Постанова

Іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 469/95/17

провадження № 61-27077св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Березань» Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області,

третя особа - Березанська селищна рада Березанського району Миколаївської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 липня 2016 року у складі судді

Гапоненко Н. О. та рішення Апеляційного суду Миколаївської області

від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М.,

Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Березань» Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області (далі - КП «Березань»), третя особа - Березанська селищна рада Березанського району Миколаївської області, про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 червня 2013 року

ОСОБА_1 працювала на посаді директора КП «Березань» відповідно до укладеного з Березанською селищною радою Березанського району Миколаївської області контракту.

На підставі розпорядження Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області від 31 грудня 2015 року № 190-р.о. позивача звільнено із займаної посади з 31 грудня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії контракту.

Посилаючись на те, що відповідач не видав їй трудову книжку, не ознайомив та не надіслав їй копію наказу від 31 грудня 2015 року № 97-ос про звільнення з посади та не провів з нею розрахунки із заробітної плати та за підзвітними сумами, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд стягнути з КП «Березань» на свою користь середній заробіток у зв`язку із затримкою у видачі трудової книжки у сумі 14 270,10 грн;інфляційне збільшення боргу у сумі 1 620,97 грн та 3 % річних у розмірі 509,38 грн за несвоєчасну виплату середнього заробітку у зв`язку з затримкою у видачі трудової книжки; середній заробіток у зв`язку з затримкою у виплаті заробітної плати у сумі 28 959,99 грн; інфляційне збільшення боргу у сумі 3 098,56 грн та 3 % річних у розмірі 766,77 грн за несвоєчасну виплату середнього заробітку у зв`язку з затримкою у виплаті заробітної плати; компенсаційні витрати за підзвітними сумами -

1 590,20 грн; моральну шкоду у сумі 5 000 грн; індексацію заробітної плати в розмірі 494,70 грн без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 1 102,50 грн без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (індексації заробітної плати) за період з 01 січня 2016 року і до ухвалення судом рішення (станом на 16 липня 2017 року в розмірі 8 394,20 грн.) без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з КП «Березань» Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою у виплаті заробітної плати у розмірі 11 551,38 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні позивача

з 31 грудня 2015 року відповідач з нею розрахувався лише 29 березня

2016 року, тобто вимоги статті 116 КЗпП України були порушені, тому відповідно до вимог статті 117 КЗпП України середній заробіток слід стягнути за зазначений час. При цьому на правовідносини, які виникли між сторонами, не поширюються вимоги частини першої статті 233 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року в частині задоволення позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідно до пункту 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 (далі -

Інструкція № 5, суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці, тобто не є заробітною платою. Отже, на вимоги про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні не поширюються положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Крім того, посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену

у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі

№ 6-1395цс16, є помилковим, оскільки у вказаній правовій позиції йдеться про невиплату при звільненні працівнику належної йому заробітної плати. Однак, суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці, тобто не є заробітною платою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення боргу та 3 % річних за несвоєчасну виплату середнього заробітку у зв`язку з затримкою у видачі трудової книжки;інфляційного збільшення боргу та 3 % річних за несвоєчасну виплату середнього заробітку у зв`язку з затримкою у виплаті заробітної плати; компенсаційних витрат за підзвітними сумами; моральної шкоди; індексації заробітної плати без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів; компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (індексації заробітної плати) за період з 01 січня 2016 року і до ухвалення судом рішення без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів в апеляційному суді не оскаржувалось ні позивачем, ні відповідачем.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при ухваленні судового рішення порушив норми матеріального та процесуального права, а саме при визначенні строків позовної давності застосовано частину першу статті 233 КЗпП України замість частини другої вказаної статті.

Крім того, здійснення адвокатом відповідача у даній справі представницьких повноважень, передбачених статтями 27, 44 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відноситься до складу судових витрат, тому витрати з оплати послуг представника у справі не підлягають відшкодуванню. Отже, відповідач не має права на відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки таку не отримував, а лише приймав участь у справі через свого представника, як це передбачено статтею 38 ЦПК України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, відповідачем не дотримано вимоги статей 10, 120 ЦПК України

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щодо необхідності доказування складу та розміру витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2018 року КП «Березань» Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили що з 06 червня 2013 року ОСОБА_1 працювала на посаді директора КП «Березань» відповідно до укладеного з Березанською селищною радою Березанського району Миколаївської області контракту.

На підставі розпорядження Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області від 31 грудня 2015 року № 190-р.о. та наказу від 31 грудня 2015 року № 97-ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 31 грудня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, що підтверджено копією трудової книжки позивачки, копією розпорядження Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області від 28 грудня 2015 року № 189-р.о. про створення комісії щодо проведення інвентаризації у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, випискою з наказу № 97-ос.

Відповідно до табеля обліку робочого часу, копії звіту фінансово-економічної діяльності КП «Березань», посада директора КП «Березань» передбачена штатним розписом підприємства, оплата праці позивача здійснювалась за рахунок коштів КП «Березань».

У день звільнення ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці через тимчасову непрацездатність.

Суди встановили, що при звільненні позивачу не видано трудову книжку, яку вона отримала поштою 18 лютого 2016 року, без її письмової згоди на це.

Крім того, позивачу при звільненні не було виплачено заробітну плату, заборгованість станом на 01 січня 2016 року склала 4 834,95 грн;

з урахуванням нарахованих ОСОБА_1 у січні 2016 року відпускних та лікарняних загальна сума заборгованості станом на 01 березня 2017 року склала 7 701,72 грн, яка була виплачена поштовим переказом на ім`я ОСОБА_1 29 березня 2016 року та отримана нею 08 квітня

2016 року.

Заборгованість відповідача перед позивачем за підзвітними сумами відсутня, заборгованість позивача перед КП «Березань» після перерахунку від 11 травня 2016 року становить 1 743,60 грн.

Позивач звернулась до суду з цим позовом 24 січня 2017 року. Питання про поновлення строків звернення до суду не порушувала, причини пропуску не зазначала.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що саме

КП «Березань», у якому зберігалась трудова книжка позивача, зроблено запис у її трудовій книжці про звільнення, а тому воно є належним відповідачем у справі; вимоги про стягнення заробітної плати та її структурних частин будь-яким строком не обмежені; направлення трудової книжки поштою без згоди працівника заборонено законодавством, а на її неодноразові особисті звернення до відповідача за трудовою книжкою їй було відмовлено.

Заперечуючи проти позову, КП «Березань» зазначало, що позовні вимоги позивачем заявлені поза межами тримісячного строку позовної давності, тому відсутня вина відповідача у несвоєчасній видачі позивачу трудової книжки, оскільки вона у день звільнення була відсутня на роботі, в наступні дні на роботу не з`являлась, отримати трудову книжку поштою відмовлялась; неотримання позивачем трудової книжки та заборгованість зі заробітної плати є наслідками її дій, оскільки вона самостійно за трудовою книжкою не з`явилась та відмовилась її отримувати поштою.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Відповідно до частини першої статті 3 та статті 4 КЗпПУкраїни законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило,

у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника,отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня

2019 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Встановивши, що позивач була звільнена з роботи 31 грудня 2015 року, остаточний розрахунок з нею був проведений 29 березня 2016 року (отриманий 08 квітня 2016 року), до суду з позовом про захист порушених трудових прав позивач звернулась 24 січня 2017 року, тобто з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, та врахувавши, що питання про поновлення пропущеного строку позивач не ставила та про поважність причин пропуску в позові не зазначала, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Враховуючи вищевказані обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог, які були предметом апеляційного перегляду.

Щодо судових витрат

Разом з тим, апеляційний суд неправильно вирішив питання щодо розподілу судових витрат з огляду на таке.

Рішення апеляційного суду в частині стягнення витрат на правову допомогу не відповідає вимогам закону.

Відповідно до частин першої, третьої статті 79 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 84 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Частиною першою статті 88 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»

(у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи,

що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення

з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пунктом 2 частини третьої статті 79, статтями 84, 88,

89 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої

та апеляційної інстанцій).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу,

а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час,

та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності

та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи

з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, від 04 червня 2014 року).

Обґрунтовуючи розмір витрат на правову допомогу адвоката (2 000 грн) відповідач надав договір про надання правової допомоги від 10 квітня

2017 року, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю, рахунок на оплату від 10 квітня 2017 року № 3, платіжне доручення від 10 квітня 2017 року № 340 та акт приймання-передачі наданих послуг від 10 квітня 2017 року.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутній належний розрахунок витрат на оплату послуг адвоката з урахуванням вимог статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Крім того, відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи обставини справи, відсутність належного розрахунку витрат на правову допомогу, з метою забезпечення пропорційності у цивільному судочинстві, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу з 2 000 грн до 300 грн, оскільки розмір вказаної компенсації на правову допомогу відповідає вчиненим окремим процесуальним діям та часу участі адвоката в судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, рішення апеляційного суду в цій частині підлягає зміні.

Крім того, рішення апеляційного суду також підлягає зміні в частині вирішення питання про стягнення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Встановлено, що 24 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом. У травні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за розгляд справи в апеляційному порядку, апеляційний суд виходив з того, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в цій справі становить 4 224 грн. Разом з тим, враховуючи заявлені позовні вимоги, розмір судового збору за подання апеляційної скарги в цій справі становить 718,43 грн (653,12 грн х 110 %).

Підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою)

за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, рішення апеляційного суду в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь КП «Березань» необхідно змінити та стягнути з позивача на користь відповідача 718,43 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, враховуючи вимоги вказаної норми права, на користь відповідача необхідно повернути з державного бюджету 3 505,57 грн (4 224 грн -

718,43 грн) судового збору, сплаченого КП «Березань» у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення вимог касаційної скарги,

з КП «Березань» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, тобто у розмірі 384 грн.

Доводи касаційної скарги в частині оскарження судових рішень щодо розгляду позовних вимог про стягнення моральної шкоди та заборгованості за підзвітними сумами є необґрунтованим, оскільки рішення суду першої інстанції в цій частині не було об`єктом апеляційного оскарження та апеляційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Як встановлено вище, рішення суду першої інстанції оскаржувалось відповідачем в частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення середнього заробітку.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення боргу та 3 % річних за несвоєчасну виплату середнього заробітку у зв`язку з затримкою у видачі трудової книжки;інфляційного збільшення боргу та 3 % річних за несвоєчасну виплату середнього заробітку у зв`язку з затримкою у виплаті заробітної плати; компенсаційних витрат за підзвітними сумами; моральної шкоди; індексації заробітної плати без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів; компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (індексації заробітної плати) за період з 01 січня 2016 року і до ухвалення судом рішення без утримання прибуткового податку та інших загальнообов`язкових платежів в апеляційному суді не оскаржувалось ні позивачем, ні відповідачем.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції у вказаній частині не переглядається в касаційному порядку.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Рішення апеляційного суду необхідно змінити в частині розподілу судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Березань» 300 грн витрат на правову допомогу, 718,43 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 505,57 грн необхідно повернути КП «Березань» з державного бюджету.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Березань» Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області 300 (триста) гривень витрат на правову допомогу, 718 (сімсот вісімнадцять) гривень 43 (сорок три) копійки судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Повернути Комунальному підприємству «Березань» Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 505 (три тисячі п`ятсот п`ять ) гривень 57 (п`ятдесят сім) копійок з державного бюджету.

Стягнути з Комунального підприємства «Березань» Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська