ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/18720/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Бєлової Л.В., Лічевецького І.О.

за участю секретаря: Островської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 (м. Київ, дата складання тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство юстиції України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними та скасування окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА _1 звернулась з позовом до суду про:

- визнання протиправними пп. 2 п. 1, п.п. 2 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365»;

- скасувати п.п. 2 п. 1, п.п. 2 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018, якою затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016, відповідно до яких соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам відновлюються з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи та не виплачені суми соціальних виплат за минулий період виплачуються на умовах окремого порядку та обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, позивачу не виплачена пенсія за минулий період. З огляду на викладене, позивач вважає, що постановою Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 встановлено окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам за минулий період.

Позивач вважає, що Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вже визначено порядок виплати пенсії за минулий період та такі умови встановлено для всіх громадян України - пенсіонерів, отже встановлення оскаржуваними пунктами постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 обмеження щодо виплати внутрішньо переміщеним особам пенсії за минулий період є протиправним.

Позивач вказує, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови № 335 від 25.04.2018 перевищив повноваження щодо участі в реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення громадян (пенсіонерів), адже саме Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення.

Позивач вважає, що оскаржувані пункти постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 є дискримінаційними для внутрішньо переміщених осіб, оскільки визначено інші (менш сприятливі) умови щодо виплати пенсії за минулий період.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав про те, що законодавець відніс до повноважень Кабінету Міністрів України розроблення та внесення змін до нормативно-правових актів, що стосуються соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, отже Уряд при прийнятті оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень, передбачених Конституцією України, Законами України та на виконання вимог Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Оскаржувані норми постанови № 335 від 25.04.2018 не спрямовані на дискримінацію окремих категорій громадян, а лише встановлюють, що державні соціальні гарантії з боку держави для окремих категорій осіб, визначаються окремим порядком Уряду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскільки законодавець відніс до повноважень КМ України розроблення та внесення змін до нормативно-правових актів, що стосуються соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Уряд прий прийнятті оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень передбачених Конституцією України, Законами України та на виконання вимог Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб».

Також , на думку апелянта, судом першої інстанції неправильно застосовано норми Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», оскільки не було надано належної оцінки законодавству та матеріалам справи. Оскаржувані норми Постанови № 335 не спрямована на дискримінацію окремих категорій громадян, а лише встановлює, що державні соціальні гарантії з боку держави для окремих категорій осіб, визначаються окремим порядком Уряду.

Крім цього, апелянтом зазначено про порушення судом норм процесуального права, оскільки під час судового розгляду не було належним чином та в повному обсязі досліджені докази в матеріалах справи, а також судом не було враховано, що у випадку задоволення позовних вимог не будуть поновлені права позивача щодо перерахунку пенсії, оскільки буде відсутній механізм такого перерахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, зокрема, зазначає про не обґрунтованість тверджень відповідача, що оскаржувані норми Постанови № 335 не спрямовані на дискримінацію окремих категорій громадян, а лише встановлює, що державні соціальні гарантії з боку держави для окремих категорій осіб, визначаються окремим порядком Уряду та про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у письмових поясненнях вказував на обґрунтованість позовних вимог та зазначив, що всупереч положенням Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Кабінет Міністрів України оскаржуваними нормами постанови № 335 від 25.04.2018 встановив, що актом Уряду буде визначено окремий порядок виплати пенсії за минулий період для пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, який до цього часу не затверджено, що грубо порушує гарантоване законодавством право на соціальний захист цієї категорії громадян.

Міністерство юстиції України у письмових поясненнях вказав, що проект постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 прийнято належним суб`єктом нормотворення, а Кабінет Міністрів України діяв на виконання вимог Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб» в межах повноважень, передбачених Конституцією України та Законами України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. п. 2 п. 1 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365» пункт 15 викласти в такій редакції: « 15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».

Відповідно до п. 2 п. 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365» пункти 16 і 18 доповнити реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».

За матеріалами справи відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 19.01.2005 ОСОБА_1 отримує пенсію за віком.

Згідно з довідки № 1419098597 від 28.09.2016 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа.

Листом № 1114/А-02-01-08 від 25.10.2008 Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило позивача, що рішенням Бахмутської міської ради № 118 від 09.10.2018 їй поновлено виплату пенсії та роз`яснено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Враховуючи викладене, виплата пенсійних коштів за минулий період буде здійснена після затвердження зазначеного порядку.

Тобто , як вірно визначено судом першої інстанції позивач є суб`єктом правовідносин, у яких застосовуються оскаржувані пункти постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018.

Не погоджуючись із встановленим підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 окремим порядком виплати внутрішньо переміщеним особам пенсії та інших соціальних виплат, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваної постанови, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість такої постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так Закон України «Про Кабінет Міністрів України» (надалі - Закон N 794) визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону N 794 встановлено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Статтею 2 Закону N 794 визначені основні завдання Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону N 794 діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Частинами 1 та 2 стаття 49 Закону N 794 передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі - Закон N 1706) встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону N 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Відповідно до статті 2 Закону N 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Отже , ураховуючи наведене положення Закону N 1706-VII, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Згідно статті 10 Закону N 1706 Кабінет Міністрів України: 1) координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону; 2) забезпечує проведення моніторингу внутрішнього переміщення осіб, спрямовує діяльність органів виконавчої влади на усунення обставин (умов), що сприяли внутрішньому переміщенню осіб, захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, сприяння поверненню таких осіб до залишеного місця проживання та їх реінтеграції; 3) у разі настання обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, які спричинили масове (більше 100 тисяч осіб) переміщення громадян України, або у разі продовження дії обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, понад 6 місяців затверджує комплексні державні цільові програми щодо підтримки та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб із визначенням джерел та обсягів фінансування, контролює їх виконання; 4) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Системний аналіз вищенаведених правових норм надає підстави вважати, що відповідачу чинним законодавством визначено обов`язок приймати відповідні акти нормативного характеру з метою забезпечення прав та свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до частини першої та другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тобто , згідно Закону № 1058-IV наявні два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

В той час, як оскаржуваними пунктами Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365» передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.

При цьому, відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Із наведеного вбачається, що нормативно-правовим актом, яким визначено здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням є Закон № 1058-IV, інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV можуть застосовуватись виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Оскільки Законом № 1058-IV передбачено строкові обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини та без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, а оскаржуваними положеннями Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України, колегія суддів вважає, що встановлення такого окремого порядку для ВПО, зокрема з числа пенсіонерів при отриманні соціальних (в тому числі пенсійних) виплат вказує на наявність невірного поводження в порівнянні з іншими пенсіонерами, що призводить до обмеження їх можливості у реалізації свого права, гарантованого державою на соціальний захист.

Таким чином, п. п. 2 п. 1 та п. 2 п. 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 обмежують позивача та інших осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема права на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.

Тому , доводи апелянта про те, що постановою ніяким чином не зменшується, зокрема розмір соціальних виплат за минулий період та не звужуються права ВПО на отримання соціальних виплат за минулий період, а лише вказується, що зазначені виплати будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного КМ України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, адже в силу статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 5207-VI від 06.09.2012 (далі - Закон № 5207-VI) непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Крім того, відповідно до частин першої - другої статті 8 Закону № 5207-VI розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов`язковим урахуванням принципу недискримінації; з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів; результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов`язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акт; обов`язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять висновків антидискримінаційної експертизи. Лише в пояснювальній записці до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до порядків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365» коротко зазначено, що у проекті акта відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Однак , як вірно встановлено судом першої інстанції пунктами постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» визначено порядок виплати заборгованості по виплаті пенсії інший, який не відповідає статті 46 Закону № 1058-IV.

У цьому випадку, наявність статусу внутрішньо переміщеної особи обмежує право позивача на виплату пенсії за минулий період, встановлене статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що положення підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» обмежують позивача та інших внутрішньо переміщених осіб у реалізації їхніх прав, зокрема, права на виплату пенсії за минулий період відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо зазначеного в апеляційній скарзі порушення судом першої інстанціх норм процесуального права, що полягаль в тому, що судом не було враховано, що у випадку задоволення позовних вимог не будуть поновлені права позивачів, оскільки відсутній механізм такого перерахунку, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки позивач вважає, що її право порушується щодо отримання невиплачених пенсії за минулий час, а не щодо перерахунку пенсії.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 11.06.2019, та не можуть бути підставою для його скасування.

Крім цього, 11.10.2019 до суду апеляційної інстанції подано заяву про зміну позовних вимог, в якій просить: визнати протиправними пп. 2 п. 1, пп. 2 п. 2 постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365»; скасувати пп. 2 п. 1, пп. 2 п. 2 постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365»; визнати протиправним абз. 8 - 11 пп. 1 п. 1 Постанови КМ України № 788 від 21.08.2019 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» в окремій частині, а саме положення «Сума пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України; скасувати абз. 8 - 11 пп. 1 п. 1 Постанови КМ України № 788 від 21.08.2019 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» в окремій частині, а саме положення «Сума пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З огляду на те, що заява про зміну позовних вимог подано до суду апеляційної інстанції, зазначене не узгоджується з нормою статті 47 КАС України, у зв`язку з чим у задоволенні заяви позивача слід відмовити.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 12.11.2019.

Головуючий-суддя:

А.Ю. Кучма

Судді:

Л.В. Бєлова

І.О. Лічевецький