ПОСТАНОВА
Іменем України
18 листопада 2019 року
Київ
справа №2340/4224/18
адміністративне провадження №К/9901/7707/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року (суддя Гайдаш В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Шурко О.І.) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
В жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - Товариство, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 13 серпня 2018 року №0099421312 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) та несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі - ЄСВ).
Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що рішення від 13 серпня 2018 року №0099421312 про застосування штрафних санкцій за невиконання обов`язку щодо своєчасної сплати ЄСВ прийнято відповідачем після відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343) застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Управління від 13 серпня 2018 року №0099421312.
Приймаючи такі рішення, суди прийшли до висновку, що Товариство перебуває у процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому, зважаючи на приписи частини 4 статті 12 Закону №2343 в редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року, пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року №4212-VI (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року №5405-VI; далі - Закон №4212), протягом дії мораторію застосування всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) безвідносно до часу настання зобов`язання заборонено Законом №2343; відтак штрафні санкції та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 21 жовтня 2017 року до 29 березня 2018 року до позивача застосовані (нараховані) неправомірно.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: статті 12 Закону №2343 (в редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), статті 19 цього Закону в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року №4212-VI (набрав чинності 19 січня 2013 року; далі - Закон №4212), просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, як зазначає відповідач, суди першої та апеляційної інстанцій при визначенні, в якій редакції Закону №2343 слід застосовувати його норми до спірних правовідносин, не врахували, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється лише на ті правовідносини, які виникли після набуття ним чинності, а тому оскільки на момент виникнення спірних правовідносин Закон №2343 діяв в редакції Закону №4212, стаття 19 якого встановлює заборону щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення тільки вимог, на які поширюється мораторій, а зобов`язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яких стосується спір, виникли у позивача в 2017 - 2018 році і на них мораторій не поширюється, то штрафні санкції та пеня за їх невиконання контролюючим органом застосовані (нараховані) правомірно.
В письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Ухвалою Верховного Суду провадження у справі зупинено до набрання законної сили постановою у справі №2340/4157/18; ухвалою ж Верховного Суду від 13 листопада 2019 року провадження у справі поновлено.
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 серпня 2018 року Управлінням прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0099421312, за яким до Товариства застосовано штраф у розмірі 243134,79 грн. за період з 21 жовтня 2017 року до 29 березня 2018 року та нараховано пеню у розмірі 38151,99 грн., всього на суму 281286,78 грн.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон №4212, яким Закон №2343 викладено в новій редакції й пунктом 1-1 його розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Такий зміст пункту 1-1, однак, не означає, що він поширює дію тільки на справи, які розглядаються господарськими судами. Інше суперечило б суті закону як нормативно-правового акта, який обов`язковий для всіх учасників суспільних відносин, поведінку яких він регулює, а також для всіх суб`єктів правозастосування.
З врахуванням зазначеного суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі дійшли правильного висновку, що спірні правовідносини регулююються нормами Закону №2343 в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, оскільки провадження у справі про визнання Товариства банкрутом порушено ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року (справа №01/1494).
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі №2343 в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 та 12.
Так згідно з абзацом 24 статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).
Не змінилося правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом №2343 і в редакції Закону №4212, чинній з 19 січня 2013 року, оскільки згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону №2343 (в редакції Закону №4212) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Абзацами 3 та 4 частини 3 цієї ж статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Окремо в частині 5 цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом №4212 не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.
Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу 5 частини 1 статті 38 Закону №2343 в редакції Закону №4212 (абзац 4 частини 1 статті 23 Закону №2343, чинній до 19 січня 2013 року).
Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21 квітня 2019 року втратив чинність Закон №2343, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343.
Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що встановлена нормою абзацу 4 частини 4 статті 12 Закону №2343 (в редакції, чинній до 19 січня 2013 року) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №2340/4157/18 (адміністративне провадження №К/9901/14992/19), ухваленій за наслідками розгляду судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.
Враховуючи наведене, касаційний суд приходить до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення Управління від 13 серпня 2018 року №0099421312 про застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 243134,79 грн. за період з 21 жовтня 2017 року до 29 березня 2018 року та нарахування пені у розмірі 38151,99 грн., всього на суму 281286,78 грн.
Відповідно до частин 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду
