ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3944/19 Справа № 210/6094/18

Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Чубіна А.В.,

сторони:

заявник : ОСОБА_1

заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Металургійного районного відділу у м. Кривий Ріг ГУ ДМС України в Дніпропетровській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2018 року, яке постановлено суддею Сільченко В.Є. у місті Кривому Розі та повний текст рішення складено 10 грудня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в обґрунтування якої зазначила, що вона втратила паспорт зразка колишнього СРСР та звернулась до Металургійного районного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою-анкетою для оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки, у зв`язку з втратою попереднього паспорта зразка колишнього СРСР.

У відповіді Металургійного районного відділу у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Полозову ОСОБА_2 повідомлено, що розгляд її заяви-анкети припинено та тимчасово відмовлено в оформленні паспорта громадянина України, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не надала жодного документа, який підтверджує факт її проживання в Україні станом на 24.08.1991 року або 13.11.1991 року та рекомендовано надати всі наявні документи для підтвердження реєстрації на 1991 рік на території України.

Заявник вважає, що факт її постійного безперервного проживання на території України підтверджується довідкою № 63 від 04.12.2017 року, відповідно до якої вона, в період з 01.08.1991 року по 01.06.1995 року, працювала у дитячому ясла-садку №148 Дзержинського районного відділу освіти та Актом від 08.07.2018 року, який посвідчено майстром та начальником дільниці № 4, складеним сусідами будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим просила суд встановити юридичний факт того, що вона, ОСОБА_1 постійно проживала на території України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2018 року заява ОСОБА_1 задоволена та встановлено факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 станом на 24.08.1991 рік, та станом на 13.11.1991 рік.

В апеляційній скарзі представник заінтересованої особи ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , посилаючись на недоведеність останньою належності до Громадянства України, відповідно до ст.3 Закону України «Про громадянство».

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Металургійного районного відділу у м. Кривий Ріг ГУ ДМС України в Дніпропетровській області – Реутову І.Л., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції – скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявника ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення,з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України, а саме в місті Кривий Ріг, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 04.03.1993 року, при народженні прізвище - ОСОБА_3 (а.с.4).

Відповідно до довідки № 63 від 04.12.2017 року, ОСОБА_1 працювала у дитячому ясла-садку №148 Дзержинського районного відділу освіти на посаді помічника вихователя з 01.08.1991 року по 01.06.1995 року. Відповідно до Акту від 08.07.2018 року, який посвідчено майстром та начальником дільниці № 4, складеним сусідами будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 проживала з 1990 по 1994 роки за адресою АДРЕСА_2 зі своєю сім`єю: нині покійним чоловіком ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_5 (а.с.10).

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 та 13.11.1991 заявника ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав;

Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про правонаступництво України», всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року, постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року чи 13.11.1991 року

Відповідно до п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.91 року або 13.11.91 року.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 04.03.1993 року, 18.04.1975 року на території України, а саме в місті Кривий Ріг, народилась ОСОБА_6 (а.с.4).

Відповідно до довідки № 63 від 04.12.2017 року, ОСОБА_7 працювала у дитячому ясла-садку №148 Дзержинського районного відділу освіти на посаді помічника вихователя з 01.08.1991 року по 01.06.1995 року (а.с.7).

Вказані обставини також підтверджуються належним чином завіреною копією наказу № 300 п.11 від 08.08.1991 року про прийняття ОСОБА_7 на посаду помічника вихователя, копією Наказу № 313 п. 16 від 01.03.1992 року про оформлення ОСОБА_7 декретної відпустки, копією Наказу № 35 п.19 від 01.06.1995 року про звільнення ОСОБА_7 , які надані Комунальним закладом «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 148 компенсуючого типу (спеціальний)» на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про витребування доказів.

Крім того, з витребуваного судом апеляційної інстанції копії актового запису про реєстрацію шлюбу між заявницею ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 19 березня 1993 року зареєстровано шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище « ОСОБА_3 » змінено на « ОСОБА_8 » (а.с.86).

Також слід зауважити, що відповідно до Акту від 08.07.2018 року, який посвідчено майстром та начальником дільниці № 4, складеним сусідами будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 проживала з 1990 по 1994 роки за адресою АДРЕСА_2 зі своєю сім`єю: нині покійним чоловіком ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_5 (а.с.10).

Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про недоведеність ОСОБА_1 належності до Громадянства України, відповідно до ст.3 Закону України «Про громадянство».

На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та наявності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 та 13.11.1991 заявника ОСОБА_1 .

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2019 року.

Головуючий :

Судді: