П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
___________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 листопада 2019 р.м. ОдесаСправа № 420/1630/19
Головуючий в І інстанції: Стефанов С.О.
Дата та місце ухвалення рішення: 22.05.2019 р. м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Шеметенко Л.П.
судді Стас Л.В.
судді Турецької І.О.
за участю секретаря Колеснікова-Горобець І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс» до Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», про визнання протиправним та скасування припису, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс» (далі - ТОВ «ОПВК») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»), в якому позивач просив суд: визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу № 6 від 20 лютого 2019 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу № 6 від 20 лютого 2019 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.
Представниками позивача та третьої особи подані відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні просять залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 04.02.2019 року по 15.02.2019 року посадовими особами Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу, на підставі направлення про проведення планової перевірки № 000022 від 31.01.2019 року, проведено планову перевірку ТОВ «ОПВК» з питань дотримання законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
15.02.2019 року посадовими особами Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу складено Акт за результатом проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 26/04, який вручено позивачу 18.02.2019 року.
Згідно розділу VI Акту № 26/04 зафіксовано наступні порушення:
- викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами здійснюється без відповідного дозволу, що є порушенням ч.ч. 5, 6 ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»;
- не визначається склад і властивості відходів, що утворюються: не проведено інвентаризацію та паспортизацію відходів, що є порушенням п. «в» ч. 1 ст. 17 Закону України «Про відходи»;
- не забезпечується професійна підготовка, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами, що є порушенням п. «м» ч. 1 ст. 17 Закону України «Про відходи»;
- статистична звітність про відходи не подається, що є порушенням абз. 4 п. 5 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 2034 від 01.11.1999 року;
- моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів не здійснюється, що є порушенням ч. 1 ст. 29 Закону України «Про відходи»;
- господарська діяльність з перевантаження гліцерину здійснюється без оцінки впливу на довкілля, що є порушенням ст. 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (2 категорія п. 13);
- порушення вимог висновку державної екологічної експертизи № 4766/05 від 31.01.2009 року в частині дотримання вимог природоохоронних заходів, що є порушенням п. 6 ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»;
- експлуатація підземної споруди для скидання стічних вод без дозволу на користування надрами, що є порушенням ст. 14 Кодексу України «Про надра»;
- заходи щодо запобігання забрудненню водних об`єктів стічними (дощовими, сніговими) водами не розроблені, а саме відсутні визначені природоохоронні заходи щодо мінімізації впливу на довкілля під час реалізації діяльності з перевантаження вантажів (відсутня розроблена та погоджена в установленому законодавством порядку технічна документація (РТК, Інструкції, ТТІП тощо), що є порушенням ст. 102 Водного кодексу України, ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п.п. 8.1, 8.2 Наказу Міністерства інфраструктури № 348 від 05.06.2013 року.
20.02.2019 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Кримсько-Чорноморського округу Слізовським М.А. складено Припис № 6, відповідно до якого ТОВ «ОПВК» необхідно:
1) розробити план організаційно-технічних заходів по усуненню виявлених недоліків з вказівкою термінів виконання та відповідальних виконавців, затвердити його відповідним наказом. Копію наказу і плану заходів направити до Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського регіону, строк виконання 10 днів після отримання припису;
2) здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря тільки при наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;
3) визначити склад і властивості відходів, що утворюються, провести інвентаризацію та паспортизацію відходів, що утворюються в результаті діяльності (відходів металобрухту, відпрацьовані мастила, шлам механічної очистки вод стічних та миття службового інвентарю), строк виконання до 17.05.2019 року;
4) здійснювати моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів, строк виконання з 20.02.2019 року;
5) забезпечити професійну підготовку підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами, строк виконання до 20.03.2019 року;
6) технологічні операції з перевантаження гліцерину здійснювати тільки при наявності висновку «Оцінки впливу на довкілля», строк виконання з 20.02.2019 року;
7) складати та подавати державну статистичну звітність за формою № 1 відходи, строк виконання з 20.02.2019 року;
8) експлуатацію підземних споруд для скидання стічних вод здійснювати тільки при наявності відповідного дозволу на користування надрами, строк виконання з 20.02.2019 року;
9) розробити заходи щодо запобігання забрудненню водних об`єктів стічними (дощовими, сніговими) водами. Розробити заходи щодо мінімізації впливу на довкілля під час реалізації господарської діяльності з перевантаження вантажів (РТК, Інструкції, ТТІП, тощо), строк виконання з 20.04.2019 року.
Не погоджуючись із вказаним приписом, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення, які були встановлені відповідачем в ході проведення перевірки та відображені в оскаржуваному приписі не доведені належними та допустимими доказами. Також, суд першої інстанції послався на те, що в судовому засіданні встановлено відсутність порушень природоохоронного законодавства ТОВ «ОПВК». За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний припис № 6 від 20.02.2019 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.
Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 16 вказаного Закону управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на довкілля, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.
Державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.
Громадські організації можуть брати участь в управлінні галуззю охорони навколишнього природного середовища, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.
Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
У відповідності до п.п. а, е ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема:
- організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про екологічну та радіаційну безпеку, про оцінку впливу на довкілля; про використання та охорону земель; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про охорону атмосферного повітря; про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про охорону, утримання і використання зелених насаджень; про використання, охорону і відтворення рослинного світу; про охорону, раціональне використання та відтворення тваринного світу; щодо дотримання правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій і торгівлі ними; під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання; про збереження об`єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної та Зеленої книг України, формування, збереження і використання екологічної мережі; про природно-заповідний фонд; про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; у сфері хімічних джерел струму в частині забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію; щодо дотримання вимог реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами; про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; про біологічну та генетичну безпеку щодо біологічних об`єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі;
- надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб`єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням;
Згідно із п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основними завданнями Держекоінспекції є: 1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; 2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; екологічної та радіаційної безпеки; охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів; збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття; раціонального використання, відтворення і охорони об`єктів тваринного та рослинного світу; ведення мисливського господарства та здійснення полювання; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів; охорони атмосферного повітря; формування, збереження і використання екологічної мережі; стану навколишнього природного середовища; поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами; здійснення заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно біологічних об`єктів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритій системі; 3) внесення на розгляд Міністра екології та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п. 3 вказаного Положення).
Пунктом 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до п. 1 р. 1, п. 2 р. 2 Положення про Державну екологічну інспекцію Кримсько-Чорноморського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 27.11.2018 року № 256, міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України є Державна екологічна інспекція Кримсько-Чорноморського округу, повноваження якої поширюється на територію Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, міста Севастополя, внутрішні морські води, територіальне море, виключну морську економічну зону України, континентальний шельф України.
Функціями Інспекції є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про екологічну та радіаційну безпеку, про охорону земель, надр, про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, про охорону атмосферного повітря, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, про раціональне використання, відтворення і охорону об`єктів тваринного світу, про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів, щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов, про охорону, утримання і використання зелених насаджень, про використання, охорону і відтворення об`єктів рослинного світу, щодо дотримання правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій і торгівлі ними, з питань дотримання положень Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання, про збереження об`єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної та Зеленої книг України, формування, збереження і використання екологічної мережі, про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, з питань поводження з відходами, у сфері хімічних джерел струму в частині забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх для утилізації, щодо дотримання вимог реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами, баластними та лляльними водами, щодо дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно біологічних об`єктів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованих організмів у відкритій системі.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05.04.2007 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), у випадках та порядку, визначених законом; надавати (надсилати) суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб`єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.
У відповідності до ч.ч. 8, 9 ст. 7 Закону України «Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05.04.2007 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
Розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) - обов`язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу).
Розпорядження може передбачати застосування до суб`єкта господарювання санкцій, передбачених законом.
Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, повинен містити такі відомості: дату складення; тип заходу (плановий чи позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); термін усунення порушень; посилання на акт, у якому були зазначені виявлені під час заходу державного нагляду (контролю) порушення; найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування та місцезнаходження суб`єкта господарювання, а також прізвище, ім`я та по батькові його керівника чи уповноваженої ним особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід; прізвище, ім`я та по батькові інших осіб, які взяли участь у здійсненні заходу.
Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень складається у двох примірниках: один примірник не пізніше п`яти робочих днів з дня складення акта надається суб`єкту господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання, а другий примірник з підписом суб`єкта господарювання або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі державного нагляду (контролю).
Зі змісту зазначених положень вбачається, що припис про усунення порушень природоохоронного законодавства є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, що містить обов`язкові до виконання вимоги та складається у випадку виявлення порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Отже, підставою для винесення припису є встановлення конкретного порушення окремим суб`єктом, яке необхідно усунути протягом визначеного державним інспектором строку, що не може перевищувати 6 місяців.
При цьому, в приписі має бути зазначена окрема дія, яку повинен вчинити суб`єкт господарювання для усунення виявленого порушення.
Проте, оскаржуваний припис № 6 від 20.02.2019 року не містить обов`язкових до виконання вимог щодо усунення конкретних порушень, в ньому містяться лише загальні приписи щодо необхідності підприємству дотримуватися у своїй діяльності вимог природоохоронного та іншого законодавства, що не відповідає визначенню припису.
Так, оскаржуваним приписом № 6 від 20.02.2019 року позивачу приписано:
1) розробити план організаційно-технічних заходів по усуненню виявлених недоліків з вказівкою термінів виконання та відповідальних виконавців, затвердити його відповідним наказом. Копію наказу і плану заходів направити до Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського регіону, строк виконання 10 днів після отримання припису;
2) здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря тільки при наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;
3) визначити склад і властивості відходів, що утворюються, провести інвентаризацію та паспортизацію відходів, що утворюються в результаті діяльності (відходів металобрухту, відпрацьовані мастила, шлам механічної очистки вод стічних та миття службового інвентарю), строк виконання до 17.05.2019 року;
4) здійснювати моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів, строк виконання з 20.02.2019 року;
5) забезпечити професійну підготовку підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами, строк виконання до 20.03.2019 року;
6) технологічні операції з перевантаження гліцерину здійснювати тільки при наявності висновку «Оцінки впливу на довкілля», строк виконання з 20.02.2019 року;
7) складати та подавати державну статистичну звітність за формою № 1 відходи, строк виконання з 20.02.2019 року;
8) експлуатацію підземних споруд для скидання стічних вод здійснювати тільки при наявності відповідного дозволу на користування надрами, строк виконання з 20.02.2019 року;
9) розробити заходи щодо запобігання забрудненню водних об`єктів стічними (дощовими, сніговими) водами. Розробити заходи щодо мінімізації впливу на довкілля під час реалізації господарської діяльності з перевантаження вантажів (РТК, Інструкції, ТТІП, тощо), строк виконання з 20.04.2019 року.
Тобто, оскаржуваний припис є таким, що дублює норми законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, без визначення, яке конкретно допущено порушення позивачем та яку саме дію останній має вчинити для усунення цього порушення.
Пункти 4, 6, 7, 8, 9 припису не містять строку виконання, у наведених пунктах лише визначено період з якого позивач повинен розпочати їх виконання без визначення кінцевого терміну.
В свою чергу, у п. 2 припису взагалі відсутні будь-які посилання на строк його виконання.
Фактично вказаними пунктами припису визначено обов`язок позивача постійно дотримуватись вимог природоохоронного законодавства.
Аналізуючи оскаржуваний припис, колегія суддів зазначає, що вимоги виставленого позивачу припису не спрямовані на усунення конкретних порушень, що були виявлені в процесі перевірки, а, як вже зазначалось колегією суддів, є дублюванням закріплених законодавством обов`язків, що не відповідає призначенню і правовій суті припису.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний припис винесено відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законами України «Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05.04.2007 року, «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Також, вирішуючи справу в частині вимог позивача про визнання протиправним та скасування п. 2 припису № 6 від 20.02.2019 року, яким позивачу приписано здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря тільки при наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано, що 15.03.2001 року між Державним підприємством «Одеський морський торгівельний порт» (Порт) з однієї сторони, Державним підприємством «Одеський судноремонтний завод «Україна» (Завод) з другої сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс» (Підприємство) з третьої сторони укладено договір № КД-398 про спільну діяльність (т.1 а.с.76-86), у відповідності до пп. 2.3.13 п. 2.3 р. 2 якого Порт за заявкою Підприємства отримує єдині по Порту дозволи і ліміти на викиди і розміщення відходів.
Згідно додаткової угоди від 13.06.2013 року до договору про спільну діяльність № КД-398 від 15.03.2001 року Державне підприємство «Одеський морський торгівельний порт» у зв`язку з реорганізацією замінено на Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (т.1 а.с.97-98).
Також, 30.01.2014 року між ТОВ «Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс» та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» укладено договір № 531-П-ОДФ-14 (т.1 а.с.103-106), який регулює взаємовідносини сторін договору у питаннях сплати збору на викиди, скиди та розміщення відходів, виконання природоохоронного законодавства та інших підзаконних актів, що діють у сфері екологічної безпеки та раціонального природокористування в порту.
Згідно п. 2.1.1 вказаного договору ДП «АМПУ» отримує єдині (з урахуванням об`єктів Підприємства і відповідно до проведеної інвентаризації) дозвіл на викиди, дозвіл і ліміт на утворення та розміщення відходів.
13.03.2014 року ДП «АМПУ» отримало дозвіл № 5110137500-348 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами за фактичним їх місцезнаходженням Одеської філії ДП «АМПУ» (65026, Одеська область, м. Одеса, Митна площа, 1).
Термін дії дозволу 5 років з 13.03.2014 року по 13.03.2019 року (т.2 а.с.150-188).
Дозволом встановлені умови до викидів забруднюючих речовин, до технологічного процесу, для неорганізованих джерел, до обладнання та споруд, для неорганізованих джерел та до очистки газопилового потоку.
Також дозволом встановлено умови виробничого контролю, дозволені обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та заходи щодо скорочення викидів забруднюючих речовин.
Крім того, в додатках до дозволу в таблицях зазначена характеристика джерел забруднюючих речовин в атмосферне повітря та їх параметри.
При отриманні зазначеного дозволу ДП «АМПУ» було надано обґрунтування обсягів викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Одеська філія ДП «АМПУ» зазначила, що станом на 01.10.2013 року на проммайданчику Одеської філії ДП «АМПУ» функціонувало 78 стаціонарних джерел викидів, з яких 41 є - організованими, а 37 неорганізованими (т.1 а.с.134-142).
На сторінці 4 Звіту про проведення інвентаризації викидів забруднюючими речовинами в атмосферу від стаціонарних джерел Одеської філії ДП «АМПУ» 2013 року зазначено, що до складу ОФ ДП «АМПУ» входять наступні підрозділи, що представляють інтерес з точки зору забруднення атмосферного повітря: ДТВЗ, пасажирський комплекс, КВЗ, УЕЗ СЕЗ, дільниця портфлоту, ЦЗ та МР, служба пожежної безпеки, служба логістики та комерційної роботи, нафто район, РБД, якірна стоянка та ПСД ПрАТ «Синтез Ойл«, ТОВ «ОППК» (т.1 а.с.143-153).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на момент проведення перевірки ТОВ «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс» здійснювало викиди забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами на підставі єдиного з ДП «АМПУ» дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами № 5110137500-348, терміном дії з 13.03.2014 року по 13.03.2019 року.
Посилання апелянта в обґрунтування правомірності п. 2 оскаржуваного припису на те, що наведений дозвіл виданий не позивачу, а третій особі, а також у вказаному дозволі враховано 4 джерела викиду в атмосферу повітря, в той час, як у висновку державної екологічної експертизи по проекту «Оцінка впливу на навколишнє природне середовище процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс» № 4766/05 від 31.12.2009 року на об`єкті розташовані 35 стаціонарних джерел викиду, в т.ч. 9 неорганізованих, що, на думку апелянта, свідчить, що позивачем викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюється без відповідного дозволу, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на викладене.
За змістом статті 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» № 2707-XII від 16.10.1992 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч.ч. 5, 6, 7 ст. 11 вказаного Закону викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
До першої групи належать об`єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об`єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об`єкти, які не належать до першої і другої груп.
Порядок проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 302.
Відповідно до п. 2 цього Порядку дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям (далі - суб`єкт господарювання) експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що отримувати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами необхідно суб`єктам господарювання, що здійснюють викиди забруднюючих речовин, що мають негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.
Таким чином, для встановлення дотримання позивачем наведених вимог Закону України «Про охорону атмосферного повітря» № 2707-XII від 16.10.1992 року, відповідач при проведенні перевірки зобов`язаний був визначити, які об`єкти експлуатує позивач, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, що мають негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища; зазначити найменування об`єктів, які експлуатує позивач без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Проте, ані в акті перевірки, ані в оскаржуваному приписі, відповідачем не визначено, які об`єкти експлуатує позивач, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, що мають негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища, без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Навпаки, в акті оскаржуваної перевірки відповідачем зазначено, що до перевірки позивачем наданий дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами № 5110137500-348, що виданий ДП «АМПУ», терміном дії з 13.03.2014 року по 13.03.2019 року.
Проте, посилаючись на наявність наведеного дозволу, відповідач не вказує ані в акті перевірки, ані в оскаржуваному приписі підстав для його не врахування.
Так само в поданій апеляційній скарзі відповідачем не визначено, які об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, експлуатує позивач без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
В поданій апеляційній скарзі відповідач лише зазначає на те, що у вказаному вище дозволі враховано 4 джерела викиду в атмосферу повітря, в той час, як у висновку державної екологічної експертизи по проекту «Оцінка впливу на навколишнє природне середовище процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс» № 4766/05 від 31.12.2009 року на об`єкті розташовані 35 стаціонарних джерел викиду, в т.ч. 9 неорганізованих.
Проте, відповідачем не вказано найменування об`єктів, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші та які експлуатує позивач без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Водночас, як вже зазначалось колегією суддів, законодавець встановив обов`язок отримувати даний дозвіл підприємствам, за умови експлуатації об`єктів, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, що мають негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.
За таких обставин, враховуючи, що на момент проведення перевірки ТОВ «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс» здійснювало викиди забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами на підставі єдиного з ДП «АМПУ» дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами, з огляду на те, що відповідачем не було встановлено здійснення позивачем експлуатації об`єктів, що не визначені цим дозволом, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, що мають негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на порушення ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» № 2707-XII від 16.10.1992 року є безпідставними.
Також, як вже зазначалось колегією суддів, в оскаржуваному приписі посилаючись на порушення з боку позивача ч.ч. 5, 6 ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», відповідачем не вказано, на які об`єкти позивач має отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, у які строки.
У п. 2 припису лише вказано, що позивач повинен здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря тільки при наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Тобто, вказаний пункт припису містить загальні вимоги щодо необхідності дотримання позивачем у своїй діяльності вимог природоохоронного та іншого законодавства.
Водночас, включення до змісту припису вимог, які не спрямовані на усунення конкретних виявлених порушень законодавства, а носять загальний характер суперечить суті та меті припису як розпорядчого документу, що складається за результатами заходу державного нагляду.
Окрім викладеного, що стосується посилань апелянта на те, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами № 5110137500-348, виданий ДП «АМПУ», а не позивачу, а також у вказаному дозволі враховано 4 джерела викиду в атмосферу повітря, в той час, як у висновку державної екологічної експертизи по проекту «Оцінка впливу на навколишнє природне середовище процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс» № 4766/05 від 31.12.2009 року на об`єкті розташовані 35 стаціонарних джерел викиду, в т.ч. 9 неорганізованих, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано, що в період з 07.04.2014 року по 28.04.2014 року Державною екологічною інспекцією Північного-західного регіону Чорного моря була проведена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.
В ході проведення вказаної перевірки Державною екологічною інспекцією Північного-західного регіону Чорного моря було визначено правомірність здійснення позивачем викидів забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами на підставі єдиного з ДП «АМПУ» дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами № 5110137500-348, терміном дії з 13.03.2014 року по 13.03.2019 року.
Під час проведення вказаної перевірки також не було встановлено, що позивач здійснює експлуатацію об`єктів, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, що не визначені наведеним дозволом.
Зазначені обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи актом, складеним за результатами наведеної перевірки.
В свою чергу, в ході проведення перевірки у 2019 році відповідачем так само не було встановлено здійснення позивачем експлуатації об`єктів, що не визначені цим дозволом, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, що мають негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.
Тобто, відповідачем було здійснено дві перевірки позивача в період дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферу повітря стаціонарними джерелами № 5110137500-348 та за встановлення одних і тих же обставин відповідач дійшов протилежних висновків щодо відсутності та наявності з боку позивача порушень ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».
При цьому, акт, що складений за результатами перевірки, що була проведена у 2019 році, та винесений за її результатами припис не містять будь-яких обґрунтувань висновків цієї перевірки.
Відповідач лише у відзиві на позовну заяву та в поданій апеляційній скарзі обґрунтовуючи висновки перевірки посилається на аналіз наявного дозволу та висновку державної екологічної експертизи по проекту «Оцінка впливу на навколишнє природне середовище процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс».
Проте, як зазначає сам апелянт, вказаний висновок був складений у 2009 році, тобто, у 2014 році при перевірці він також враховувався.
В свою чергу, будь-які фактичні обставини щодо порушення позивачем ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» відповідачем не встановлені.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування п. 2 припису № 6 від 20.02.2019 року є обґрунтованими такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується п.п. 3, 7 оскаржуваного припису № 6 від 20.02.2019 року, якими позивачу приписано визначити склад і властивості відходів, що утворюються, провести інвентаризацію та паспортизацію відходів, що утворюються в результаті діяльності (відходів металобрухту, відпрацьовані мастила, шлам механічної очистки вод стічних та миття службового інвентарю), строк виконання до 17.05.2019 року, а також складати та подавати державну статистичну звітність за формою № 1 відходи, строк виконання з 20.02.2019 року, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про відходи» 05.03.1998 року № 187/98-ВР на суб`єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами покладено низку зобов`язань, зокрема, визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров`я людини відповідно до нормативно-правових актів; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку тощо.
Відповідно до частини другої статті 17 вказаного Закону суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких Пзув від 50 до 1000, зобов`язані щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Показник загального утворення відходів (Пзув) - це критерій обсягу утворення відходів, що розраховується за формулою, передбаченою у статті 1 Закону України «Про відходи».
Відповідно до п. 5 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 року № 2034, державна статистична звітність про відходи ведеться за встановленими уніфікованими формами відповідно до державного класифікатора ДК 010-98 «Класифікатор управлінської документації», ДК 005-96 «Класифікатор відходів» та номенклатурою відходів.
Форми державної статистичної звітності про відходи та інструкції щодо порядку складання цих форм розробляються та затверджуються Держстатом за погодженням з Мінприроди.
Державна статистична звітність про небезпечні відходи ведеться за окремою формою. Реєстр звітних статистичних одиниць, що повинні складати звіти про небезпечні відходи, формується органами державної статистики за поданням Мінприроди.
Підприємства заповнюють форми державної статистичної звітності на підставі документів первинного обліку і подають їх в установленому порядку територіальним органам державної статистики.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що зобов`язання суб`єкта господарювання у сфері поводження з відходами обумовлюються показником загального утворення відходів (Пзув).
Проте, виставляючи позивачу оскаржуваний припис в частині п.п. 3, 7, відповідачем не було досліджено питання щодо показників загального утворення відходів (Пзув).
В п. 3 оскаржуваного припису взагалі відсутні посилання на конкретний пункт та частину статті 17 Закону України «Про відходи», на підставі яких відповідно, наведений пункт припису виставляється.
Як вже зазначалось колегією суддів, оскаржуваний припис, в тому числі, п.п. 3, 7, містять загальні вимоги щодо необхідності дотримання позивачем у своїй діяльності вимог природоохоронного, в даному випадку ст. 17 Закону України «Про відходи» та п. 5 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 року № 2034.
Більш того, колегія суддів наголошує, що позивачем, як до перевірки, так і до суду надані:
- звіт про проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферу від джерел Одеської філії ДП «АМПУ» 2013 року із характеристикою джерел утворення (таблиця 1), викидів (таблиця 2) (т.2 а.с.122-149);
- інвентаризація і паспортизація відходів, які виникають в результаті промислової діяльності ДП «АМПУ» (т.2 а.с.189-221);
- реєстрова карта ОУВ об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затверджена Директором Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації від 25.12.2013 року (т.2 а.с.222-227);
- технічний паспорт відходів: відходи комунальні (міські) змішані, в т.ч. сміття з урн, технічний паспорт відходів: відходи будівельних робіт, знесення та ремонту будівель і споруд, Технічний паспорт відходів: трансмісійні та мастила моторні, трансмісійні інші зіпсовані або відпрацьовані (т.2 а.с.228-248);
- технічний паспорт відходів: шлак від очищення вод стічних комунальних (міських), технічний паспорт відходів: відходи від функціонування установок для очищення стічних вод, не зазначені іншим чином, затверджені начальником ДП «АМПУ» 25.12.2013 року (т.3 а.с.1-17);
- дозвіл № 514014097 на розміщення відходів у 2014-2016 роках із лімітом на їх утворення та розміщення, виданий Одеською обласною державною адміністрацією 11.03.2014 року ДП «АМПУ» (т.3 а.с.18-24);
- висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-07/10799 від 17.02.2014 року, виданий ГУ державної санітарно-епідеміологічною службою на водному транспорті Одеської філії ДП «АМПУ» (т.3 а.с.45-47);
- звіт про результати комплексного відомчого моніторингу за станом об`єктів навколишнього природного середовища в районі розташування Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в 2016 та 2017 роках, затверджені Начальником Одеської філії ДП «АМПУ» (т.4 а.с.37-84);
- програми щорічних моніторингових досліджень впливу на навколишнє природне середовище виробничої діяльності Одеської філії ДП «АМПУ», підприємств всіх форм власності розташованих на її території і акваторії відкоригована станом на 1 квартал 2017 та 2018 років, розроблена ДП «УкрНДІМФ» та затверджені Начальником Одеської філії ДП «АМПУ» (т.3 а.с.220-249, т.4 а.с.1-36);
- податкова декларація екологічного податку 2018 року Одеської філії ДП «АМПУ» (т.3 а.с.66-72);
- звіт про викиди забруднюючих речовин і парникових газів у атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів за 2018 рік Одеської філії ДП «АМПУ» (т.3 а.с.73-82);
- звіт про утворення та поводження з відходами за 2018 рік Одеської філії ДП «АМПУ» (т.3 а.с.97-104);
- план природоохоронних заходів Одеської філії ДП «АМПУ» на 2016 рік (т.3 а.с.105-109);
- плани організаційно-технічних заходів з охорони навколишнього середовища на 2017 - 2018 роки Одеської філії ДП «АМПУ» та ДП «АМПУ», накази про їх затвердження № 58 від 08.02.2017 року та № 479 від 09.08.2017 року, план організації роботи у сфері поводження з відходами в адміністрації Одеського морського порту на 2018 рік, затверджений наказом Начальника Одеського морського порту № 94 від 12.02.2018 року та звіти про їх виконання (т.3 а.с.105-147).
Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, відповідач не заперечив наявність переліченої вище документації на відходи.
Що стосується посилань відповідача, як у відзиві на позовну заяву, так і в поданій апеляційній скарзі, на те, що інвентаризація та паспортизація відходів надана позивачем на відходи, що утворюються в результаті виробничої діяльності ОФ ДП «АМПУ», тобто, не ТОВ «ОПВК», колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п. 2.1.1 договору про спільну діяльність від 30.01.2014 року № 531-П-ОДФ-14, укладеного між ТОВ «Одеський портовий виробничоперевалочний комплекс» та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України», саме ДП «АМПУ» отримує єдині (з урахуванням об`єктів Підприємства і відповідно до проведеної інвентаризації) дозвіл на викиди, дозвіл і ліміт на утворення та розміщення відходів.
Крім того, 31.03.2014 року укладено додаткова угода до вказаного договору, згідно якої Додаток № 1 від 30.01.2014 року викладено в новій редакції та збільшено перелік екологічних послуг, що надаються службою екологічної безпеки ДП «АМПУ» (т.2 а.с.118-119), а саме:
- п. 1 Проведення робіт з інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу без інструментальних вимірів (розрахунок розсіювання, складання пояснювальної записки, погодження у відповідних органах у встановленому порядку);
- п. 2 Розробка обгрунтовуючих матеріалів для отримання дозволу на викид і розробка питомих технологічних норм викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел;
- п. 3 Коригування дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферу за матеріалами нормативного документа;
- п. 4 Проведення інвентаризації одного виду відходу (складання реєстрової карти, паспорту, пояснювальної записки) з узгодженням у відповідних органах у встановленому порядку. Розробка обгрунтовуючих матеріалів для отримання лімітів, дозволів на утворення, розміщення відходів (узгодження, затвердження, розроблення документів). Коригування діючих (раніше погоджених) паспортів та реєстраційних карт;
- п. 5 Розділ проектної документації «Обґрунтування екологічної безпеки експлуатації перевантажувального комплексу» для одного виду вантажу і на один перевантажувальний комплекс з погодженням у відповідних органах у встановленому порядку;
- п. 6 Оформлення єдиного Звіту про проведення комплексного моніторингу за станом навколишнього середовища від діяльності ОФ ДП «АМПУ», в т.ч. і від діяльності ТОВ «ОППК», з узгодженням його в Інспекції з охорони Північно-Західного регіону Чорного моря, надання копії зі Звіту по об`єктах Підприємства, надання копії узгодження Звіту про проведення комплексного моніторингу за станом навколишнього середовища від діяльності ОФ ДП «АМПУ» Держекоінспекцією з охорони Північно-Західного регіону Чорного моря;
- п. 7 Надання екологічних послуг Адміністрацією: проведення розрахунків викидів забруднюючих речовин; оформлення та здача держстатзвітності, розрахунку екологічного податку; організація розробки необхідних дозвільних документів; організація проведення моніторингових досліджень; проведення екологічних аудитів, консультацій.
Окрім того, 22.12.2014 року між ДП «АМПУ» та ТОВ «ОППК» укладено додаткова угода до договору від 30.01.2014 року № 531-П-ОДФ-14, згідно якої п. 7.4. договору викладено в наступної редакції «Всі права та обов`язки ДП «АМПУ» (в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, приймання-передача товарів, робіт, та послуг за кількістю і якістю тощо), які передбачені цим договором, виконуються Одеською філією ДП «АМПУ» (т.2 а.с.120-121).
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про порушення позивачем статті 17 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 року № 187/98-ВР та п. 5 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 року № 2034, спростовуються матеріалами справи та, як наслідок, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність п.п. 3,7 оскаржуваного припису.
Що стосується п. 4 оскаржуваного припису, яким позивачу приписано здійснювати моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів, строк виконання з 20.02.2019 року, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано, що ДП «АМПУ» наказами № 58 від 08.02.2017 року та № 93 від 12.02.2018 року затверджено плани організаційно-технічних заходів з охорони навколишнього природного середовища на 2017-2018 роки Одеської філії ДП «АМПУ» (т.3 а.с.110-122), а також наказами № 479 від 09.08.2017 року та № 94 від 12.02.2018 року затверджено плани організації роботи у сфері поводження з відходами в адміністрації Одеського морського порту (т.3 а.с.123-126).
Також, за підсумками кожного року за результатами проведеної роботи ДП «АМПУ» складаються Звіти з виконання плану організаційно-технічних заходів з охорони навколишнього середовища та плани організації роботи у сфері поводження з відходами (т.3 а.с.130-145).
Зазначені обставини жодним чином не спростовуються відповідачем, як у відзиві на позовну заяву, так і в поданій апеляційній скарзі.
Колегія суддів наголошує, що п. 4 оскаржуваного припису містить загальні вимоги щодо моніторингу відходів, без визначення конкретно, яке порушення вчинив позивач та яку дію останній має вчинити, фактично п. 4 оскаржуваного припису спрямований на майбутнє, що суперечить суті припису.
З цих самих підстав колегія суддів вважає, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню п. 5 оскаржуваного припису, яким позивачу приписано забезпечити професійну підготовку підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами, строк виконання до 20.03.2019 року.
Так, колегія суддів наголошує, що виставляючи припис у наведеній частині, відповідач не визначив, які саме дії має вчинити позивач та на підставі яких положень нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.
Колегія суддів зазначає, що відповідач посилається лише на положення ст. 17 Закону України «Про відходи», які визначають лише загальні вимоги щодо здійснення підготовки підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами.
Також, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не визначено підстав не врахування актів прийому-здачі послуг, які виконані службою екологічної безпеки ОФ ДП «АМПУ» за договором про взаємодію в сфері екологічної безпеки з питань підготовки підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами.
Що стосується п. 6 оскаржуваного припису, яким позивачу приписано технологічні операції з перевантаження гліцерину здійснювати тільки при наявності висновку «Оцінки впливу на довкілля», строк виконання з 20.02.2019 року, колегія суддів зазначає, що виставляючи припис № 6 від 20.02.2019 року у наведеній частині, відповідач послався на положення ст. 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (2 категорія, п. 13).
Статтею 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об`єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об`єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров`я людей.
Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов`язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.
Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров`я людей.
Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об`єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об`єктів на навколишнє природне середовище.
Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, вводять в дію підприємства, споруди та інші об`єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їх оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, спеціальну заяву про це.
Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об`єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» № 2059-VIII від 23.05.2017 року здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.
Оцінці впливу на довкілля не підлягає планована діяльність, спрямована виключно на забезпечення оборони держави, ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, наслідків антитерористичної операції на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 13 ч. 3 ст. 3 вказаного Закону друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає господарську діяльність, що призводить до скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, та забір води з водних об`єктів за умови, що водозабір підземних вод перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Проте, ані акт перевірки, ані оскаржуваний припис, не містять посилань на встановлення відповідачем обставин щодо здійснення позивачем діяльності, що підлягає оцінці впливу на довкілля у розумінні наведеного п. 13 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», а саме господарської діяльності, що призводить до скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, та забір води з водних об`єктів за умови, що водозабір підземних вод перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Як вже неодноразово зазначалось колегією суддів, оскаржуваний припис, в тому числі, п. 6 містить загальні вимоги щодо необхідності дотримання позивачем у своїй діяльності вимог природоохоронного - технологічні операції з перевантаження гліцерину здійснювати тільки при наявності висновку «Оцінки впливу на довкілля», без визначення, яке конкретно порушення допущено позивачем та у який строк позивач зобов`язаний його усунути.
Більш того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується під час апеляційного розгляду справи, 31.12.2009 року Державною екологічною інспекцією України було видано ТОВ «ОПВК» позитивний висновок екологічної експертизи №4766 по проекту «Оцінка впливу на НПС процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «ОПВК» (т.1 а.с.299-310).
Зазначений висновок ґрунтується на оцінці відповідного проекту впливу на довкілля, заяви про екологічні наслідки діяльності, договору про спільну діяльність з ДП «АМПУ» та РТК (РТК 11.01.1 «Рослинні масла та їх фракції, рослинні та тваринні жири, патока та ін. наливом. Експорт, транзит та каботаж на ТОВ «ОПВК» і РТК 11.02.1 «Рослинні масла та тваринні жири та їх фракції наливом. Імпорт, транзит та каботаж на ТОВ «ОПВК»).
У висновку також зазначено, що остаточний вплив експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «ОПВК» оцінюється як допустимий і приймається.
Відповідач не заперечує наявність у позивача вказаного висновку.
Також, ані акт перевірки, ані оскаржуваний припис не містять будь-яких встановлених відповідачем фактичних обставин щодо здійснення позивачем діяльності не охопленої наведеним висновком та яка відповідно підлягає оцінці впливу на довкілля.
Колегія суддів наголошує, що відповідач лише у відзивах на позовну заяву та на апеляційну скаргу вказує на відсутність у наведеному вище дозвільному документі можливості перевалки гліцерину.
Проте, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно визнані наведені доводи відповідача безпідставними, оскільки наведений вище позитивний висновок екологічної експертизи № 4766 по проекту «Оцінка впливу на НПС процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «ОПВК» від 31.12.2009 року ґрунтується, зокрема, на відповідному проекті оцінки впливу на довкілля та РТК. В свою чергу, в проекті (витяг наявний в матеріалах справи) та РТК (наявні в матеріалах справи) було детально описано характеристики наливних вантажів, що можуть безпечно перевозитись, зберігатись та перевантажуватись на комплексі позивача. Зокрема, у розділі «похідні рослинних олій, природних жирів, не небезпечні харчові наливні вантажі» проекту описано характеристики гліцерину, як одного із перевантажувальних вантажів на комплексі, що є похідним від рослинних олій продуктом. Аналогічним чином, можливість перевантаження гліцерину відображена і у вищевказаних РТК.
Висновки суду у даній справі відповідають висновкам самого відповідача, що наведені в акті, що складений за результатами проведеної в період з 07.04.2014 року по 28.04.2014 року Державною екологічною інспекцією Північного-західного регіону Чорного моря перевірки дотримання позивачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування п. 6 припису № 6 від 20.02.2019 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується п. 8 оскаржуваного припису, яким позивачу приписано експлуатацію підземних споруд для скидання стічних вод здійснювати тільки при наявності відповідного дозволу на користування надрами, строк виконання з 20.02.2019 року, колегія суддів зазначає, що виставляючи припис № 6 від 20.02.2019 року у наведеній частині, відповідач послався на положення ст. 14 Кодексу України про надра, згідно яких надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; задоволення інших потреб.
Разом з цим, вказаними положення ст. 14 Кодексу України про надра визначено види користування надрами. Наведена ст. 14 не регулює питання отримання дозволу на користування надрами.
Таким чином, вбачається, що п. 8 оскаржуваного припису взагалі ніяким чином з боку відповідача нормативно необґрунтований, тобто, винесений не на підставі Закону.
Також, ані акт перевірки, ані оскаржуваний припис, не містять будь-яких фактично встановлених відповідачем обставин, які і стали підставою для виставлення припису у цій частині.
Так, колегія суддів наголошує, ані в акті перевірки, ані в приписі не визначено, які об`єкти експлуатує позивач, що потребує отримання дозволу на користування надрами, на підставі чого це встановлено та згідно яких нормативно-правових актів.
Більш того, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, стічні води, які утворюються під час здійснення господарської діяльності ТОВ «ОПВК» відводяться до накопичувальної ємності об`ємом 1м3, яка розташована на території ТОВ «ОПВК» з подальшим перекачуванням насосами в автоцистерну ДП «АМПУ».
Позивачем використовується підземна споруда ємністю 1м3 для тимчасового ізольованого зберігання стічних вод, які утворюються в процесі господарсько-побутової та виробничої діяльності ТОВ «ОПВК», яка в подальшому вивозиться та утилізується суб`єктом, що має дозвіл на поводження з відходами.
Резервуар до якого надходять стоки після миття інвентарю розміщений у межах причалу, що виключає можливість попадання стічних вод в надра або акваторію морського порту, зазначене також підтверджується фотофіксацією резервуару, яка наявна в матеріалах справи (т.5 а.с.136-139).
У позитивному висновку по проекту «Оцінка впливу на навколишнє природне середовище процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «ОПВК» від 31.12.2009 року щодо протиправного використання резервуару ТОВ «ОПВК» не зазначено жодного аргументу.
Зазначені обставини жодним чином не спростовуються апелянтом.
Колегія суддів наголошує, що обґрунтування правомірності п. 8 оскаржуваного припису, що наведені в апеляційній скарзі, не підкріплені будь-якими фактичними обставинами та ґрунтуються виключно на припущеннях.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність п. 8 оскаржуваного припису, а тому, вимоги позивача про визнання його протиправним та скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо п. 9 припису № 6 від 20.02.2019 року, яким позивачу приписано розробити заходи щодо запобігання забрудненню водних об`єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, розробити заходи щодо мінімізації впливу на довкілля під час реалізації господарської діяльності з перевантаження вантажів (РТК, Інструкції, ТТІП тощо), колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено наступне.
Відповідно до ст. 102 Водного кодексу України у внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.
Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.
Відповідно до п.п. 8.1, 8.2 Правил надання послуг у морських портах України затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 348 05.06.2013 року (далі - Правила) портові оператори (оператори термінала) здійснюють технологічні процеси ВО, що є сукупністю технологічних операцій, пов`язаних з передачею вантажів з одного виду транспорту на інший через склад, або минаючи його, на підставі такої робочої технологічної документації:
- РТК, які повинні регламентувати технологічні процеси ВО;
- тимчасових технологічних інструкцій перевантаження, що повинні бути розроблені портовим оператором (оператором термінала) для експлуатаційної перевірки нових технологічних процесів;
- інструкцій із застосування типових способів і прийомів робіт, що регламентують способи і прийоми виконання окремих елементів технологічних операцій;
- інструкцій з обробки небезпечних вантажів;
- схем складування вантажів, безпечного руху транспорту та інших схем.
Згідно п. 8.2. Правил робоча технологічна документація розробляється з урахуванням вимог нормативних документів, що регламентують умови та забезпечення безпеки здійснення ВО і складських робіт, затверджується портовим оператором (оператором термінала) та подається адміністрації морського порту до відома.
Робоча технологічна документація щодо об`єктів, які знаходяться на балансі (у користуванні) адміністрації морського порту, а також об`єктів портової інфраструктури загального користування державної форми власності, затверджується адміністрацією морського порту.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, згідно п. 2.6.15 Договору про спільну діяльність ТОВ «ОПВК» в межах своєї компетенції сумісно розробляє заходи із захисту навколишнього середовища згідно чинного законодавства, сприяє придбанню для цієї цілі обладнання і технології.
Судом також було встановлено, що ДП «АМПУ» наказом № 94 від 12.02.2018 року затверджено План організації роботи у сфері поводження з відходами ОФ ДП «АМПУ» на 2018 рік (т.1 а.с.255-257), наказом № 479 від 09.08.2017 року затверджено План організації роботи у сфері поводження з відходами ОФ ДП «АМПУ» на 2017 рік (т.1 а.с.258-259а), наказом № 58 від 21.08.2017 року затверджено План організаційно-технічних заходів з охорони навколишнього природного середовища ОФ ДП «АМПУ» на 2017 рік (т.1 а.с.264-269), наказом № 93 від 12.02.2018 року затверджено план організаційно-технічних заходів з охорони навколишнього природного середовища адміністрації Одеського морського порту на 2018 рік (т.1 а.с.270-276).
Виконання вищевказаних наказів підтверджується Звітами про виконання «Плану організації роботи у сфері поводження з відходами на 2017, 2018 роки ОФ ДП «АМПУ» (т.1 а.с.260-263), а також Звітами про виконання «Плану організаційно-технічних заходів по охороні навколишнього середовища на 2017, 2018 роки Одеської філії ДП «АМПУ» (т.1 а.с.277-288).
Згідно висновку екологічної експертизи № 4766 по проекту «Оцінка впливу на навколишнє природне середовище процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «ОПВК» зазначено, що «передбачена система зливної каналізації забезпечує у повному обсязі збір, очищення та відведення дощових і талих вод з території резервуарного парку, а також з проїжджої частини комплексу».
Вищевказаний висновок також містить посилання на використання ТОВ «ОПВК» РТК 11.01.1 «Рослинні масла та їх фракції, рослинні та тваринні жири, патока та ін. наливом. Експорт, транзит та каботаж на ТОВ «ОПВК», а також РТК 11.02.1 «Рослинні масла та тваринні жири та їх фракції наливом. Імпорт, транзит та каботаж та ТОВ «ОПВК».
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що наявність планів з охорони навколишнього природного середовища, звітів про їх виконання, позитивного висновку екологічної експертизи № 4766 по проекту «Оцінка впливу на навколишнє природне середовище процесу експлуатації перевантажувального комплексу ТОВ «ОПВК», а також наявність доказів використання ТОВ «ОПВК» РТК 11.01.1 та РТК 11.02.1 спростовує вимогу п. 9 припису № 6 від 20.02.2019 року щодо необхідності ТОВ «ОПВК» розробити заходи щодо запобігання забрудненню водних об`єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, а також щодо мінімізації впливу на довкілля під час реалізації господарської діяльності з перевантаження вантажів, оскільки такі заходи вже розроблені ДП «АМПУ» з необхідністю їх виконання ТОВ «ОПВК» згідно договору про спільну діяльність та включені до вищевказаних планів по охороні навколишнього середовища.
В поданій апеляційній скарзі відповідачем не спростовано жодним чином вказаних обставин.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування п. 9 припису № 6 від 20.02.2019 року є обґрунтованими такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно пункту 1 оскаржуваного припису, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визнав його протиправним та скасував на тій підставі, що у ньому міститься вимога про видання наказу по підприємству про відповідальних посадових осіб за виконання даного припису, а також про розроблення плану організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків, надання їх копій до Державної екологічної інспекції, тобто дана вимога є похідною від інших вимог, викладених у приписі та визнаних протиправними.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування припису № 6 від 20.02.2019 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено у повному обсязі 18.11.2019 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька
