ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2403/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Подобєда І.М., Кощеєва І.М.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

Представники сторін:

від позивача: Ромащенко К.В., ордер серія ДП № 1773/004 від 28.01.2019 р., адвокат;

від відповідача: Демченко М.Л., довіреність № 2766 від 06.06.2019 р., представник;

від 3-ї особи: Оніщенко В.М., довіреність № 54-03/10д від 01.08.2019 р., представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі №904/2403/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н", м.Дніпро

до відповідача: Нікопольської міської ради, м.Нікополь, Дніпропетровська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору на стороні позивача: Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Дніпро

про визнання недійсним п.3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/ VI,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю Апекс-Н звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради та з урахуванням поданих в подальшому уточнень про:

-визнання недійсним п.3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/VI Про надання ТОВ Апекс-Н в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі;

-визнання недійсним п.9 договору оренди земельної ділянки по вул. Шевченка, 81-а у м. Нікополі Дніпропетровської області від 15.07.2015 (кадастровий номер 1211600000:03:009:0024), зареєстрованого 15.09.2015 за №24418989, в частині визначення розміру орендної ставки;

-з моменту набрання рішенням законної сили визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки по вулиці Шевченка, 81-а у м. Нікополі Дніпропетровської області від 15.07.2015 (кадастровий номер 1211600000:03:009:0024), зареєстрованого 15.09.2015 за №24418989, в редакції, зміст якої наведено в прохальній частині позову, і яка передбачає розмір орендної плати 3% на рік від діючої нормативно грошової оцінки земель м.Нікополь з урахуванням щорічного коефіцієнта індексації.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що спірні пункти рішення Нікопольської міської ради і договору оренди, укладеного між сторонами, не відповідають положенням Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" і Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки встановлений для позивача розмір ставки орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру ставок за користування земельними ділянками з аналогічним цільовим (функціональним) призначенням, відведеними відповідачем іншим орендарям.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2018 у справі №904/2403/18 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі №904/2403/18 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2018 у справі №904/2403/18 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі №904/8832/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІI, справу у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. У решті рішення та постанову у цій справі залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі №904/2403/18 позовні вимоги задоволені; визнано недійсним п. 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/VІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі"; з Нікопольської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" стягнуто 7 929 грн. судового збору.

Рішення суду обґрунтоване не доведеністю відповідачем об`єктивності та розумності підходу при визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у даній справі, Нікопольська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, позов залишити без задоволення.

Узагальнення доводів апеляційної скарги :

Підставами для скасування рішення суду відповідач вказує неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи і невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

На думку скаржника суд зробив помилковий і передчасний висновок про дискримінаційність рішення Нікопольської міської ради, оскільки у відповідності до положень п.1, п.2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», ч.1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься виключно до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду.

Помилковим є посилання суду, як на єдину підставу таких висновків, на рішення Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 №3/01-14/04-18, так як ним не визнано (не встановлено) дискримінаційним саме рішення Нікопольської міської ради.

Відповідач зазначає, що резолютивна частина рішення Антимонопольного комітету визначає його дії такими що порушують законодавство про захист економічної конкуренції, але ніяких приписів щодо зобов`язань вчинити певні дії; визнання дискримінаційними та/або скасування того чи іншого конкретно визначеного рішення відповідача – не містить.

Щодо твердження позивача про встановлення відповідачем різних ставок орендної плати на земельні ділянки з однаковим цільовим призначенням - 03.07 «для будівництва і обслуговування будівель торгівлі», чим порушується конкуренція між різними суб`єктами господарювання. Відповідач вважає, що розподіл землі на різне її цільове призначення ніяк не впливає на процес економічної конкуренції у розумінні ст. 1Закону (де мова йдеться про змагання між суб`єктами господарювання як продавців і покупців товарів на ринку).

Скаржник не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що будівництво і обслуговування земельної ділянки є тотожними поняттями, так як при будівництві фінансове навантаження на орендаря значно більше (грошові кошти тільки витрачаються), ніж при обслуговуванні (грошові кошти не тільки витрачаються, але й отримуються). За даних обставин, у випадку встановлення однакових орендних ставок землекористувачу, який «будує» та землекористувачу, який «обслуговує» - могло б мати місце порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідач звертає увагу на те, що для правильного вирішення спору необхідно встановити (дослідити) хто є конкурентом для позивача? у розумінні ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції («…споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями…»).Такими конкурентами являються подібні, однакові суб`єкти господарювання на ринку товарів (мають однаковий асортимент товарів, обсяги запропонованих товарів тощо).Так, до позовної заяви додано ряд рішень Нікопольської міської ради про надання земельних ділянок у користування (надання в оренду або поновлення оренди) з цільовим призначенням 03.07 згідно КВЦПЗ, але зі ставками оренди, меншими 12% від нормативної грошової оцінки землі. Вказане твердження, на думку скаржника, є помилковим та таким, що не стосується даного спору, та як наведені у вказаних рішеннях відповідача землекористувачі не є «однаковими, однотипними» суб`єктами господарювання – конкурентами згідно законодавства про захист економічної конкуренції, а тому таке законодавство Нікопольською міською радою при прийняті спірного рішення порушено не було.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

В спростування доводів скаржника про відсутність в його діях дискримінації, Товариство вказує, що Антимонопольний комітет України, враховуючи його спеціальний статус та мету діяльності, покликаний забезпечити захист конкуренції, у зв`язку з чим він має запобігати, виявляти і припиняти порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Станом на день розгляду справи в суді рішенням Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 №3/01-14/04-18 вже був достеменно встановлений факт порушення відповідачем антиконкурентного законодавства, в т.ч. і по відношенню до позивача, що було наслідком детального розслідування з боку третьої особи, результати якого не оскаржені та не визнавалися судовим порядком недійсними, а є підтверджені учасниками справи. Цим же рішенням встановлено факт створення апелянтом дискримінаційних умов діяльності окремим землекористувачам (прим. Тим, яким надалися переваги у вигляді встановлення меншої ставки орендної плати) порівняно з конкурентами.

За твердженням позивача Нікопольська міська рада ігнорує рішення АМКУ та не виконує його, прямо,свідомо та умисно допускаючи порушення прав та інтересів землекористувачів земель комунальної власності м. Нікополь. Фактично відповідач встановлює`особі-1» відсоткову ставку за користування землею у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки, а «особі-2», яка орендує аналогічну земельну ділянку, розміщену поряд із земельною ділянкою «особи-1» -відсоткову ставку у розмірі 12% від нормативно грошової оцінки. Факт надання окремим суб`єктам преференції щодо сплати фактично податку за розміщення комерційної нерухомості є створення для них сприятливих умов, і як наслідок, створення несприятливих та дискримінаційних умов ведення діяльності для інших суб`єктів, зокрема позивача.

Позивач також вважає, що відповідач в апеляційній скарзі намагається самостійно встановити обставини щодо наявності конкуренції між певними суб`єктами господарювання, стверджуючи, що земельні ділянки, які мають цільове призначення «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», можуть надаватися суб`єктам господарювання для інших цілей. Посилаючись на ст. 19, ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, позивач зазначає, що цільове використання земельної ділянки при наданні її в оренду землекористувачу (відведенні) здійснюється за проектами землеустрою, в яких відображається ціль та мета використання земельної ділянки. Отже, якщо земельна ділянка класифікована в проекті землеустрою за кодом 03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», мета її використання і є будівництво та обслуговування будівель торгівлі.

Щодо долучених відповідачем до апеляційної скарги рішень про надання в користування земельних ділянок, позивач вказує, що в порушення ч.ч. 3, 8 ст. 80 ГПК України і п. 6 ч. 2 ст. 258 ГПК України жодних обґрунтувань щодо поважності причин не подання доказів суду першої інстанції відповідачем не приведено, у зв`язку з чим відсутні будь-які підстави приймати ці докази апеляційним судом.

У своїх поясненнях на апеляційну скаргу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору на стороні позивача вказує, що територіальним відділенням було розглянуто справу № 44/04-03-3/17 та прийнято рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 в якому дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень Міської ради про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, у 2016-2017 роках із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, які можуть ущемляти права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом третім статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», визначеним абзацом восьмим частиною другою статті 15 цього Закону, у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Враховуючи вищевикладене, третя особа, стверджує, що відсутність єдиних ставок орендної плати (або її фіксованого виразу відповідно до виду функціонального призначення земель) суперечить нормам конкуренційного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі №904/2403/18. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.10.2019 на 12:40.

17.10.2019р. у судовому засіданні оголошено перерву до 06.11.2019 до 12:40.

В судовому засіданні 06.11.2019 оголошено вступну і резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

27.03.2015 Нікопольською міською радою прийнято рішення № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", за змістом якого:

- затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:009:024) на території м. Нікополь, вул. Шевченка, 81а Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (пункт 1);

- надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,1418 га на вул. Шевченка, 81а для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно з КВЦПЗ - 03.07) (пункт 2);

- встановлено на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель (пункт 3).

15.07.2015 на підставі зазначеного рішення між сторонами укладено договір оренди землі (далі – договір), за пунктом 1.1. якого орендодавець (далі - відповідач) надає, а орендар (далі - позивач) приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, розташовану за адресою: м. Нікополь, вул. Шевченка, 81а (кадастровий номер 1211600000:03:009:0024).

Договір укладено строком на 10 років (п. 8 договору).

Згідно з пунктом 9 договору орендар вносить орендну плату у грошовій формі у вигляді відсотків від чинної нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополя із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати становить 12%.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2018 у справі № 200/10545/17 було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “РІАЛ ІСТЕЙТ” до Нікопольської міської ради. Зокрема, визнано протиправним та скасовано пункт 4 рішення Нікопольської міської ради № 32-5/VII від 26.02.2016 “Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю “РІАЛ ІСТЕЙТ” в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину”.

Судове рішення вмотивоване, окрім іншого, порушенням відповідачем Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” в частині заборони дискримінації, що була допущена у формі встановлення відповідачем для суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати за землю при однаковому її цільовому призначенні (а.с. 60 – 64 том 1).

30.01.2018 адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення) прийняла рішення № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо:

прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1, у тому числі оскаржуваного позивачем у цій справі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка. 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі") про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями;

прийняття рішень міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Посилаючись на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2018, позивач дійшов висновку, що Нікопольська міська рада вчинила стосовно нього дії дискримінаційного характеру, допустила грубе порушення вимог конкурентного законодавства й листом від 05.03.2018 звернувся до міської ради з пропозицією внести зміни до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI та встановити для нього річну плату за користування земельною ділянкою у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки (а.с. 39 том 1).

У відповідь листом від 12.04.2018 № 2842/18 міська рада відхилила пропозицію позивача (а.с. 40 том 1), що й стало причиною виникнення спору.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Предметом позову, з урахуванням результатів розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" , викладених в Постанові Верховного Суду від 16.04.2019р. у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ «Апекс Н» про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІI «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «АПЕКС Н» в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі», яким встановлено на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81-а орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель.

Позовні вимоги ґрунтуються на твердження позивача , відносно того, що Нікопольська міська рада у відповідності до статті 10, частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12,93,124 Земельного кодексу України, частини 2 статті 4 Закону України «Про оренду землі» є єдиним суб`єктом владних повноважень на території міста Нікополя, який наділених правом розпоряджатися землями територіальної громади, в тому числі передавати земельні ділянки в оренду на договірних засадах на платній основі.

При цьому, саме договором оренди земельної ділянки що укладається між сторонами , встановлюються розмір орендної плати за землю. Конкретний механізм встановлення такого розміру не передбачений чинним законодавством України. З урахуванням того, що орендний платіж має подвійну правову природу, його розмір має бути однаковим для всіх суб`єктів земельних відносин на території міста Нікополь.

Посилаючись на статтю 13 Конституції України, частину 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частини 1,2,3 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», пункт 3 частини 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» , статтю 2, частину 2 статті 6, пункт 3 частини 1 статті Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» зазначає, що дії Нікопольської міської ради щодо застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі, серед іншого, є забороненою законодавством формою дискримінації з боку органів місцевого самоврядування. Нікопольська міська рада при встановленні різним суб`єктам різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначені землі вчинила анти конкурентні дії, які в тому числі є непрямою формою дискримінації, які поставили в нерівні умови різних суб`єктів господарювання, оскільки останні не мають іншої альтернативи укладання договору оренди земельної ділянки і повинні сплачувати орендну плату за земельні ділянки в розмірі, встановленим рішеннями органу місцевого самоврядування.

Як неодноразово наголошував у своїх постановах Верховний Суд спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Обраний позивачем спосіб захисту у формі його матеріально – правової вимоги про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI , яким встановлено на земельну ділянку по вул. Шевченка , 81-а орендної плати у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки землі, відповідає частині другій статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного:

Повноваження органів місцевого самоврядування та виконавчих органів рад визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі – Закон_.

За частиною першою статті 10 Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради.

Статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК) визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 122 Земельного Кодексу України встановлено, що саме до повноважень сільських, селищних, міських рад відноситься передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону передбачено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

За таких обставин Нікопольська міська рада є саме тим органом місцевого самоврядування, який повноважний представляти відповідну територіальну громаду в питаннях передачі в оренду земель комунальної власності для всіх потреб.

За частинами першою, другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції є антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії.

За змістом підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку - 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Як вбачається з преамбули Рішення Нікопольської міської ради VI скликання від 27.03.2015 № 32-60/VI : « Від імені та в інтересах територіальної громади, розглянувши технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Товариству з обмеженою відповідальністю «АПЕКС Н» на вул. Шевченка, 81-а для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, враховуючи витяг про державну реєстрацію прав від 16.05.2012 р. № 34156708, реєстраційний № 22519520, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.03.2015 р. № НВ-1202250902015, керуючись ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 12, 93, 123, 124, 125, 126, 134 Земельного кодексу України, ст. 25 Закону України „ Про землеустрій”, Нікопольська міська рада ВИРІШИЛА:» (т.1 а.с. 28).

Таким чином, приймаючи рішення про встановлення найвищого з можливих розмірів орендної плати (12 відсотків від діючої нормативної грошової оцінки земель) Нікопольською міською радою враховувалися:

- технічна технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Товариству з обмеженою відповідальністю «АПЕКС Н» на вул. Шевченка, 81-а для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

- витяг про державну реєстрацію прав від 16.05.2012 р. № 34156708, реєстраційний № 22519520;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.03.2015 р. № НВ-1202250902015.

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням предмету та підстав заявленого позову, предметом доказування в даному господарському спорі є обставини, які підтверджують факт застосування різних умов, (розмірів орендної плати менших ніж 12 відсотків від нормативної грошової оцінки) при надані їм відповідачем в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підтвердження заявлених позовних вимог щодо передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі земельних ділянок, позивачем подано в тому числі наступні рішення Нікопольської міської ради:

Згідно рішення Нікопольської міської ради VI скликання від 06.07.2012 № 18-21/VI, розглянувши заяву фізичної особи – підприємця Мінєєва Олександра Миколайовича про поновлення договору оренди землі на новий строк на вул. Микитинській 44, за фактичним розміщенням будівлі магазину, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул. Микитинська 44 орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 44).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VI скликання від 11.07.2014 № 112-47/VI, розглянувши заяву фізичної особи – підприємця Каліберди Ірини Ігорівни про надання в оренду земельної ділянки на вул. Віктора Усова, 11 за фактичним розміщенням торгівельного комплексу, готовністю 7%, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул. Віктора Усова, 11 орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 46).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 30.03.2017 № 54- 18/VIІ, розглянувши заяву фізичної особи – підприємця Охомуша Івана Дантоновича про поновлення договору оренди землі на вул. Електрометалургів 4-в, за фактичним розміщенням павільону торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул. Електрометалургів 4-в орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 49).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 30.03.2017 № 52 - 18/VIІ, розглянувши заяву фізичної особи – підприємця Маірки Ольги Василівни про поновлення договору оренди землі на вул. Трубників 41, за фактичним розміщенням павільону торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул. Трубників 41 орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 51).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 30.03.2017 № 51 - 18/VIІ, розглянувши заяву Приватного підприємства «Сієста» про поновлення договору оренди землі на вул. Електрометалургів 41, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул. Електрометалургів 41орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 52).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 30.03.2017 № 49 - 18/VIІ, розглянувши заяву ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «ДЕКК»» про поновлення договору оренди землі на вул. Малиновського 1, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул.Малиновського 1 орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 53).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 27.01.2017 № 41 - 16/VIІ, розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Самойленко Тетяни Сергіївни про надання земельної ділянки в оренду за адресою на вул. Першотравнева, 4-в, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на Першотравнева, 4-в орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 54).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 27.01.2017 № 33 - 16/VIІ, розглянувши заяву ПАТ «Дніпропетровськ-Авто» про надання земельної ділянки в оренду за адресою на вул. Некрасова, 11-а, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул. Некрасова, 11-а орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 55).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 27.01.2017 № 32 - 16/VIІ, розглянувши заяву громадянина ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул. Каштанова, 4/1 орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 56).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 27.01.2017 № 31 - 16/VIІ, розглянувши заяву ТОВ «Склобаза» про надання земельної ділянки в оренду за адресою на вул. Хлястикова, 61, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на Хлястикова, 61 орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 56).

Згідно рішення Нікопольської міської ради VIІ скликання від 31.05.2017 № 16 - 21/VIІ, розглянувши заяву фізичної особи-підприємця вул. Голубенко Лідії Олексіївни про поновлення договору оренди землі за адресою на вул. Героїв Чорнобиля, 102, за фактичним розміщенням складського приміщення, ремонтної майстерні для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Нікопольська міська рада вирішила встановити на земельну ділянку на вул. Героїв Чорнобиля, 102 орендну плату в розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель (т.1 а.с. 56).

Відповідно до мотивувальної частини рішенням адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено, що листом від 15.09.2017р. № 5232 Міська рада надала вичерпний перелік орендарів із зазначенням мети оренди (Таблиця 1). Проаналізувавши отриману інформацію щодо діючих договорів оренди земельних ділянок по місту Нікополь, які укладені на підставі рішень Міської ради (зазначених в графі шостій Таблиці 1), як видно в таблиці, орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) складає:

- Для будівель магазину 3%; 5%;10%;12% від нормативної грошової оцінки землі;

- Для павільйону торгівлі 3%; 5%;10%;12% від нормативної грошової оцінки землі (т.1 а.с. 91-97).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що протягом 2012-2017 років Нікопольською міською радою приймалися рішення, якими встановлювалися різні відсоткові ставки орендної плати за земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та оі будівель торгівлі) з однаковою метою оренди.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Виходячи з наведених законодавчих норм, виконання органами влади зобов`язання щодо сприяння розвитку конкуренції та не вчинення будь-яких дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію, здійснюється шляхом створення, відповідно до вимог чинного законодавства, умов за яких здобуття суб`єктами господарювання переваг над іншими суб`єктами господарювання повинно відбуватися завдяки саме власним досягненням, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку, чим забезпечується змагальність між суб`єктами господарювання, що є головною ознакою конкуренції. В свою чергу, недотримання зазначених принципів може призвести до обмеження конкуренції та, відповідно, до не здійснення органами влади заходів, які сприяють розвитку конкуренції, здійснення яких є одним із заходів, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов, тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування (колегіального органу чи посадової особи),які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції є антиконкурентними діями органів влади.

Норми абзацу восьмого статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачають, що антиконкурентними діями органів влади, зокрема, визнаються дії, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно частини третьої статті 15 Закону України «Про захист економічної вчинення антиконкурентних дій органів влади забороняється і тягне відповідальність згідно з законом.

Відповідно до пункту третього статті 50 зазначеного Закону анти конкурентні дії влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

За умови встановлення нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, наданих в оренду вищезазначеним суб`єктам господарювання в однаковому розмірі, сума сплаченої орендної плати за земельну ділянку мала бути однаковою, відповідно до розмірів отримана них в оренду земельних ділянок.

Матеріали справи свідчать, що встановлення для позивача розміру орендної плати в розмірі вищому ніж іншим суб`єктам господарювання призвела до створення йому нерівних умов у конкуренції порівняно з ними, оскільки такі дії сприяють збільшенню витрат, пов`язаних зі сплатою оренди за земельну ділянку, а відтак дорожчанню продукції, зменшенню рівня прибутковості тощо.

Таким чином, відсутність єдиних ставок орендної плати (або їх фіксованого виразу, відповідно до виду функціонального призначення земель) дало можливість Міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного з вищезазначених суб`єктів господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкуренційного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що ТОВ «АПЕКС Н», якому було встановлено більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови господарської діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами: господарювання, які діяли на ринку надання послуг торгівлі в місті Нікополь та яким було встановлено менший розмір орендної ставки.

Доводи апеляційної скарги, в частині того, що наведені суб`єкти господарювання, які отримали земельні ділянки для розміщення чи будівництва об`єктів торгівлі не є конкурентами для позивача відхиляються з огляду на те, що зі змісту рішень Нікопольської міської ради, якими даним суб`єктам господарювання затверджувалися менші порівняно з позивачем розміри орендної плати не містять даних, які б підтверджували дані твердження відповідача.

Дискримінаційні умови діяльності передбачають, що хоча умови господарювання можуть і не погіршуватися порівняно з тими, які учасник ринку мав до відповідної дії державного органу, однак, умови для розвитку стають гіршими ніж для інших учасників ринку.

Отже, Міською радою для окремих суб`єктів господарювання надані кращі, порівняно з позивачем, можливості для господарювання.

Відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції суб`єкти господарювання, що діють на певному товарному ринку повинні знаходитись в рівних

Допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття оскаржуваного рішення, Нікопольська міська рада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних й розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення.

Відповідачем не надано доказів прийняття ним загальних правил у вигляді нормативно-правового акту щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі.

Відсутність будь-яких правил, положення чи методики визначення ставок орендної плати чи то хоча б матеріалів опрацювання заяви позивача компетентними постійними комісіями міської ради, яких відповідач на пропозицію суду так і не надав, у спірному питанні поставили позивача у залежність не від верховенства права, а від суб`єктивних чинників, пов`язаних з особою відповідача, волі посадових осіб міської ради, яка з огляду на викладене не може бути абсолютною.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 127, 128 рішення Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» Суд нагадав, що "закон" має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії (див., наприклад, Rekvenyi v. Hungary [GC], no. 25390/94, paragraphs 34, ECHR 1999-III; and Ukrainian Media Group v. Ukraine, no. 72713/01, paragraph 48, 29 March 2005). Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (див., Groppera Radio AG and Others v. Switzerlend, judgment of 28 March 1990, A no. 173, p. 26 paragraph 68).

До того ж, в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання (див., серед інших рішень, Amann v. Switzerland [GC], no. 27798/95, ECHR 2000-II, paragraphs 55 and 56; Rotari v. Romania [GC], no 28341/95, ECHR 2000-V, paragraphs 55-63). Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України»).

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції.

Дотримання цього загального обов`язку може включати виконання позитивних зобов`язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого Протоколу ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Broniowski проти Польщі", §143; у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), №48553/99, § 96, ECHR 2002).

Аналіз статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дозволяє визначити критерії втручання у право на мирне володіння майном: держава гарантує кожному право на мирне володіння своїм майном, а будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним; втручання у право власності на мирне володіння майном повинно обґрунтовуватися суспільним інтересом (тобто, переслідувати легітимну мету); держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів"; при втручанні у право на мирне володіння майном держава має забезпечувати справедливий баланс між необхідністю забезпечення безпеки та необхідністю захисту основоположних прав заявника.

Приймаючи до уваги непорушне право власності, у процесі розгляду численних справ, пов`язаних із застосуванням статті 14 Конвенції, Європейський суд з прав людини систематизував елементи, що утворюють дискримінацію, а саме:

1) мають бути встановлені факти, що свідчать про різне ставлення;

2) ця відмінність у ставленні не виправдана легітимною метою (суспільним інтересом), тобто відсутнє об`єктивне й розумне обґрунтування мети і результатів відповідного заходу;

3) відсутня розумна співмірність між засобами, що використовуються, і метою, що досягається (баланс інтересів).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині того, що відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що прийняте ним рішення від 27.03.2015 №32-60/VІ в частині встановлення для позивача орендної плати у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81а у м. Нікополі відповідає легітимній меті, а також балансу суспільного й приватного інтересу позивача.

Посилання скаржника про можливість встановлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції відноситься виключно до компетенції Антимонопольного комітету, а не суду відхиляються з огляду на правову позицію, викладену в пункті 6.15 постанові Верховного Суду від 31.10.2019р., у справі № 904/499/19, ухваленій за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, прийняте у подібних правовідносинах, відповідно до якої, зазначивши про те, що встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься саме до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду, суди фактично самоусунулися від встановлення дійсних обставин справи, які є підставою позову у даній справі.

Відповідачем не доведена об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.

Різний підхід до вирішення цього питання, яке торкнулося безпосередньо позивача, за встановлених судом обставин свідчить про допущену по відношенню до позивача дискримінацію.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що розподіл землі на різне її цільове призначення має на меті досягнення результатів обліку земельних ділянок, формування звітності тощо і ніяк не впливає на процес економічної конкуренції в розумінні статті 1 Закону України відхиляються як такі що носять декларативний характер.

З урахуванням положень частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, доводи апеляційної скарги щодо відсутності в рішенні АМК від 30.10.2018р. № 3/01-14/04-18 приписів та зобов`язань вчинити певні дії, визнання дискримінаційними та/або скасування того чи іншого конкретно визначеного рішення відхиляються як необґрунтовані.

Відповідно, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги в частині необхідності застосування строків позовної давності відхиляються з огляду на наступне:

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. За змістом норми частини першої статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Цей висновок співпадає з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14.

За таких обставин доводи позивача про те, що допущена стосовно нього з боку відповідача дискримінація у питанні визначення орендної плати йому стала відома лише у лютому 2018 року після ознайомлення з рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2018 у справі № 200/10545/17 та з рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 є обґрунтованою, а сам факт отримання позивачем рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI 09.04.2015, на що посилається відповідач, не може свідчити про початок перебігу строку позовної давності з цієї дати.

З огляду на викладене правові підстави для задоволення клопотання про застування строку позовної давності відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі №904/2403/18 законним та обґрунтованим і не вбачає підстав для його скасування, а апеляційну скаргу Нікопольської міської ради залишає без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 2 643,00 грн (т.2 а.с. 110) покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі №904/2403/18 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі №904/2403/18 – залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги у даній справі покласти на Нікопольську міську раду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, в строки визначені статтею 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.11.2019.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Подобєд

Суддя І.М. Кощеєв