РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2019 року

Справа № 160/7810/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання

Зіненко А.О.

за участю представників сторін:

від позивача:

Федоренко Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ-ХОЛДІНГ» до Державної служби України з безпеки на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови №139271 від 01.08.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ-ХОЛДІНГ» звернулося з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправною і скасувати винесену відповідачем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №139271 від 01.08.2019р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювана постанова була прийнята на підставі акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №168060 від 14.06.2019р. у ході якої було встановлено надання позивачем послуг з вантажних перевезень без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: не оформлена особиста карта водія, передбачена п.3.3 Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010р. Позивач вважає оспорювану постанову протиправною посилаючись на те, що абз.3 ч.1 ст.60 наведеного вище Закону, не передбачено відповідальності за невикористання щоденних реєстраційних листків режиму праці та відпочинку, а не робочих карток водія, така відповідальність передбачена лише при здійсненні міжнародних, а не внутрішніх автомобільних перевезень, а відповідно, у діях позивача відсутній склад виявленого перевіркою порушення, тому вважає, що його притягнуто до відповідальності у вигляді застосування штрафу за оспорюваною постановою за порушення, яке позивач не вчиняв. Також позивач вказує і на те, що водій транспортного засобу зобов`язаний лише тільки використовувати особисту картку, а не постійно мати її при собі, замість неї водій може мати при собі роздруківку даних роботи тахографа, яку він і мав, але його ніхто не просив її пред`явити. Окрім того, позивач посилається і на те, що Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. №207 не містить такого документу, який повинен бути у водія, як робоча картка водія, вказаний Перелік по відношенню до Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010р. носить вищу силу та повинен був бути застосований відповідачем, тобто, на думку позивача, робоча карта водія не відноситься до інших документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, а тому позивач вважає, що водій при перевірці мав у наявності і надавав для ознайомлення всі документи, які були передбачені вищенаведеним Переліком №207 та уповноважені особи відповідача не мали права вимагати у водія документи, що не передбачені наведеним Переліком. За викладеного, представник позивача вважає застосування відповідачем штрафу за абз.3 ч.1 ст. 60 Закону таким, що суперечить діючому законодавству України, є зловживанням службовим становищем, а тому являється протиправним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

28.10.2019р. відповідач надіслав на адресу суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що актом перевірки №168060 від 14.06.2019р. при зупиненні транспортного засобу - вантажного спеціалізованого сідлового тягача – SCANIA (номерний знак НОМЕР_1 ) зафіксовано надання позивачем послуг з перевезення вантажів у внутрішньому сполученні автомобільним транспортом без оформлення документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: не оформлена картка водія до цифрового тахографа за що передбачена відповідальність за абз.3 ч.1 ст.60 наведеного Закону. Наявність зазначеного документа у водія під час перевезення вантажів віднесено до інших документів, передбачених законодавством, зокрема, Наказом МТЗУ від 24.06.2010р. № 385. Обов`язок водія використовувати та мати при собі картки водія до цифрового тахографа на внутрішніх автомобільних перевезеннях передбачено і Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом МТЗУ від 07.06.2010р. № 340, а за п.3.3 Наказу №385 перевізник зобов`язаний забезпечити роботу водія з використанням картки до встановленого тахографа, а повноваження щодо контролю наявності у водія та перевізника такого документа покладені на посадових осіб відповідача за п.15 Порядку №1567. Також у відзиві відповідач посилається і на судову практику Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду та ухвалу Вищого адміністративного суду України.

Представник відповідача у судове засіданні ні 04.10.2019р., ні 23.10.2019р., ні 08.11.2019р. без поважної причини не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, на 08.11.2019р. повідомлений належним чином 28.10.2019р., що підтверджується електронним повідомленням та поштовим повідомленням, наявними у справі (а.с.48-49).

У відповідності до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки учасника справи або його представника в судове засідання та не повідомлення причин неявки, за умови, якщо такий учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи або його представника.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, неявку представника відповідача в судове засідання без поважної причини тричі (04.10.2019р., 23.10.2019р. та 08.11.2019р.), строки вирішення спору, встановлені ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Ухвалою суду від 09.09.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (з повідомленням сторін), судове засідання призначене на 04.10.2019р., на 10-30 годину (а.с.2).

У судовому засіданні 04.10.2019р. у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, розгляд справи було відкладено на 23.10.2019р. на 15-00 годину, що підтверджується змістом протоколу судового засідання (а.с.34-35).

У судовому засіданні 23.10.2019р. була оголошена перерва до 08.11.2019р. згідно протоколу судового засідання (а.с.44-45).

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ-ХОЛДІНГ» зареєстроване як юридична особа 12.03.2011р. за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Молодіжна, буд. 26-А, серед видів діяльності підприємства є – вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується інформацією, наведеною у витязі з ЄДРПОУ, наявного в матеріалах справи (а.с.7-10, 20-23).

14.06.2019р. державними інспекторами відповідача об 11:15 годині на а/д Н-31, 29 км. (внутрішні перевезення) було здійснено перевірку транспортного засобу - вантажного спеціалізованого сідлового тягача марки – SCANIA (номерний знак НОМЕР_1 ) під керуванням водія ОСОБА_1 та встановлено, що даний автомобіль використовується перевізником – ТОВ «ПРОМТОРГ-ХОЛДІНГ» та було виявлено надання послуг з автомобільних перевезень вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: не оформлена картка водія ОСОБА_1 передбачена п.3.3 Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010р., що підтверджується складеним змістом акту №168060 (а.с.12).

Водій з актом ознайомлений, письмових пояснень не надавав, акт не підписував про що свідчить зміст зазначеного вище акту (а.с.12).

На підставі наведеного акту перевірки посадовою особою відповідача 01.08.2019р. було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №139271 за якою за вищенаведене порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» до позивача було застосовано штраф у сумі 1700 грн., що підтверджується копією відповідної постанови (а.с.13).

Зазначена постанова про застосування штрафу є предметом даного спору, позивач просить визнати її протиправною та скасувати посилаючись на те, що вона прийнята за відсутності у діях позивача складу порушення вимог законодавства на транспорті та вважає, що наявність чи відсутність карти водія перевіряється лише при використанні тахографів при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень, а не внутрішніх перевезень.

Заслухавши представника позивача, який брав участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами – суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-Ш ( далі – Закон № 2344-Ш), Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. № 340 (далі – Положення №340), Інструкція з використання пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. № 385 (далі - Інструкція 385), Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) до якої Україна приєдналася Законом України «Про приєднання до ЄУТР» від 07.09.2005р. №2819-ІУ ( далі – ЄУТР).

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах (ст.33 Закону №2344-Ш).

Згідно вимог ст.34 Закону №2344-Ш автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.

У відповідності до ст.48 Закону №2344-Ш автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Положення №340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Так, відповідно до п.1.3 наведеного Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно приписів п.6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Отже, у даному випадку, законодавець в імперативному порядку визначає умови для встановлення на транспортний засіб тахографа.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання тахографів визначений Інструкцією №385.

Згідно п.1.3 Інструкції №385 встановлено, що її норми поширюються на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Приписами п.3.3 Інструкції №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати про собі, зокрема, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Отже, з аналізу змісту наведених норм слідує, що зазначений у наведеній статті 48 перелік документів не є вичерпним, тобто законодавцем передбачено можливість його доповнення іншими, визначеними законодавством документами, зокрема, одним із таких інших документів є заповнені, а саме: 1) тахокарти (щоденні реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водія) у кількості, що передбачена ЄУТР; 2) або картка водія чи роздруківка даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Також і відповідно до ст.7а) Додатку до ЄУТР з 21.03.2010р. водій повинен надати інспектору реєстраційні листи за поточний день та за попередні 28 календарних днів (1+28 тахограм), коли він керував транспортним засобом.

В Україні реєстраційні листи режимів праці та відпочинку водіїв втілені у формі тахокарт або картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа згідно п.3.3 Інструкції №385.

Аналізуючи вказані вище норми, можна дійти висновку, що водій, за умови обладнання транспортного засобу тахографом, зобов`язаний надати інспектору для контролю реєстраційні листи режиму праці та відпочинку за поточний день та попередні 28 календарних днів (1+28 тахограм), які в Україні оформлюються у формі тахокарт у кількості, що передбачена ЄУТР; або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, що відповідає вимогам п.3.3 Інструкції №385 та є іншими документами, які передбачені законодавством (Інструкцією №385) відповідно до вимог ст.48 Закону №2344-Ш.

Водночас, п.3.6 Інструкції №385 також на перевізника покладено обов`язок забезпечувати належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснювати періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема, наявності та чинності у водіїв транспортних засобів картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа для цифрового тахографа, передбачених пунктом 3.3 Інструкції №385.

Отже, водії транспортних засобів, які обладнані цифровими тахографами повинні мати при собі та надавати інспектору для контролю наступні документи, а саме: картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, в свою чергу, автомобільний перевізник (у даному випадку позивач) повинен забезпечити наявність та чинність у водіїв транспортних засобів карток водія чи роздруківок даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, виходячи з обов`язку, встановленого для позивача п.3.6 Інструкції №385.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що 14.06.2019р. при здійсненні інспекторами перевірки транспортного засобу - вантажного спеціалізованого сідлового тягача марки – SCANIA (номерний знак НОМЕР_1 ), водій даного транспортного засобу ОСОБА_1 повинен був мати при собі та пред`явити інспекторам для контролю на транспорті такі документи, а саме: картку водія чи роздруківки даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а позивач, як автомобільний перевізник, зобов`язаний був перевірити та забезпечити наявність та чинність у водія картки водія з урахуванням вимог п.3.6 Інструкції №385.

Проте, як встановлено у ході судового розгляду справи та дослідженими документами, відповідні картка водія чи роздруківка даних роботи тахографа у водія транспортного засобу ОСОБА_1 під час проведення перевірки 14.06.2019р. були відсутні, оскільки протилежних доказів позивачем та його представником під час розгляду справи суду не було надано.

Зазначені встановлені судом факти та обставини в частині не забезпечення позивачем як автомобільним перевізником наявності у водія транспортного засобу ОСОБА_1 при собі під час перевірки 14.06.2019р. картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа, тобто інших документів, що передбачені законодавством, свідчить про порушення позивачем вимог ст. 48 Закону №2344-Ш.

Оскільки вказані факти порушення позивачем вимог ст.48 Закону №2344-Ш жодними доказами не спростовані, застосування відповідачем до позивача як автомобільного перевізника штрафу у сумі 1700 грн. за оспорюваною постановою відповідає вимогам вищенаведеного чинного законодавства України, виходячи з того, що надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, абз.3 частини першої статті 60 Закону №2344-Ш передбачена відповідальність автомобільного перевізника у вигляді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто – 1700 грн.

Згідно до вимог ст.ст.73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 вказаного Кодексу, на позивача покладено обов`язок довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Представником позивача у ході судового розгляду справи не надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про протиправність оспорюваної постанови, що є підставами для його скасування з урахуванням встановлених судом обставин щодо відсутності у водія ОСОБА_1 під час перевірки 14.06.2019р. картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа, передбачених п.3.3 Інструкції №385, виходячи із аналізу норм чинного законодавства України.

Є безпідставними та неспроможними твердження представника позивача стосовно того, що у переліку ст.48 Закону №2344-Ш не передбачено необхідної наявності у водія при собі такого документу як картки водія, виходячи з того, що перелік документів, які при собі повинен мати водій та пред`являти для контролю не є вичерпним та відноситься до інших документів, передбачених законодавством, зокрема, іншими документами, що передбачені законодавством є тахокарти, у кількості, передбаченій ЄУТР або картка водія чи роздруківки даних роботи тахографа згідно п.3.3 Інструкції №385.

Отже, наявність при собі у водія транспортного засобу картки водія, передбаченої п.3.3 Інструкції №385 є обов`язковим, а на позивача покладено обов`язок забезпечити наявність та чинність вказаного документу у водія за п.3.6 Інструкції №385.

Є безпідставними та необґрунтованими і доводи представника позивача про те, що водій зобов`язаний тільки використовувати картку водія та замість неї мати роздруківку даних роботи тахографа, яку водій і мав при собі, проте ніхто не просив її пред`явити, з огляду на те, що представником позивача жодних доказів на підтвердження наведеного у ході судового розгляду справи суду надано не було в порушення позивачем вимог ст. 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення твердження позивача про те, що відповідач вийшов за межі своїх службових повноважень, допустив їх перевищення внаслідок того, що відповідачеві надані повноваження щодо перевірки наявності тахографів виключно транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення, оскільки вказані твердження жодними доказами не підтверджені та спростовуються як нормами Закону №2344-Ш, нормативно-правовими актами – Положенням №340, Інструкцією №385, так і Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567 за якими визначено повноваження відповідача на здійснення контролю на транспорті автомобільних перевізників, водіїв транспортних засобів, які здійснюють не тільки міжнародні перевезення, а й внутрішні перевезення, зокрема, і щодо наявності тахографів, їх використання та дотримання водіями режиму праці та відпочинку із оформленням відповідних тахокарт у вигляді щоденних реєстраційних листів режиму праці та відпочинку у відповідній кількості або карток водія чи роздруківки даних роботи тахографа.

Судом критично надається оцінка посиланням представника позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. №207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», оскільки норми наведеної постанови не звільняють автомобільного перевізника від виконання і норм Положення №340 та Інструкції №385, які набрали чинності у червні 2010р. (прийняті у часі пізніше) та не скасовані і не втратили чинності у встановленому законодавством порядку, а тому підлягають виконанню автомобільними перевізниками та водіями як на міжнародному, так і на внутрішньому сполученні.

Також судом враховується і те, що до повноважень посадових осіб відповідача віднесено, у тому числі і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками та водіями режиму праці та відпочинку водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення вантажів згідно до вимог п.1.2-1.4 Положення №340 та виходячи з аналізу вимог п.3.3, п.3.6 Інструкції №385.

Отже, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про забезпечення ним як автомобільним перевізником наявність у водія транспортного засобу ОСОБА_1 під час перевірки 14.06.2019р., який здійснював внутрішнє перевезення вантажу, картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа, передбачених п.3.3 Інструкції №385.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті вищевказаної постанови відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином судом не встановлено, а представником позивача не підтверджено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача при прийнятті оспорюваної постанови, а тому у адміністративного суду підстави для її скасування відсутні.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову в повному обсязі.

Також слід зазначити, що при вирішення даного спору адміністративним судом була врахована і правова позиція Верховного Суду, викладена у його постанові від 10.05.2019р. у справі №816/124/17 (адміністративне провадження №К/9901/34159/18), яка є обов`язковою для врахування при застосування норм права до спірних відносин згідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають стягненню з відповідача – суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМТОРГ-ХОЛДІНГ» до Державної служби України з безпеки на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови №139271 від 01.08.2019р. – відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено – 13.11.2019р.

Суддя

С.О. Конєва