ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" листопада 2019 р. Справа № 924/611/19

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., при секретарі судового засідання Сорока Д.В., розглянувши матеріали

за позовом ТОВ "Либідь-К", с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області

до Сахновецької сільської ради, с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області

про визнання права власності на земельну ділянку

Представники сторін:

Від позивача: Вонсович М.М. - згідно ордера № 024418 від 10.06.2019р.;

Від відповідача: не з"явився

В судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

До господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява ТОВ "Либідь-К", м.Старокостянтинів, Хмельницької області до Сахновецької сільської ради, с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області про визнання права власності на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 14.06.2019р. позовну заяву ТОВ "Либідь-К", м.Старокостянтинів, Хмельницької області до Сахновецької сільської ради, с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області про визнання права власності на земельну ділянку залишено без руху надавши заявнику строк у 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали суду від 14.06.2019р. від представника позивача надійшло платіжне доручення про оплату судового збору №3609 від 21.05.2019р. та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвалою суду від 02.07.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.08.2019р. продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/611/19 на тридцять днів.

Ухвалою суду від 23.09.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Присутній в судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволені позову, обґрунтовуючи долученими до матеріалів справи доказами, зокрема зазначив, що невизначеність права власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 29,09 га по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , Хмельницької області якою ТОВ «Либідь-К» володіє на підставі державного акту на право колективної власності на землю від 28 травня 1999 року серії ХМ №032, перешкоджає у реалізації права користування та розпорядження землею. Через відсутність законодавчого закріплення такої форми власності як - колективна ТОВ «Либідь-К» не може замовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі: оскільки форма власності на землю відсутня що вбачається з довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями виданої відділом у Старокостянтинівському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21.06.2017р. №363/113-17. Неможливість реєстрації земельної ділянки, перешкоджає проведенню нормативно грошової оцінки земельної ділянки що в свою чергу впливає на визначення розміру земельного податку який підлягає сплаті за дану земельну ділянку.

З наданого листа Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 28.09.2017р. №716/413-17 на запит ТОВ «Либідь-К» вбачається що станом на 01.01.2016р. спірна земельна ділянка перебуває на обліку як земля державної власності.

На думку позивача земельну ділянка якою володіє ТОВ «Либідь-К» по АДРЕСА_1 1 в селі Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області площею 29,09 га на підставі чинного законодавства не можна віднести до комунальної або державної форми власності, і віднесення відповідачем даної земельної ділянки до земель державної власності є безпідставним та не відповідає чинному законодавству.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, однак у попередньому судовому засіданні та у поданому суду відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким визначено поняття невитребуваної земельної ділянки, а саме невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не булла виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям.

На думку відповідача спірна земельна ділянка є невитребуваною, оскільки право на дану земельну ділянку посвідчено відповідно до законодавства (видано державний акт па право колективної власності), але спірна земельна ділянка не була виділена в натурі. У зв`язку з цим на дану земельну ділянку поширюються норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Рішенням Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 31.03.1999р. №47 передано у колективну власність земельну ділянку площею 29,2 га ТОВ «Либідь-К».

28 травня 1999 року ТОВ «Либідь-К» отримано держаний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №032 зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №32 площею 29.09 га.

На даній земельній ділянці, розміщений майновий комплекс ТОВ «Либідь-К», який складається з пташників та допоміжних будівель, споруд, право власності на який набуто на підставі договору на відчуження майна б/н від 30.03.1999р.

Відповідно до статуту ТОВ «Либідь-К» створене шляхом здійснення внесків його Учасниками.

Основними видами діяльності відповідно до КВНД є:

- розведення свійської птиці (основний);

- вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур;

- розведення свиней;

- оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин;

- неспеціалізована оптова торгівля продуктами, харчування, напоями та тютюновими виробами;

- роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;

- роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах;

- роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах.

Єдиним Учасником (засновником) ТОВ «Либідь-К» є ОСОБА_1 .

Відповідно до п.7.1. Статуту Товариство є власником майна переданого йому Учасниками у власність як вклад до статутного капіталу, іншого майна набутого на підставах, що не заборонені законом.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 28.09.2017р. №716/413-17 на запит ТОВ «Либідь-К» повідомлено, що станом на 01.01.2016р. спірна земельна ділянка перебуває на обліку як земля державної власності.

Протоколом №4 засідання комісії з питань регулювання земельних відносин на території Старокостянтинівського району від 26.04.2017р. ухвалено рекомендувати райдержадміністрації відмовити в задоволені клопотання дирекції ТОВ «Либідь - К» про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 29,09 га за межами населених пунктів Сахновецької сільської ради так як відповідно до повноважень передбачених ст. 122 Земельного Кодексу України надання земельних ділянок із земель державної власності не належить до повноважень райдержадміністрації.

Також , листом Сахновецької сільської ради №197 від 30.05.2019р. адресованому директору ТОВ «Либідь-К» на заяву від 28.05.2019р. повідомлено, що земельна ділянка, яка зазначена у заяві є невитребуваною, оскільки право на дану земельну ділянку посвідчено відповідно до законодавства (видано державний акт на право колективної власності), але спірна земельна ділянка не була виділена в натурі. У зв`язку з цим на дану земельну ділянку поширюються норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".

З врахуванням вище викладеного, Сахновецька сільська рада не вправі передавати у власність вище зазначену земельну ділянку.

Зважаючи на викладені обставини позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Либідь-К» ЄДРПОУ 30247167, право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 29,09 га відповідно державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №032 зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №32, яка знаходиться за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район с.Сахнівці. вул. Немиринецька 1.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 1 статті 23 ГК України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб`єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб`єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно ст.20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як передбачено ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 325 Цивільного кодексу України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Відповідно до статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Частиною 1 ст. 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (ч.3).

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 4 даного Закону державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки. Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно (ст.5, ст.12, ст.18 даного Закону).

Згідно п. 1, п. 3 ст. 22 землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як передбачено ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України).

Пунктом 6 (ч.1) перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідно до ст. 15 перехідних положень Земельного кодексу України До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Згідно статті 17 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час видачі акту) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

Земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників (ст.5 Земельного кодексу 1990 р.).

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу 1990 р. колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства можуть одержувати земельні ділянки у колективну власність, користування, у тому числі в оренду. Землі, передані цим господарствам у колективну власність, поділяються на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Відповідно до ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. № 562-XII (у редакції від 22.06.1993р.) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Згідно ч.1 ст. 3 Закону підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Стаття 5 вказаного закону передбачено повноваження сільських, селищних, міських рад та районних державних адміністрацій щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Статтею 41 (абз.2) Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. При цьому абзацом 1 ст.13 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статті (ст.) 325, 326, 327 Цивільного кодексу України дають визначення форм власності: приватної, державної, комунальної відповідно.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ч.1 ст. 1 та ч.2 ст. 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам (ч.2 ст.7 вказаного Закону).

Статею 10 Закону передбачено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав (ч.3 ст. 152 ЦК України).

Судом враховується, що підставою для звернення з позовом до суду не є втрата позивачем документів, які б засвідчували його права власності на об`єкт нерухомості (земля), тобто на дані правовідносини не поширюється друга частина статті 392 ЦК України.

Позов про визнання права власності – це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з`єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно, а не встановити його. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Приймається до уваги, що позивачем у позові про визнання права власності завжди є власник. Це означає, по-перше, що ним є особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), по-друге, ніхто інший, окрім власника (тобто не його спадкоємці та інші зацікавлені особи).

Особа, яка набула право на земельну ділянку законодавством радянських часів і не приватизувала її, при відчуженні (оформленні) нерухомості на даній ділянці звертається за отриманням кадастрового номера на підставі тих документів, які в неї є на підтвердження правомірності володіння та користування землею, і одночасно вирішує питання про набуття його права, яке вона обере з двох можливих за чинним законодавством прав - власності або оренди.

Судом встановлено факт належності ТОВ «Либідь-К» на праві колективної власності земель площею 29,09 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно держаного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №032 від 28 травня 1999 року зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №32.

При цьому, як встановлено судом, на час видачі вказаного акту існувала як приватна, так і колективна власність (норми Земельного та Цивільного кодексів України на час видачі акту), однак акт видавався саме в підтвердження колективної власності.

У позовній заяві позивачем не вказано яким чином (діями) його права і охоронювані законом інтереси порушує чи оспорює відповідач.

Лист ТОВ "Либідь-К" № 29 від 28.05.2019р. містить лише прохання останнього надати дозвіл на виготовлення технічної документації з відновлення встановлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 29,09 га відповідно державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №032 зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №32, яка знаходиться за адресою: Хмельницька АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 с.Сахнівці. вул. Немиринецька 1, а тому не може розцінюватись судом як доказ невизнання або оспорювання права власності саме Сахновецькою сільською радою.

Судом приймається до уваги лист Сахновецької сільської ради №197 від 30.05.2019р. адресований директору ТОВ «Либідь-К» на заяву від 28.05.2019р. в якому повідомлено, що земельна ділянка, яка зазначена у заяві є невитребуваною, оскільки право на дану земельну ділянку посвідчено відповідно до законодавства (видано державний акт на право колективної власності), але спірна земельна ділянка не була виділена в натурі. У зв`язку з цим на дану земельну ділянку поширюються норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".

Сахновецька сільська рада не вправі передавати у власність вище зазначену земельну ділянку.

Отже, Сахновецька сільська рада не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене в сукупності, у позовній заяві та в процесі розгляду справи позивачем не вказано яким чином його права і охоронювані законом інтереси порушує чи оспорює відповідач, а отже, у позові ТОВ "Либідь-К", с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області до Сахновецької сільської ради, с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Либідь-К» ЄДРПОУ 30247167, право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 29,09 га відповідно державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №032 зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №32, яка знаходиться за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район с.Сахнівці. вул. Немиринецька 1 належить відмовити.

Окрім того, приймається до уваги зміст ст.15 перехідних положень Земельного кодексу України згідно якої угоди, укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Судові витрати по справі необхідно покласти на позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

У позові ТОВ "Либідь-К", с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області до Сахновецької сільської ради, с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, Хмельницької області про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Либідь-К» ЄДРПОУ 30247167, право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 29,09 га відповідно державного акту на право колективної власності на землю серії ХМ №032 зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №32, яка знаходиться за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район с.Сахнівці. вул. Немиринецька 1 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.11.2019 р.

Суддя О.Д. Вибодовський

Віддрук 3 прим. (реком. з повід):

1- до справи

2- позивачу - ТОВ "Либідь-К", с.Сахнівці, Старокостянтинівського району, вул.Немиринецька, 1;

3 - відповідачу - Сахновецькій сільській раді, 31134, с.Сахнівці, Старокостянтинівського району.

помічник судді Т.М.Козій