ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/712/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Паламар П.Г.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2019 року, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду звернулась з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-59773-17 від 03.01.2019 в розмірі 14181,42 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 28.05.2014 позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець і перебуває на податковому обліку у ГУ ДФС у Черкаській області та є платником єдиного податку 3 групи, ставка 5% від доходу, без найманих працівників, вид діяльності КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права. Крім того, відповідно до свідоцтва №1728 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) з 08.04.2015 зареєстрована у контролюючому органі як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність - арбітражний керуючий та фізична особа-підприємець. Щодо діяльності арбітражного керуючого позивач зазначила, що з 27.03.2015 вона не мала жодної справи де б здійснювала діяльність як арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) та відповідно не отримувала доходу від даного виду діяльності. Позивач зазначає, що вона є сумлінним платником податків та вчасно і в повному обсязі сплачує податки від доходу діяльності як фізична особа-підприємець та кожного місяця - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Незважаючи на вище викладене 24.10.2018 нею отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-59773-17від 05.10.2018, згідно якої її зобов`язано сплатити суму боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 6 809,99 грн., яка оскаржена до ДФС України та рішенням ДФС України від 05.10.2018 № Ф-50773-17 скасована та вважається відкликаною. Проте, ГУ ДФС України в Черкаській області знову направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-59773-17, згідної якої ОСОБА_1 зобов`язана сплатити суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15 819,54 грн., яка також була оскаржена до ДФС України. Згідно відповіді ДФС України №20490/Ц/99-99-11-05-02-25 від 26.12.2018 вимога ГУ ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-59733-17 залишена без змін, а скарга від 23.11.2018 року - без задоволення. Не погоджуючись з вимогою, ОСОБА_1 звернулася до суду, рішенням якого у справі № 580/102/19 скасовано вимогу ГУ ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 № Ф -59733-17. Однак, ГУ ДФС у Черкаській області винесено повторно вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.01.2019 №Ф-59733-17. При цьому позивач зазначає, що вид її діяльності як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність співпадають (діяльність у сфері права), а тому не повинно здійснюватися подвійне оподаткування, оскільки це суперечить принципам податкового законодавства.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-59773-17 від 03.01.2019 у сумі 14 181, 42 грн..

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено справу до розгляду на 27 травня 2019 року.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулась за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Під час розгляду колегією суддів справи виникла необхідність зупиненні провадження у даній справі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про зупинення провадження в адміністративній справі - задоволено та зупинено провадження у справі №580/712/19 за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування вимоги - до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №520/3939/19.

11 листопада 2019 року на поштову адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від Головного управління ДФС у Черкаській області надійшло клопотання про продовження зупинення провадження у справі.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що рішення Верховного Суду від 02.09.2019 року у справі №580/712/19 не набрало законної сили.

Перевіривши матеріали справи та подане клопотання, колегія суддів вважає, що подане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок зупинення провадження у справі передбачено ст. 236 КАС України.

Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

Оскільки на даний час необхідність в зупиненні провадження у справі відпала, так як рішення Верховного Суду набрало законної сили, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про продовження зупинення у справі задоволенню не підлягає та вважає за необхідне поновити провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 КАС України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

На підставі вище зазначеного, повістками - повідомленнями Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року призначено до рогляду питання щодо поновлення провадження у справі та розгляду на 13 листопада 2019 року на 10 год. 10 хв.

Перевіривши матеріали справи, керуючись ст.237 КАС України, під час розгляду питання про поновлення провадження у справі, колегія суддів протокольною ухвалою постановила, провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року (у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування вимоги, поновити та розглянути справу у судовому засіданні 13 листопада 2019 року об 10 год. 10 хв.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , з 28.05.2014 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №2 026 000 0000 033870, як фізична особа - підприємець. Основний вид діяльності 69.10 - діяльність у сфері права. Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку №1423013400083 від 25.06.2014, перебуває на обліку у контролюючих органів, є платником єдиного податку III групи, ставка 5% від доходу, без найманих працівників.

27.03.2015 ОСОБА_1 отримала Свідоцтво № НОМЕР_1 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) згідно Наказу Міністерства юстиції України від 16.03.2015 №369/5.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків №1523010700390 від 08.04.2015 зареєстрована у контролюючому органі як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність - арбітражний керуючий та фізична особа-підприємець.

ФОП/арбітражний керуючий ОСОБА_1 з часу реєстрації у державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та у контролюючих органах вчасно та в повному обсязі сплачувала єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується такими документами:

1) звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 рік;

2) платіжні доручення: №3 від 08.08.2014 на суму 422,65 грн., №7 від 10.09.2014 на суму 422,65 грн., №8 від 03.10.2014 на суму 422,65 грн., №9 від 06.11.2014 на суму 422,65 грн., №11 від 02.12.2014 на суму 422,65 грн., №12 від 16.01.2015 на суму 422,65 грн.;

3) звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік;

4) платіжні доручення: №12 від 05.02.2015 на суму 422,65 грн., №14 від 05.03.2015 на суму 422,65 грн., №15 від 02.04.2015 на суму 422,65 грн., №16 від 05.05.2015 на суму 422,65 грн., №17 від 09.06.2015 на суму 422,65 грн., №18 від 06.07.2015 на суму 422,65 грн., №19 від 10.08.2015 на суму 422,65 грн., №22 від 04.09.2015 на суму 422,65 грн., №23 від 06.10.2015 на суму 478,17 грн., №25 від 05.11.2015 на суму 478,17 грн., №26 від 04.12.2015 на суму 478,17 грн., №27 від 04.01.2016 на суму 478,17 грн.;

5) звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого, єдиного внеску за 2016 рік;

6) платіжні доручення: №30 від 09.02.2016 на суму 303,16 грн., №31 від 02.03.2016 на суму 303,16 грн., №33 від 04.04.2016 на суму 303,16 грн., №36 від 10.05.2016 на суму 303,16 грн., №37 від 06.06.2016 на суму 319,00 грн., №38 від 04.07.2016 на суму 319,00 грн., №40 від 11.08.2016 на суму 319,00 грн., №41 від 08.09.2016 на суму 319,00 грн., №42 від 05.10.2016 на суму 319,00 грн., №44 від 03.11.2016 на суму 319,00 грн., №45 від 05.12.2016 на суму 319,00 грн., №47 від 11.01.2017 на суму 352,00 грн.;

7) звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік;

8) платіжними дорученнями: №50 від 06.02.2017 на суму 704,00 грн.., №52 від 03.03.2017 на суму 704,00 грн.., №67 від 06.04.2017 на суму 704,00 грн.., №71 від 03.05.2017 на суму 704,00 грн.., №72 від 06.06.2017 на суму 704,00 грн.., №73 від 03.07.2017 на суму 704,00 грн.., №75 від 08.08.2017 на суму 704,00 грн.., №77 від 05.09.2017 на суму 704,00 грн.., №78 від 09.10.2017 на суму 704,00 грн.., №80 від 08.11.2017 на суму 704,00 грн..; №81 від 06.12.2017 на суму 704,00 грн., № 82 від 05.01.2018 на суму 704,00 грн..;

9) звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого, єдиного внеску за 2018 рік;

10) платіжними дорученнями: №86 від 02.02.2018 на суму 819,00 грн.., №88 від 12.03.2018 на суму 819,00 грн.., №89 від 03.04.2018 на суму 819,00 грн.., №91 від 04.05.2018 на суму 819,00 грн.., №92 від 07.06.2018 на суму 819,00 грн.., №93 від 04.07.2018 на суму 819,00 грн.., №95 від 02.08.2018 на суму 819,00 грн.., №96 від 04.09.2018 на суму 819,00 грн.., №97 від 02.10.2018 на суму 819,00 грн.., №101 від 23.11.2018 на суму 819,00 грн.., №103 від 03.12.2019 на суму 819,00 грн.., №104 від 03.01.2019 на суму 819,00 грн..

Крім того до суду надані податкові декларації про майновий стан і доходи, особи яка проводить незалежну професійну діяльність за 2016 - 2018 роки, згідно яких, ОСОБА_1 як арбітражний керуючий, не отримувала доходу оскільки нею не проводилась така діяльність.

ГУ ДФС України в Черкаській області направило ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-59773-17 від 03.01.2019, згідно якої ОСОБА_1 зобов`язана сплатити суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 14181,42 грн.. Дана вимога відповідно до ст. 56 ПК України оскаржена до ДФС України та рішенням ДФС України від 21.02.2019 №8518/6/99-99-11-05-02-15 скарга залишена без задоволення.

Не погоджуючись із вказаними вимогами ГУ ДФС України в Черкаській області, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.41.1. ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 статті 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч.2 статті 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно п. 4, 5 ч.1 статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28 грудня 2014 року) платниками єдиного внеску є:

фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

З наведеного вбачається, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні п.4 ч.1 статті 4 Закону № 2464-VI.

Разом з тим, відповідно до ч.4 статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 ч.1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.1 статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

При цьому, звільняючи фізичних осіб-підприємців з інвалідністю від сплати за себе єдиного внеску, законодавець імперативно визначив, що такі особи можуть бути його платниками виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Колегія суддів зазначає, що позивачем виявлено бажання приймати участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та сплачувати за себе ЄСВ.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 ч.1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у п.4, 5 ч.1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч.2 статті 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 ч.1 статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Колегія суддів зазначає, що позивач перебуває на обліку контролюючого органу як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування 3 групи.

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в п.5 ч.1 статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.

Встановлено, що позивач після отримання, яким її надано право займатися адвокатською діяльністю, заяву за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу не подавала. Натомість відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності, що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 ч.1 статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (ч.1 статті 16 Закону № 2464-VI).

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (ч.2 статті 16 Закону № 2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз.2 ч.3 статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз.3 ч.1 статті 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абз.3 ч.2 статті 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Так, до відомостей, які містить витяг з Реєстру застрахованих осіб, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, колегія суддв приходить до висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи - підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.

Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Враховуючи зазначене, статус фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI не передбачає.

Таким чином, за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Відтак, взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у зразковій справі №520/3939/19.

Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 237, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській област - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 13 листопада 2019 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.М. Єгорова,

Є.О. Сорочко