ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

Львів

№ 857/10125/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року (головуючого судді Чуприни О.В. ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/1509/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмову у переведенні з пенсії за віком на пенсію по інвалідності та зобов`язання здійснити нарахування і виплату пенсії по інвалідності з дня звернення із заявою про переведення на даний вид пенсії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 16.07.2019 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якому просить визнати протиправною відмову відповідача в переведенні його з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про державну службу», зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII з 03.06.2019 з дня звернення до відповідача за переведенням на даний вид пенсії, допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року задоволено позов повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає, що пенсії по інвалідності та у зв`язку з втратою годувальника, а також пенсії державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII (далі - Закон № 3723-ХІІ) призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як передбачено статтею 90 Закону №889-VIII. Вказує, що позивач може претендувати тільки на призначення пенсії за віком як державному службовцю за Законом №889-VIII, тобто після досягнення пенсійного віку 62 роки (у червні 2020 року), оскільки він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду.

Згідно частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 04.05.1998 безперервно перебував на державній службі, що засвідчується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.08.1982 (аркуші справи 11-15), наявною в матеріалах справи, а саме: - з 04.05.1998 – прийнятий на посаду першого заступника Калуського міського голови із присвоєнням сьомого рангу державного службовця (запис №9 трудової книжки); - з 27.06.2002 – переведений на посаду першого заступника начальника Управління Пенсійного фонду України в Калуському районі (запис №15 трудової книжки); - з 06.04.2005 – призначений на посаду начальника Управління Пенсійного фонду України в Калуському районі (запис №16 трудової книжки); - з 01.11.2011 – призначений на посаду начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі (запис №18 трудової книжки); - з 26.02.2016 – призначений на посаду начальника Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (запис №20 трудової книжки); - 31.05.2019 – звільнений з посади начальника Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, у зв`язку з реорганізацією на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 і пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (запис №25 трудової книжки).

Вищевказане також засвідчується наказом від 18.03.2019 за №86-О про попередження деяких працівників управлінь Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, наказом від 31.05.2019 за №256-О про звільнення ОСОБА_1 , наказом від 31.05.2019 за №50-ОС, копії яких містяться в матеріалах справи (аркуші справи 16, 17, зворотній бік аркуша справи 17).

ОСОБА_1 у період перебування на державній службі, 12.02.2014 на підставі акту огляду медико-соціальною експертною комісією (надалі по тексту також – МСЕК), визнаний інвалідом 3 групи, загальне захворювання, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК до довідки серії АВ №0110326 від 12.02.2014 (аркуш справ 9). В подальшому 03.02.2016, визнаний інвалідом 2 групи, загальне захворювання, довічно, підтвердженням чого є виписка із акту огляду МСЕК до довідки серії АВ №0629579 від 03.02.2016 (аркуш справ 10).

З часу встановлення інвалідності 12.02.2014 позивачу призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», про що свідчать заява про призначення пенсії від 13 лютого 2014 року, протокол №667 від 18.02.2014, наявні в матеріалах адміністративної справи (аркуші справ 37, 58). Згідно розпорядження №162454 від 19.02.2016 здійснено перерахунок пенсії позивача, зазначено інвалідність ІІ групи.

З червня 2018 року позивачу призначена та виплачується пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копією заяви про перехід на пенсію за віком від 20.06.2018 (аркуш справи 152).

03.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перехід на пенсію по інвалідності (ІІ група) відповідно до Закону України «Про державну службу» (аркуш справи 171).

Відповідачем, в свою чергу, 10.06.2019 прийнято рішення про відмову у переведенні пенсії від 10.06.2019 за №35 (аркуш справи 170), з підстав відсутності у позивача необхідно віку, передбаченого Законом України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, про що повідомлено останнього листом від 10.06.2019 за №35 (аркуш справи 175).

Не погоджуючись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у переведенні із пенсії за віком на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, позивач звернувся до суду, з метою захисту свого порушеного права.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно статті 37 Закону № 3723-ХІІ, через що є наявними правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-ІV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-ХІІ.

Водночас, на думку відповідача, у розглядуваному випадку підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені підпунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 889-VIII, і норми, передбачені частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 62 років), стаж державного службовця і страховий стаж.

Разом з тим, такі доводи відповідача слід вважати необґрунтованими, оскільки закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у підпунктах 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, підпункти 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами частини 9 статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що право на пенсію державного службовця по інвалідності мають особи: із першою або другою групою інвалідності, така інвалідність настала в період перебування на державній службі, або незалежно від її встановлення – якщо безпосередньо перед звернення за призначенням такої пенсії особа працювала на посадах державної служби; мають передбачений законодавством страховий стаж; мають необхідний стаж державної служби (не менше 10 років).

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (частина 10 статті 37 Закону № 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (частина 12 статті 37 Закону № 3723-XII).

В частині доводів апелянта колегія суддів враховує, що Закон № 889-VIII не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми цього Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 90 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 32 Закону №1058 визначено страховий стаж, необхідний для призначення пенсії по інвалідності.

Так, особам, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Як встановлено судом із розрахунку стажу ОСОБА_1 за період з 01.09.1975 по 31.05.2018, загальний стаж позивача складає 42 роки 7 місяців 20 днів, з них: страховий стаж з 01.07.2000 – 17 років 11 місяців 1 день, загальний стаж (після 2004 року) – 14 років 5 місяців (аркуш справи 143).

Позивач, в адміністративному позові, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує на наявність у нього, станом на дату звільнення, стажу державної служби – 21 рік 28 днів, станом на 01.05.2016 (день набрання чинності Закону №889-VIII) такий стаж становив 17 років 11 місяців 28 днів (аркуш справи 5).

Виходячи із наявних в матеріалах справи доказів, а саме копії трудової книжки, розрахунку стажу ОСОБА_1 , у позивача наявний станом на 01.05.2016, більше 10 років стаж на посаді, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що є однією з умов для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК до довідки серії АВ №0629579 від 03.02.2016 (аркуш справи 10), і така інвалідність встановлена останньому у період перебування його на державній службі, свідченням чого являється копія трудової книжки із відповідними записами про трудову діяльність позивача (аркуш справи 14).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії за віком, призначеної йому відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18 (провадження № 11-555заі18), яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно із статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Згідно вимог частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що для належного та ефективного захисту порушених прав ОСОБА_1 слід скасувати рішення відповідача про відмову у переведенні пенсії від 10.06.2019 за №35.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Колегія суддів дійшла висновку, оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, врахована постанова Верховного Суду 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року у справі №300/1509/19 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р .Й. Коваль

Повний текст постанови складено 15.11.2019