-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
УХВАЛА
18 листопада 2019 року
Київ
справа №819/723/18
адміністративне провадження №К/9901/444/19
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., розглянувши заяву Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про зупинення виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Зелене господарство» до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, державного кадастрового реєстратора Пендзея Назарія Михайловича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 819/723/18 та, зокрема, надано учасникам справи строк для подання до суду заперечення щодо заяви Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про зупинення виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року.
В межах установленого строку від учасників справи заперечень на заяву Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про зупинення оскаржуваних судових рішень не надходило.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 340 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до касаційного розгляду вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються.
Згідно із частиною першою статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Вирішуючи заяву про зупинення виконання оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, суд виходить з того, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У зв`язку з цим, сподівання та припущення заявника стосовно результатів касаційного розгляду справи не можуть бути безумовною підставою для зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Верховний Суд також виходить з того, що для зупинення виконання судових рішень, яке допускається як винятковий захід, повинні бути поважні причини. Відповідна заява повинна бути мотивована, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені належними доказами, зокрема, у разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду має бути надано копію такої постанови. Таке зупинення не повинно порушувати балансу інтересів сторін, а також не порушувати прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.
Заявник повинен навести обґрунтування відповідної вимоги та довести, що захист його прав та інтересів стане об`єктивно неможливим без вжиття таких заходів; для відновлення порушених прав необхідно буде докласти надмірних зусиль та/або витрат; існуватимуть перешкоди для застосування або буде неможливим застосування передбаченого статтями 380 та 381 КАС України механізму повороту виконання судового рішення.
Суд враховує, що розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) («Шмалько проти України» № 60750/00, п. 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії" № 589498/00, п. 34).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Hornsby v. Greece» (№ 18357/91 п. 40), «Деркач та Палек проти України» (№ 34297/02 та № 39574/02, п. 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy" № 22774/93 п. 74).
Відповідно до пункту 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії" (№ 589498/00), пункту 52 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України (№ 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу;
У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини "Сокур проти України" (№ 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади
Враховуючи викладене, а також те, що, скаржником не наведено належних та обґрунтованих доводів, що дають підстави для висновку про необхідність зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви скаржника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 340, частини першої статті 375 КАС України, висловлена, зокрема, в ухвалах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 806/2305/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 813/1813/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 520/8576/18 та від 18 листопада 2019 року у справі № 520/9336/18.
Керуючись статтями 3, 241, 248, 340, 355, 375 КАС України,
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про зупинення виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Зелене господарство» до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, державного кадастрового реєстратора Пендзея Назарія Михайловича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.
2. Копію ухвали направити учасникам справи.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя Я.О. Берназюк
скопійовано
-
скопійовано
-
