ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/9995/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України ", в якому просила суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог): визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо нездійснення банківського нагляду за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України "відносно фактів, що можуть свідчити про здійснення об`єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників, а саме: встановлення процентної ставки " 0 %" або припинення нарахування процентів за депозитними вкладами по рахунках, на видаткову частину яких накладений арешт, та щодо не застосування до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України "заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність", адекватно зазначеному порушенню; зобов`язати Національний банк України здійснити банківський нагляд за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України "відносно фактів, що можуть свідчити про здійснення об`єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників, а саме встановлення процентної ставки " 0 %" або припинення нарахування процентів за депозитними вкладами по рахунках, на видаткову частину на яку накладений арешт, та застосувати до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України " заходи впливу, передбачені ст. 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність", адекватно зазначеному порушенню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2013 між ОСОБА_1 , як вкладником та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України ", як банком було укладено договір № 239/К на вклад "КОМБІНОВАНИЙ" на ім`я фізичної особи.

Згідно п. 1.1. Договору вкладник вносить, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок на умовах цього Договору кошти (в подальшому - Депозит) строком на 18 місяців, днем повернення Депозиту є 26.12.2014.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що процентна ставка за Депозитом встановлюється в розмірі 19,0% річних. Відповідно до п. 1.3. сплата процентів за користування Депозитом здійснюється щомісячно. Згідно п. 2.3. нараховані до сплати проценти обліковуються окремо і до суми Депозиту не приєднуються.

Пунктом 2.8. Договору визначено, що після закінчення строку, вказаного в 1.1 Договору, Договір автоматично подовжується щоразу на строк, вказаний у п. 1.1. Договору, за ставкою, яка діятиме в Банку на момент подовження відповідно до Договору.

Відповідно до банківських виписок, Ощадбанком було нараховано позивачу, як вкладнику проценти згідно умов Договору за період з 01.07.2014 по 25.07.2014 включно. Відомості про нарахування процентів з 26.07.2014 відсутні.

30.07.2013 між ОСОБА_1 , як вкладником та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України ", як банком було укладено договір № 56/Д на вклад "ДЕПОЗИТНИЙ" на ім`я фізичної особи.

Згідно п. 1.1. Договору вкладник вносить, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок на умовах цього Договору кошти в сумі строком на 12 місяців 10 днів. Днем повернення депозиту є 09.08.2014.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що процентна ставка за Депозитом встановлюється розмірі 9 (дев`ять) % річних. Відповідно до п, 1.3. сплата процентів за користування депозитом зокрема здійснюється щомісячно.

Згідно умов п. 2.3. Договору у разі зберігання Депозиту строком понад 3 місяців та при сумі Депозиту у розмірі від 5 000 (п`яти тисяч) доларів виплата процентів здійснюється шляхом приєднання до залишку Депозиту.

Відповідно до банківських виписок, Ощадбанком було нараховано позивачу, як вкладнику проценти згідно умов Договору за період з 01.07.2014 по 14.07.2014 включно, з 14.07.2014 останній розпорядженням №19 від 14.07.2014 встановив по діючих строкових вкладах, на які накладено арешт, процентну ставку у розмірі 0% річних.

Підставою для встановлення вказаної ставки стала ухвала Печерського районного суду міста Києва від 23.05.2014 по справі №757/13052/14-к про накладення арешту на вклад за договором.

У червні 2017 до Печерського районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про зобов`язання виконати умови договору № 239/К на вклад "Комбінований" на ім`я фізичної особи від 26.06.2013, шляхом поновлення нарахування процентів за ставкою 19% річних за період з 26.07.2014 до дня фактичного поновлення нарахування процентів.

Крім того, 24.11.2017 представник позивача звернувся до Національного банку України зі скаргами №б/н на дії Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Скарги мотивовані тим, що Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" протиправно та в односторонньому порядку змінив умови укладених з вкладником договорів, встановивши процентну ставку за вкладом у розмірі 0% річних, що в свою чергу, порушує інтереси вкладника, вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність" та є підставою для проведення банківського нагляду.

Листом від 27.12.2017 №20-0009/86559 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для проведення перевірки, з огляду на те, що цивільно-правові відносини між банком та вкладником вирішуються безпосередньо у судовому порядку, крім того, згідно вимог п. 1.8 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 №276 проведення позапланової перевірки за скаргами фізичних осіб не передбачено.

Вважаючи вказану бездіяльність Національного банку України протиправною, позивач звернулася із даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, зазначив, що правовідносини між вкладником та Банком не є об`єктом перевірки та не відносяться до компетенції Національного Банку України, як суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовою підставою діяльності Національного банку України у сфері банківського регулювання та нагляду є Закон України «Про Національний банк України» (далі - Закон про НБУ) та Закон України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки).

Відповідно до ст.2 Закону про НБУ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Основною функцією Національного банку України, згідно зі ст.6 Закону про НБУ, є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а однією з інших функцій, передбачених ст.7 цього ж Закону, є здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі.

Відповідно до ст.55 Закону про НБУ головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк України здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абз.5 ст.1 Закону про НБУ).

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках (ч.ч.1,2,9 ст.67 Закону про банки).

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Відповідно до ст.2 Закону про банки інспекційна перевірка банку - форма здійснення банківського нагляду уповноваженими Національним банком України особами безпосередньо у банку.

Згідно зі ст.71 Закону про банки, кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами.

Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.

Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов`язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку.

Процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду та уповноваженими Національним банком України особами банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку врегульовано Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.07.2011 року № 276 (далі - Положення № 276).

Суд вказує на те, що п. 22 Положення № 276 містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланової інспекційної перевірки, серед яких підстави для проведення позапланової перевірки за зверненнями, запитами фізичних осіб відсутні.

Таким чином, проведення перевірки Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за запитом позивача чинним законодавством не передбачено, у зв`язку з чим, відповідачем було правомірно відмовлено позивачу в проведенні перевірки, що не може розцінюватися судом як протиправна бездіяльність останнього.

При цьому, під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог ст. 4 Закону № 679-XIV Національний банк не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.

Крім того, до функцій Національного банку України, які передбачені статтями 6, 7 Закону України "Про Національний банк України", не входить вирішення спорів, що виникають з договірних відносин між банком та клієнтом.

Також колегія суддів зазначає, що Національний банк України відповідно до законодавства наділений виключними повноваженнями самостійно визначати, зокрема, необхідність у проведенні позапланових перевірок, а також застосування заходів впливу, оскільки саме Національний банк як суб`єкт владних Повноважень наділений правом та має об`єктивні можливості безпосередньо оцінювати показники діяльності банку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді : Кузьменко В.В.

Степанюк А.Г.

Повний текст постанови виготовлено 18.11.2019.