ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа №803/216/16

адміністративне провадження №К/9901/11174/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 (головуючий суддя Смокович В.І., судді Ковальчук В.Д., Ксензюк А.Я.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Качмара В.Я., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.)

у справі № 803/216/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України,

треті особи - Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія АСКА»,

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

І. РУХ СПРАВИ

1. У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної фіскальної служби України. Уточнивши позовні вимоги, просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не укладення договору щодо обов`язкового державного особистого страхування посадових осіб контролюючих органів зі страховиком та стягнути із відповідача в її користь суму страхового відшкодування в розмірі 127 927,80 грн.

2. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29.03.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, позов задоволено повністю.

3. У касаційній скарзі відповідач із посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

4. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 28.01.1993 працювала в органах податкової служби, остання посада - завідувач сектору справляння митних платежів Управління оподаткування та контролю об`єктів і операцій Головного управління Міндоходів у Волинській області.

6. 29.04.2014 позивач звільнена із зазначеної вище посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по інвалідності.

7. ОСОБА_1 встановлено II група інвалідності за наслідками експертного огляду, здійсненого комісією Волинського обласного бюро медико-соціальної експертизи, який оформлений актом № 782 від 28.04.2014.

8. 16.04.2015 відповідач звернувся до МСЕК для надання довідки про ступінь втрати працездатності ОСОБА_1

9. 07.05.2015 позивач оформила заяву за встановленою формою та подала її страховику, при цьому податковим органом зазначено на такій, що страхова подія настала під час виконання службових обов`язків.

10. 20.10.2015 МСЕК видано довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0001562 (далі - Довідка), якою визначено ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 у відсотках 70%, захворювання отримане під час виконання службових обов`язків (ДФС) та довідку до акта огляду МСЕК після переогляду, якою підтверджено ІІ групу інвалідності позивача та зазначено причину такої «захворювання отримане під час виконання службових обов`язків (ДФС)».

11. 29.10.2015 Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія Аска» листом №2879 повідомило заявника про те, що дія договору від 29.10.2012 про надання послуг зі страхування посадових осіб органів державної податкової служби, укладеного із Державною податковою службою України закінчилася 31.12.2012, у зв`язку з чим підстави для виплати страхової суми відсутні.

12. 04.11.2015 ОСОБА_1 зверталася із заявою до відповідача з проханням посприяти у вирішенні питання щодо виплати належної їй страхової суми у порядку ст. 347 Податкового кодексу України ( далі -ПК).

13. Листом від 25.11.2015 відповідач фактично відмовив у виплаті страхових коштів у зв`язку із тим, що Державна фіскальна служба не укладала нових, а також не продовжувало дію попередньо укладених договорів страхування посадових осіб органів державної податкової служби, а коштів на вказані виплати у кошторисі установи не передбачено.

14. Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернулася до суду із позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача наявні підстави для отримання належних йому страхових сум, однак у зв`язку із протиправною бездіяльністю відповідача, позивач фактично їх позбавлена, що є підставою для стягнення таких коштів саме з відповідача.

16. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився із висновком суду першої інстанції.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Відповідач в касаційній скарзі наголошує, що довідкою до акту огляду МСЕК від 29.04.2019 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - «загальне захворювання». Вважає, що оскільки у довідці до акту кардіологічної спеціалізованої МСЕК Волинського обласного бюро МСЕ серія АВ № 0261974 від 29.04.2014 не встановлено, що захворювання ОСОБА_1 настало саме у зв`язку із виконанням нею службових обов`язків, то і права на звернення щодо стягнення страхової суми позивач не мала. Зазначає, що позивач мала б звертатися з відповідною виплатою до регіонального управління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань згідно приписів статті 346 ПК (у редакції Закону України від 10.04.2014)

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

19. Ключовим правовим питанням у справі є наявність у позивача права на отримання вказаних страхових виплат.

20. Згідно пункту 347.1 статті 347 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної податкової служби підлягають обов`язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за останньою посадою, а у разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв`язку з виконанням службових обов`язків, - у розмірі від шестимісячної до п`ятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

21. Порядок та умови страхування посадових осіб контролюючих органів встановлюються Кабінетом міністрів України.

22. Згідно з пп. б п. 5 Порядку та умов обов`язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 № 349 страховик виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов`язків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п`ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

23. Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

24. Пунктом 3 вказаного Положення медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

25. Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акту про нещасний випадок на виробництві, акту розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

26. Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри, що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (пункт 4 Положення).

27. Відповідно до пункту 19 Положення комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

28. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене тією ж постановою КМУ від 03.12.2009 № 1317 (далі - Порядок) визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями.

29. Відповідно до пункту 2 Порядку медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

30. Пунктом 11 Порядку передбачено, що ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров`я яких пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

31. Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

32. Причинами інвалідності є: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я); професійне захворювання (п. 26 Порядку). Варто зазначити, що інвалідність - це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. В свою чергу, обмеження життєдіяльності - це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.

33. В свою чергу, інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав, зокрема під час виконання трудових обов`язків (в тому числі і під час відрядження). При цьому, факт доведення причинно-наслідкового зв`язку в даному випадку має бути доведений, та визначений відповідною медико-соціальною комісією під час встановлення такій особі інвалідності.

34. Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання. До загального захворювання прирівнюють нещасний випадок невиробничого характеру.

Згідно Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157/о «Акт огляду медико-соціальною експертною комісією», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я № 577 від 30.07.2012 причини захворювання найбільш переважаючі виробничі фактори, ступінь вираженості фізичної або нервово-психологічної напруги, робоча поза, темп роботи, контакти з токсичними речовинами, температура, вологість, перебування в гучному, запиленому, жаркому приміщенні, нічні зміни, відрядження тощо зазначаються в акті у пункті 25. У підпункті 30.1 пункту 30 зазначаються показання та протипоказання до умов праці, а також орієнтовні види праці, робіт чи професії, які доступні інваліду за станом здоров`я. У підпункті 30.5 пункту 30 зазначається причина інвалідності (у деяких випадках може вказуватися дві причини, наприклад інвалідність з дитинства, пов`язана з впливом наслідків аварії на ЧАЕС, тощо).

35. Аналіз вказаних норм права дає підстави до висновку, що страховий випадок може мати місце у разі травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв`язку з виконанням службових обов`язків. Тобто, встановлення зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

36. У матеріалах справи наявна копія довідки до акту огляду МСЕК від 29.04.2014, якою ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання, однак судами не надано правової оцінки зазначеній довідці, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

37. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

38. За приписами ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

39. За таких обставин суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

40. За приписами ст. 139 КАС України перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 у справі № 803/216/16 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб