Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 742/481/19

провадження № 61-15026 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - територіальна громада села Удайці Прилуцького району Чернігівської області в особі Удайцівської сільської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, у складі судді Ільченка О. І., від 16 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду, у складі суддів: Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К., від 01 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади села Удайці Прилуцького району Чернігівської області в особі Удайцівської сільської ради про визнання за нею права власності на земельну частку (пай) площею 4,43 га, що розташована на території Удайцівської сільської ради, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії PH № 962663 , який видавався на підставі рішення №334 Прилуцької районної державної адміністрації від 15 серпня1996 року, її матері за життя належало право на земельну частку (пай) площею 4,43 га в умовних кадастрових гектарах, що у колективній власності КСП «Удайцівський», яке знаходиться на території с. Удайці Прилуцького району Чернігівської області. Однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належну матері земельну ділянку через те, що правовстановлюючий документ на неї був виданий вже після смерті спадкодавця.

Також зазначала, що до дня смерті її мати перебувала в списках осіб, які мають право на земельну частку (пай), будучи включеною до списків як працівник та член КСП, у зв`язку з чим на її ім`я виготовлений сертифікат на земельну частку (пай), однак отримати його вона не встигла у зв`язку зі смертю. Незважаючи на вказане, у спадкодавця виникло право на земельну частку (пай) відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 720 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, яка розміщена на території Удайцівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області площею 4,43 га за сертифікатом, виданим 26 липня 2000 року Прилуцькою районною державною адміністрацією, після смерті її матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а сертифікат про право на земельну частку (пай) на її ім`я виданий 26 липня 2000 року, тобто вже після смерті спадкодавця. Вказаний сертифікат виданий на підставі рішення Прилуцької районної державної адміністрації від 15 серпня 1996 року, тобто вказане рішення також приймалося вже після смерті ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено у мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не порушувала питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не зазначала обставин, які протягом більше двадцяти років перешкоджали їй звернутись до суду за захистом своїх прав, а тому порушене право не підлягає захисту за встановлених обставин в межах заявлених позовних вимог, у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Постановою суду апеляційної інстанції застосовано строки позовної давності та зазначено, що позивач мала можливість дізнатися про порушення своїх прав, оскільки могла звернутися до відповідних органів влади чи інших підприємств та установ за отриманням інформації щодо включення спадкодавця до списку пайовиків КСП «Удайцівське», у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо пропуску позивачем строку позовної давності. Вказане не відповідає дійсності в силу того, що спадкодавець була включена до списку пайовиків, а в подальшому позивачу, як спадкоємцю видано сертифікат, який долучено до матеріалів справи. Однак вказаний сертифікат виданий вже після смерті спадкодавця, що стало перепоною для отримання свідоцтва в позасудовому порядку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: заявнику необхідно надати докази того, що вона є інвалідом ІІ групи або сплатити судовий збір відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

У серпні 2019 року недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження позивачки її батьком записаний ОСОБА_3 , а матір`ю - ОСОБА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.6) ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя проживала одна за адресою: АДРЕСА_1 та була виписана у зв`язку зі смертю.

З копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РН № 962663 вбачається, що на підставі рішення Прилуцької районної державної адміністрації № 334 від 15 серпня 1996 року його було видано ОСОБА_5 26 липня 2000 року на підтвердження того, що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Удайцівський» розміром 4,43 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Відповідно до повідомлення начальника міськрайонного управління у Прилуцькому районі та м. Прилуках ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області вартість земельної частки (паю) по колишньому КСП «Удайцівський» площею 4,43 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості становить 127 875,40 грн.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 грудня 2018 року у справі № 742/2619/18 було встановлено факт належності вказаного вище сертифікату саме ОСОБА_2 та факт прийняття спадщини після її смерті позивачкою.

З листа державного нотаріуса Охріменко Н. С. вбачається, що нотаріусом не було знайдено підстав для видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину на право на земельну частку (пай), яке належало її матері ОСОБА_2 , оскільки остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а сертифікат на її ім`я на підставі рішення Прилуцької районної державної адміністрації від 15 серпня 1996 року було видано 26 липня 2000 року, тобто після смерті спадкодавиці.

Листом в.о. завідувача Прилуцької районної державної нотаріальної контори та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру засвідчено факт відсутності звернень з заявами спадкоємців ОСОБА_2 та заведення спадкової справи після її смерті.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно з пунктами 4, 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції від 16 січня 2003 року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, отже для вирішення даної справи підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР.

Відповідно до положень статті 524 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 527 ЦК Української РСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках.

Стаття 548 ЦК Української РСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до положень статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

За правилами статті 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 74 ЦК Української РСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Згідно статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Статтею 80 ЦК Української РСР передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, що переглядається, установлено, що на підставі рішення Прилуцької районної державної адміністрації № 334 від 15 серпня 1996 року ОСОБА_5 26 липня 2000 року був виданий сертифікат на підтвердження того, що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Удайцівський» розміром 4,43 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Після смерті матері позивач, прийнявши спадщину, мала об`єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав, оскільки могла звернутися до відповідних органів влади чи інших підприємств та установ за отриманням інформації щодо включення спадкодавця до списку пайовиків КСП «Удайцівський», у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, передбаченого статтями 71, 76 ЦК Української РСР, що є підставою для відмови в позові на підставі статті 80 ЦК Української РСР.

Позивач не порушувала питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не зазначала обставин, які протягом двадцяти років перешкоджали їй звернутись до суду за захистом своїх прав, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право не підлягає захисту.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 квітня 2019 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Кривцова Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник