ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

Київ

справа №462/2845/16-а

адміністративне провадження №К/9901/38766/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - ЛКП «Граніт» Залізничного району м. Львова про скасування постанови за касаційною скаргою Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Залізничного районного суду м. Львова у складі судді Кирилюк А.І. від 24 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного у складі колегії суддів: Глушка І.В., Большакової О.О., Коваля Р.Й. від 30 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Залізнична райадміністрація Львівської МР, відповідач), з участю третьої особи -ЛКП «Граніт» Залізничного району м. Львова (далі - ЛКП «Граніт», третя особа), в якому просила скасувати постанову № 53 від 09 березня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення та закрити провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята відповідачем на підставі невірних висновків та без з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року постанову Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року у частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення скасовано та відмовлено в цій частині в задоволенні позову. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постанова № 53 від 09 березня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення винесена з порушенням положень статті 283 КпАП, оскільки не містить чітких та правильних відомостей про особу, щодо якої розглядалась справа про адміністративне правопорушення. Крім того, суди дійшли до висновку, що відповідачем не доведено, що встановлення камер відеоспостереження, зашиття або утеплення дверей відносяться до будівельних робіт по переобладнанню чи переплануванню жилих приміщень, що відповідно до Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (далі - Порядок № 466), потребують отримання дозволів (повідомлення) на будівництво.

Також суди встановили, що оскаржувана постанова винесена без належної мотивації, без зазначення будь-яких належних та допустимих доказів, нормативно-правових актів, на підставі яких зроблено висновок про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 150 КУпАП.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Залізнична райадміністрація Львівської МР звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 30 березня 2017 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 18 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 462/2845/16-а, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання сторонам заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 462/2845/16-а за касаційною скаргою Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 30 березня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що постановою № 53 від 09 березня 2016 року ОСОБА_1 визнано винною та в її діях виявлено склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 150 КУпАП.

В постанові зазначено, що ОСОБА_1 самочинно зашитий дверний отвір (вхід у квартиру) та утеплено двері на товщину 10 см за рахунок коридору загального користування другого поверху за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено камери відеоспостереження (2 штуки) на коридорі та балконі загального користування за цією ж адресою.

Оскаржувана постанова була прийнята на підставі протоколу від 22 лютого 2016 року, складеним майстром по експлуатації житлового фонду ЛКП «Граніт».

Зі змісту оскаржуваної постанови № 53 від 09 березня 2016 року вбачається, що вона винесена відносно ОСОБА_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_2 , проте згідно з свідоцтвом про право власності на квартиру від 05 вересня 1996 року № 07106-3, одним із співвласників квартири 3 будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , тобто у постанові неправильно зазначено по-батькові особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в оскаржуваній постанові та у протоколі зазначаються лише зафіксовані комісією обставини щодо вчинених позивачем дій (самочинно зашитий дверний отвір (вхід у квартиру) та утеплено двері на товщину 10 см за рахунок коридору загального користування другого поверху за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено камери відеоспостереження (2 штуки) на коридорі та балконі загального користування за цією ж адресою), однак не вказано нормативний акт, який забороняє здійснення таких дій стосовно майна (квартири).

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є самочинне зашиття дверного отвору (входу у квартиру) та утеплення дверей на товщину 10 см за рахунок коридору загального користування другого поверху за адресою АДРЕСА_1 та встановлення камер відеоспостереження (2 штуки) на коридорі та балконі загального користування за цією ж адресою, що є правопорушенням, відповідальність за яке передбачена статтею 150 КУпАП.

Зазначає, що адміністративна комісія постановила вказане рішення, керуючись Правилами користування приміщеннями житлових будинків зі змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (далі - Правила № 45), та Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитломунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила № 76), відповідно до яких переобладнання та перепланування жилих і нежилих приміщень у жилих будинках дозволяються після одержання дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, отже, зашиття дверного прорізу і встановлення камер відеоспостреження були здійснені з порушенням законодавства, без узгодження з власниками квартир будинку та без одержання відповідних дозволів.

ОСОБА_1 подано заперечення на касаційну скаргу, в якій вона просить відмовити в задоволенні касаційної скарги. Наполягає на своїх доводах, зазначених в позовній заяві. Вважає, що рішення судів першої та другої інстанцій винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави зазначені в касаційній скарзі є необґрунтованими, а тому просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного від 30 березня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Повноваження Залізничної райадміністрації Львівської МР у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, КУпАП.

Статтею 150 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під`їздів, придомових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання, а також самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об`єктів благоустрою у формі попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 10 Житлового кодексу громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, дотримуватись правил користування жилим приміщенням. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 383 Цивільного кодексу України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Правилами № 45 та Правилами № 76 встановлено, що до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. До переобладнання належить улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Пунктом 1.4.1 Правил № 76 визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається.

Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається (пункт 1.4.4 Правил № 76).

Згідно з положеннями статті 152 Житлового кодексу виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що отримання дозволу від виконкому міської ради необхідне, зокрема, для проведення переобладнання або перепланування жилих будинків, що передбачає виконання робіт, визначених Правилами № 45 та Правилами № 76. Разом з тим, проведення робіт з переобладнання та перепланування жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання дозволу та введення в експлуатацію.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, майстром по експлуатації житлового фонду ЛКП «Граніт» 22 лютого 2016 року складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , в якому зафіксовано правопорушення, а саме: самочинно зашитий дверний отвір (вхід у квартиру) та утеплено двері на товщину 10 см за рахунок коридору загального користування другого поверху за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено камери відеоспостереження (2 штуки) на коридорі та балконі загального користування за цією ж адресою.

На підставі вказаного протоколу 09 березня 2016 року адміністративною комісією при Залізничній райадміністрації Львівської МЛ винесено постанову № 53, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 150 КУпАП та накладено штраф у розмірі 51 грн.

Разом з тим, як встановлено судами та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, у протоколі про адміністративне правопорушення від 22 лютого 2016 року та постанові у справі про адміністративне правопорушення № 53 від 09 березня 2016 року не зазначено, які нормативно-правові акти позивачем було порушено, на підставі яких нормативно-правових актів передбачено отримання дозволу на проведення зазначених робіт, не наведено доказів, що ці роботи підпадають під ознаки переобладнання або перепланування жилих будинків, які потребують дозволу відповідно до Правил № 45 та № 76 або інших нормативно-правових актів. На цій підставі суди дійшли до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови № 53 від 09 березня 2016 року, як такої, що винесена з порушенням встановленого законом порядку, без належної мотивації та посилання на докази вчинення правопорушення, до якого притягнено позивача.

Колегія суддів погоджується з такою оцінкою судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Пунктом 1 частини першої статті 213 цього Кодексу передбачено, що справи про адміністративні правопорушення розглядаються, адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад.

Частиною першою статті 218 цього ж Кодексу встановлено, що адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають, зокрема, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 150 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини першої статті 249 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Частиною першою статті 256 КУпАП передбачено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Згідно з вимогами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити:

найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;

дату розгляду справи;

відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;

опис обставин, установлених під час розгляду справи;

зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;

прийняте у справі рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що постанова по справі про адміністративне правопорушення № 53 від 09 березня 2016 року, якою позивача ОСОБА_1 визнано винною та в її діях виявлено склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 150 КУпАП, не містить опису обставин, установлених під час розгляду справи, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення під час здійснення нею робіт.

З огляду на те, що правова кваліфікація порушень, за які позивача притягнуто до відповідальності, ґрунтується на тому, що позивач виконав роботи, які є втручанням у несучі конструкції або та/або інженерні системи загального користування, то за умови недоведеності цієї обставини, підстав для притягнення позивача до відповідальності позивача немає. Цього достатньо для задоволення позову незалежно від оцінки інших підстав позову.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 820/2007/18.

Правова позиція, відповідно до якої постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню при відсутності належної мотивації, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 750/8014/16-а.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини другої статті 77 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тому, зважаючи на неподання відповідачем у справі належних та достатніх доказів на підтвердження законності винесеної відносно ОСОБА_1 постанови про адміністративне правопорушення, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що така постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення

Постанову Залізничного районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін