ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа

№ 539/2343/19 Номер провадження 22-ц/814/2886/19

у 1-й інстанції Іващенко Ю. А. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Полтава

Полтавський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Бондаревська С.М., Кривчун Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомленням учасників справи) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 вересня 2019 року, постановлене суддею Іващенко Ю.А. (повний текст складено 10 вересня 2019 року),

по справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

10.06.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просить стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на його користь 687,44 грн., незаконно отриманих за проїзд на міжміському транспорті, та моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн. Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що він, як учасник бойових дій, має право на пільги, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в тому числі щодо плати за проїзд на міжміському внутрішньо обласному автобусному маршруті Полтава-Лубни. Вважає, що реалізація такого права не залежить від компенсацій чи наявності договорів про пільгові перевезення та має бути відшкодована перевізником з урахуванням моральної шкоди, завданої його протиправною відмовою.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що компенсація за проїзд автомобільним транспортом на міжміських та міжобласних маршрутах не підлягає відшкодуванню за рахунок перевізника, яким є відповідач, а здійснюється органами соціального захисту населення у відповідності до Порядку виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км).

Із рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин, просить рішення міськрайонного суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Зазначає, що у відповідності до ст.40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.7 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», учасникам бойових дій гарантоване право на безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання, за наявності посвідчення встановленого зразка, а у разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Перевізник зобов`язаний здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким, згідно з законодавством, надано пільги щодо плати за проїзд у відповідності до п.10 ст.145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.1997 №176 (в редакції від 26.09.2007 №1184). Посилання суду першої інстанції на Порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), затверджений рішенням Полтавської обласної ради та передбачений ним порядок компенсації вартості проїзду, не замінює дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1ст.368 ЦПК України) без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 02.09.2016 Головним управлінням Національної гвардії України./а.с.8/.

Позивач посилається на те, що здійснюючи поїздки до м.Полтави рейсовим автобусом Полтава-Лубни він неодноразово отримував відмову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у пільговому проїзді. Водій, що здійснював перевезення від автостанції «Лубни» спрямовував його до каси автовокзалу, що належить ТОВ «Полтаваавтотранс», де йому, після пред`явлення посвідчення учасника бойових дій, продавали квиток за повною вартістю, спираючись на те, що перевізник, ФОП ОСОБА_2 відмовляється безкоштовно перевозити пільгові категорії та вказує на те, щоб він звертався до органів соціального захисту населення за відшкодуванням пільгового проїзду. Вважає, що такою поведінкою відповідача ОСОБА_2 порушено його право на пільговий проїзд і тим самим завдано моральної шкоди.

У січні - лютому 2019 року, здійснюючи поїздки до м.Полтави рейсовим автобусом Полтава-Лубни (перевізник ФОП ОСОБА_2 ), ОСОБА_1 сплатив загальну вартість проїзду 687,44 грн./а.с.23, 24/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, міськрайонний суд виходив із того, що можливість відшкодування пільговим категоріям громадян компенсації за проїзд автомобільним транспортом на міжміських та міжобласних маршрутах визначена Порядком виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), який реалізовується відповідним державним органом (установою) за встановленою процедурою.

Апеляційний суд погоджується з висновками міськрайонного суду. Доводи апеляційної скарги є аналогічними підставам позову, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з рішенням суду та довільного тлумачення норм права на свою користь.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Соціальні гарантії реалізуються у відповідності до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 (в редакції постанови 26 вересня 2007 №1184), пунктом 1 яких визначено, що порядок проїзду міським пасажирським автомобільним транспортом і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також відносини автомобільних перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду, визначаються Правилами користування міським пасажирським автомобільним транспортом, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування.

Рішенням пленарного засідання двадцять третьої сесії Полтавської обласної ради сьомого скликання від 21.12.2018 №962 «Про внесення змін та доповнень до обласної Комплексної програми соціального захисту і соціального забезпечення населення області на 2013-2020 року, зі змінами» затверджено Порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) у новій редакції. Цей Порядок визначає механізм виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування, протяжність яких перевищує 50 км (регулярні пасажирські перевезення) за рахунок коштів обласного бюджету в разі неотримання пільг відповідно до статей 37, 41 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Враховуючи викладене, неспроможними є доводи позивача щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Порядку виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км.), оскільки такий Порядок розроблений та затверджений органом місцевого самоврядування на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України, яка містить чітку вказівку на прийняття нормативного акту конкретного виду певним органом із чітко визначеного законом питання, а саме, для реалізації соціальних гарантій у відповідному регіоні, в даному випадку, в Полтавській області.

Тоді як доводи позивача про належність йому, як учаснику бойових дій, права на пільговий проїзд із посиланням на ст.40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.7 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», не стосуються предмету спору, оскільки ніким не оспорюються.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно постановлено на підставі повного з`ясування фактичних обставин, вірно.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 20.11.2019.

Головуючий суддя Л.І.Пилипчук

Судді С.М. Бондаревська

Т.О. Кривчун