ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 752/14286/18 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Правобережного об`єднаного Пенсійного фонду в м. Києві про:

- визнання протиправними дії відповідача та його бездіяльність щодо здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача за грудень 2016 року та січень - грудень 2017 року, виходячи з розміру 82% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді діючого судді, вказаної в довідках Територіального управління державної судової адміністрації в м. Києві від 07 квітня 2017 року № 204, від 07 листопада 2017 року № 499 та № 500, від 15 лютого 2018 року № 138;

- зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання за грудень 2016 року та січень - грудень 2017 року, виходячи з розміру 82% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді (заступника голови) діючого судді районного суду м. Києва, вказаної в Довідках Територіального управління державної судової адміністрації в м. Києві від 07 квітня 2017 року № 204, від 07 листопада 2017 року № 499 та № 500, від 15 лютого 2018 року № 138 і виплатити позивачу одноразово не донараховану частину щомісячного довічного грошового утримання за період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням здійснених платежів;

- зобов`язання відповідача повернути позивачу податок на доходи фізичних осіб в сумі 5 802,00 грн., стягнутий в березні 2018 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2018 року справу № 752/14286/18 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року даний адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 була звільнена з посади виконуючого обов`язки заступника голови Печерського районного суду м. Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі указу Президента України від 27 червня 1996 року № 48196. Стаж роботи позивача на посаді судді становить 21 рік. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

11 квітня 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою, якою просила до нарахувати щомісячне грошове утримання за грудень 2016 року та здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання за січень - грудень 2017 року.

Як зазначено позивачем, станом на час звернення до суду з даним позовом, відповіді на вказане звернення позивачем не надано.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд виходив з такого.

Колегією суддів встановлено, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року у справі №752/17526/14-а задоволено частково позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо відмови у здійсненні перерахунку щомісячно довічного грошового утримання ОСОБА_1 з 05 березня 2014 року; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру 82% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді і виплатити одноразово нараховану частину щомісячного довічного грошового утримання за період з 05 березня 2014 року по день прийняття судом рішення із врахуванням здійснених платежів.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2016 року зазначену постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року залишено без змін.

В травні 2015 року відповідач виконав постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року, здійснив належне ОСОБА_1 перерахування і виплату щомісячного довічного грошового утримання станом на 05 грудня 2014 року.

Разом з тим, відповідач, в порушення вказаної постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року щодо визнання відмови Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва у здійсненні перерахунку щомісячно довічного грошового утримання ОСОБА_1 протиправними, з 05 грудня 2014 року нараховував та виплачував позивачу довічне грошове утримання в раніше призначеному розмірі (відповідно 4 733,35 грн та 4 555 грн), тобто, надалі вчиняв дії, що визнані постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2014 року у справі №752/17526/14-а неправомірними.

Зважаючи на те, що суддівська винагорода працюючого на відповідній посаді заступника голови суду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з 03 серпня 2014 року по 31 березня 2015 року складала 18 270,00 грн, позивач 03 червня 2015 року звернулась до відповідача із заявою про здійснення з 05 грудня 2014 року перерахунку щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 82% заробітку працюючого на відповідній посаді судді і нарахування утримання в такому розмірі в подальшому, згідно законодавства України та Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року. Проте, відповідач перерахунок не провів.

Не отримавши відповіді на вказану заяву, позивач повторно звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва із заявою від 20 липня 2015 року, в якій просила здійснити з 05 грудня 2014 року перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 82% заробітку працюючого на відповідній посаді судді з 05 грудня 2014 року і нараховувати утримання в такому розмірі в подальшому.

29 липня 2015 року позивачем було отримано лист відповідача №239/12/11-188, в якому Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва повідомило про відсутність підстав для проведення позивачу перерахунку суми довічного грошового утримання судді у відставці. В обґрунтування відмови в проведенні перерахунку зазначив, що відповідно п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213, з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених, в т.ч. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються; послався на те, що ст.138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено здійснення перерахунку раніше призначеного довічного грошового утримання в разі зміни розміру грошового утримання діючих суддів Конституційного Суду України, а здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям судів загальної юрисдикції, зокрема, місцевих судів, Законом не передбачено.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 05 грудня 2014 року; зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , виходячи з розміру 82 % суддівської винагороди заступника голови районного суду м. Києва і виплатити одноразово нараховану частину щомісячного довічного грошового утримання за період з 06 грудня 2014 року до 18 жовтня 2016 року, з урахуванням здійснених платежів, зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 18 жовтня 2016 року нараховувати і виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 82 % суддівської винагороди заступника голови районного суду м. Києва до зміни розміру суддівської винагороди працюючого заступника голови районного суду м. Києва, яке в подальшому виплачувати на підставі наданих ОСОБА_1 довідок Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про розмір суддівської винагороди працюючого заступника голови районного суду м. Києва.

Зобов`язуючи відповідача вчинити дії на майбутнє, суд входив з того, що оскільки відповідач вдруге порушує право позивача на перерахунок довічного грошового утримання, за захистом якого позивач змушена вдруге звертатися до суду, а також з метою гарантування дотримання і захисту права позивача на виплату щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному вище розмірі від порушень з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень, у суду наявні всі підстави зобов`язати відповідача нараховувати і виплачувати позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 82% суддівської винагороди заступника голови районного суду м. Києва до зміни розміру суддівської винагороди працюючого заступника голови районного суду м. Києва, яке в подальшому виплачувати на підставі наданих ОСОБА_1 довідок Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про розмір суддівської винагороди працюючого заступника голови районного суду м. Києва.

Вказана постанова Голосіївського районного суду м. Києва набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року.

З аналізу наведеного рішення вбачається, що відповідач при кожній зміні суддівської винагороди працюючого судді повинен здійснювати перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, нараховувати і виплачувати позивачу таке утримання у розмірі 82% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді діючого судді.

Позивачем були надані відповідачу довідки про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання, згідно яких в грудні 2016 року суддівська винагорода працюючого судді складала 24800 грн, а з 01 січня 2017 року - 46500 грн.

Між тим, ігноруючи постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року, відповідач при нарахуванні щомісячного довічного грошового утримання не бере до уваги зміну розміру суддівської винагороди працюючого судді, що стало підставою для звернення позивача до суду втретє.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для застосування ч.4 статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які пішли у відставку до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» N 1402-VIII від 02 червня 2016 року, тобто до 30 вересня 2016 року, «відповідною» є посада судді, який працює в тому самому суді до проходження кваліфікаційного оцінювання. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02 червня 2016 року такий суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року.

При цьому суд послався на позицію, викладену в Постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року по справі №803/253/17 та в рішенні Верховного Суду від 01 листопада 2018 року по справі №0640/3835/18.

Враховуючи вищевикладене, на думку суду першої інстанції, необґрунтованими є позовні вимоги в цій частині, тому відсутності правові підстави для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з тим, що в задоволенні позову необхідно відмовити, однак, не погоджується з підставами, які суд поклав в основу оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи таку відмову.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2-3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Водночас, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Зі встановлених вище обставин справи вбачається, що наразі існує кілька судових рішень зобов`язального характеру між тими самими сторонами та з того самого предмету спору, постановлених на користь позивача. Даними рішеннями зобов`язано, зокрема, Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 18 жовтня 2016 року, без обмеження дати, тобто, з моменту ухвалення судового рішення довічно, нараховувати і виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 82% суддівської винагороди заступника голови районного суду м. Києва до зміни розміру суддівської винагороди працюючого заступника голови районного суду м. Києва, яке в подальшому виплачувати на підставі наданих ОСОБА_1 довідок Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про розмір суддівської винагороди працюючого заступника голови районного суду м. Києва.

Вказані рішення є законними, ніким не скасовані, а отже є такими, що підлягають обов`язковому виконанню, проте, свідомо та протиправно ігноруються відповідачем шляхом вчинення дій, які і були безпосереднім предметом оскарження при судовому розгляді справи. Між тим, на думку колегії суддів, така поведінка суб`єкта владних повноважень не є підставою для звернення до суду втретє із позовом про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Натомість, належним способом захисту порушених прав в даному випадку є звернення рішення суду до примусового виконання в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а також шляхом використання передбачених КАС України процесуальних механізмів виконання рішення та, відповідно, санкцій, за його невиконання.

Так, з метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, регламентований статтею 383 КАС України.

Відповідно до ч. 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 5 статті 383 КАС України встановлено, що у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

Відповідно до ч. 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Разом з тим, таким способом не є повторне звернення до суду.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути позивачу податок на доходи фізичних осіб в сумі 5 802,00 грн., стягнутий в березні 2018 року.

Так, листом від 11 квітня 2018 року позивач просила повернути відрахований податок в сумі 5 802,00 грн. відрахований в березні 2018 року.

З листа-відповіді відповідача вбачається що відрахування по податку на доходи фізичних осіб за березень 2018 року становить 18% - 5 802,62 грн.

Відповідно до ч.1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії не підлягають оподаткуванню.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесені зміни до Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.164.2.19 п.164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включенні суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення. Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В Україні визнається та діє принцип верховенства права (ч.1 статті 8 Основного Закону України). Конституційний Суд України в абз.2 п.4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Беручи до уваги наведене, Конституційний Суд України вважає, що у сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого забезпечується пропорційне співвідношення між страховими внесками та призначеним розміром пенсійних виплат, а застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію в повному обсязі.

У законодавстві про пенсійне забезпечення в Україні таке співвідношення досягається встановленням залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) застрахованої особи, тобто від загальної суми (сплачених за застраховану особу страхових внесків протягом всього періоду роботи, що передував призначенню або перерахунку пенсії (стаття 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статті 19, 20, 21, 29, 30, 31, 32, 44, 45, 49, 53 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Саме тому запровадження її оподаткування, починаючи з певного розміру, порушує справедливий підхід до встановлення пенсії, оскільки призводить до зменшення її фактичного розміру, який встановлюється з урахуванням співвідношення між тривалістю страхового стажу та розміром заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини та громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Після запровадження в законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни до законів, що регулюють питання оподаткування пенсій. За таких обставин особи, які мають право на пенсійні виплати, об`єктивно не могли бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях щодо стабільності правового регулювання у цій сфері.

Отже, встановлення Верховною Радою України в законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість. Тому положення абзацу першого пп. 164.2.19 п. 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає ч.1 статті 8 Конституції України.

Вищевказані висновки наведені в Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року у справі № 1-6/2018.

Даним рішенням Конституційного Суду України положення абз.1 пп. 164.2.19 п. 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним та втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто, з 27 лютого 2018 року.

Відтак, судом першої інстанції вірно зазначено, що, відповідачем протиправно вираховувано з пенсії позивача податок на дохід фізичних осіб та військовий збір.

Разом з цим, п. 43.6. статті 43 Податкового кодексу України передбачено, що повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Оскільки податки та збори, стягнуті відповідно до положень Податкового кодексу України, не зараховуються на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду України, то такі кошти не можуть бути повернуті останніми. Тобто, в цій частині також позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав. Відповідно, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Є.В. Чаку