ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2019 року

Київ

справа №820/5953/16

адміністративне провадження №К/9901/21274/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 (колегія суддів у складі: Тітова О.М., Зінченка А.В., Спірідонова М.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017 (колегія суддів у складі: Русанової В.Б., Курило Л.В., Бартош Н.С.) у справі за позовом громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2016 року громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - УДМС України в Київській області), Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС України в Харківській області) про скасування рішення ДМС України від 04.05.2016 № 118 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що він був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 28.08.2006, виданої ВГІРФО УМВС України в Київській області. В подальшому, відповідно до висновку УДМС України в Київській області від 04.05.2016, громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, у зв`язку із чим ДМС України прийнято спірне рішення. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 08.02.2017 адміністративний позов задовольнив повністю.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Задовольняючи адміністративний позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що при наданні позивачу посвідки на постійне проживання у 2006 році ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області перевірялися відомості зазначені заявником та підстави надання дозволу, будь-яких заперечень щодо законності перебування позивача на території України не висловлювало, рішення про скасування дозволу прийнято за відсутності позивача, без з`ясування обставин, а тому є необґрунтованим, прийнятим не в спосіб, не в межах та не в порядку встановленому Конституцією та законами України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що позивач не міг бути визнаний батьком іммігранта та у відповідності до цього отримати дозвіл на імміграцію як батько іммігранта, оскільки його неповнолітня дочка не могла бути визнана іммігрантом. Відтак позивач на момент звернення (02.06.2006) не мав законних підстав для отримання дозволу на імміграцію у відповідності до статті 4 Закону України «Про імміграцію» та ВГІРФО ГУМВС України в Київській області помилково було визначено позивача як іммігранта.

Позиція інших учасників справи

Позивач відзиву на касаційну скаргу відповідача не надав.

Треті особи заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача або відзиву на неї не надали.

Рух касаційної скарги

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.07.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017.

13.02.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2019 справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув в Україну в 2002 році, є приватним підприємцем, проживає разом із дружиною ОСОБА_2 , яка документована посвідкою на постійне проживання в Україні від 28.12.2011, має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є громадянами України.

02.06.2006 позивач звернувся до Тетіївського РВ ГУМВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є батьком іммігрантки та його неповнолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини третьої статті 8 Закону України « Про громадянство України».

28.08.2006 ВГІРФО ГУМВС України в Київській області відповідно до вимог Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_1 прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як батьку іммігранта та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 з терміном дії «безстроково».

ДМС України в січні 2016 року направлено запити до Управління ДМС в Київській області щодо законності надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою, в ході якої встановлено, що рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 28.08.2006 прийнято з порушенням міграційного законодавства.

Згідно висновку про перевірку законності надання дозволу на імміграцію позивачу від 04.05.2016 УДМС України в Київській області неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на момент прийняття документів у її батька, не мала дозволу на імміграцію, також не було підтверджено її належність до громадянства України, не могла отримати дозвіл на імміграцію самостійно, але тільки спільно з батьками, в зв`язку з чим позивач не міг бути визнаними як батько іммігрантки. Зазначені обставини свідчать що рішення про надання дозволу на імміграцію прийнято всупереч законодавства, а тому доцільним є скасування дозволу на імміграцію в Україну СРВ ОСОБА_1 , визнати недійсною видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання від 28.08.2006.

04.05.2016 начальником УДМС України в Київській області прийнято рішення № 118 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15.12.2017, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 1 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Статтею 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Згідно з частинами першою та п`ятнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання. Іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» (у редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні).

Приписами статті 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Пунктом 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Стаття 9 Закону України «Про імміграцію» встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються, зокрема, для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України «Про імміграцію» особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983, (у редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають, зокрема, територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктами 21-24 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держкомкордону.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Виходячи з правового аналізу наведених вище положень, Суд наголошує на тому, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням документів згідно переліку. У разі не надання особою таких документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

При цьому, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.08.2006 рішенням ВГІРФО УМВС України в Київській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україні, він був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 з терміном дії «безстроково».

Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись пунктом 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у статті 10 Закону України «Про імміграцію», не виявив, у зв`язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Відповідно до висновку від 04.05.2016 про перевірку законності надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 зазначено, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Проте неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на момент прийняття документів у її батька не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено її належність до громадянства України. Тобто, отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно. Таким чином, на думку УДМС України в Київській області, позивач не міг бути визнаним як батько іммігрантки.

Також у висновку зазначено, що відповідно до пункту 6 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, лише повнолітня дитина може нести фінансові зобов`язання перед батьками, а тому ця вимога не могла бути виконана позивачем, що відповідно до пункту 6 статті 12 Закону України «Про імміграцію» є підставою для скасування дозволу на імміграцію.

Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до матеріалів справи, оскаржуване рішення від 04.05.2016 № 118 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну прийнято на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (інші випадки, передбачені законами України).

Проте, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, оскаржуване рішення не містить посилань на встановлений міграційним органом інший випадок, передбачений Законом України «Про імміграцію». Доказів надання позивачем при отриманні дозволу на імміграцію не повного пакету документів, передбачених законом, приховування даних щодо сімейного стану, відповідачем не надано. Також не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені статтею 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України (далі - КАС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем як суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не доведено правомірності прийнятого ним рішення під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, під час прийняття рішення не враховувалась наявність двох малолітніх дітей та їх законне право на проживання разом з батьками.

Окрім цього, згідно з положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для скасування рішення ДМС України від 04.05.2016 № 118 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та фактично зводиться до переоцінки доказів та встановлених по справі обставин, що, в силу вимог статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не допущено таких, що призвели до неправильного вирішення спору, порушень вимог процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу відповідно до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду