ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/504/19

по 1 інстанції

Категорія: 304090000

Є. П.

в апеляційній інстанції

Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року м. Черкаси

Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі ї суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

учасники справи:

позивач ТОВ «Споживчий Центр»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

особа, що подала апеляційну скаргу - ТОВ «Споживчий Центр»;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ТОВ «Споживчий Центр» - Шкромиди Юрія Вікторовича на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 липня 2019 року ухваленого у складі судді Тептюка Є.П. у справі за позовом ТОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и л а :

В лютому 2019 року ТОВ «Споживчий Центр» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 20.10.2018 року між ТОВ «Споживчий Центр» та відповідачем по справі - ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір №19.10.2018-100004464, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в сумі 5 000 грн. Відповідно до договору, кінцевим терміном повернення було 02.11.2018 року. Плата за користування кредитом складала 1 400 грн.

Також позивач вказує, що 02.11.2018 року між сторонами було укладено ще один договір №02.11.2008-010000282 з аналогічними умовами як в попередньому договорі. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту в розмірі 5 000 грн., за кредитним договором №02.11.2018-010000282 було зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту в розмірі 5 000 грн., за кредитним договором №19.10.2018-0100004464 від 19.10.2018 року. Кінцевою датою повернення кредитних коштів, відповідно до умов договору є 16.11.2018 року.

Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, чим порушив умови договору.

Відповідно до п. 5.4 договору передбачено, що у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань за договором кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день невиконання.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на їхню користь заборгованість та штраф за кредитним договором в розмірі 8900 грн.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 18 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що документи, які використані позивачем в якості доказу перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , не є достовірним доказом отримання кредиту відповідачем, оскільки не містять підписів працівника та печатки банківської установи, яка здійснила такий грошовий переказ, не містить реквізитів отримувача та назви фінансової установи отримувача, а тому не убачається за можливе достеменно встановити, що кредитні кошти перераховані саме на рахунок ОСОБА_1 , та саме ним отримано грошові кошти.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ТОВ «Споживчий Центр» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права просив рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилався на те, що відповідач отримав кредит не безготівково, а особисто через касу позивача, про що особисто поставив власноручний підпис у касовому ордері. Вимога про повернення кредиту за заявою відповідача була зарахована в рахунок вимоги про видачу кредиту за договором, чого суд не врахував.

Висновок суду, що пропозиція про укладення кредитного договору не містить номеру та місця складання необґрунтований, оскільки законом не передбачено, що оферта повинна містить номер і місце складання, а також не віднесені ці умови до істотних. В той же час заявка, яка є невідємною частиною пропозиції про укладення кредитного, містить дані реквізити.

Кредитний договір був укладений між позивачем та відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором та аналогом власноручного підпису.

Сума кредиту визначена чітко і зрозуміло, а строк кредиту 14 календарних днів.

02 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що борг позивач просить стягнути за договором 02.11.2018-010000282, а докази отримання коштів відповідачем подано за договором 19.10.2018-100004464.

В заявці про перекредитування не зазначено відомості, за якими можна ідентифікувати особу, відсутній підпис особи, відсутні зазначення дати народження, ідентифікаційного коду, місце працевлаштування, не зазначено банківські реквізити.

В матеріалах справи, наданих позивачем, відсутні належні докази про видачу кредиту відповідачу за договором 02.11.2018-010000282, не надано й доказів, що відповідач користувався кредитом чи погашав його.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 жовтня 2018 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір №19.10.2018-100004464, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в сумі 5 000 грн. Відповідно до договору, кінцевим терміном повернення було 02 листопада 2018 року. Плата за користування кредитом складала 1 400 грн.

Згідно копії видаткового касового ордеру від 20 жовтня 2018 року Київським відділенням № 143 ТОВ «Споживчий Центр» видано ОСОБА_1 , грошові кошті в сумі 5 000 грн.

Розрахунком заборгованості та штрафу за прострочення повернення кредиту та процентів за користування кредитом підтверджується, що ОСОБА_1 , має заборгованість в розмірі 10 752 грн., однак, в даній позовній заяві позивач просить стягнути лише частину штрафу у розмірі 2 500 грн., що не є відмовою позивача від права на стягнення іншої частини штрафу у майбутньому.

Згідно з заявкою від 02 листопада 2018 року, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитних договорів (оферти), з якими позичальник ознайомився 02 листопада 2018 року, ОСОБА_1 , відповідно до кредитного договору №19.10.2018-100004464 надається кредит в сумі 5 000 грн. із зазначенням лише прізвища, ім`я та по батькові заявника без зазначення паспорта, ідентифікаційного коду, року народження, адреси проживання, місця працевлаштування, без зазначення номера карткового рахунку заявника. Вказана заявка підписана електронним підписом та одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами 1,2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно зі статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до ст. 1055 ЦК України.

Відповідно до положень статтей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація, в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 ст. 640 ЦК України).

За приписами статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

ТОВ «Споживчий центр», як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_1 , 02 листопада 2018 року оформив заявку, яка є невід`ємною частиною пропозицією про укладення кредитного договору (оферти) та на підставі якої між сторонами було укладено вищевказаний договір в електронній формі.

Відповідно до частини 2 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» дія цього Закону не поширюється на правочин, якщо законом встановлено спеціальний порядок переходу права власності або предметом правочину є об`єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежені в цивільному обороті відповідно до законодавства; однією із сторін є фізична особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно - телекомунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень вказаного Закону до правочину.

Статтею 1 ЗУ «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом крипографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до статті 3 ЗУ «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).

Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчуваного органу, засвідчуваного центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що спірний договір позики не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця

Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).

Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов`язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".

Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу, та який містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документа банком платника.

Наявний в матеріалах DVD диск з пропозицією, заявкою та підписом цифровим одноразовим ідентифікатором та довідка ТОВ «Старт-Мобайл» про те, що на фінансовий номер телефону ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) було направлено цифровий ідентифікатор, не є достовірним доказом отримання кредиту відповідачем, оскільки, документи не містять підписів працівника та печатки банківської установи, яка здійснила такий грошовий переказ, не містить реквізитів отримувача та назви фінансової установи отримувача, а тому не убачається за можливе достеменно встановити, що кредитні кошти перераховані саме на рахунок ОСОБА_1 , та саме ним отримано грошові кошти.

Доводи наведені в обгрунтуванні апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів.

Доказів про те, що ОСОБА_1 , користувався кредитом чи погашав його скаржником не надано.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ТОВ «Споживчий Центр» - Шкромиди Юрія Вікторовича - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 липня 2019 року у справі за позовом ТОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення боргу - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Н.І. Гончар

Ю.В. Сіренко

Т.Л. Фетісова :