П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 643/3614/17

Провадження № 14-479цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Яновської О.Г.

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби в Харківській області, треті особи: ОСОБА_1 , Московський відділ державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Харківська місцева прокуратура № 6, про зняття арешту з нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року, прийняту у складі Овсяннікової А.І., Коваленко І.П., Сащенко І.С.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

1. У березні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби в Харківській області, правонаступником якого є Головне управління Державної фіскальної служби в Харківській області, в якому посилалися на те, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 .

2. Постановою Харківської міжрайонної прокуратури від 07 липня 2008 року на зазначену вище квартиру було накладено арешт у межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктом 9 частини другої статті 115, частиною другою статті 187, частиною другою статті 296 КК України.

3. Вироком Харківського районного суду Харківської області від 05 серпня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вказаних вище злочинів та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією всього майна засудженого.

4. Посилаючись на те, що спірна квартира ОСОБА_1 вже не належить, позивачі просили скасувати арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 , накладений постановою Харківської міжрайонної прокуратури від 07 липня 2008 року та виключити із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо арешту зазначеної квартири.

Короткий зміст судових рішень

5. Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_1 , що накладений постановою Харківської міжрайонної прокуратури від 07 липня 2008 року. Виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо арешту на зазначену квартиру. Вирішено питання розподілу судових витрат.

6. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року скасовано. Провадження у справі закрито. Вирішено питання розподілу судових витрат.

7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що питання зняття арешту із нерухомого майна, накладеного у межах кримінального провадження, повинно вирішуватися в порядку КПК України та не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року та залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2017 року, посилаючись при цьому на те, що засуджений ОСОБА_1 не має права власності на спірну квартиру або її частку, а відтак, вимоги позивачів про зняття арешту із цієї квартири має розглядатися за правилами ЦПК України

Доводи інших учасників справи

9. У липні 2018 року Харківська місцева прокуратура подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, посилаючись при цьому на те, що питання про зняття арешту з частини квартири ОСОБА_1 як учасника кримінального процесу повинно вирішуватися у порядку кримінального судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

10. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її із суду першої інстанції.

11. Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року справу відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

12. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

13. Враховуючи те, що заявник оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

14. 02 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2019 року Головне управління Державної фіскальної служби в Харківській області залучене до участі у справі в якості правонаступника Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби в Харківській області.

Короткий виклад обставин справи

16. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що постановою слідчого Харківської міжрайонної прокуратури від 07 липня 2008 року був накладений арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1 , зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому у вказаній постанові слідчого міститься посилання на ту обставину, що вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

17. Вироком Харківського районного суду Харківської області від 05 серпня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 9 частини другої статті 115, частиною другою статті 187, частиною другою статті 296 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років, із конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого.

18. Позивачі посилались на те, що зазначена вище квартира належить їм на праві спільної часткової власності, а не засудженому ОСОБА_1 , просили позов задовольнити.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

19. У частинах першій і третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічна норма міститься у статті 3 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

20. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства. Аналогічне положення міститься й у статті 19 чинного ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

21. Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

22. Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

23. Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

24. Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

25. Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

26. Арешт на спірне майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

27. Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

28. З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

29. Вироком Харківського районного суду Харківської області від 05 серпня 2013 року, яким ОСОБА_1 засуджено до 15 років позбавлення волі, вирішено питання щодо конфіскації всього майна, що є власністю засудженого, у тому числі й того, на яке постановою слідчого Харківської міжрайонної прокуратури від 07 липня 2008 року накладено арешт.

30. При цьому у межах кримінальної справи, що розслідувалася, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набували процесуального становища підозрюваних, обвинувачених, а як власники майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не були наділені процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту у зв`язку з тим, що майно належить не засудженому, а їм.

31. Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

32. Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

33. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

34. Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

35. Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

36. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред`являють позов не у зв`язку з завданням їм матеріальної шкоди обвинуваченим, а з підстави необґрунтованого обмеження їхнього права власності постановою слідчого.

37. Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

38. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19) і підстав для відступлення від неї немає.

39. Отже, висновок апеляційного суду про те, що питання про виключення майна з-під арешту має розглядатися в порядку КПК України є необґрунтованим.

40. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

41. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

42. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасування постанови Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

43. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

44. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Харківського апеляційного суду.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков

Т.О. Анцупова В.С. Князєв

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук Н.П. Лященко

Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко

М.І. Гриців В.В. Пророк

Ж.М. Єленіна Л.І. Рогач

О.Г. Яновська