніколи в квартиру не вселялися і не проживали в ній; вони постійно мешкали із своєю матір`ю.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 померла і 19 грудня 2016 року була знята з реєстрації в спірній квартирі в зв`язку зі смертю.

Її діти - відповідачі по справі: ОСОБА_2 і ОСОБА_4 до даного часу вписані в особовий рахунок квартири, хоча в ній не з`являлися, місце їх перебування їй невідоме.

Вона разом із чоловіком ОСОБА_5 продовжувала проживати в спірній квартирі і користуватися нею. Вони утримували квартиру в належному стані, оплачували квартплату і інші комунальні послуги із спільних коштів подружжя.

В 2013 році стан здоров`я ОСОБА_5 погіршився, він майже не ходив. Вона самостійно доглядала за ним, оскільки вони проживали виключно вдвох.

Так як вона постійно проживала у спірній квартирі з 12 березня 1991 року, то мала право на реєстрацію в ній свого місця проживання. Однак, у зв`язку з тим, що в квартирі була зареєстрована колишня дружина чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , але фактично в ній не проживала, то зробити це не було можливості.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року по справі № 127/12931/17 задоволено позов ОСОБА_5 . Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер, не встигнувши зареєструвати її місце проживання в цій квартирі.

На даний час вона одна проживає у спірній квартирі, самостійно забезпечує її утримання і ремонт.

Зареєстровані в квартирі відповідачі - ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , жодного дня не проживали в цій квартирі. Вони мешкали зі своєю матір`ю ОСОБА_7 , яка ще в 1999 році залишила квартиру і змінила місце постійного проживання.

За наявною у неї інформацією відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 після смерті матері проживають в прийомній сім`ї за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтверджує їх постійне проживання в іншому місці.

Позивач вважає, що оскільки вона вселилася в квартиру АДРЕСА_1 як член сім`ї квартиронаймача ОСОБА_5 і постійно та безперервно проживала там з часу укладення шлюбу - 12 березня 1991 року (понад 27 років), то вона має право на визнання за нею права користування житловим приміщенням квартири і реєстрацію в ній свого місця проживання, однак позбавлена можливості зробити це в позасудовому порядку.

З урахуванням таких обставин позивач просила встановити факт спільного проживання її і ОСОБА_5 однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_1 з 12 березня 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_6; визнати за нею право користування займаним нею житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 житловою площею 15,5 кв. м. загальною площею 29,7 кв. м.; визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; визнати незаконним і скасувати пункт 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 квітня 2018 року № 755 «Про зміну договору найму жилих приміщень», яким було надано дозвіл на укладення договору найму на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 15,5 кв. м. із ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір найму житла, яке перебуває у комунальній власності м. Вінниці № 352 від 13 квітня 2018 року, укладений між ТОВ «Житлово-експлуатаційне об`єднання» і ОСОБА_2 , за яким останньому було надано у безстрокове користування житлове приміщення - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 15,5 кв. м.; зобов`язати виконавчий комітет Вінницької міської ради укласти із нею договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 житловою площею 15,5 кв. м.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким: встановити факт спільного проживання її і ОСОБА_5 однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_1 з 12 березня 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_6; визнати за нею право користування займаним нею житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 житловою площею 15,5 кв. м. загальною площею 29,7 кв. м.; визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; визнати незаконним і скасувати пункт 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 квітня 2018 року № 755 «Про зміну договору найму жилих приміщень», яким було надано дозвіл на укладення договору найму на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 15,5 кв. м. із ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір найму житла, яке перебуває у комунальній власності м. Вінниці № 352 від 13 квітня 2018 року, укладений між ТОВ «Житлово-експлуатаційне об`єднання» і ОСОБА_2 , за яким останньому було надано у безстрокове користування житлове приміщення - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 15,5 кв. м.; зобов`язати виконавчий комітет Вінницької міської ради укласти із нею договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 житловою площею 15,5 кв. м.

Зазначила, що рішення суду вважає незаконним і необгрунтованим у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального права, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню. Зокрема, має місце невідповідність обставинам справи висновок суду щодо її проживання у квартирі без статусу члена сім`ї квартиронаймача, оскільки вона як дружина квартиронаймача ОСОБА_5 , яка проживала разом із ним і вела спільне господарство в спірній квартирі, беззаперечно відповідно до положень статті 3 СК України та ст. 65 ЖК України являлася членом його сім`ї. Не відповідає дійсності висновок суду в тому, що за життя у квартиронаймача ОСОБА_5 не було волевиявлення реєструвати її місце проживання у спірній квартирі, оскільки, як вона зазначила у позовній заяві її реєстрації перешкоджало те, що в квартирі була зареєстрована колишня дружина квартиронаймача - ОСОБА_6 . Суд першої інстанції в порушення вимог Житлового і Сімейного кодексів України, а також Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, помилково пов`язував права особи, що випливають із проживання в певному приміщенні (в тому числі права як члена сім`ї квартиронаймача), із місцем реєстрації (прописки) особи, а не з місцем її фактичного проживання. Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не проживають і не проживали у спірній квартирі із дня свого народження. Не відповідає дійсності висновок суду в тому, що квартиронаймач ОСОБА_5 не бажав реєструвати її в квартирі, оскільки у 2017 році він звернувся в суд із позовом до колишньої дружини про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням і наступним кроком уже мала бути реєстрація її місця проживання у квартирі, чого чоловік за життя не встиг зробити. Не можуть бути належними доказами на підтвердження її не проживання у квартирі як члена сім`ї квартиронаймача, документи Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про призначення субсидії ОСОБА_5 з грудня 2015 року на одну особу, оскільки заява із зазначенням квартиронаймача як єдиного проживаючого в квартирі подавалася виключно з метою одержання субсидії. При цьому встановлено, що ОСОБА_5 був лежачим хворим, у зв`язку з чим не зміг би себе доглянути самостійно.

Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду залишити без змін, зазначивши, що судом у повному обсязі з`ясовані обставини, що мають значення для справи, які були доведені в ході судового розгляду і судове рішення постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Інші відповідачі відзиву не надали.

В судовому засіданні позивач і її представник підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити: скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 і його представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просять її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники неповнолітнього відповідача ОСОБА_4 - законний представник ОСОБА_3 і адвокат Митко М.С. апеляційну скаргу не визнали, заперечили проти її задоволення, просять рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача виконавчого комітету Вінницької міської ради, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, заяв чи клопотань до суду не надіслав.

Представник виконавчого комітету Вінницької міської ради Крот В.Б., представляючи за довіреністю інтереси виконавчого комітету міської ради, як органу опіки та піклування, у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача ТОВ «ЖЕО» не визнав апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін і їх представників, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 був квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 з 12 травня 1970 року на підставі договору найму жилого приміщення. На його ім`я був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на квартиру у ТОВ «ЖЕО». Квартира однокімнатна, має загальну площу 29,7 кв. м., житлову площу 15,5 кв. м., наявні всі комунальні зручності.

З 1970 року в цій квартирі проживала і була прописана його перша дружина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27 листопада 1990 року у Ленінському райвідділі ЗАГСу м. Вінниці шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 розірваний. Після розлучення ОСОБА_6 виїхала із квартири, а їх неповнолітня, на той час, дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилася проживати з батьком.

12 березня 1991 року ОСОБА_5 уклав шлюб із ОСОБА_1 , про що у міському відділі ЗАГСу м. Вінниці вчинено актовий запис № 556.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 народила сина ОСОБА_2 і вони продовжили проживати в квартирі. Коли дитині виповнилося 8 місяців ОСОБА_7 разом із сином залишила квартиру і стала мешкати в іншому житловому приміщенні.

У квартиру батька ОСОБА_7 не поверталася, але зареєструвала місце проживання сина ОСОБА_10 і внесла його в особовий рахунок на квартиру, оскільки була в ній зареєстрована.

Згодом ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 народила сина ОСОБА_4 , якого також зареєструвала в квартирі та внесла його в особовий рахунок на квартиру.

Діти ОСОБА_7 - ОСОБА_8 і ОСОБА_9 весь цей час залишаються зареєстровані у квартирі, але постійно проживали разом із своєю матір`ю ОСОБА_7 до моменту її смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 померла і 19 грудня 2016 року була знята з реєстрації в спірній квартирі в зв`язку зі смертю.

Її діти: ОСОБА_8 і ОСОБА_9 до даного часу зареєстровані у спірній квартирі та внесені в особовий рахунок квартири.

Рішенням (заочним) Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року по справі № 127/12931/17, яке набрало законної сили 25 листопада 2017 року, задоволено позов ОСОБА_5 . Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (а. с. 17-18).

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер (а. с. 13).

Рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 квітня 2018 року № 755 «Про зміну договору найму жилих приміщень» надано дозвіл житлово-експлуатаційним конторам на укладення договору найму в державних житлових приміщеннях з членом сім`ї квартиронаймача: пункт 1.8.: на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 15,5 кв. м. із ОСОБА_2 , в зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 (а. с. 29).

13 квітня 2018 року на підставі цього рішення ТОВ «Житлово-експлуатаційне об`єднання» уклало із ОСОБА_2 договір № 352 найму житла, яке перебуває у комунальній власності м. Вінниці, за яким наймачу ОСОБА_2 надано у безстрокове користування житлове приміщення: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 15,5 кв. м. (а. с. 30-31).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що із показів свідків позивач ОСОБА_1 з часу укладення шлюбу в 1991 році і на час смерті квартиронаймача ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_6, разом з ним мешкала у спірній квартирі. Проте цими показами не довела позивач свого вселення у квартиру за згодою квартиронаймача ОСОБА_5 та його колишньої дружини ОСОБА_6 , як члена сім`ї, а також такі покази свідків не узгоджуються з іншими матеріалами справи. Зокрема, за весь 26-ти річний період шлюбу із ОСОБА_5 позивач ОСОБА_1 залишається зареєстрованою в іншій квартирі - АДРЕСА_3 ; за життя у квартиронаймача ОСОБА_5 не було волевиявлення реєструвати місце проживання дружини у спірній квартирі. Квартиронаймач ОСОБА_5 лише у 2017 році звернувся в суд із позовом про втрату права користування житловим приміщенням лише своєї колишньої дружини ОСОБА_6 , а з позовом із такого ж предмету спору до дочки ОСОБА_7 та онуків ОСОБА_2 і ОСОБА_4 він не звертався. Доказів про виконання заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року по справі № 127/12931/17, яке набрало законної сили 25 листопада 2017 року, про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , позивачем не надано; з грудня 2015 року по січень 2018 року житлову субсидію ОСОБА_5 призначено на одну особу; у своїх зверненнях до управління по питанню призначення субсидії ОСОБА_5 не зазначав відомостей про проживання у квартирі ОСОБА_1 як члена його сім`ї.

Із таких встановлених обставин суд прийшов до висновку, що квартиронаймач ОСОБА_5 вважав себе одноосібним мешканцем квартири і не мав наміру вселити у цю квартиру членом сім`ї свою дружину ОСОБА_1 , яка погоджувалася із такою позицією чоловіка.

Позивач ОСОБА_1 не довела факту свого вселення у квартиру членом сім`ї квартиронаймача ОСОБА_5 , а надані акти сусідів про не проживання у квартирі онуків ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , чотири квитанції про сплату комунальних послуг від імені ОСОБА_5 та показання свідків не є достатніми доказами на підтвердження факту спільного проживання позивача ОСОБА_1 і ОСОБА_5 однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин 1 і 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина 1).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2).

Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01 листопада 1996 року, наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини 1, 2 ст. 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, необхідно з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

При розгляді даної справи таких фактів судом встановлено не було і згідно вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України позивач ОСОБА_1 при подачі позову таких обставин не зазначала, ними не обґрунтовувала свої вимоги та у судовому засіданні не доводила їх належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами, відповідаючими вимогам статей 76-80 і 81 ЦПК України. При цьому, на підставі ч. 1 статті 82 ЦПК України, по справі встановлено, що ОСОБА_1 у спірній квартирі АДРЕСА_1 не була зареєстрована, а була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 .

У зв`язку з чим заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про встановлення факту її спільного проживання разом із ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 не доведена нею, тому до задоволення не підлягає.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання права користування займаним нею житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , позивач вказала, що оскільки вона вселилася у спірну квартиру як член сім`ї квартиронаймача ОСОБА_5 і постійно та безперервно проживала там з часу укладення шлюбу - 12 березня 1991 року (понад 27 років), тому вона має право на визнання за нею права користування цим житловим приміщенням і має право на реєстрацію у цій квартирі свого місця проживання.

Такі позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі, оскільки з урахуванням положень ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Ці особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Таким чином, особи, які вселилися до наймача, набувають усіх прав і обов`язків за договором найму жилого приміщення, якщо вони постійно проживали разом із наймачем, вели з ним спільне господарство і були визнані членами сім`ї наймача (частини 1, 2 ст. 64 ЖК України). При цьому особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо вони вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК України).

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 15 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1 листопада 1996 року з урахуванням конституційного положення про те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції), судам слід при вирішенні житлових спорів виходити з неприпустимості виселення в адміністративному порядку за санкцією прокурора осіб, які самоуправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Вирішуючи спір про наявність права користування жилим приміщенням у осіб, що вселилися до наймача, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, істотне значення має факт дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, визнання їх членами сім`ї наймача та інших обставин справи.

Позивач ОСОБА_1 не довела таких обставин, у тому числі: реєстрації свого місця проживання у спірній квартирі; дотримання визначеного законом порядку при вселенні у спірну квартиру та наявність згоди на час свого вселення (як зазначила позивач - березень 1991 року) у квартиру всіх повнолітніх членів сім`ї квартиронаймача ОСОБА_5 : його колишньої дружини ОСОБА_6 , яка станом на березень 1991 року була членом сім`ї наймача, а дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була неповнолітньою; обумовлений наймачем і членами його сім`ї певний порядок користування жилим приміщенням.

З урахуванням положень частини 1 статті 82 ЦПК України, по справі встановлено, що ОСОБА_1 у спірній квартирі АДРЕСА_1 не зареєстрована, а була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 .

Відомості про те, що позивач не була зареєстрована в спірній квартирі незаконно і що вона взагалі ставила таке питання в матеріалах справи відсутні. Не надані такі докази і позивачем.

Отже, доводи позивача в тому, що вона вселилась в спірну квартиру з дотриманням правил, передбачених нормами статей 65, 64 ЖК України є безпідставними та не доведені нею належними доказами.

Та обставина, що позивач фактично спільно проживала у спірній квартирі разом із її наймачем, не свідчить про дотримання нею передбачених законом правил про вселення в спірну квартиру та про набуття права користування даною квартирою.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року (справа № 199/10302/14-ц, провадження № 61-20266св16).

Отже позивач, зберігаючи за собою постійне місце проживання у квартирі АДРЕСА_3 , не набула права користування спірною квартирою АДРЕСА_1 .

Окрім того, позивач не довела факту, що вона була членом сім`ї наймача. Підтвердженням відсутності такого факту є письмові докази, надані на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2019 року, Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради. Із відповіді № 08-00-019-32130 від 27 червня 2019 року та наданих у додатку матеріалів вбачається, що ОСОБА_5 перебував на обліку в управлінні соціального захисту населення (Правобережне) департаменту соціальної політики Вінницької міської ради як одержувач субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг з 1 грудня 2015 року та користувався житловою субсидією по січень 2018 року. 21 грудня 2015 року ОСОБА_5 звертався до управління соціального захисту населення (Правобережне) із заявою про призначення субсидії з грудня 2015 року та декларацією про доходи, в якій було зазначено, що дружина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і онуки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не проживають. Згідно рішення комісії призначено субсидію на фактичну кількість проживаючих осіб із кількості зареєстрованих в житловому приміщенні. Відповідно до наданих відповідей про доходи з ПФУ та ДФС ОСОБА_5 проведено розрахунок житлової субсидії та призначено її з грудня 2015 року на 1 особу в розмірі 461,26 грн. В зв`язку зі смертю його доньки ОСОБА_7 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з грудня 2016 року у зв`язку із зміною складу сім`ї, на підставі заяви від 16 січня 2017 року та декларації про доходи, управлінням було призначено субсидію на 1 особу (а. с. 155- 179).

Таким чином, позивач ОСОБА_1 не довела законність підстав свого проживання у спірній квартирі після одруження із ОСОБА_5 , який був квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 .

З урахуванням наведеного не підлягає до задоволення позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , як така, що не доведена позивачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

З`ясувавши такі обставини, давши оцінку наданим доказам відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не набула права користування спірним жилим приміщенням, оскільки порядок вселення дотриманий не був, не доведений факт згоди наймача і членів його сім`ї на реєстрацію позивача у квартирі, письмового звернення до наймодавця чи власника житла з питання її реєстрації не було, витрат з оплати комунальних послуг за спірною адресою на двох осіб позивач не несла, зберігала реєстрацію за іншим місцем проживання, і до виникнення спору, тобто за життя квартиронаймача ОСОБА_5 , зв`язок з жилим приміщенням за своїм місцем реєстрації вона не втратила.

Заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_4 , не підлягають до задоволення, з урахуванням такого.

З витягу із рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2989 від 15 грудня 2016 року вбачається, що неповнолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , надано статус дитини-сироти. Мати дитини ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України; дитина тимчасово влаштована у сім`ю громадянки ОСОБА_3 (а. с. 113).

У судовому засіданні представник відповідача виконавчого комітету Вінницької міської ради надала пояснення, які підтвердила рішенням № 2989 від 15 грудня 2016 року виконавчого комітету Вінницької міської ради, із яких (пояснень та рішення) вбачається, що другим пунктом цього рішення надано такий же статус дитини-сироти неповнолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , із тимчасовим влаштуванням його у сім`ю громадянки ОСОБА_3 .

Наявна в матеріалах справи надана станом на 26 грудня 2018 року копія особового рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_5 по державній квартирі АДРЕСА_1 загальною площею 29,70 кв. м., житловою площею 15,50 кв. м. свідчить про те, що до цього особового рахунку внесені: із 12 травня 1970 року ОСОБА_5 (проживав постійно, вибув 09 січня 2018 року) і дружина ОСОБА_6 (зареєстрована, не проживає, вибула ІНФОРМАЦІЯ_6 ); постійно проживала донька ОСОБА_7 (з 07 вересня 1995 року, вибула 19 грудня 2016 року), постійно проживають: онук ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (з 23 грудня 1999 року) і онук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (з 11 червня 2002 року) (а. с. 86).

Статтею 7 "Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року визначено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Відповідно до житлового законодавства може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

За правилами статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 10 постанови «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року, із послідуючими змінами, у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 Житлового кодексу України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім`ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім`ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім`ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.

Відповідно до частини 1 статті 247 СК України дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право: на проживання в сім`ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку (п. 1); на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності (п. 2); на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону (п. 3).

Згідно положень частини 1 статті 248 СК України дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім`ї, має право: на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності (п. 1); на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону (п. 2).

Статтею 25 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Відсутність одного або обох з батьків та батьківського піклування підтверджується відповідними документами, які є підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством України.

У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім`ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім`ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім`ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім`ї чи дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім`ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мали впорядковане житло, що зберігалося за ними, вселення їх у ці приміщення і повернення їм майна, що знаходилося в цих приміщеннях на день передачі дітей під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім`ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Стаття 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає, що за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за місцем знаходження житла дітей несуть відповідальність за збереження зазначеного у частині першій цієї статті житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа після завершення терміну перебування у сім`ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім`ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.

Виходячи із наведених норм матеріального закону, право дитини на збереження за нею права користування житлом встановлено законом і є безспірним.

Отже, у урахуванням таких обставин справи та відповідно до зазначених норм матеріального права, житлове приміщення у квартирі АДРЕСА_1 зберігається за відсутніми членами сім`ї ОСОБА_2 і ОСОБА_4 квартиронаймача ОСОБА_5 понад шість місяців, оскільки ці неповнолітні члени сім`ї - діти, у послідуючому із визначеним для них статусом дитини-сироти, були влаштовані на виховання у прийомну сім`ю ОСОБА_3 і таке їх право на житло зберігається за ними протягом усього часу перебування їх у прийомній сім`ї.

За наведених обставин не можна визнати цих відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у спірній квартирі.

Окрім цього, ставити питання за таких підстав про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, належить власнику житла, квартиронаймачу та згідно вимог статей 65, 64 ЖК України, членам сім`ї квартиронаймача.

Оскільки встановлено, що позивач не являлася членом сім`ї квартиронаймача і не набула права користування спірним житловим приміщенням, така її вимога не може бути задоволена, у зв`язку з тим, що не порушується її право користування спірним житлом, так як вона такого права у спірній квартирі не набула.

По справі встановлено, що 28 березня 2018 року ОСОБА_2 подав до виконавчого комітету міської ради заяву, якою просив укласти із ним договір найму на однокімнатну державну квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_6 квартиронаймача - його дідуся ОСОБА_5 (а. с. 85, 95).

12 квітня 2018 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради за результатами розгляду даної заяви прийнято рішення № 755 про надання дозволу житлово-експлуатаційним конторам на укладення договору найму в державних житлових приміщеннях з членом сім`ї квартиронаймача: пункт 1.8. на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 15,5 кв. м., із ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 (а. с. 29).

На підставі цього рішення 13 квітня 2018 року наймодавець ТОВ «Житлово-експлуатаційне об`єднання» уклало із наймачем ОСОБА_2 договір № 352 найму житла, яке перебуває у комунальній власності м. Вінниці, за умовами якого наймодавець надав наймачу у безстрокове користування житлове приміщення: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 15,5 кв. м. що у м. Вінниці (а. с. 30-31).

Позивач просила визнати незаконним і скасувати пункт 1.8. рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 квітня 2018 року № 755 «Про зміну договору найму жилих приміщень» з тих підстав, що відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не проживали разом із попереднім квартиронаймачем ОСОБА_5 і спільне господарство не вели, тому вони не можуть вважатися членами сім`ї квартиронаймача в розумінні норм ЖК України, а тому у відповідача - виконавчого комітету Вінницької міської ради були відсутні підстави для прийняття такого рішення.

Також позивач, заявила позовну вимогу про визнання недійсним укладеного договір найму житла № 352 від 13 квітня 2018 року. Ці вимоги вона обґрунтувала тим, що оскільки ОСОБА_2 не був членом сім`ї померлого квартиронаймача і не проживав у спірній квартирі, а у виконавчого комітету Вінницької міської ради були відсутні законні підстави для прийняття оскаржуваного нею пункту 1.8 рішення, тому договір найму житла підлягає визнанню недійсним.

Крім такого позивач свої вимоги обґрунтувала ще й тим, що відповідач ОСОБА_2 , звертаючись до виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про укладення із ним договору найму, змовчав той факт, що він не проживав і не проживає у спірній квартирі, тим самим ввів Вінницьку міську раду в оману, що згідно вимог статті 230 ЦК України є законною підставою для визнання судом такого правочину недійсним. Якщо ж не розглядати дії ОСОБА_2 як навмисне введення в оману, то має місце помилка щодо наявності у нього права на укладення договору найму жилого приміщення на підставі статті 106 ЖК України як з членом сім`ї померлого квартиронаймача, що згідно вимог статті 229 ЦК України є самостійною підставою для визнання договору недійсним.

За правилами статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1).

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 2).

Відповідно до статті 106 ЖК України будь-який член сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення. Виходячи з принципу рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї (ст. 64 ЖК), члени сім`ї заміщують наймача в договірних правовідносинах найму.

Причини, з яких приймається рішення про зміну договору найму, можуть бути різними, найбільш часто така зміна обумовлюється похилим віком або станом здоров`я наймача і його бажанням передати обов`язок по оплаті і утриманню жилого приміщення іншому члену сім`ї. Причиною для зміни договору найму також може бути смерть наймача або втрата ним права на жиле приміщення за ст. 71 ЖК. Право вимагати зміни договору в цих випадках має будь-хто з членів сім`ї наймача, які залишились проживати у приміщенні, в тому числі і неповнолітні в особі законних представників.

Відповідно до статті 824 ЦК України на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем (частина 1).

У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах (частина 2).

Згідно положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Відповідно до статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1). У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки (ч. 2).

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1). Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (ч. 2).

Враховуючи встановлені по справі обставини: що відповідач ОСОБА_2 був членом сім`ї квартиронаймача ОСОБА_5 і за ним збережено право користування житловим приміщенням у спірній квартирі, враховуючи наведені положення законодавства по цьому питанню, відповідач виконавчий комітет Вінницької міської ради прийняв законне рішення про укладення договору найму на спірну квартиру із членом сім`ї попереднього квартиронаймача - відповідачем ОСОБА_2 , тобто таке оспорюване позивачем рішення не суперечить актам цивільного законодавства і не порушує цивільні права або інтереси осіб, у тому числі, позивача, а тому відсутні правові підставі для визнання незаконним такого правового акту і для його скасування.

Вимога позивача про зобов`язання відповідача - виконавчого комітету Вінницької міської ради укласти із нею договір найму жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_1 не підлягає до задоволення, виходячи із того, що як встановлено судом, позивач не була членом сім`ї квартиронаймача ОСОБА_5 і не набула права користування житловим приміщенням у спірній квартирі, зберігши за собою таке право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_3 , тому в силу вимог статей 106 ЖК України і 824 ЦК України із нею не може бути укладено договору найму житлового приміщення у спірній квартирі.

Доводи апеляційної скарги в тому, що невірним є висновок суду щодо відсутності згоди квартиронаймача на її вселення до спірної квартири як члена його сім`ї та що відповідачі не надали жодного доказу щодо відсутності згоди ОСОБА_5 на її вселення до спірної квартири з боку квартиронаймача, спростовується тим, що згідно вимог ст. 65 ЖК України згода на вселення до спірної квартири, у тому числі і дружини, мала надаватися не лише квартиронаймачем, а й всіма повнолітніми членами сім`ї і така згода мала надаватися письмово.

Згідно вимог статті 13 ЦПК України докази на підтвердження заявлених позовних вимог, мають надаватися саме позивачем, тобто саме позивач повинна надати докази, на підтвердження існування письмової згоди всіх повнолітніх членів сім`ї на її вселення. Станом на 12 березня 1991 року (день реєстрації шлюбу позивача із квартиронаймачем ОСОБА_5 ) крім нього повнолітнім членом його сім`ї була ОСОБА_6 . З 10 серпня 1997 року повнолітнім членом сім`ї квартиронаймача, яка проживала у спірній квартирі, також стала його дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач не підтвердила надання письмової згоди на її вселення у спірну квартиру всіма членами сім`ї.

Доводи апеляційної скарги в тому, що відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не проживали і не проживають з дня свого народження у спірній квартирі, а тому втратили право користування житловим приміщенням у ній, спростовуються тим, що згідно відомостей, які містяться в особовому рахунку, копія якого знаходиться на аркуші справи 86, станом на 26 грудня 2018 року, ці відповідачі зареєстровані у спірній квартирі та ні власник житла, ані квартиронаймач чи члени його сім`ї не ставили питання про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщення у квартирі. Отже, таке право користування житлом у спірній квартирі за ними зберігається, і в тому числі з урахуванням положень матеріального закону: ст. 71, 72 ЖК України, ст. 247, 248 СК України, ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», а позивач не будучи ні власником, ні квартиронаймачем, ні членом його сім`ї не має законних підстав для визнання їх такими, що втратили право користуванням житлом.

Також як пояснила позивач весь час спільного проживання у шлюбі із квартиронаймачем ОСОБА_5 , вона була зареєстрованою у квартирі АДРЕСА_3 , де користувалася правами і обов`язками члена сім`ї та знята із реєстрації за тією адресою у грудні 2017 року, тобто, після набрання 25 листопада 2017 року законної сили рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року по цивільній справі № 127/12931/17 (а. с. 17-18), маючи намір здійснити реєстрацію свого місця проживання у спірній квартирі, чого не встигла зробити, оскільки її чоловік - квартиронаймач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 13). При цьому доказів зняття із реєстрації позивач суду не надала.

Доводами апеляційної скарги позивач вказала те, що суд першої інстанції як доказ на підтвердження небажання квартиронаймача реєструвати місце її проживання у спірній квартирі, у своєму рішенні зазначив; « ОСОБА_5 у 2017 році, в останній рік свого життя, подав позов про втрату права користування житловим приміщенням лише своєї колишньої дружини ОСОБА_6 , а з позовом з такого ж предмету спору до дочки ОСОБА_7 , онуків ОСОБА_2 і ОСОБА_4 він не звертався. Така його позиція підтверджується поясненнями представника відповідача про намір квартиронаймача ОСОБА_5 залишити квартиру у користування дочці ОСОБА_7 та двом онукам, і відсутність наміру реєструвати місце проживання у квартирі дружини ОСОБА_1 ». Позивач вважає, що такий висновок суду суперечить іншим обставинам справи та вимогам закону.

Проте такі доводи не відповідають дійсності, оскільки із матеріалів справи дійсно вбачається, що позивач прожила у зареєстрованому шлюбі із квартиронаймачем ОСОБА_5 понад 27 років (з 12 березня 1991 року - а. с. 11, до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_6 - а. с. 13). За весь цей час ніхто, у тому числі і квартиронаймач, не ставили питання про виселення відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та інших членів сім`ї із квартири, про визнання їх такими, що втратили право користування житлом у квартирі тощо, а також не зверталися із відповідними позовними вимогами до суду, і позивач, згідно вимог статті 13 та пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України, не виклала у позовній заяві обставин, якими вона обґрунтовувала свої вимоги та не навела відповідних доказів, які б могли підтверджували протилежні обставини.

Доводи апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції на підтвердження не проживання її у спірній квартирі як члена сім`ї квартиронаймача послався на документи надані Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради про призначення субсидії ОСОБА_5 з грудня 2015 року по січень 2018 року на одну особу, проте такі факти не можуть бути належними доказами, оскільки заява із зазначенням квартиронаймача як єдиного проживаючого в квартирі подавалася виключно з метою одержання субсидії, і квартиронаймач був лежачим хворим, у зв`язку з чим не міг себе доглядати самостійно.

Такі доводи є надуманими позивачем і такими що нею трактуються та розуміються по-своєму і невірно. Так, згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Письмовими доказами, за правилами статті 95 ЦПК України, є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Будь-яких виключень чи обмежень із числа доказів, зокрема письмових доказів, норми зазначених законів та інші норми процесуального права не містять, а згідно вимог статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інші значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Ось і згідно вимог даної статті 77 ЦПК України відповідачами на підтвердження обставин з метою заперечення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , надані такі письмові докази, що витребувані ухвалою суду за клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 , які відповідають вимогам статті 76, 95, 77 ЦПК України, тобто є належними доказами, яким суд згідно вимог статті 89 ЦПК України надав оцінку як доказу окремо так і у сукупності з іншими доказами по справі, наданими як позивачем так і всіма відповідачами.

Крім цього, стан здоров`я квартиронаймача, який був лежачим хворим, що не міг себе доглядати самостійно, не може бути належним та достатнім доказом на підтвердження тієї обставини, що позивач постійно проживала з квартиронаймачем у спірній квартирі та була членом його сім`ї з усіма відповідними житловими наслідками такого, з урахуванням інших обставин справи, встановлених судом.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на висновки суду і спростовані наведеним вище.

Також при вирішенні даної справи, апеляційний суд бере до уваги принцип пропорційності, баланс інтересів позивача, яка не була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 і не довела у судовому засіданні своє право користування житловим приміщенням у цій квартирі, та інтересів відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , які з часу народження були зареєстровані у цій квартирі та за певних обставин - визнання їх дітьми-сиротами, постійно у спірній квартирі не проживали, а проживали у прийомній сім`ї за адресою: АДРЕСА_2 .

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції відповідно до наведених вимог закону, з урахуванням встановлених обставин по справі, прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Таким чином рішення суду першої інстанції не підлягає до скасування чи зміни, а отже відповідно до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

М. В. Матківська

Судді

Ю. Б. Войтко

В. С. Марчук

Повне судове рішення складено 22 листопада 2019 року