ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2019 року

Київ

справа №826/5230/16

адміністративне провадження №К/9901/23303/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Келеберда В.І., судді - Данилишин В.М., Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року (головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді - Межевич М.В., Земляна Г.В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування наказу, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу від 22.02.2016 №14 КП «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що службове розслідування, за висновками якого прийнято оскаржуваний наказ, призначено та проведено з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави», Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 №82. Крім того, позивач вказує, що висновок службового розслідування є необґрунтованим.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року, у позовних вимогах було відмовлено.

Відмовляючи в позовних вимогах, суди виходили з того, що факт порушення 5 Закону України «Про державну службу» у частині шанобливого ставлення до керівника та ст. 142 Кодексу законів про працю України в частині виконання розпорядку дня, встановленого в Департаменті державної власності Міністерства оборони України позивачем належними доказами не спростовано, отже на думку суду, є обґрунтованим. Суди зазначили, що відповідач в акті службового розслідування вказує на наявність вчинків щодо нешанобливого ставлення позивача до директора Департаменту ОСОБА_2 , факт наявності конфлікту з яким не заперечується позивачем у позовній заяві. Належних доказів на спростування викладеного позивачем не надано. Також, суди зауважили на те, що відповідач в акті службового розслідування вказує на невиконання позивачем розпорядку дня в січні 2016 року. При цьому, належних доказів на спростування викладеного позивачем не надано, отже факт порушення позивачем трудового розпорядку є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

24 лютого 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що службове розслідування, за висновками якого прийнято оскаржуваний наказ, призначено та проведено з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави» без надання йому можливості надати пояснення в зв`язку з притягненням до відповідальності та без дослідження та врахування всіх дійсних обставин справи. Також, скаржник вказав, що Інструкція про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 №82, на підставі якої було проведено службове розслідування, не розповсюджується щодо нього, оскільки позивач не є військовослужбовцем. Крім того, скаржник вказав, що висновки службового розслідування є необґрунтованими та суперечливими, а також не підтверджені жодними доказами.

Відповідачем до Суду не надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом заступника Міністерства оборони України - керівника апарату від 22.02.2016 № 14 КП «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за неналежне виконання статті 5 Закону України «Про державну службу» та ст. 142 Кодексу законів про працю України застосовано до начальника відділу супроводження діяльності підприємств Департаменту державної власності Міністерства оборони України ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення «догана».

Зі змісту оскарженого наказу вбачається, що підставою для його прийняття слугував акт службового розслідування від 27.01.2016, яким встановлено факт порушення позивачем ст. 5 Закону України «Про державну службу» у частині шанобливого ставлення до керівника та ст. 142 Кодексу законів про працю України в частині виконання розпорядку дня, встановленого в Департаменті державної власності Міністерства оборони України.

З акту службового розслідування вбачається, що щодо відсутності позивача на робочому місті та залишення місця роботи без дозволу складено сім актів про відсутність на робочому місці, а саме 23.12.2015 (з 09:00 до 18:00 годин), 24.12.2015 (з 09:00 до 13:00 годин), 25.12.2015 (з 09:00 до 16:45 годин), 11.01.2016 (з 09:00 до 12:00 годин), 13.01.2016 (з 12:00 до 15:25 годин), 15.01.2016 (з 09:00 до 09:20 годин), 16.01.2016 (з 09:00 годин до 10:40 годин). Вказане підтверджується звітом про час входу та виходу на територію військового містечка.

Також, відповідач в акті службового розслідування вказує на наявність вчинків щодо нешанобливого ставлення позивача до директора Департаменту ОСОБА_2 .

Крім того, в акті службового розслідування зазначено, що відповідачем враховано пом`якшувальні обставини, а саме: що конфліктна ситуація виникла під час обговорення питання щодо ощадливого ставлення до державних коштів, а саме порядку вірного та об`єктивного обліку робочого часу підлеглого позивачу працівника та обтяжуючи відповідальність обставини, а саме: щодо позивача протягом 2013-2014 років неодноразового проводились службові розслідування, зокрема за фактом порушення термінів виконання визначених завдань, неналежного виконання службових обов`язків керівництвом Департаменту та головою ліквідаційної комісії ДП «Київська військова картографічна фабрика».

Відповідачем були враховані пояснення позивача, надані в ході службового розслідування стосовно спірних обставин, а також пояснення інших свідків спірних подій.

Правила внутрішнього трудового розпорядку визначалися наказом директора від 30.12.2015 №11 Про організацію службової діяльності особового складу Департаменту державної власності Міністерства оборони України в 2016 році», з яким позивач був ознайомлений під підпис.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно із приписами ст. 148 Кодексу, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Разом із цим, статтею 149 Кодексу встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

А при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Так, ч. 1 ст. 142 КЗпП передбачено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов`язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд зазначає, що висновки акту службового розслідування від 21.02.2016 містять декілька фактів порушення позивачем вимог закону, а саме щодо нешанобливого ставлення до безпосереднього керівництва та недотримання виконання розпорядку дня, встановленого Департаментом.

У вказаному акті комісією було наведено період часу відсутності позивача на робочому місці без дозволу керівництва, про що відповідачем було складено відповідні акти.

Суди попередніх інстанцій встановили, що зазначені обставини стосовно відсутності позивача на робочому місці у вказані дні та години ним не заперечуються, проте в своїх поясненнях позивач вказує на наявність поважних причин його відсутності на робочому місці та знаходження в цей період часу в інших Департаментах, оскільки цього потребували його посадові обов`язки.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності доказів в підтвердження наведених позивачем обставин. Натомість відповідачем, було надано суду звіт про час входу та виходу на територію військового містечка, якій містить інформацію щодо відсутності позивача у вказаний період часу на робочому місці та докази ознайомлення позивача з Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Стосовно порушень позивачем вимог закону щодо нешанобливого ставлення до безпосереднього керівництва, Суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує факту наявності конфлікту з директором Департаменту ОСОБА_2 , а в акті службового розслідування зазначається про наявність вчинків щодо нешанобливого ставлення позивача до директора Департаменту.

При цьому, Суд зазначає, що наявність суперечливих свідчень окремих свідків стосовно розмов позивача з безпосереднім керівником на підвищених тонах, не спростовує наявності конфлікту між сторонами та недотримання культури спілкування між ними, що в свою чергу, підтвердили інші особи, які були також свідками вказаних подій.

Колегія суддів вказує, що посилання позивача на застосування відповідачем під час проведення службової перевірки порядку, який стосується військовослужбовців, не свідчать про недотримання останнім вимог порядку накладення дисциплінарних стягнень, що визначений Кодексом законів про працю України відносно державних службовців, яким є позивач.

З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно правомірності наказу від 22.02.2016 №14 КП «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та відсутності підстав для його скасування.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А.Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н.В. Шевцова