ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6275/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ключковича В.Ю.,

суддівПарінова А.Б.,

Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, суддя Шейко Т.І.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив:

- визнати дії посадових осіб Управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмки в сумі 23338,08 грн. неправомірними;

- визнати недійсною вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2017 року №Ф-91537-7-V щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суми боргу по ЄСВ в розмірі 23338,08 грн.;

- зобов`язати Управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві здійснити перерахунок до сплати ОСОБА_1 суми ЄСВ на загальнообов`язкове державну соціальне страхування, з урахуванням терміну перебування платника податку у Збройних силах України за мобілізацією;

- стягнути з Управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 завдану неправомірними діями посадових осіб ДФС м. Києва, моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено частково; визнано дії посадових осіб Управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмки в сумі 6203,36 грн. неправомірними; визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-91537-17-У від 07 листопада 2017 року в частині суми недоїмки 6203,36 грн.; зобов`язано Управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві здійснити перерахунок до сплати ОСОБА_1 суми ЄСВ на загальнообов`язкове державну соціальне страхування, з урахуванням терміну перебування платника податку у Збройних силах України за мобілізацією; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій Управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2019 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що підставою для звільнення ФОП від виконання своїх обов`язків, визначених п. 2 ст. 6 Закону України № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі п. 9 прим. 2 частини 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» є заява ФОП та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу ДФС фізичною особою - підприємцем протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована фізична особа-підприємець перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв`язку з виконанням обов`язків під час мобілізації, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації). Тобто дана норма застосовується виключно при умові дотримання строків, що передбачені законодавцем, що зовсім проігноровано судом. Таким чином ФОП ОСОБА_1 не звільняється від виконання своїх обов`язків, так як платником була подана заява без дотримання вимог Закону України № 2464.

Від позивача відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що ОСОБА_1 (рнкопп НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що 05 серпня 2008 року внесений запис до ЄДР за №20660000000018821.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві 07 листопада 2017 року сформувало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-91537-17-У, за даними якої станом на 07 листопада 2017 за позивачем обліковується заборгованість по сплаті єдиного внеску у розмірі 23338,08 грн.

При цьому. позивач стверджує, що дану вимогу він не отримував, а дізнався про існування останньої лише при намаганні здійснити дії щодо продажу об`єкту нерухомості.

Не погоджуючись з правомірністю такої вимоги від 07 листопада 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання роз`яснень. До вказаної заяви позивачем надано копію військового квитка та посвідчення учасника бойових дій.

Листом від 26 жовтня 2018 року №65381/Р/26-15-13-03-10 Головне управління Державної фіскальної служби в м. Києві повідомило позивача, що ФОП ОСОБА_1 не звільняється від виконання своїх обов`язків щодо сплати ЄСВ, так як платником була подана заява про звільнення від сплати без дотримання вимог Закону України №2464.

Позивач, вважаючи дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві протиправними, звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність прийнятої Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-91537-17-У від 07 листопада 2017 року в частині суми недоїмки 6203,36 грн., як такої, що була прийнята у зв`язку з недоїмкою, що утворилась та формувалась надалі у пільговий період (з 16 лютого 2015 року по 26 липня 2016 року) для нарахування та сплати позивачем єдиного внеску.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для частково задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон України №2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року № 508/26953 (далі - Інструкція №449).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України №2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

В силу приписів пункту 1 частини другої статті 6 Закону України №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Поряд з цим, 08 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 20 травня 2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі - Закон України №1275-VII), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-2, відповідно до якого під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації).

Законом України №1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.

Аналогічні норми містяться також в Інструкції №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 28 березня 2016 року №393). Зокрема, пунктом 7 розділу ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, якщо вони не є роботодавцями.

Таким чином, за змістом наведених норм звільняються від нарахування та сплати єдиного внеску під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску - фізичні особи-підприємці (визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби. При цьому, на думку суду, для настання передбачуваних наслідків, а саме: звільнення від виконання обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначальним є те, що особа призвана на військову службу під час мобілізації або ж залучена до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, при цьому не є роботодавцем.

Як свідчать наявні матеріали справи (а саме: надані позивачем копії військового квитка серії НОМЕР_2 , довідки Військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 31 травня 2016 року №2101, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 , видане ОСОБА_1 30 травня 2016 Управлінням особового складу штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України), позивач був призваний на військову службу під час мобілізації з 18 лютого 2015 року по 22 липня 2016 року.

Таким чином, позивач повинен був звернутися до контролюючого органу за місцем обліку із заявою про звільнення особи від виконання своїх обов`язків, встановлених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» упродовж 10 днів після його демобілізації.

Однак, з такою заявою, форма якої була затверджена наказом Міністерства фінансів України 28 березня 2016 року №393 (тобто, на момент проходження позивачем військової служби), позивач до контролюючого органу не звертався.

Натомість, у матеріалах справи наявні копії заяви ОСОБА_1 від 07 липня 2018 року з питання скасування штрафних санкцій за несплату податків та зборів - з відмітками канцелярії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про отримання таких документів 07 липня 2018 року. Копія такої заяви з додатками подана Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві до суду разом з відзивом на позовну заяву.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить висновку, що контролюючий орган в особі податкової інспекції, був обізнаний щодо обставин перебування ОСОБА_1 на військовій службі в період, починаючи з 18 лютого 2015 року по 22 липня 2016 року.

Разом з тим, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві сформувало на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-91537-17-У від 07 листопада 2017 року, відповідно до якої в особовій картці платника єдиного внеску ОСОБА_1 станом на 07 листопада 2017 року сформувалась недоїмка на суму 23338,08 грн.

В той же час, у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що вищезазначена вимога направлялась на адресу позивача, проте жодного доказу в підтвердження даного факту представником відповідача не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

Пункт 6 частини першої статті 1 Закону України №2464 визначає, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За змістом норми частин другої - четвертої статті 25 Закону №2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

При цьому, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

В силу приписів частини третьої статті 9 зазначеного Закону обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи витяги з інтегрованої картки платника єдиного внеску - позивача за 2012 - 2018 роки, колегія суддів встановила, що: станом на 31 грудня 2012 року в інтегрованій картці обліковувалась недоїмка у сумі 426,06 грн.; станом на 31 грудня 2013 року в інтегрованій картці обліковувалась недоїмка у сумі 1620,09 грн.; станом на 31 грудня 2014 року в інтегрованій картці обліковувалась недоїмка у сумі 6642,61 грн.; станом на 19 січня 2015 року в інтегрованій картці обліковувалась недоїмка у сумі 7910,56 грн.

Тобто, на кінець січня 2015 року загальна сума нарахованого до сплати єдиного внеску 7910,56 грн. позивачем не була повністю погашена.

В подальшому, упродовж періоду з 16 лютого 2015 року по 26 липня 2016 року в інтегрованій картці платника єдиного внеску-позивача останньому до сплати нарахована сума єдиного внеску у розмірі 6203,36 грн., що зарахована до складу недоїмки. Починаючи з 27 липня 2016 року по 31 жовтня 2017 року позивачу до сплати нараховано єдиного внеску на загальну суму 9224,16 грн.

Таким чином, зі змісту зазначених витягів з інтегрованої картки платника єдиного внеску - позивача за 2012 - 2018 роки вбачається, що станом на 31 жовтня 2017 нараховані позивачу до сплати суми єдиного внеску (без урахування сум єдиного внеску, що були нараховані в період військової служби позивача) ним повністю не погашені за рахунок добровільно сплачених сум платежів, що у свою чергу не виключає підстави для формування недоїмки у позивача по сплаті єдиного внеску.

Враховуючи вище викладене та беручи до уваги один із встановлених у статті 3 Закону України №2464 принципів збору та ведення обліку єдиного внеску (а саме принцип захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб) колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність прийнятої Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-91537-17-У від 07 листопада 2017 року в частині суми недоїмки 6203,36 грн., як такої, що була прийнята у зв`язку з недоїмкою, що утворилась та формувалась надалі у пільговий період (з 16 лютого 2015 року по 26 липня 2016 року) для нарахування та сплати позивачем єдиного внеску.

Таким чином, колегія суддів приходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-91537-17-У від 07 листопада 2017 року в частині суми недоїмки 6203,36 грн.

Відповідно до положень ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо доводів апелянта про те, що ФОП ОСОБА_1 не може бути звільнений від виконання своїх обов`язків, так як ним була подана заява без дотримання вимог Закону України № 2464, колегія суддів зазначає, що подавши заяву від 07 липня 2018 року з питання скасування штрафних санкцій за несплату податків та зборів ОСОБА_1 фактично реалізував своє право на звільнення від нарахування та сплати єдиного внеску під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і не дотримання позивачем десятиденного строку після демобілізації для подання такої заяви не може нівелювати таке право, з огляду на обставини справи.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, фактично повторюють доводи відзиву на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав оцінку та вірно дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом повно встановлено обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді А.Б. Парінов

О.О. Беспалов