ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/19861/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Амельохін В.В., Качур І.А., Келеберда В.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Мельничука В.П.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - Кокольського Сергія Івановича на ухвалу Окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року (розглянута у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 20 червня 2019 року) у справі за розглядом клопотання Національного банку України про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до Національного банку України про визнання протиправними рішення, дій, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - позивач, АТ «Ощадбанк») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), в якому просить:

- визнати протиправними рішення/дії Національного банку України від 16.02.2015, 10.02.2015, 19.03.2015, 12.03.2015, 26.03.2015, 31.03.2015, 02.04.2015, 11.02.2015 щодо визнання грошових коштів в сумі 419 350,00 грн. «навмисно пошкодженими під час надзвичайного режиму», їх вилучення як сумнівних та зобов`язання АТ «Ощадбанк» в особі філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» відшкодувати Національному банку України недостачу в сумі 419 350,00 грн;

- визнати протиправним рішення Національного банку України від 18.07.2016 щодо відмови у поверненні грошових коштів, що набуті на підставі рішень суб`єкта владних повноважень, в сумі 419 350,00 грн.;

- стягнути із Національного банку України грошові кошти у сумі 419 350,00 грн. шляхом перерахування на п/р 37392003 філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 351823, код ЄДРПОУ 09351600.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в період з 11.11.2014 по 17.12.2014 прийняття та оброблення готівки, що надійшли до філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» здійснено відповідно до діючих нормативно-правових актів Національного банку України, без порушень зі сторони операційно-касових працівників, а висновки експерта у актах про дослідження сум банкнот є неаргументованими та складеними без врахування встановлених законодавством України вимог.

На думку позивача, вказане призвело до прийняття Територіальним управлінням НБУ в Харківській області незаконного рішення щодо визнання грошових коштів пошкодженими під час надзвичайного режиму, їх вилучення в якості сумнівних і, як наслідок, безпідставного їх набуття шляхом відшкодування Харківським обласним управління АТ «Ощадбанк» недостачі в сумі 419 350,00 грн. на вимогу Територіального управління НБУ в Харківській області.

Позивач вважає рішення відповідача, прийняте 18.07.2016 про відмову у поверненні АТ «Ощадбанк» в особі Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» грошових коштів у розмірі 419 350,00 грн., які, на думку відповідача, є пошкодженими під час надзвичайного режиму та не підлягають обміну, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а кошти є безпідставно набутими Національним банком та підлягають стягненню на користь Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Представником відповідача під час судового засіданні в суді першої інстанції подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.

Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що позивачем подано позов з пропуском шестимісячного строку звернення до суду та просив залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківського обласного управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Клопотання Національного банку України про залишення адміністративного позову без розгляду задовольнити.

Позовну заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківського обласного управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до Національного банку України про визнання протиправними рішення, дій, стягнення коштів залишено без розгляду.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просив дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення без розгляду позовної заяви.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний позов поданий з порушенням строку на звернення до суду.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, що у відповідності до вимог Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174 між АТ «Ощадбанк» та Національним банком України в особі Територіального управління Національного банку України в Харківській області укладено договір про касове обслуговування від 03.09.2010 №192, згідно умов якого передбачено, що з метою стабільного проведення готівкових операцій АТ «Ощадбанк» здійснює здавання (отримання) готівки в національній валюті до (від) територіального управління НБУ. Також умовами договору також передбачено здійснення відшкодування при виявленні недостачі готівки та перевірку виявлених сумнівних банкнот.

У грудні 2014 року, січні та лютому 2015 року Національним банком України складено та направлено до АТ «Ощадбанк» акти про розбіжності від 09.12.2014 №310 на суму 51 600,00 грн., від 09.12.2014 №311 на суму 20 600,00 грн., від 15.12.2014 №322 на суму 1 200,00 грн., від 24.12.2014 №321 на суму 50,00 грн., від 24.12.2014 №328 на суму 400,00 грн., від 29.12.2014 №356 на суму 49 000,00 грн., від 30.12.2014 №364 на суму 141 200,00 грн., від 12.01.2015 №7 на суму 155 000,00 грн., від 05.02.2015 №76 на суму 300,00 грн.

За результатами проведених Центральним сховищем Національного банку України та Управлінням Національного банку України в Харківській області досліджень складені акти про дослідження сумнівних банкнот від 16.02.2015 №42, від 10.02.2015 №36, від 19.03.2015 №155, від 19.03.2015 №156, від 12.03.2015 №122, від 26.03.2015 №183, від 31.03.2015 №186, від 02.04.2015 №190, від 05.02.2015 №506. Згідно результатів дослідження вилучені банкноти на загальну суму 419 350,00 грн. визнані пошкодженими під час надзвичайного режиму.

Позивач стверджує, що такими діями Національного банку України порушено його права, оскільки незаконно визнано грошові кошти такими, що пошкоджені під час надзвичайного режиму.

В свою чергу, АТ «Ощадбанк» протягом 2015 року зверталось до Національного банку України з вимогами про повідомлення щодо розгляду його запитів, отримання відповіді від правоохоронних органів, а також про порядок та строки повернення чи обміну вилучених банкнот на суму 419 350,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідь на вказані листи позивача Управлінням Національного банку України в Харківській області надавались відповіді, відповідно до яких, окрім розгляду інших питань, було повідомлено позивача про те, що вказані банкноти не підлягають обміну.

Зокрема, листом від 31.07.2015 про розгляд запиту щодо пошкоджених банкнот Управлінням Національного банку України в Харківській області повідомлено філію Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» про звернення до Департаменту грошового обігу щодо повернення коштів банку (лист від 08.06.2015 №04-170/4917), на яке було отримано відповідь від 22.06.2015 №50-03010/43139, де зазначено, що отримані висновки правоохоронних органів про визнання банкнот, пошкоджених під час надзвичайного режиму, непідробленими, не є підставою для їх обміну.

Окрім того, на лист філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» від 13.04.2016 №17-08/62-523 про відшкодування збитків, завданих вилученням банкнот, що визнані пошкодженими під час надзвичайного режиму, в якому також заявлено вимогу щодо термінів порядку та умов повернення/відшкодування вилучених банкнот, Національний банк України надав відповідь листом від 17.05.2016 №50-0004/42007. Згідно даного листа відповідач повідомив про відмову у відшкодуванні сум банкнот, визнаних за результатами дослідження пошкодженими під час надзвичайного режиму, також зазначив, що вказані пошкоджені банкноти обміну не підлягають.

В подальшому, на лист позивача від 06.07.2016 №17-08/129-979 щодо відшкодування суми банкнот, відповідач повторно повідомив листом від 18.07.2016 №50-0004/59593, що на вказане клопотання Національним банком України уже надана відповідь від 17.05.2016 №50-0004/42007 про відмову у відшкодуванні сум банкнот, що визнані пошкодженими під час надзвичайного режиму.

З огляду на встановлені обставини, вбачається, що про порушення своїх прав, а саме про протиправні, на думку позивача, дії Національного банку України щодо визнання грошових коштів в сумі 419 350,00 грн. навмисно пошкодженими під час надзвичайного режиму, їх вилучення як сумнівних та відшкодування недостачі, позивач дізнався або повинен був дізнатись ще з моменту отримання листів від Управління Національного банку України в Харківській області разом з актами про дослідження сумнівних банкнот від 16.02.2015 №42, від 10.02.2015 №36, від 19.03.2015 №155, від 19.03.2015 №156, від 12.03.2015 №122, від 26.03.2015 №183, від 31.03.2015 №186, від 02.04.2015 №190, від 05.02.2015 №506 та отримання актів про дослідження сумнівних банкнот від 16.02.2015 №42, від 10.02.2015 №36, від 19.03.2015 №155, від 19.03.2015 №156, від 12.03.2015 №122, від 26.03.2015 №183, від 31.03.2015 №186, від 02.04.2015 №190, від 05.02.2015 №506, тобто протягом 2015 року.

Позивач у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду зазначив, що перебіг строку на звернення до суду починається з отримання листа від 18.07.2016 №50-0004/59593, при цьому стверджує, що саме з цього листа йому стало відомо про відмову Національного банку України відшкодувати банку кошти.

Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, у листах Управління Національного банку України в Харківській області, надісланих починаючи з 2015 року, повідомлялось про порядок дослідження банкнот та те, що останні обміну та поверненню не підлягають.

Окрім того, дійсно листом від 18.07.2016 №50-0004/59593, на який посилається позивач, повторно повідомлено останнього про відмову Національного банку України у відшкодуванні банку грошових коштів.

Щодо посилання позивача, як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду, щодо необхідності отримання остаточного рішення після завершення розслідування правоохоронними органами, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги зазначені вище посилання, оскільки зі змісту листів рішення відповідача є очевидним щодо відмови у відшкодуванні банку грошових коштів та у поверненні/обміну банкнот.

За вказаних обставин, твердження позивача про те, що він дізнався про порушення своїх прав з боку відповідача з отримання листа від 18.07.2016 №50-0004/59593 є необґрунтованим та безпідставним.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Так, в силу вимог ч.1 ст. 99 КАС України ( у редакції, чинній на час подання позову до суду), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Аналогічні положеннями містяться й у ст. 122 КАС України, яка є чинною на момент постановлення даної ухвали.

Приписами частин 1 та 2 цієї статті передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №826/7754/17, від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі № 815/91/18.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь- якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, кожній особі гарантується право на звернення до суду.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях зазначив, що «пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків... У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді... Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб» (пункт 35 рішення від 12.03.2009 за заявою № 20347/03 у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», пункт 50 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 59 рішення від 13.07.1995 за заявою № 18139/91 у справі «Толстой Милославський проти Об`єднаного Королівства»).

Також, у пункті 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» зазначено, що «Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу».

Крім того, початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тому, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з наведеного вище можна дійти висновку, що про порушення своїх прав позивач дізнався або повинен був дізнатись ще з 2015 року.

Як встановлено з пояснень відповідача Національним банком України позивачеві направлялись листи та акти про дослідження сумнівних банкнот.

Тому позивач мав би звернутись до суду з наступного дня після отримання від Управління Національного банку України в Харківській області листів з актами про дослідження сумнівних банкнот.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що зазначені вище листи з актами направлені НБУ та отримані позивачем протягом 2015 року, що останнім не заперечується.

Разом з тим, позивач звернувся з відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва лише в грудні 2016 року.

Щодо посилання позивача на те, що останній дізнався лише з листа Національного банку від 18.07.2016, колегія суддів вважає безпідставним.

Обґрунтовуючи зазначенні твердження, позивач стверджує, що не розумів із листів Національного банку України отриманих в 2015 році про те, що НБУ не буде обмінювати банкноти, які були вилученні як сумнівні згідно актів про розбіжності, які складались в 2014 році.

При цьому, твердження позивача викладені в апеляційній скарзі про те, що Національний банк України неодноразово зазначав про те, що остаточні рішення щодо зазначених банкнот прийматиметься після завершення розслідування правоохоронними органами» колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, в листах Управління Національного банку України в Харківській області повідомляло Банк про результати дослідження банкнот та те, що останні не підлягають обміну.

Колегія судів звертає увагу на один із листів Управління Національного банку України в Харківській області від 31.03.2015 №04-210/3142, який міститься в матеріалах справи, який отримано банком 03.04.2015 вх.№878 чітко зазначено « За результатами дослідження банкноти визнано пошкодженими під час надзвичайного режиму. Згідно до вимог пункту 17 розділу 12 Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 22 липня 2014 року №435, зі змінами, такі банкноти обміну не підлягаю».

Аналогічну позицію Національного банку викладено в інших листах, які містяться в матеріалах справи та направлено на адресу банку разом з актами про дослідження сумнівних банкнот від 16.02.2015 №42, від 10.02.2015 №36, від 19.03.2015 №155, від 19.03.2015 №156, від 12.03.2015 №122, від 26.03.2015 №183, від 31.03.2015 №186, від 02.04.2015 №190, від 05.02.2015 №506.

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що банком протягом 2015 року направлено на адресу Національного банку України листи. Зі змісту зазначених листів вбачається, що Банк не погоджується з тим, що кошти обміну не підлягають та вважає дії Національного банку такими, що порушують права банку.

Отже, банк, отримавши від Національного банку протягом 2015 року листи із актами дослідження сумнівних банкнот, розумів та мав розуміти, що банкноти, які було вилучено згідно актів про розбіжності та визнанні в подальшому такими, що пошкодженні під час надзвичайного режиму згідно актів про дослідження сумнівних банкнот, не підлягають обміну Національним банком.

Також, звертає увагу на те, що листом Національного банку України від 18.07.2016 №50-0004/59593 повторно надано відповідь на звернення банку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що посилання позивача на даний лист як «прийняте рішення Національного банку про відмову у відшкодуванні коштів» є необґрунтованим.

Зокрема, до даного листа, банк звернувся до Національного банку із листом від 13.04.2016 №17-08/62-523, в якому в чергове повідомляв про те, що не погоджується з висновками викладеними в актах про дослідження сумнівних банкнот та наполягав на поверненні коштів.

Національний банк України листом від 17.05.2016 № 50-0004/42007 повторно повідомив AT «Ощадбанк» про те, що банкноти, які визнані за результатами дослідження пошкодженими під час надзвичайного режиму, обміну не підлягають.

Таким чином, у будь-якому випадку початок перебігу строку на звернення до суду не може відраховуватись від 18.07.2016, про що стверджує Банк та наведене вище, на думку Національного банку дає підстави стверджувати, що ще в 2015 році позивач дізнався та повинен був дізнатись про порушення своїх прав Національним банком, яке мало місце на думку Позивача.

Відтак, звернення позивача до суду із позовом 09.12.2016 відбулось поза межами строку, установленого ст. 99 КАС України.

Щодо посилання позивача на те, що Національним банком України порушено його права, оскільки визнано грошові кошти такими, що пошкодженні під час надзвичайного режиму та у зв`язку з чим, банк мав відшкодувати зазначені кошти, колегія суддів зазначає наступне.

Так, вказані кошти як нестачу, банк відшкодував Національному банку України в 2015 році відповідно до вимог п. 1.11.Розділу 2 Інструкції про проведення касових операцій банками в Україні, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 №174, Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 22.07.2014 №435 (далі -Інструкція №435; в редакції чинній на час спірних правовідносин) та договору про касове обслуговування № 192 від 13.09.2010, після отримання актів про дослідження сумнівних банкнот (підтверджується платіжними дорученнями, що додано банком до позовної заяви).

Отже, якщо права банку, про що стверджує позивач, порушено тим, що визнано грошові кошти такими, що пошкодженні під час надзвичайного режиму, відповідно банк ще в 2015 році дізнався та мав дізнатись про порушення своїх прав, оскільки відшкодував Національному банку нестачу саме в 2015 році.

Щодо постання Позивача на постанову слідчого Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області про закриття кримінального провадження від 04.12.2015, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до абзацу 1 пункту 17 розділу 12 Інструкції № 435 банки та територіальні управління не мають права здійснювати обмін фізичним та юридичним особам справжніх банкнот, пошкоджених способами, які використовувалися банками і територіальними управліннями згідно з вимогами цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3 розділу 1 Інструкції № 435 вимоги цієї Інструкції поширюються на Національний банк, банки та небанківські установи - учасників системи електронних платежів (далі - СЕП) у разі запровадження надзвичайного режиму роботи.

Відповідно до пункту 17 розділу 12 Інструкції №435 Експерт уповноваженого підрозділу Національного банку досліджує пошкоджені банкноти та на підставі результатів досліджень з урахуванням інформації про застосовані окремими банками способи пошкодження банкнот складає відповідний акт про дослідження сумнівних банкнот, у якому обов`язково зазначаються встановлені ознаки пошкодження банкнот та робиться висновок (у разі встановлення) про їх пошкодження спеціальним розчином або в інший спосіб відповідно до Інструкції.

Банкноти, визнані за результатами дослідження пошкодженими під час надзвичайного режиму, зберігаються в сховищах, розташованих у будівлях Національного банку в регіоні України до їх передавання у встановленому порядку правоохоронним органам для проведення відповідних розслідувань.

Отже, саме експерт уповноваженого підрозділу Національного банку досліджує пошкоджені банкноти та на підставі результатів досліджень з урахуванням інформації про пошкодження банками банкнот складає відповідний акт про дослідження сумнівних банкнот.

При цьому, банкноти, визнані за результатами дослідження пошкодженими під час надзвичайного режиму передаються в установленому порядку правоохоронним органам для проведення відповідних розслідувань, а не проведення дослідження банкнот.

З аналізу норм Інструкції № 435 вбачається, що підставою для відмови в обміні банкнот для Національного банку були саме акти про дослідження сумнівних банкнот, які складено експертом уповноваженого підрозділу Національного банку України.

Листом від 31.07.2015 №04-173/5798 на лист банку від 15.07.2015 №17-10/312- 1534, Національний банк України повідомив, що висновки правоохоронних органів не є підставою для обміну банкнот.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов правильних висновків та вірно не взяв до уваги посилання позивача про те, що про порушення своїх прав останній дізнався лише з листа відповідача від 18.07.2016 №50- 0004/59593.

З огляду на викладене, позивач дізнався та повинен був дізнатись про порушення своїх прав, яке виразилось у відмові обміну коштів саме в 2015 році, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач у клопотанні про поновлення строку на звернення з позовом до суду не зазначав поважні причини пропуску строку, та лише посилається на те, що строк не пропущено, оскільки його перебіг, на думку останнього почався з 18.07.2016.

Таким чином, фактично позивач просив не поновити строк, а визнати його не пропущеним.

Водночас, позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів про наявність поважних причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З системного аналізу наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Отже, обставини, які надавали б суду підстави вважати причини пропуску строку звернення з позовом до суду поважними відсутні.

Згідно з п. 8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч. 3, 4 ст. 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, судом не встановлено обставин, які надавали б суду підстави вважати причини пропуску строку звернення з позовом до суду поважними, оскільки у позивача було достатньо часу для реалізації права на судовий захист, з урахуванням наявних матеріалів у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першох інстанції про те, що звернення позивача до суду із позовом 09.12.2016 відбулось поза межами шестимісячного строку, установленого статтею 122 КАС України та адміністративний позов має бути залишено без розгляду в зв`язку з пропуском Позивачем строку звернення до суду на підставі статті 123 КАС України.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском строку та останнім не наведено та судом з матеріалів справи не встановлено поважних причин пропуску Позивачем строку звернення до суду з даним позовом, Національний банк, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави його скасування відсутні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом позивач не надав суду належних та допустимих доказів, у зв`язку з чим позов належить залишити без розгляду.

Колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції винесено законне, обґрунтоване рішення з врахуванням норм чинного законодавства і не знаходить підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - Кокольського Сергія Івановича - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 13 листопада 2019 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.П. Мельничук