Справа № 420/4154/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2011 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом фірми у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю Краянліфт (65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2, код ЄДРПОУ 20982809) до Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр.-т. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 39781624) за участю третіх осіб Державної служби України з питань праці (01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14, код ЄДРПОУ 39472148), Начальника Головного управління Держпраці в Одеській області Калайда Миколи Олександровича (65044, м. Одеса, пр.-т. Шевченка, 2), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), про скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фірми у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю Краянліфт до Головного управління Держпраці в Одеській області за участю третіх осіб Державної служби України з питань праці, Начальника Головного управління Держпраці в Одеській області Калайда Миколи Олександровича, Державної казначейської служби України, про скасування наказу начальника Головного управління Держпраці в Одеській області №868 від 28.05.2019р. про анулювання дозволів від 25.12.2015р. №427.15.51 (на виконання робіт підвищеної небезпеки) та № 428.15.51 (на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фірма у вигляді ТОВ «Краянліфт» здійснює діяльність на підставі дозволів від 25.12.2015р. №427.15.51 на виконання робіт підвищеної небезпеки та № 428.15.51 на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, які видані Головним управлінням Держпраці в Одеській області.

Наказом начальника Головного управління Держпраці в Одеській області №868 від 28.05.2019р. зазначені дозволи було анульовано, у зв`язку зі створеням перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл.

Разом з цим позивач зазначає, що від відповідача не надходило вимог щодо планування проведення перевірки, а ні відомостей про те, що відповідач вживав заходів з метою проведення нагляду (контролю) відносно діяльності Позивача в період з березня по травень 2019 року. Відповідач не надав ані оригіналів, ані копії посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення, так само, як і примірника акту, складеного за результатами здійснення позапланового заходу. Директора Позивача позбавили передбаченого законом права фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожної окремої дії засобами аудіо- та відсотехніки.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач порушив норми, які встановлюють спосіб та умови анулювання дозволів.

Ухвалою суду від 24.07.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.

16.08.2019 року до суду надійшов відзив в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що відповідно до наказу Головного управління від 15.05.2019 № 792 у період з 20.05.2019 по 24.05.2019 посадовими особами Головного управління мала бути проведена позапланова перевірка ТОВ «Краянліфт», (місце реєстрації: вул. Косовська, 2, м. Одеса; фактична адреса: вул. Шота Руставелі, б. 9, м. Одеса) з метою перевірки дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, однак посадових осіб Головного управління було недопущено до проведення перевірки, що було зафіксовано засобами аудіотехніки та у акті недопуску при проведенні позапланової перевірки від 21.05.2019.

Закон України «Про охорону праці» встановлює, що підставами для анулювання дозволу є створення перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що приймаючи Наказ № 868 від 28.05.2019 він діяв у межах та у спосіб регламентований законодавством України.

При цьому відповідач зазначає, що посилання позивача на ч. 7 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до абз. 8 ч. 7 ст. 4-1Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру.

28.08.2019 року від третьої особи Державної служби з питань праці надійшов відзив, який суд кваліфікує як пояснення, оскільки правом на подання відзиву наділений лише відповідач. У зазначених поясненнях третя особа зазначає, що як вбачається з листа Головного управління від 15.05.2019 № 15/01-29-1623 керівника ТОВ «Краянліфт» було повідомлено, що Головним управлінням на підставі наказу від 15.05.2019 №792, відповідно до вимог Конвенції міжнародної організації праці №81, яка ратифікована 08.09.2004, статті 39 Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», у зв`язку з дорученням Прем`єр Міністра України В. Гройсмана від 20.03.2019 №6934/1/1-19 та окремого доручення Голови Державної служби України з питань праці від 05.04.2019 №73-5-19 щодо проведення позапланових перевірок суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері технічного обслуговування ліфтового господарства, буде проведена позапланова перевірка додержання вимог законодавства у сфері охорони праці та промислової безпеки на фірмі у вигляді ТОВ «Краянліфт».

У зв`язку з не допуском посадових осіб відповідача до проведення перевірки, третя особа вважає що відповідачем правомірно було скасовано дозвільні документи.

17.09.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій він додатково зазначив, що анулювання дозволів з підстав нібито не допуску до перевірки позивачем, як то передбачено у ч.12 ст.21 ЗУ «Про охорону праці», не надає права відповідачу анулювати документ дозвільного характеру за спрощеною процедурою без звернення до адміністративного суду. Перелік підстав для анулювання дозволів відповідачем у спрощеному порядку без звернення до адміністративного суду наведений у ч. 7 ст.4-1 ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» є вичерпним, а оскаржувані дії відповідача є порушенням такого способу.

23.09.2019 року до суду надійшли заперечення відповідача, в яких він додатково зазначив, що абз. 8 ч. 7 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» відсилає на норми інших законів, у даному випадку Закону України «Про охорону праці», а тому така підстава анулювання дозволу, як створення перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону прані під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл, є цілком законною. Разом з цим відповідач зазначає, що норма ч. 7 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачає право, а не обов`язок на звернення до суду. Крім того у зазначеній статті передбачено й право суб`єкта владних повноважень самостійно анулювати дозвіл, що й було зроблено Головним управлінням.

03.10.2019 року від третьої особи Державної служби з питань праці надійшли заперечення, які суд кваліфікує як пояснення, оскільки правом на подання відзиву наділений лише відповідач. У зазначених поясненнях третя особа зазначає, що Головним управлінням Держпраці в Одеській області жодним чином не порушено вимоги чинного законодавства щодо анулювання дозволів. Наказ Головного управління № 868 від 28.05.2019 про анулювання дозволів ТОВ «Краянлфіт» які видані Головним управлінням ТОВ «Краянліфт» від 25.12.2015 № 427.15.51 (на виконання робіт підвищеної небезпеки) та № 428.15.51 від 25.12.2015 (на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки) не суперечить вимогам законодавства та є цілком законним.

В судове засідання 04.11.2019 року сторони не зявились, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином та своєчасно.

04.11.2019 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

04.11.2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, серед іншого, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття в судове засідання сторін та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Відповідно до ч. 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання 04.11.2019 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, не здійснювалося.

З метою всебічного та об`єктивного розгляду справи, судом досліджено матеріали адміністративної справи, обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та докази, якими він обґрунтовується, і встановлено наступне.

Фірма у вигляді ТОВ «Краянліфт» здійснює діяльність на підставі дозволів від 25.12.2015р. №427.15.51 на виконання робіт підвищеної небезпеки та № 428.15.51 на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, які видані Головним управлінням Держпраці в Одеській області.

Наказом Головного управління Держпраці в Одеській області від 15.05.2019 року відповідно до вимог Конвенції міжнародної організації праці № 81, яка ратифікована 08.09.2004, статті 39 Закону України «Про охорону праці», статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на підставі доручення Прем`єр-міністра України від 20.03.2019 № 6934/1/1-19 та окремого доручення голови Державної служби України з питань праці від 05.04.2019 № 73/5-19 щодо проведення позапланових перевірок суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері технічного обслуговування ліфтового господарства, наказано Головним державним інспекторам відділу нагляду в будівництві та котлонагляді управління нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці в Одеській області Баєвій Ю.О. та Царелунгу ОСОБА_1 .С ОСОБА_2 провести з 20.05.2019 по 24.05.2019 позапланову перевірку щодо додержання вимог законодавства у сфері охорони праці та промислової безпеки на фірмі у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Краянліфт».

Наказом Головного управління Держпраці в Одеській області від 28.05.2019 року, відповідно до статті 21 Закону України «Про охорону праці», статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», пункту 17 Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107 (із змінами), у зв`язку зі створенням перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл, а саме окремого доручення Прем`єр-міністра України від 20.03.2019 №6934/1/1-19 щодо забезпечення проведення у 2019 році позапланових перевірок суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері технічного обслуговування ліфтового господарства, наказано анулювати дозволи, які видані ТОВ «Краянліфт» Головним управлінням Держпраці в Одеській області від 25.12.2015 року №427.15.51 на виконання робіт підвищеної небезпеки та від 25.12.2015 року №428.15.51 на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Вважаючи протиправним наказ про анулювання дозволів позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пункт 7 Положення передбачає, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставами для здійснення позапланових заходів є, серед іншого, доручення Прем`єр-міністра України про перевірку суб`єктів господарювання у відповідній сфері у зв`язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:

державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів;

посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону;

суб`єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом;

посадова особа органу державного нагляду (контролю) не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду (контролю) до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу в суб`єкта господарювання);

тривалість планового заходу державного нагляду (контролю) або сумарна тривалість таких заходів протягом року перевищує граничну тривалість, встановлену частиною п`ятою статті 5 цього Закону, або тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною четвертою статті 6 цього Закону;

орган державного нагляду (контролю) здійснює повторний позаплановий захід державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю);

органом державного нагляду (контролю) не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику;

у передбачених законом випадках посадові особи не надали копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю).

Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про охорону праці» державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснює в тому числі центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 21 Закону України «Про охорону праці», роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття зобов`язань на постачання. Одержання дозволу не вимагається у разі експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, яке прийнято в експлуатацію з видачею відповідного сертифіката або щодо якого зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації, а також у разі реєстрації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 26.10.2011 року №1107 було затверджено Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, який визначає процедуру видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання Держпраці та її територіальними органами дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки.

Відповідно до положень п. 17 зазначеного порядку, дозвіл може бути анульований у випадках, передбачених статтею 21 Закону України "Про охорону праці". Рішення про анулювання дозволу приймається органом, що його видав.

Відповідно до ч.ч. 12-14 ст. 21 Закону України «Про охорону праці», підставою для анулювання дозволу є:

заява роботодавця або уповноваженої ним особи про анулювання дозволу;

припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) або підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;

виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл;

повторне порушення вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл;

виникнення аварії, вибуху, пожежі, нещасного випадку, якщо в акті розслідування встановлено, що причиною такої події стало недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл;

створення перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл.

Перелік підстав для анулювання дозволу, наведений у частині дванадцятій цієї статті, є вичерпним.

Про анулювання дозволу роботодавець повідомляється у письмовій формі із зазначенням підстав щодо анулювання цього дозволу протягом п`яти днів з дня прийняття рішення органом, який видав дозвіл.

В такій редакції ч.ч. 12-14 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» викладена відповідно до змін внесених Законом України № 3395-VI від 19.05.2011.

Відповідно до ч. 7. ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», в редакції Закону України № 1193-VII від 09.04.2014, дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав:

звернення суб`єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру;

наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом;

наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації;

2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення.

Законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з того, що відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю).

При цьому, відповідно до Закону України «Про охорону праці» підставою для анулювання дозволу, як вже зазначалось судом, є, серед іншого, створення перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл.

Разом з цим суд зазначає, що право на анулювання дозволу у разі створення перешкод під час проведення перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл, не є абсолютним.

Суд зазначає, що суб`єкту господарювання відповідно до Закону надано право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю).

А отже, у разі у разі створення перешкод під час проведення перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл (в т.ч. не допуску до проведення перевірки), діям суб`єкта господарювання щодо створення таких перешкод повинна надаватись відповідна оцінка.

Разом з цим, як вже зазначалось судом, відповідно до ч. 7. ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації; 2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення. Законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що створення перешкод під час проведення перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл, є підставою для звернення дозвільного органу, що видав документ дозвільного характеру, до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру.

Судом встанвлено, що в даному випадку відповідач до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру не звертався, оцінка діям позивача щодо не допуску до проведення перевірки не надавалась.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наказ начальника Головного управління Держпраці в Одеській області №868 від 28.05.2019р. про анулювання дозволів від 25.12.2015р. №427.15.51 (на виконання робіт підвищеної небезпеки) та № 428.15.51 (на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки) належить до скасування.

При цьому судом не надається оцінка доводам позивача щодо того що відповідач не надав ані оригіналів, ані копії посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення, тощо, так само як і не надається відповідна оцінка доводам відповідача щодо протиправності не допуску посадових осіб відповідача до проведення перевірки, оскільки оцінка зазначеним доводам повинна надаватись в межах розгляду адміністративним судом справи за позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру, а як встановлено судом відповідач до суду з відповідним позовом не звертався, що і є підставою для скасування оскаржуваного наказу.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративни позов належить до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачену ним суму судового збору.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, при цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 6-7 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 10000 грн.

В свою чергу до суду не надано доказів сплати витрат на правничу допомогу.

За таких обставин, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем відшкодування витрат на правову допомогу є необґрунтованими та відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву фірми у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю Краянліфт (65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2, код ЄДРПОУ 20982809) до Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр.-т. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 39781624) за участю третіх осіб Державної служби України з питань праці (01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14, код ЄДРПОУ 39472148), Начальника Головного управління Держпраці в Одеській області Калайда Миколи Олександровича (65044, м. Одеса, пр.-т. Шевченка, 2), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), про скасування наказу задовольнити.

Скасувати наказ начальника Головного управління Держпраці в Одеській області №868 від 28.05.2019р. про анулювання дозволів від 25.12.2015р. №427.15.51 (на виконання робіт підвищеної небезпеки) та № 428.15.51 (на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, пр.-т. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 39781624) на користь фірми у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю Краянліфт (65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2, код ЄДРПОУ 20982809) судові витрати у розмірі 1921 грн. (тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.