ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2019 року

Київ

справа №826/18432/15

адміністративне провадження №К/9901/13756/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/18432/15

за позовом арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Київській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання дій протиправними, скасування припису та розпорядження, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції в Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року (головуючий суддя: Кузьменко В.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя: Оксененко О.М., судді: Губська Л.В., Федотов І.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції в Київській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії відповідача стосовно винесення припису про недопущення повторних порушень від 06 серпня 2015 року №11/15;

1.2. визнати протиправними дії відповідача стосовно винесення розпорядження про усунення порушень від 06 серпня 2015 року №06/15;

1.3. скасувати припис відповідача про недопущення повторних порушень від 06 серпня 2015 року №11/15;

1.4. скасувати розпорядження відповідача про усунення порушень від 06 серпня 2015 року №06/15.

1.5. В обґрунтування позовних вимог вказав, що не погоджується із приписом та розпорядженням, вважає їх прийнятими з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2013 року, оскільки в ході перевірки відповідачем не встановлено які кошти безпідставно сплачені ліквідатором, вимоги яких кредиторів та у якій сумі протиправно погашено та, які не були протиправно погашені вимоги із заробітної плати працівникам не могли бути погашені за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна ВАТ «Васильківський шкірзавод», яке перебувало в іпотеці (заставі) ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»; рішенням комітету кредиторів, оформленого протоколом засідання комітету від 27 лютого 2015 року, прийнято до уваги звіт ліквідатора та виконану роботу визнано задовільною; з метою формування ліквідаційної маси Арбітражним керуючим в період з 05 по 26 грудня 2011 року на підставі наказу від 05 грудня 2011 року №92 проведено інвентаризацію майнових активів ВАТ «Васильківський шкірзавод», за результатами якої складено відповідні описи; починаючи з грудня 2010 року, арбітражним керуючим направлялись запити до підприємств, станови та організацій, які здійснюють реєстрацію права власності на майно та майнові активи, а копії відповідних відповідей на запити містяться в матеріалах справи; Господарським судом Київської області не було виявлено жодного порушення Арбітражним керуючим норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі щодо формування ліквідаційної маси; в ході перевірки не встановлено, в чому саме полягає неформування ліквідаційної маси та які дії не було вчинено позивачем; висновки про направлення запитів до компетентних установ та організацій, що здійснюють реєстрацію прав власності, лише у грудні 2014 року не відповідають дійсності, оскільки у цей період ОСОБА_2 запити надсилались повторно.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, позов задоволено частково.

2.1. Визнано протиправним та скасовано припис Головного територіального управління юстиції в Київській області про недопущення повторних порушень від 06 серпня 2015 року № 11/15.

2.2. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного територіального управління юстиції в Київській області про усунення порушень від 06 серпня 2015 року № 06/15.

2.3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

2.4. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки акта перевірки про порушення Арбітражним керуючим ОСОБА_1 під час виконання повноважень ліквідатора у справі № Б19/311-08/13 про банкрутство ВАТ «Васильківський шкірзавод» вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є помилковими, що вказує на наявність підстав для скасування припису про недопущення повторних порушень від 06 серпня 2015 року № 11/15 та розпорядження про усунення порушень від 06 серпня 2015 року № 06/15.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що, на його думку, вказані судові рішення ухвалені без повного з`ясування обставин, які мають значення для справи, зокрема, суди не врахували, що проведення перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1. під час виконання ним повноважень ліквідатора у справі № Б19/311-08/13 про банкрутство ВАТ «Васильківський шкірзавод» та винесення за її результатами відповідачем спірних припису та розпорядження здійснено на підставі наданих законом повноважень та у відповідності до встановлених Порядком контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2013 року №1284/5, вимог.

5. Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких останній висловив свою незгоду з її доводами та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6. Вказав, що в ході перевірки відповідачем не встановлено які саме кошти безпідставно сплачені ліквідатором, вимоги яких кредиторів та у якій сумі протиправно погашено, які вимоги із заробітної плати працівникам не були протиправно погашені, не могли бути погашені за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна ВАТ «Васильківський шкірзавод», яке перебувало в іпотеці (заставі) ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»; рішенням комітету кредиторів, оформленим протоколом засідання комітету від 27 лютого 2015 року, прийнято до уваги звіт ліквідатора та виконану роботу визнано задовільною; з метою формування ліквідаційної маси Арбітражним керуючим в період з 05 по 26 грудня 2011 року на підставі наказу від 05 грудня 2011 року №92 проведено інвентаризацію майнових активів ВАТ «Васильківський шкірзавод», за результатами якої складено відповідні описи; починаючи з грудня 2010 року, арбітражним керуючим направлялись запити до підприємств, установ та організацій, які здійснюють реєстрацію права власності на майно та майнові активи, а копії відповідних відповідей на запити містяться в матеріалах справи; Господарським судом Київської області не було виявлено порушень арбітражним керуючим норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі щодо формування ліквідаційної маси; в ході перевірки не встановлено, в чому саме полягає неформування ліквідаційної маси та які дії не було вчинено позивачем; висновки про направлення запитів до компетентних установ та організацій, що здійснюють реєстрацію прав власності, лише у грудні 2014 року не відповідають дійсності, оскільки у цей період ОСОБА_2 запити надсилались повторно.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 здійснює діяльність арбітражного керуючого на підставі свідоцтва від 08 лютого 2013 року №23, виданого Міністерством юстиції України, без обмеження строку дії.

5. Головним територіальним управлінням юстиції в Київській області проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1.

6. За результатами перевірки складено акт від 08 червня 2015 року №37/15, за змістом якого перевіркою встановлено наступне: 1) під час виконання повноважень ліквідатора у справі №Б19/311-08/13 про банкрутство ВАТ «Васильківський шкірзавод» ОСОБА_1 не дотримано пропорційності погашення вимог кредиторів першої черги, внаслідок чого кредиторські вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати погашені лише на 5,45% від загальної суми боргу щодо виплати заборгованості із заробітної плати, що є порушенням частини шостої статті 31, частини третьої статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; 2) під час виконання повноважень ліквідатора у справі №Б19/311-08/13 про банкрутство ВАТ «Васильківський шкірзавод» ОСОБА_1 у встановленому порядку не провів інвентаризацію майна боржника, що є порушенням абзацу четвертого частини першої статті 25, частини шостої статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; 3) визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення Арбітражного керуючого ліквідатором відбулось 22 серпня 2011 року; запити до компетентних установ та організацій, що здійснюють реєстрацію прав власності, направлені лише у грудні 2014 року, що порушенням частини шостої статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; 4) під час виконання повноважень ліквідатора у справі №Б19/311-08/13 про банкрутство ВАТ «Васильківський шкірзавод» ОСОБА_1 не формував у встановленому порядку ліквідаційну масу боржника, що є порушенням абзацу сьомого частини першої статті 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

7. У зв`язку із виявленими порушеннями, вказаними у пунктах 2, 3 акту, відповідачем винесено позивачу припис від 06 серпня 2015 року №11/15 про недопущення повторних порушень.

8. За наслідками виявлених порушень, що вказані у пунктах 1, 4 акту, відповідач прийняв розпорядження про усунення порушень від 06 серпня 2015 року №06/15, відповідно до якого вирішено у термін до 14 вересня 2015 року усунути порушення шляхом: повернення безпідставно сплачених коштів за здійснення погашення вимог кредиторів ВАТ «Васильківський шкірзавод», у відповідності до вимог статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; формування у встановленому порядку ліквідаційної маси ВАТ «Васильківський шкірзавод» з відображенням усіх видів майнових активів (майна та майнових прав) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлених в ході ліквідаційної процедури, та подати в цей самий термін у письмовій формі інформацію про його усунення з наданням завірених копій документів, що підтверджують усунення порушень.

9. Позивач, не погодившись із приписом та розпорядженням, вважаючи їх прийнятими з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2013 року, звернувся з цим позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

10. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

13. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

14. Процедуру організації та проведення перевірок діяльності арбітражних керуючих та порядок оформлення результатів перевірки встановлює Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджений наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2013 року №1284/5.

15. Відповідно до положень підпунктів 6.9.1, 6.9.2 пункту 6.9 Порядку у разі виявлення під час перевірки порушень у діяльності арбітражного керуючого орган контролю на підставі акта перевірки за наявності відповідних підстав виносить припис про недопущення повторних порушень (додаток 7) та (або) розпорядження про усунення виявлених порушень (додаток 8).

16. Орган контролю виносить розпорядження щодо порушень, які можуть бути усунені арбітражним керуючим, а щодо інших порушень - припис.

17. Припис або розпорядження виноситься органом контролю на підставі акта перевірки не пізніше ніж на третій робочий день з дня підписання акта перевірки та надається арбітражному керуючому особисто або надсилається йому рекомендованим листом та електронною поштою. Припис та/або розпорядження вважаються належним чином врученими арбітражному керуючому за умови, якщо він особисто або за його дорученням представник отримав вказані припис та/або розпорядження або вони були надіслані йому органом контролю у спосіб, визначений пунктом 2.15 розділу II цього Порядку. Докази надсилання припису та/або розпорядження арбітражному керуючому є невід`ємною частиною матеріалів перевірки та зберігаються за місцезнаходженням органу контролю, який виніс припис та/або розпорядження.

18. За визначенням статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», арбітражний керуючий - це фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

19. Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються у першу чергу на задоволення вимог, забезпечених заставою.

20. Відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу.

21. Згідно з частинами першою та другою статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси.

Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

22. Частина перша статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв`язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов`язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв`язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов`язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

в-1) вимоги кредиторів за договорами страхування;

г) витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв`язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов`язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов`язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов`язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб`єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов`язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п`яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

23. Як встановлює частина друга статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

24. Згідно з частиною третьою статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

25. Відповідно до частини шостої статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

VI. Позиція Верховного Суду

26. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом цього спору є правомірність припису та розпорядження відповідача, прийнятих стосовно позивача за результатами проведеної перевірки його діяльності як арбітражного керуючого, який здійснює ліквідаційну процедуру ВАТ «Васильківський шкірзавод».

28. Ухвалою Господарського суду Київської області від 15 липня 2008 року за заявою НАК «Нафтогаз України» порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Васильківський шкірзавод».

29. Постановою Господарського суду Київської області від 22 серпня 2011 року у справі №Б19/311-08/13 про банкрутство ВАТ «Васильківський шкірзавод» припинено процедуру розпорядження майном ВАТ «Васильківський шкірзавод» та визнано його банкрутом, ліквідатором банкрута призначено ОСОБА_1.

30. Судами встановлено, що на думку відповідача, під час виконання ОСОБА_1 повноважень ліквідатора ВАТ «Васильківський шкірзавод» не дотримано пропорційності погашення вимог кредиторів першої черги, внаслідок чого кредиторські вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати погашені лише на 5,45% від загальної суми боргу щодо виплати заборгованості із заробітної плати.

31. В частині цього порушення в акті перевірки містяться посилання на ухвали Господарського суду Київської області у справі №Б19/311-08/13 від 20 жовтня 2014 року, від 10 грудня 2014 року, від 14 січня 2015 року та від 15 квітня 2015 року якими визнано грошові вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 Зазначені вимоги судом віднесені до першої черги задоволення вимог кредиторів.

32. Відповідач вказує, що загальний розмір вимог щодо виплати заборгованості із заробітної плати, віднесених до першої черги, складає 1975198,11 грн.

33. При цьому, 07 листопада 2014 року відбувся аукціон, на якому реалізовано майновий комплекс боржника - ВАТ «Васильківський шкірзавод».

34. Вказаний майновий комплекс знаходився в іпотеці у Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2004 року №886ЦИК/0904, яким забезпечено повернення кредитних коштів, виданих банком на користь ВАТ «Васильківський шкірзавод».

35. Судами встановлено, що, відповідно до положень статей 26, 31 Закону, грошові кошти, отримані від реалізації заставного майна, спрямовано на задоволення вимог заставодержателя. Також, за погодженням з заставодержателем, було здійснено часткове погашення поточних витрат ВАТ «Васильківський шкірзавод», які виникли після визнання підприємства банкрутом та пов`язані з виконанням обов`язкових заходів, визначених Законом, які забезпечували збереження та реалізацію цього майна.

36. Законодавцем визначено процедуру внесення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, до реєстру вимог кредиторів та задоволення таких вимог, вказавши, що майно боржника, яке є предметом застави, включається до ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

37. Суди встановили, що спірні адміністративні акти прийнято відповідачем у зв`язку з виявленими порушеннями в діяльності позивача, якого з 22 серпня 2011 року було призначено ліквідатором ВАТ «Васильківський шкірзавод».

38. Разом з тим, суди, встановлюючи обставини справи, досліджують докази щодо діяльності позивача у 2010 році, тобто до відкриття ліквідаційної процедури, та у 2014 році.

39. Верховний Суд звертає увагу, що за наявними в матеріалах справи доказами неможливо перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо правової природи коштів, за рахунок яких здійснювалось погашення кредиторських вимог в спірних правовідносинах, а також порядок задоволення цих вимог ОСОБА_1 з урахуванням черговості кредиторів, оскільки матеріали справи не містять відомостей про розмір заборгованості по заробітній платі за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство (підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 31 Закону в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), а також відомості про кредиторів, які відносяться до кредиторів першої та наступних черг, на вказану дату. Також відсутні докази про наявність коштів на рахунках підприємства станом на 22 серпня 2011 року, а також коштів, за рахунок яких могли бути задоволені ці кредиторські вимоги.

40. Крім цього, суди не з`ясували належним чином питання щодо діяльності ОСОБА_1 в контексті вимог щодо обов`язків ліквідатора, визначених Законом, починаючи з 22 серпня 2011 року, тобто з дати відкриття ліквідаційної процедури та призначення позивача ліквідатором ВАТ «Васильківський шкірзавод». Натомість суди безпідставно оцінюють лише вчинені ним дії в 2010 та 2014 роках, залишаючи поза увагою дванадцятимісячний період часу з 22 серпня 2011 року.

41. Оскільки предметом доказування в даній справі є перевірка правомірності прийняття відповідачем спірних припису та розпорядження, а наявні в справі докази не містять повної та необхідної інформації щодо цього предмету, обставини справи не підтверджені належними засобами доказування, тому Верховний Суд доходить висновку про те, що в порушення правил частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції, чинній на час розгляду справи), за якою суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, суд першої інстанції, помилку якого не виправив і суд апеляційної інстанції, не перевірив вказані вище факти.

42. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не вчинили необхідних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин справи, не перевірили наявність чи відсутність всіх необхідних доказів, які б дали змогу повно та всебічно встановити дійсні обставини справи та на підставі їх безпосередньої оцінки вирішити спір.

43. Відповідно до частини 2 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

44. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

45. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

46. Приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. Зважаючи на викладене, Верховний Суд позбавлений можливості погодитись або спростувати доводи учасників справи, а також перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки відсутність дослідження та належної оцінки доказів судами першої та апеляційної інстанції виключає можливість перевірки касаційним судом правильності цих судових актів.

48. Таким чином, зважаючи на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, а також обставини, які залишені поза межами встановлення, касаційний суд вважає їх висновки передчасними та такими, що здійснені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим такі судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що визначені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

49. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349, статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд у випадку порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

50. Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

51. Верховним Судом за результатами касаційного перегляду справи встановлено ухвалення судового рішення без повного з`ясування всіх обставин справи, апеляційний суд зазначені порушення не усунув, незважаючи на те, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства, зокрема, є ефективний захист прав, свобод та інтересів осіб (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України), а також зважаючи на активну участь суду у процесі збирання доказів в справі ( частина п`ята статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

52. З огляду на встановлені порушення судів першої та апеляційної інстанцій та враховуючи вимоги частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.

VII. Судові витрати

53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О.В. Калашнікова