ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року Справа № 924/422/19

Північно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Василишин А.Р. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ШУМОВЕЦЬКЕ" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.08.2019 р. у справі №924/422/19 (суддя Крамар С.І, повний текст рішення складено 08.08.2019 р.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (м. Київ)

до cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ШУМОВЕЦЬКЕ" (с.Шумівці Хмельницького району Хмельницької області)

про стягнення 296 230, 12 грн. основного боргу, 50 236, 33 грн. пені, 17597,51 грн. інфляційних втрат та 4 435, 14 грн. 3% річних

за участю представників сторін:

позивача - Перевозник П.М.,представник

відповідача - не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ШУМОВЕЦЬКЕ" 296 230, 12 грн. основного боргу, 50236, 33 грн. пені, 17 597, 51 грн. інфляційних втрат, 4 435, 14 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач на підставі договору складського зберігання зерна № 184ЗБ/2018 від 09.07.2018 р. надав послуги відповідачу по зберіганню, сушці, відвантаженню, переоформленню зерна, що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), однак останнім свої зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг не виконані, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.08.2019 р. у справі №924/422/19 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 296 230, 12 грн. основного боргу, 50236, 33 грн. пені, 14 574, 61 грн. інфляційних втрат, 4 435, 14 грн. 3% річних, 5 482,16 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено.

В задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.

Частково задовольняючи позов , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч взятих на себе зобов`язань, не здійснив з позивачем розрахунків за надані послуги, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість за спірними договорами. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу, пені та 3% річних за договорами є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.

Крім того,суд здійснив власний перерахунок інфляційнихвтрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, cільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ШУМОВЕЦЬКЕ" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) складені та підписані з порушенням п. 9.8. договору, оскільки вони складені не повноважними особами, а саме (поклажодавцем та зерновим складом), відповідно до п. 9.8. договору. Не зазначено в актах П.І.Б. представника поклажодавця, І.Б. виконавця, його посада, відповідні повноваження від зернового складу на підписання, укладання актів здачі-приймання робіт (надання послуг). Поклажодавець (по вині зернового складу) участі у складані, підписанні актів не приймав, так як не був повідомлений про місце, час складання цих актів. Фактично, вищевказані акти (в порушення вимог п. 9.8 договору) не мають юридичної сили, так як не складені сторонами, а складені не уповноваженою особою.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б факт понесених позивачем затрат, розмір щодо яких складають позовні вимоги, участь у складені і підписанні яких приймав поклажодавець або його представник та уповноважена особа від зернового складу.

Скаржник вказує, що в даному випадку із укладеного спірного договору не вбачається, що він є публічним, а його умови відповідають умовам типового договору складського зберігання зерна, типова форма (510-2003-п), яка затверджена Кабінетом Міністрів України. На думку апелянта, укладений спірний договір складського зберігання зерна суперечить (не узгоджується) із Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні", постановами КМУ від 08.12.2006 р. № 1699 про внесення змін до постанови КМУ від 11.04.2003 р. № 510 від 11.04.2003 р., відповідно до яких затверджена Типова форма публічного складського договору та ч. ч. 1,2,6 ст. 633 ЦК України.

Апелянт вказує, що відповідно до складських квитанцій вбачається, що показник вологості зерна під час його приймання склав не більше 14 %. За таких обставин, у матеріалах справи відсутні докази, розрахунок залікової ваги та відповідних нарахувань за послуги із зберігання зерна, враховуючи вологість зерна не більше 14 %. Докази, які би доводили, що затрати щодо наданих послуг із зберігання зерна (заборгованість) де вологість зерна була не більше 14% складають розмір позовних вимог в матеріалах справи відсутні.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що під час розгляду справи по суті заявник неодноразово звертався з клопотаннями в порядку п. 5 ст. 227 ГПК України про зупинення провадження у справі, оскільки в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8368/19 за позовом СТОВ "Шумовецьке" до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсним договору складського зберігання зерна №1843Б/2018 від 09.07.2018 р., на якому ґрунтуються позовні вимоги у даній справі. Проте жодне із клопотань заявника господарським судом задоволене не було. Більше того, відмовляючи у задоволені вищевказаних клопотань, суд при цьому у спірному рішенні не вказує підстави відмови.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 р. розгляд апеляційної скарги призначено на 07.11.2019 р. о 15:15 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 р. доручено забезпечення проведення відеоконференції Північному апеляційному господарському суду; вказано, що розгляд скарги відбудеться 07.11.2019 р. о 16:00 год.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 35341/19 від 22.10.2019 р.), в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач зазначає, що акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 367 від 31.08.2018 р. був підписаний відповідачем безпосередньо за місцезнаходженням зернового складу позивача. Всі інші акти здачі-приймання робіт (надання послуг) разом з рахунками на оплату надсилалися відповідачу поштою, що підтверджується відповідними супровідними листами, поштовими квитанціями, списками (реєстрами) згрупованих поштових відправлень та інформацією з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" про вручення поштових відправлень. За виключенням акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №367 від 31.08.2018 р., всі інші акти відповідач (поклажодавець) до цього часу підписаними позивачу не повернув, мотивованої відмови від їх підписання не надав. Таким чином, з огляду на приписи п. 9.8. договору, акти здачі- приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 694 230,12 грн. вважаються підписаними, зазначені в них послуги - прийнятими без зауважень, а відповідач зобов`язаний оплатити позивачу вказані послуги в порядку і на умовах, визначених договором.

Позивач вважає безпідставними викладені в апеляційній скарзі твердження відповідача про те, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) оформлені з порушенням умов п. 9.8. договору, оскільки такі твердження спростовуються тим, що умови п. 9.8. договору не містять будь-яких вимог до оформлення актів здачі-приймання робіт (надання послуг). Таким чином, викладене вище повністю спростовує твердження відповідача, а також свідчить про законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Позивач звертає увагу суду, що з огляду на предмет та підстави заявленого позову, відповідність чи невідповідність типовій формі укладеного сторонами договору не є предметом доказування у даній справі, тому зазначені твердження відповідача є безпідставними та свідчать про не дотримання ним процесуальних норм. З цього приводу позивач також зазначає про те, що договір недійсним не визнавався, а отже є обов`язковим для виконання сторонами.

Також позивач вказує, що доробка зерна за складськими квитанціями була здійснена зерновим складом на виконання умов п. 2.4. договору, а відповідач (шляхом підписання договору) погодився сплатити в повному обсязі послуги зернового складу з доробки такого зерна. Вказане спростовує твердження відповідача про відсутність доказів необхідності доробки зерна.

Відповідно до відповіді на відзив (вх36359/19 від 31.10.2019 р. cільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ШУМОВЕЦЬКЕ" зазначає, що твердження позивача , що факт поставки зерна, його найменування, якісні показники, кількість зерна, яке підлягало передачі зерновому складу на зберігання підтверджується складськими квитанціями, актами здачі приймання робіт (надання послуг) є помилковими .

Вказує,що відповідно до п.16.4 договору № 1843Б\2018 від 09 липня 2018р. (на якому ґрунтуються позовні вимоги позивача) передбачено, що всі зміни, доповнення та додатки до договору мають юридичну силі, якщо вони підписані уповноваженими представниками обох сторін у письмовій формі та скріплені печатками сторін. Із складських квитанцій на зерно, актів здачі приймання робіт (надання послуг), на яких грунтуютьтся позовні вимоги позивача - не вбачається, що вони є додатками до договору №18435X2018, так як не підписані стороною (уповноваженими представниками) поклажодавця,не скріплені печаткою, складені одноособово зацікавленою особою.

Вважає вказані докази неналежними , які не мають юридичної сили, враховуючи вимоги п. 16.4 договору. На думку апелянта, інші докази, які би підтверджували зобов`язання поклажодавця щодо поставки зерновому складу зерна, його кількість, назва якого вказана в складських квитанціях, актах здачі приймання робіт (надання послуг) в матеріалах справи відсутні. Відсутні докази, які би підтверджували, що зерно, його кількість, назва якого зазначена у складських квитанціях, актах здачі приймання робіт (надання послуг), затрати щодо зберігання якого поніс зерновий склад та складають позовні вимоги - має відношення до виконання сторонами зобов`язань саме по договору № І843Б\2018 від 09 липня 2018р.

Звертає увагу , що в порушення вимог п.3,4 ст.180 ГК України , п.1 Типового договору, затвердженого постановою КМУ від 8 грудня 2006р. № 1699, в договорі складського зберігання зерна №1843Б\2018 від 09 липня 2018р. не вказано - найменування сільськогосподарської культури (зерна), якісні показники, кількість зерна яке передається на зберігання.

Вважає,що між сторонами відсутні зобов`язання щодо передачі на зберігання поклажодавцем зерновому складу зерна, надання послуг із зберіганням зерна, назва якого вказана в актах здачі - приймання робіт №№291,394,484,498,515,624,14,68 та складських квитанціях. Відповідач не брав на себе зобовзянання оплатити вартість наданих йому послуг з приймання, оформлення, доробки зберігання,відвантаження зерна та надання додаткових послуг, повязаних із зберіганням зерна, назва якого зазначена зерновим складом в складських квитанціях на зерно, актах здачі-приймання робіт (надання послуг), які не мають юридичної сили, за виключенням акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 367 від 31.08.2018р.

В судове засідання 07.11.2019 р. представник апелянта не з"явився , надіслав клопотання відповідно до якого просить відкласти розгляд справи у зв`язку із тим, що адвокат, який має представляти інтереси товариства (апелянта) в Північно - західному апеляційному господарському суді, задіяний в іншій справі.

Представник позивача заперечив проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи . Вказує, що в суді першої інстанції апелянта представляло три представника , суд не визнавав явку представників сторін обов"язковою, відсутні докази перебування представника апелянта в іншому судовому процесі.

Щодо клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначяає наступне .

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, а доводи , на які покликається апелянт у клопотанні про відкладення розгляду справи не пітверджені належними доказами ( докази перебування в іншому судовому процесі),колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 07.11.2019 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Крім того ,від представника апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/8368/19 за позовом СТОВ "Шумовецьке" до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсним договору складського зберігання зерна №1843Б/2018 від 09.07.2018 р.,на якому грунтуються позовні вимоги у справі № 924/422/19.При цьому посилається на п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України.

Представнитк позивача заперечив проти клопотання про зупинення провадження у справі , вважає , що апелянт затягує розгляд справи; відсутні правові підстави для зупинення провадження.Крім того, наголошує,що 22 жовтня 2019 року було прийнято рішення у справі № 910/8368/19 за позовом СТОВ "Шумовецьке" до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсним договору складського зберігання зерна №1843Б/2018 від 09.07.2018 р.,яким відмовлено у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача ,колегія суддів прийшла до висновку про вдмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з настуних підстав .

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

При цьому пов`язаною є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта - шоста статті 75 ГПК України).

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, яким чином пов`язана справа, яка розглядається іншим судом, а також, чим саме обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Так колегія суддів відзначає, що у справі № 924/422/19 вирішується питання щодо стягнення заборгованості за договором складського зберігання зерна №1843Б/2018 від 09.07.2018 р., інфляційних втрат, відсотків річних, пені , у той час як предметом спору у справі № 910/8368/19 є визнання недійсним договору складського зберігання зерна №1843Б/2018 від 09.07.2018 р.

Отже, з огляду на предмет позову у справі №924/422/19 наявні у матеріалах справи докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного спору.

Колегія суддів відзначає, що сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 910/8368/19, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті цієї справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що подальше, можливе, визнання недійсним договору складського зберігання зерна №1843Б/2018 від 09.07.2018 р. та набрання цим рішенням суду законної сили (у разі настання такої обставини) може бути підставою лише для перегляду судових рішень з даної справи за нововиявленими обставинами.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.06.2019 у справі №910/12694/18.

При цьому, судова колегія відзначає, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Крім того, звертаючись до суду з даним клопотанням , апелянтом не обґрунтовано, яким чином з`ясування обставин у справі у справі № 910/8368/19 унеможливлює розгляд заявлених позовних вимог у даній справі та яким чином встановлені у справі № 910/8368/19 обставини впливають на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача , колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 09.07.2018 р. між публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "ШУМОВЕЦЬКЕ" укладено договір складського зберігання зерна №1843Б/2018.

Згідно п. 1.1 договору, поклажодавець зобов`язаний передати зерно, а зерновий склад зобов`язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3. договору, кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються зерновим складом поклажодавцю відповідно до умов договору.

Згідно п. 3.3 договору, поклажодавець зобов`язаний своєчасно розраховуватись за надані йому послуги з приймання, оформлення, зберігання, відвантаження зёрна та надання додаткових послуг, пов`язаних із зберіганням зерна.

Відповідно до п. 4.5 договору, зерновий склад приймає від поклажодавця зерно за фактичними показниками якості зерна, але не гіршими за обмежувальні кондиції, які формуються у чинній нормативній документації ДМТУ (ГОСТ) та умовах договору. Приймання на зберігання зерна (...) здійснюється зерновим складом тільки за умови доведення (доробки) такого зерна зерновим складом до показників якості, що відповідають умовам договору за рахунок поклажодавця, за тарифами наданими у додатку №1 до договору. (...). Поклажодавець погоджується сплатити в повному обсязі послуги з доробки такого зерна зерновим складом.

На підтвердження прийняття зерна на зберігання, на кожну партію зерна, прийняту протягом доби, зерновий склад видає поклажодавцю складський документ із зазначенням фізичної ваги та фактичних показників якості зерна, а також залікової ваги (п. 4.10. договору).

Відповідно до п. 9.3. договору, тарифи на послуги зернового складу представлені у додатку №1 до договору і є складовою та невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 9.4 договору, поклажодавець сплачує вартість послуг зернового складу, пов`язаних з прийманням, очищенням, знезараженням та сушінням зерна при переданні такого зерна на зберігання з моменту видачі складського документу на таке зерно, а також сплачує вартість послуг зернового складу по зберіганню зерна щомісячно, до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги.

Умови п. 9.5. договору також передбачають, що у випадку прострочення строків оплати послуг, зерновий склад має право нарахувати пеню поклажодавцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Зерновий склад може виставляти рахунки на оплату наданих послуг. Відсутність рахунку зернового складу на дату оплати, визначену згідно договору, не звільняє поклажодавця від обов`язків по оплаті вартості послуг зернового складу (п. 9.6 договору).

Відповідно до п. 9.8. договору, сторони укладають та підписують акт приймання-передачі послуг до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем в якому були надані послуги. У випадку не підписання поклажодавцем акту приймання-передачі наданих послуг та не надання мотивованої відмови від його підписання протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту його отримання, Акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним, а послуги зазначені в Акті - прийнятими без зауважень поклажодавцем.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Відповідно до додатку №1 до договору складського зберігання, сторони погодили тарифи на послуги зернового складу. Додаток підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв у нього на зберігання наступну кількість зерна в заліковій вазі: кукурудзи 3 класу - 271 442 кг; пшениці 2 класу 58 880 кг; пшениці 3 класу - 1 305 635 кг; пшениця нестандартна - 753 435 кг; ріпак 1 класу - 432 611 кг, що підтверджується відповідними складськими квитанціями на зерно, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 291 від 31.07.2018 р., №367 від 31.07.2018 р., №394 від 30.09.2018 р., №484 від 31.10.2018 р., №498 від 06.11.2018 р., №515 від 30.11.2018 р., №624 від 3.1.12.2018 р., № 14 від 31.01.2019 р., № 68 від 28.02.2019 р., позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 694230,12 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №367 від 31.08.2018 р. був підписаний відповідачем безпосередньо за місцезнаходженням зернового складу позивача.

Інші акти здачі-приймання робіт (надання послуг) разом з рахунками на оплату надіслано відповідачу поштою, що підтверджується відповідними супровідними листами, поштовими квитанціями, списками (реєстрами) поштових відправлень та інформацією з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта" про вручення поштових відправлень.

Цінним листом від 07.03.2019 р. з трек-номером 2900602009180 на адресу відповідача було направлено всі вищевказані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) з рахунками на оплату до них, що підтверджується описом вкладення до зазначеного цінного листа. Ці документи були отримані відповідачем 12.03.2019.

Відповідач частково оплатив послуги за договором, зокрема: 14.09.2018 р. суму 200 000 грн. з цільовим призначенням за послуги згідно договору; 21.12.2018 р. суму 198 000 грн. з цільовим призначенням за послуги згідно акту № 498 від 06.11.2018 р., що підтверджується банківськими виписками АТ "Ощадбанк". Всього відповідачем сплачено за спірним договором 398 000 грн.

Позивач направив на адресу відповідача претензії №1625 від 26.12.2019 р., №81 від 21.01.2019 р., №197 від 18.02.2019 р., які залишені відповідачем без задоволення.

Предметом даного позову є вимога позивач про стягнення з відповідача 296 230, 12 грн. основного боргу, 50236, 33 грн. пені, 17 597, 51 грн. інфляційних втрат, 4 435, 14 грн. 3% річних у зв`язку неналежним виконання відповідачем зобов`язання за договором складського зберігання зерна № 184ЗБ/2018 від 09.07.2018 р.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ч. 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спірний, у даному випадку договір, як правомірно встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, дослідивши його зміст, за своєю правовою природою є договором складського зберігання зерна.

Згідно статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно приписів ст. 956 ЦК України, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

За змістом ч. 1 ст. 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах (ч. 1, 2 ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад є складом загального користування і зобов`язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, за цим договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Згідно ст. 28 зазначеного Закону, плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

У відповідності до ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Згідно з пунктом 1 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 510 від 11.04.2003 р., підставою для видачі складських документів на зерно є прийняття зерна зерновим складом на зберігання.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України №198 від 27.06.2003 р., складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва.

Бланки складських документів на зерно є бланками документів суворої звітності. Їх виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання проводяться згідно з чинним законодавством (пункт 1.3 Положення).

Судом першої інстанції, на підставі поданих сторонами доказів (складських квитанцій), встановлено факт прийняття позивачем зерна на зберігання від відповідача, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між сторонами правовідносин, пов`язаних із зберіганням зерна.

В свою чергу, як вказувалося судом вище, предметом спору у справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 184ЗБ/2018 від 09.07.2018 р. з оплати наданих позивачем послуг зі складського зберігання зерна.

Як встановлено апеляційним судом, п. 9.4 договору сторони передбачили, що відповідач сплачує вартість послуг зернового складу, пов`язаних з прийманням, очищенням, знезараженням та сушінням зерна при переданні такого зерна на зберігання з моменту видачі складського документу на таке зерно, щомісячно, до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги.

Пунктом 9.8. договору унормовано, що сторони укладають та підписують акт приймання-передачі послуг до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем в якому були надані послуги. У випадку не підписання поклажодавцем акту приймання-передачі наданих послуг та не надання мотивованої відмови від його підписання протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту його отримання, акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним, а послуги зазначені в акті - прийнятими без зауважень відповідачем.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, позивачем були складені та підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 291 від 31.07.2018 р., №367 від 31.07.2018 р., №394 від 30.09.2018 р., №484 від 31.10.2018 р., №498 від 06.11.2018 р., №515 від 30.11.2018 р., №624 від 3.1.12.2018 р., № 14 від 31.01.2019 р., № 68 від 28.02.2019 р., на загальну суму 694 230,12 грн.

Як встановлено апеляційним судом, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №367 від 31.08.2018 р. був підписаний відповідачем безпосередньо за місцезнаходженням зернового складу позивача.

Інші акти здачі-приймання робіт (надання послуг) разом з рахунками на оплату надіслано позивачем на адресу відповідача для підписання поштою, що підтверджується відповідними супровідними листами, поштовими квитанціями, списками (реєстрами) поштових відправлень та інформацією з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта" про вручення поштових відправлень. Дані акти були отримані відповідачем 12.03.2019 р.

Разом з тим, дані акти надання послуг відповідачем не підписані, не скріплені його печаткою.

Колегія суддів зазначає, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Таким чином, в даному випадку первинним документом, який може підтвердити надання послуг за спірним договором є акти здачі-приймання робіт (надання послуг), оскільки ними зафіксовано факт надання послуг, а також те, що вони містять відомості про відповідні господарські операції.

Апеляційний господарський суд вказує, що оплаті підлягає саме надана послуга, факт реального надання якої підлягає доведенню належними та допустимими доказами відповідно до статей 76-79 ГПК України.

При цьому, передання і прийняття наданих послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акту наданих послуг і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором у разі неотримання своєчасної обґрунтованої відмови про причини неприйняття послуг.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не обґрунтував своєчасно та належними чином свою відмову від підписання актів надання послуг, вказавши про наявні відступи від умов договору, з жодними повідомленнями про недоліки наданих послуг відповідач до позивача не звертався, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що він не звільняється від обов`язку оплатити вартість наданих послуг за договором складського зберігання зерна № НОМЕР_1 ЗБ/2018 від 09.07.2018р. згідно вищевказаних актів, які підписані в односторонньому порядку.

Відтак, оскільки відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій належних і допустимих доказів, які б стверджували те, що послуги позивачем були надані неналежними чином, тому з огляду на приписи п. 9.8. договору, акти здачі- приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 694 230,12 грн. вважаються підписаними, зазначені в них послуги - прийнятими без зауважень відповідачем, а останній зобов`язаний оплатити позивачу вказані послуги в порядку і на умовах, визначених договором.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) оформлені з порушенням умов п. 9.8. договору, оскільки такі твердження спростовуються тим, що умови п. 9.8. договору не містять будь-яких вимог до оформлення актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Окрім того, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що актами здачі-приймання робіт (надання послуг) зафіксовано факт надання послуг саме за вказаним договором, а також вони містять відомості про відповідні господарські операції. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку підписів на актах чи відсутність у представника повноважень їх підписувати, або ж доказів втрати зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач частково оплатив послуги за спірним договором на загальну суму 398 000 грн., що підтверджується банківськими виписками АТ "Ощадбанк".

Отже, враховуючи те, що відповідач порушив зобов`язання щодо оплати наданих послуг за договором № 184ЗБ/2018 від 09.07.2018 р. на суму 296 230, 12 грн., докази сплати даної заборгованості в матеріалах справи відсутні, тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 296 230, 12 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 50 236, 33 грн. пені, 17 597,51 грн. інфляційних втрат та 4 435,14 грн. 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 546 ЦК України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з п.п.1, 2, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 9.5. договору, сторони передбачили, що у випадку прострочення строків оплати послуг, позивач має право нарахувати пеню поклажодавцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем та судом першої інстанції розрахунок пені за вказаними періодами, суд апеляційної інстанції вважає його арифметично вірним, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 50236,33 грн. пені правомірно задоволена судом першої інстанції.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 р. у справі №924/312/18).

Як встановлено судом, позивачем інфляційні втрати нараховані за періоди, які становлять менше місяця, а нарахування здійснювались не на суми боргу, що існували на останній день місяця, в якому платіж мав би бути здійснений. Крім того, застосовувались індекси інфляції на місяць в якому мав бути проведений платіж включно, а не наступний.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок, суд апеляційної інстанції вважає правомірно нарахованими інфляційні втрати у розмірі – 14 574,61 грн., за періоди: вересень 2018р. – на суму 140 520, 34 грн.; жовтень - грудень 2018 р. на суму 68 548,08 грн.; січень – квітень 2019р. на суму 53 919, 38 грн.; листопад 2018 р. – квітень 2019 р. на суму 50 247, 30 грн.; грудень 2018р. – квітень 2019 р. на суму 52 711, 86 грн.; січень – квітень 2019 р. на суму 36 511, 93 грн.; лютий – квітень 2019 р. на суму 101 257, 70 грн.; березень – квітень 2019 р. на суму 831,19 грн.; квітень 2019 р. на суму 750, 76 грн. В стягненні решти інфляційних втрат судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції вважає, його арифметично вірним, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 4 435, 14 грн. 3% річних за зазначені у розрахунку періоди підлягає задоволенню.

Щодо доводів скаржника про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8368/19 за позовом СТОВ "Шумовецьке" до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсним договору складського зберігання зерна №1843Б/2018 від 09.07.2018 р., на якому ґрунтуються позовні вимоги у даній справі і відмову судом першої інстанції у задоволенні данного клопотання , колегія суддів зазначає наступне.

Заявник обґрунтовував підстави для зупинення провадження у даній справі п. 5 ч. ст. 227 ГПК України, відповідно до якого суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Апеляційний господарський суд зазначає, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому, пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку зазначає: як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншім судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншім судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі зазначив, що у відповідності до ч. 3 ст. 195 ГПК України, провадження у справі на стадії розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини 1 статті 227 та пунктом 1 частини 1 статті 228 цього Кодексу. При цьому, судом першої інстанції враховано, що із зазначених відповідачем підстав судом вже було відмовлено останньому у задоволенні подібного клопотання.

Відтак, беручи до уваги викладене, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції у спірному рішенні не вказав підстави відмови в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими.

Окрім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника, як підставу для скасування рішення у справі, на невідповідність договору типовій формі та те, що договір не є публічним, оскільки сторони на основі вільного волевиявлення визначили його зміст, тобто на свій розсуд визначили його умови, що не суперечать законодавству, тому зобов`язання, визначені даним договором, повинні виконуватися відповідно до статей 525, 526 ЦК України.

Також колегія суддів приймає до уваги те, що доробка зерна за складськими квитанціями була здійснена позивачем на виконання умов п. 2.4. договору, а відповідач (шляхом підписання договору) погодився сплатити в повному обсязі послуги зернового складу з доробки такого зерна що спростовує твердження відповідача про відсутність доказів необхідності доробки зерна.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.08.2019 р. у справі №924/422/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ШУМОВЕЦЬКЕ" – без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ШУМОВЕЦЬКЕ" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.08.2019 р. у справі №924/422/19 – залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 11 листопада 2019 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.