ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року Справа № 918/439/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

за апеляційною скаргою громадянина Чайки Сергія Юрійовича на рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2019р. у справі №918/439/19 (суддя Заголдна Я.В.)

за позовом Малого приватного підприємства "Моріон"

до громадянина Чайки Сергія Юрійовича

про стягнення неустойки в сумі 11 617,74 грн.

за участю представників:

представник МПП "Маріон" - заступник директора Полюхович Л.В., наказ №3-К від 03.01.19р.,

представник МПП "Маріон" - Савонюк М.Я., довіреність від 10.06.19р.,

громадянин Чайка С.Ю. , паспорт № НОМЕР_1 виданий Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області від 18.02.98р.

представник відповідача - ОСОБА_7., довіреність від 13.08.19р.,

представник відповідача - ОСОБА_6., довіреність від 13.08.19р.,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2019р. Мале приватне підприємство "Моріон" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Чайки Сергія Юрійовича , у якому просило, посилаючись на ст.ст.526, 610, 611, 612, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 162-164, 171 Господарського процесуального кодексу України, стягнути з відповідача 11 617,74 грн. неустойки.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2019р. у справі №918/439/19 було задоволено позов МПП "Моріон" до Чайки С.Ю. про стягнення неустойки в сумі 11 617,74 грн. - неустойки за прострочення повернення торгівельних місць та стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму та 1 921,00 грн. - судового збору.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.04.2019р. у справі №918/793/17, ст.75 ГПК України, ст.ст.11, 51, 52, 526, 598-609, 610, 611, 612, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, закінчення виконавчого провадження ВП№56383120, вказав, що факт неналежного виконання зобов`язань відповідачем щодо повернення торговельних місць та умисного неправомірного користування ними після закінчення терміну дії Договору підтверджується зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили. Крім того, зазначено, що торговельні місця позивачу були повернуті з користування відповідача 19.11.2019р. З зазначеного вбачається, що відповідач користувався торгівельним місцем №269 на ринку "Моріон" не маючи на це права з 01.11.2017р. (з моменту закінчення договорів оренди) по 19.11.2018р. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції встановив, що останній обраховано арифметично правильно із зазначенням вірних періодів та сум, а тому дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Крім того, суд зазначив, що на момент відкриття провадження по справі та розгляду справи №918/439/19 фізична-особа підприємець Чайка С.Ю. припинив свою підприємницьку діяльність, що стверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №910/8729/18, постанову Верховного Суду від 27.03.2019р. у справі №280/1133/17, звернув увагу, що позивач правомірно звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до Чайки С.Ю .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Чайка С.Ю. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№2152/19 від 05.09.2019р., арк.справи 143-148).

В скарзі, зокрема, зазначає, що Господарським судом Рівненської області при винесенні рішення по справі №918/439/19 порушено матеріальні норми, а саме:

- статті 166 Конституції України (УРСР) 1978 року у редакції від 05.11.1991р., яка діяла до дати 17.04.1992р., оскільки визнано діючою постанову №2137-ХІІ від 19.02.1992р. «Про Державний герб України», на прийняття якої у ВРУ ще не було повноважень на дату 19.02.1992р. аж до 17.04.1992р. і фактично використано підроблений документ Постанову №2137-ХІ1 від 19.02.1992р. «Про Державний герб України» і не визнано, що вищезазначені папірці додані, як докази позивачем до позовної заяви не мають Державних символів України;

- статті 166 Конституції України (УРСР) 1978 року у редакції від 05.11.1991р., оскільки ухвала про відкриття провадження від 15.06.2019р. та рішення від 14.08.2019р., яким повністю задоволено позовні вимоги позивача по справі №918/439/19, завірено печаткою з неіснуючим зображенням Державного герба України застосованого на підставі постанови №2137-ХІІ від 19.02.1992р. «Про Державний герб України», на прийняття якої ВРУ ще не було повноважень на дату 19.02.1992р. аж до 17.04.1992р. та знов у порушення статті 166 Конституції України (УРСР) 1978 року у редакції від 05.11.1991р., яка діяла до дати 17.04.1992 року;

- застосовано, як законне і конституційне неіснуюче зображення Державного герба України за постановою №2137-ХІІ від 19.02.1992р. «Про Державний герб України», на прийняття якої у ВРУ ще не було повноважень на дату 19.02.1992р. аж до 17.04.1992р., оскільки на 19.02.1992р. діяла стаття 166 Конституції України (УРСР) 1978 року у редакції від 05.11.1991р. і на папірцях доданих, як докази позивачем до позовної заяви.

Крім цього зазначає, що Господарським судом Рівненської області при винесенні рішення по справі №918/439/19 порушено процесуальні норми, а саме: порушено статті 233-235, 237 та 246 ГПК України і не розглянуто та не винесено будь-якого рішення за заявою (клопотанням), про винесення окремої ухвали про відсутність Державних символів України на печатці та офіційних бланках на папірцях доданих позивачем до позовної заяви та використання нечинної постанови №2137 від 19.02.1992р. і направлення її до Верховної ради України до негайного виконання порушеної статті 20 Основного закону прямої дії Конституції України і прийняття закону України про опис і порядок використання Державного герба України.

На підставі викладеного апелянт просить суд:

- рішення скасувати, як таке, що прийняте з порушеннями матеріальних та процесуальних норм і винесене не від імені національної держави Україна української нації і як наслідок таке рішення не є обов`язковим до виконання, оскільки не містить печатки з зображенням Державного герба України за ст. 20 Конституції України та винесене суддею з посвідченням і паспортом громадянина України без зображення Державного герба України за ст.20 Конституції України;

- винести окрему ухвалу про відсутність Державних символів України на печатці та офіційному бланку Господарського суду Рівненської області або використання ним нечинної постанови №2137 від 19 лютого 1992 року і направити її до Верховної Ради України до негайного виконання порушеної ст. 20 Конституції України і прийняття закону України про опис і порядок використання Державного герба України національної держави Україна української нації ;

- надіслати окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, а саме: не виконання ст.20 Конституції України та використання неіснуючих Державних символів України відповідачем, що містить ознаки кримінального правопорушення - повалення конституційного ладу держави Україна, прокурору або органу досудового розслідування, яких зобов`язати надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк;

- зобов`язати Господарський суд Рівненської області у подальшому утриматись від використання печатки на офіційних бланках та рішеннях суду з зображенням не Державного герба України, відмінного від прийнятого Верховною радою України, Закону України "Про Державні символи України" за ст.20 Конституції України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019р. апеляційну скаргу Чайки Сергія Юрійовича на рішення Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2019 року - залишено без руху. Надано апелянту десятиденний строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме - подачі належних доказів сплати судового збору в порядку, передбаченому ГПК України і Законом України "Про судовий збір", а також опису вкладення у цінний лист про надіслання МПП "Моріон" копії скарги з додатками.

01.10.2019р. на адресу суду від громадянина Чайки Сергія Юрійовича надійшла заява на виконання ухвали від 19.09.2019р. До заяви додано оригінал опису вкладення у цінний лист про надіслання МПП "Моріон" копії скарги з додатками, а також оригінал квитанції №0.0.1478532040.1 від 27.09.2019р. на суму 2881,50 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою громадянина Чайки Сергія Юрійовича на рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2019р. у справі №918/439/19 та призначено розгляд апеляційної скарги на "13" листопада 2019р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

29.10.2019р. на адресу суду від МПП "Маріон" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

Позивач звертає увагу, що у своїй апеляційній скарзі відповідач не вказує, які конкретно норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини були неправильно застосовані судом першої інстанції під час розгляду справи. Так само не зазначає в чому полягають порушення судом норм процесуального права і це призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі відповідач лише стверджує, що додані позивачем до позовної заяви копії документів та прийняті Господарським судом Рівненської області ухвали у справі №918/439/19 є підробленими, оскільки посвідчені підробленою печаткою, яка не містить Державного герба України національної держави Україна, як зазначено в ст.20 Конституції України. На підтвердження таких доводів про фальшування документів відповідач не додає до апеляційної скарги жодних допустимих та належних доказів.

МПП «Моріон» вважає рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2019р. у справі №918/439/19 законним та обгрунтованим, прийнятим без порушень норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача такою, що не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного позивач просить суд залишити апеляційну скаргу Чайки Сергія Юрійовича без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 14 серпня 2019 року у справі №918/439/19 без змін.

Також, 05.11.2019р. на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення до відзиву, в яких позивач зазначає, що враховуючи положення ч.4 ст.75 ГПК України, вказані відповідачем у клопотанні постанови Верховного Суду України від 21.05.2013р. у справі №21-132а13 та від 28.03.2013р. у справі №21-26а13 не мають преюдиційного значення у справі №918/439/19, оскільки у цих справах ні позивач, ні відповідач участі не брали і ніякі обставини щодо них встановлені не були. Також, додані відповідачем рішення ВСУ не регулюють спірних правовідносин у справі №918/439/19. Крім цього, зазначає, що ст.20 ГПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Так, чинним процесуальним законодавством не передбачено компетенції господарського суду апеляційної інстанції виносити ухвали про встановлення факту існування громадянина України. Так, вважає, що клопотання не підлягає до задоволення.

Щодо клопотання відповідача про винесення окремої ухвали та зупинення розгляду справи позивач стверджує, що зазначені у клопотанні доводи про підробку документів є лише припущеннями відповідача, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких фактів відповідачем не додано.

Посилаючись на положення ст.20 Конституції України, ст.581 Господарського кодексу України, ч.3 ст.16 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», п.2 Постанови Верховної Ради України «Про Державний герб України» від 19.02.1992р. №2137-ХІІ, п.1.6.6., п.2.6.11. Інструкції з діловодства, позивач вважає, що твердження відповідача про підробку документів, що містяться у справі №918/439/19, наданих МПП «Моріон» та виданих господарськими судами, у зв`язку з тим, що вони не містять гербової печатки, є помилковими.

Вважає, що підстав для винесення окремої ухвали та зупинення провадження у справі №918/439/19, відповідно до ст.ст.227, 228, 246 ГПК України немає, тому клопотання задоволенню не підлягає.

Крім цього позивач звертає увагу, що у клопотанні про витребування доказів відповідач не зазначає, у якої особи суд має витребувати зазначені документи, які обставини по суті спору ці докази спростовують або підтверджують, яких заходів він вживав для того щоб самостійно отримати ці докази та причини не можливості їх отримати самостійно. Також, відповідач не зазначає причини не подання цих доказів у визначені ГПК України строки. Так, вважає клопотання про витребування документів необгрунтованим, поданим з пропуском строку, таким що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного позивач просить суд клопотання відповідача про винесення окремої ухвали, зупинення провадження у справі, витребування документів залишити без задоволення. Залишити апеляційну скаргу Чайки Сергія Юрійовича без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2019р. у справі №918/439/19 залишити без змін.

29.10.2019р. на адресу суду від Чайки С.Ю. надійшло клопотання, в якому останній просить витребувати і додати до справи №918/439/19 наступні документи:

- постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.09.2019р. у справі №918/823/17;

- висновок експертів №1094/1095/1096 судової земельної експертизи по господарській справі №918/792/17 (суддя Церковна Н.Ф) господарський суд Рівненської області, який складено 23.08.2019р. у м.Львів;

- відповідь на запит громадянина України ОСОБА_4 начальника управління комунальною власністю Рівненської міської ради Н.Поліщук від 24.10.17р. №08-1103;

- розпорядження міського голови В.Чайки від 21.01.1999р. №105-р5;

- повідомлення про знахідку безхозної землі у межах адміністративно-територіальної одиниці м.Рівне Унітарної республіки Україна громадянами держави Україна ОСОБА_4, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 від 19 червня 2018 року №Ко1597/2-18;

- документи завірені належним чином з ГУ ДФС у Рівненський області - податковий звіт МПП "Моріон" за 2016 рік з відомостями чи були на балансі МПП "Моріон" створені торгові місця - тобто "річ" МПП "Моріон" на ринку "Моріон" і який сплачувався МПП "Моріон" податок з 2016 року - за землю чи за надані в оренду підприємцям створені МПП "Моріон" торгові місця - "річ".

До клопотання додано наступні документи:

- копія Постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 вересня 2019 року по справі №918/823/17;

- копія Висновку експертів №1094/1095/1096 судової земельної експертизи по господарській справі 918/792/17, суддя Церковна Н.Ф, господарський суд Рівненської області, який складено 23.08.2019р., м.Львів;

- копія відповіді на запит громадянина України ОСОБА_4 начальника управління комунальною власністю Рівненської міської ради Н.Поліщук від 24.10.17р. №08-1103

- копія розпорядження міського голови В.Чайки від 21.01.1999р. №105-р;

- копія повідомлення про знахідку безхозної землі у межах адміністративно- територіальної одиниці м.Рівне, Унітарної республіки Україна громадянами держави Україна ОСОБА_4 ОСОБА_6, ОСОБА_7 від 19 червня 2018 року №Ко1597/2-18.

Вказане клопотання, також не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 80 ГПК України, зокрема, визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як передбачено ст.81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції не заявлялося клопотання про витребування будь-яких доказів.

При цьому, в суді апеляційної інстанції, скаржник додає до матеріалів справи: копію Постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 вересня 2019 року у справі №918/823/17; копію висновку експертів №1094/1095/1096 судової земельної експертизи по господарській справі №918/792/17, суддя Церковна Н.Ф, господарський суд Рівненської області, який складено 23.08.2019р., м.Львів; копію відповіді на запит громадянина України ОСОБА_4 начальника управління комунальною власністю Рівненської міської ради Н.Поліщук від 24.10.17р. №08-1103; копію Розпорядження міського голови В.Чайка від 21.01.1999р. №105-р; копії повідомлення про знахідку безхозної землі у межах адміністративно - територіальної одиниці м.Рівне Унітарної республіки Україна громадянами держави Україна ОСОБА_4, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 від 19 червня 2018 року №Ко1597/2-18, та заявляє про те, що він не міг надати вказані докази, оскільки вони стали йому відомі після винесення рішення судом у даній справі.

Колегія судді приймає до уваги, що вказані докази скаржником до суду першої інстанції не подавалися при цьому існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції та могли бути відомі скаржнику, а тому розцінює подані документи, як нові докази у справі.

Згідно із ст.269 ГПК України, зокрема, визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як зазначалося, скаржником не наведено виняткових випадків неможливості подання таких документів до суду першої інстанції, а тому вони не приймаються до уваги і судом апеляційної інстанції.

29.10.2019р. на адресу суду надійшло клопотання Чайки С.Ю. , у якому останній вимагає прийняти до уваги (визнати і виконати) постанову Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 21.05.2013р. №21-132а13 та постанову Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 28.03.2013р №21-26а13 та підтвердити реальний факт ухвалою, що він є і був лише громадянином республіки Україна, а відповідача по справі №918/439/19 фізичної особи - підприємця Чайки Сергія Юрійовича не існує та не існувало.

Зазначене клопотання відхиляється судовою колегією, як необґрунтоване та таке, що спростовується нормами чинного законодавства та матеріалами справи.

Також, 29.10.2019р. Чайкою С.Ю. було подано клопотання, у якому вважає, що постанова Верховної Ради України від 19.02.1992р. "Про Державний герб України" є неконституційною і нечинною, оскільки ВРУ прийняла цю постанову у відсутність повноважень і під час дії до 17.04.1991р. "Державного герба Української Радянської Республіки", а тому, в порядку ст.ст.227, 246 ГПК України просить винести окрему ухвалу про порушення Верховною радою України ст.20 Конституції України щодо встановлення опису і порядку використання державних символів, яке перешкоджає і унеможливлює належний розгляд справи №918/439/19 та виготовлення процесуальних документів у його ході. Винести окрему ухвалу про приведення назви Північно-західного апеляційного господарського суду до конституційних назв територій зазначених у ст.133 Конституції України. Встановити у окремій ухвалі строк для надання відповіді та термін, необхідний для її виконання. Надіслати окрему ухвалу стосовно порушення ст.ст.20, 133 Конституції України до Верховної ради України. Зупинити провадження у справі у порядку п.п.5ч.1 ст.227 КАС України до виконання окремої ухвали, а саме - до прийняття Верховною радою України Закону України про опис і порядок використання Державних символів України у відповідності до приписів ст.20 Конституції України та зобов`язати відповідача утриматись від використання підробленої печатки та офіційних бланків, які не містять зображення Державного герба України, опис якого визначено Законом України у відповідності до приписів ст.20 Конституції України та приведення у відповідність до ст. 133 Конституції України назви суду у відповідності до його територіальної належності.

Судова колегія розглянувши подане клопотання, вважає за необхідне вказати таке.

Згідно із ст.246 ГПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Колегія суддів відхиляє вказане клопотання як необґрунтоване, оскільки воно ґрунтується лише на власній позиції апелянта та не стосується розгляду даної справи.

Відповідно до ст.227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Проте, судова колегія не знайшла підстав для зупинення провадження у справі, оскільки в матеріалах справи містяться достатні докази для встановлення та оцінки фактів, які є предметом судового розгляду, заявлена підстава для зупинення не є обставиною, що унеможливлює розгляд даної апеляційної скарги, оскільки апеляційний господарський суд переглядає законність рішення господарського суду Рівненської області від 14.08.2019р. у справі №918/439/19 на момент його прийняття.

В апеляційній скарзі апелянт просив суд винести окрему ухвалу про відсутність Державних символів України на печатці та офіційному бланку Господарського суду Рівненської області або використання ним нечинної Постанови №2137 від 19 лютого 1992 року і направити її до Верховної ради України до негайного виконання порушеної ст.20 Конституції України і прийняття закону України про опис і порядок використання Державного Герба України національної держави Україна української нації; надіслати окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, а саме не виконання ст.20 Конституції України та використання неіснуючих Державних символів України відповідачем, що містить ознаки кримінального правопорушення повалення конституційного ладу держави Україна прокурору або органу досудового розслідування, яких зобов`язати надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк; зобов`язати Господарський суд Рівненської області у подальшому утриматись від використання печатки на офіційних бланках та рішеннях суду з зображенням не Державного герба України, відмінного від прийнятого Верховною радою України, Закону України "Про Державні символи України" за ст.20 Конституції України.

Судова колегія розглянувши подане клопотання, вважає за необхідне вказати таке.

Згідно із ст.246 ГПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Постановою Верховної Ради України «Про Державний герб України» від 19.02.1992р. №2137-ХІІ затверджено Державний Герб України та тризуб, як малий герб України, що вважається головним елементом великого герба України.

Відповідно до п.2 Постанови Верховної Ради України «Про Державний герб України» від 19.02.1992р. №2137-ХІІ зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов`язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови.

Відповідно до ч.3 ст.16 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд, як державний орган, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Порядок використання гербової печатки господарськими судами регулюється Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20.02.2013р. №28, (далі - Інструкція з діловодства).

Згідно п.1.6.6. Інструкції з діловодства, гербова печатка суду використовується у випадках, передбачених законодавством, а саме: для засвідчення договорів, посвідчень, грошових та банківських документів, доручень, трудових книжок, довідок про місце роботи і розмір заробітної плати, бухгалтерської, статистичної звітності, фінансових планів, номенклатури справ, виконавчих документів суду, ухвал про повернення судового збору тощо.

Відповідно до п.2.6.11. Інструкції з діловодства, учасникам судового процесу надсилаються (видаються) копії судових рішень, засвідчених відміткою "Згідно з оригіналом". Зазначається назва посади, особистий підпис відповідальної особи, яка засвідчує примірник, її ініціали, прізвище, дата засвідчення копії. Копія процесуального документа скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади відповідальної особи, що засвідчує документ.

Як вбачається з матеріалів справи, усі процесуальні рішення Господарського суду Рівненської області та Північно-західного апеляційного господарського суду були видані на бланках із зображенням Державного герба України затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про Державний герб України» від 19.02.1992р. та засвідчені відповідно до вимог Інструкції з діловодства.

Тому, колегія суддів відхиляє вказане клопотання як необґрунтоване, оскільки воно ґрунтується лише на власній позиції апелянта, спростовується наведеними нормами, та не стосується розгляду даної справи.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13.11.2019р. відповідач та представник відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції.

Представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Мале приватне підприємство "Моріон", (позивач), є власником (оператором) ринку "Моріон" зареєстрованого за адресою: м.Рівне, вул.Шевченка, 7, що підтверджується Дозволом на розміщення об`єкта торгівлі № 682 від 13.08.2003 року (т.1, арк.справи 13).

15.07.2016р. між Малим приватним підприємством "Моріон" та Фізичною особою-підприємцем Чайкою С.Ю., (відповідач), було укладено Договір оренди торговельного місця №269/16 (т.1, арк.справи 17, 18).

Як погоджено сторонами у п.1.1. Договору, Орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає у строкове платне користування місце №269, загальною площею 3,8 кв.м., що розташовані на території ринку "Моріон", (далі - об`єкти оренди) для провадження торговельної діяльності.

01.08.2016р. МПП "Моріон" передало відповідачу у строкове платне користування місце №269, що підтверджується актом приймання-передавання, який є додатком №1 до Договору (т.1, арк.справи 19).

31.07.2017р. між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору, згідно з якою сторони домовились п.4.1. та 4.2 Договору викласти у новій редакції, а саме було визначено термін дії Договору до 31 жовтня 2017 року включно та погоджено орендну плату в розмірі 459,80 грн. за один місяць оренди, розмір орендної плати може індексуватись.

Отже, договір оренди торговельного місця №269/16 від 15.07.2016р., припинив свою дію 31.10.2017р.

Згідно з п.3.2.5., п.3.2.11 Договору, відповідач зобов`язувався повернути позивачу торгівельні місця в день закінчення дії договорів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїх зобов`язань із повернення торгівельного місця не виконав, відтак МПП "Моріон" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про зобов`язання звільнити вказане торгівельне місце.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.02.2018р. у справі №918/793/17 (суддя Церковна Н.Ф.) (т.1, арк.справи 21-23) зобов`язано Фізичну особу-підприємця Чайку Сергія Юрійовича звільнити торговельне місце №269 на ринку "Моріон" (м.Рівне, вул.Шевченка, 7) шляхом демонтажу тимчасової споруди типу КЗТ та стягнуто заборгованість.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт неналежного виконання зобов`язань відповідачем щодо повернення торговельного місця та умисного неправомірного користування ним після закінчення терміну дії Договору підтверджується зазначеним рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.04.2019р. у справі №918/793/17, яке набрало законної сили 23.04.2018р.

21.11.2018р. на виконання вказаного вище рішення суду №918/793/17, на підставі наказу Господарського суду Рівненської області від 27.04.2018р., Рівненським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області в межах виконавчого провадження ВП№56383120 закінчено виконавче провадження на підставі акту державного виконавця від 19.11.2018р. у зв`язку із звільненням торгівельного місця №269 (т.1, арк.справи 24).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, торгівельне місце позивачу було повернуто з користування відповідача 19.11.2018р.

З огляду на встановлене, відповідач користувався торгівельним місцем №269 на ринку "Моріон" не маючи на це права з 01.11.2017р. (з моменту закінчення договорів оренди) по 19.11.2018р. (після примусового виконання рішення суду, щодо повернення орендованого торгівельного місця).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Як встановлено ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як встановлено ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи зазначені норми права, позивач скористався своїм правом та нарахував відповідачу неустойку.

Відповідно до розрахунку позивача, станом на момент припинення Договору (31.10.2017р.) розмір орендної плати становив: за Договором 269/16 оренди торговельного місця від 15.07.2016р. - 459,80 грн.

Згідно з розрахунком позивача, а також враховуючи положення ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку за несвоєчасне повернення торговельного місця, за період з 01.11.2017р. по 19.11.2018р., в розмірі 11617грн. 74 коп. (розрахунок - т.1, арк.справи 11).

У матеріалах справи №918/439/19 наявні вимога б/н від 11.12.2018р. про сплату неустойки та вимога №174 від 20.02.2019р., які були надіслані відповідачу.

В матеріалах справи відсутні докази добровільної сплати відповідачем суми неустойки, з огляду на що МПП "Моріон" звернулося до суду із даним позовом.

Перевіривши долучений позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній здійснено арифметично вірно із зазначенням вірних періодів та сум.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості, а факт користування орендованою площею без відповідного договору, підтверджується матеріалами справи, Господарський суд Рівненської області дійшов вірного висновку, що позов про стягнення неустойки на підставі ст.785 Цивільного кодексу України з Чайки Сергія Юрійовича на користь Малого приватного підприємства "Моріон" 11 617 грн. 74 коп. є обґрунтований та законний, а тому підлягає до задоволення.

Також, колегія суддів приймає до уваги, що в ході розгляду справи судом першої інстанції з`ясовано та враховано, що відповідач був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 20.05.1997р. та припинив підприємницьку діяльність 17.12.2018р.

Отже, на момент відкриття провадження по справі та розгляду справи №918/439/19 Фізична особа - підприємець Чайка С.Ю. припинив свою діяльність, що стверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, за змістом ст.ст.51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст.202-208 Господарського кодексу України, ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зазначений правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №910/8729/18.

Таким чином, враховуючи, що зміст правовідносин між позивачем та відповідачем виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою статусу ФОП не припинились, цей спір за своїм предметним складом підвідомчий господарській юрисдикції.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.03.2019р. у справі №280/1133/17.

Відповідно до ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно ст.52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується, що позивач правомірно звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи громадянина Чайки Сергія Юрійовича .

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на наведені норми права та встановлені обставини справи, позовні вимоги МПП "Моріон" до Чайки С.Ю. про стягнення неустойки в сумі 11 617,74 грн. задоволено правомірно.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

Отже, доводи скаржника в апеляційній скарзі спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків Господарського суду Рівненської області не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Чайки Сергія Юрійовича на рішення господарського суду Рівненської області від 14.08.2019р. у справі №918/439/19 залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Справу №918/439/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 18.11.2019р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.