Провадження №2/442/850/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2019 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі:

головуючої - судді Курус Р.І.,

з участю секретаря судового засідання - Тацишин Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи – Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

за участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивача – адвоката Волощука Б.І.,

представника відповідачів – адвоката Андренка В.І., -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог.

29.03.2019 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом до відповідачів, в якому, з уточненням позовних вимог (а.с. 51-52), просить визнати недійсним договір дарування від 15.12.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Цимбалюк Г.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1308, як такий що укладений в результаті помилки щодо природи правочину. Крім того, просить поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, як такий, що пропущений з поважної причини – хвороби. Разом з тим, просить витребувати у її власність з володіння відповідачки ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 15.12.2012 року між нею та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 був укладений договір дарування належної їй квартири АДРЕСА_1 . Під час укладення договору їй було роз`яснено, що у неї є право проживати в цій квартирі до кінця життя, і що у неї повинен бути належний догляд, в тому числі матеріальне та медичне забезпечення. Зазначає, що мала намір в цей момент укласти договір довічного утримання, оскільки за станом свого здоров`я постійно потребувала стороннього догляду, про що вказувала під час виготовлення та підписання даного договору. Після укладення спірного договору відповідачі ОСОБА_5 доглядали за нею, допомагали матеріально. Однак, згодом відповідачі ОСОБА_5 припинили опікуватись нею, жодної допомоги не надавали. На її запитання, що стало причиною такої зміни їхнього ставлення, отримала відповідь, з якої зрозуміла, що її введено в оману щодо правової природи підписаного нею договору.

Вказує, що вже тривалий час догляд за нею здійснює інша особа, а саме працівниця Дрогобицького міського територіального центру Лепак Г.О., відповідачі їй жодної допомоги не надають.

Звертає увагу суду також на той факт, що договором дарування передбачено можливість її проживання в квартирі АДРЕСА_1 до кінця життя, що свідчить про те, що даний договір укладений з умовою, що є неприпустимо.

Стверджує, що ніколи б не уклала договір дарування належної їй квартири, оскільки є одинокою особою похилого віку, за своїм станом здоров`я, прочитавши лише пункт договору про її проживання в квартирі, неправильно сприймала фактичні обставини правочину, квартира була її єдиним житлом, а тому безоплатно подарувати її на користь чужим людям вона не могла.

Процесуальні дії вчинені судом.

29.03.2018 року направлено запит до Відділу АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідачів, що містяться в картотеці реєстраційного обліку, відповідь на який судом отримано 20.05.2019 року.

13.05.2019 року від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву та докази направлення такого іншим учасникам справи.

20.05.2019 року від позивача надійшло клопотання про виклик свідків в судове засідання.

20.05.2019 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву для надання можливості представнику відповідачів ознайомитись з поданим клопотанням до 07.06.2019 року.

30.05.2019 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та заява про залучення до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

06.06.2019 року від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву про збільшення позовних вимог та клопотання про визнання представника позивача – адвоката Волощук Б.І. неналежним представником.

07.06.2019 року вирішено подане представником відповідачів клопотання, підготовчому судовому засіданні продовжено перерву для надання можливості представнику позивача ознайомитись із відзивом від 06.06.2019 року дог 25.06.2019 року.

24.06.2019 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.

25.06.2019 року в підготовчому судовому засіданні продовжено перерву до 09.08.2019 року.

08.08.2019 року від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності.

09.08.2019 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

09.08.2019 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду по суті на 23.08.2019 року.

23.08.2019 року проводився розгляд справи по суті, допитувались свідки, в судовому засіданні оголошено перерву до 02.09.2019 року. Крім того, відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження в даній справі.

02.09.2019 року проводився розгляд справи по суті, допитувались свідки, в судовому засіданні продовжено перерву до 03.10.2019 року.

10.09.2019 року на виконання ухвали суду про витребування доказів, надійшла копія договору дарування від 15.12.2012 року.

11.09.2019 року від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи у їхній відсутності та вказано про те, що наказом ГУЮ у Львівській області від 30.12.2015 року за №466/6 припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Цимбалюк Галини Володимирівни.

01.10.2019 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в Львівському апеляційному суді.

03.10.2019 року розгляд справи відкладено на 07.11.2019 року у зв`язку з перебуванням головуючої в нарадчій кімнаті та проголошенням вироку в кримінальному провадженню.

07.11.2019 року від відповідачів подано додаткові пояснення до їхніх заяв про застосування строків позовної давності.

Доводи учасників справи.

В судовому засіданні позивачка та її представник – адвокат Волощук Б.І. позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог. Додатково вказали, що договір дарування необхідно визнати недійсним, як такий що укладений внаслідок помилки з огляду на те, що при його укладенні ОСОБА_1 не розуміла суті даного договору, її стан здоров`я був незадовільним, вона потребувала стороннього догляду, а тому вважала, що укладає саме договір довічного утримання, а не договір дарування її єдиного житла. Вказали, що оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доглядали за нею та допомагали матеріально у неї не виникало сумнівів, що останні зможуть її обманути. Лише згодом, наприкінці 2014 року, коли відповідачі ОСОБА_6 знесли огорожу на могилі батьків позивачки, вона зрозуміла, що її, шляхом недобросовісних дій сім"ї ОСОБА_5 , введено в оману щодо правової природи спірного договору, що вона підписала не договір довічного утримання, а договір дарування. Тоді вона – позивачка почала підшукувати собі іншу людину, яка б змогла її доглянути, і такою виявилась ОСОБА_4 Остання забрала її проживати до своєї матері, де вона пробула місяць, стала нею опікуватись. Тоді, на пропозицію ОСОБА_4 вони прийшли до нотаріуса, щоб оформити інший договір довічного утримання разом з ОСОБА_7 . Бачила, як ОСОБА_4 заплатила останнім грошові кошти в сум 75000 грн., які, як їй пояснили, витратили ОСОБА_6 на догляд за нею. Проте, після підписання договору, як їй в подальшому стало відомо, купівлі-продажу, вона повернулась проживати у свою квартиру, ОСОБА_4 її не доглядала, допомоги не надавала. Ствердили, що лише в грудні 2018 року позивачка дізналась про підписання нею 15.12.2012 року саме договору дарування, а не довічного утримання, а тому просять поновити їй строк для звернення до суду з даним позовом, визнати недійсним договір дарування як такий, що укладений внаслідок помилки та витребувати з володіння ОСОБА_4 у її власність квартиру АДРЕСА_1 , яка є її єдиним житлом.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – адвокат Андренко В.І. в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві. Крім того, просить застосувати строк позовної давності, оскільки договір дарування укладено 15.12.2012 року, до суду ж позивач звернулась лише 29.03.2019 року, тобто з пропуском строку, встановлено ст. 728 ЦК України. Клопотання позивача про поновлення пропущеного процесуального строку вважає безпідставним, оскільки не додано доказів які б вказували на поважність причин пропуску. Просить відмовити в позові за безпідставністю.

Третя особа – представник Головного територіального управління юстиції у Львівській області в судове засідання не з`явився, надіславши листа про розгляд справи у їхній відсутності. Додатково зазначили, що наказом Головного управління юстиції у Львівській області №446/6 від 30.12.2015 року припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Цимбалюк Г.В., а тому весь її нотаріальний архів передано до Львівського державного нотаріального архіву.

Обставини справи встановлені судом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дрогобич Львівської області, а.с. 3.

Згідно довідки до акта МСЕК серії 10 ААВ №882204 ОСОБА_1 . 12.06.2015 року присвоєно першу А групу інвалідності загального захворювання довічно, визнана такою, що потребує постійного стороннього догляду та рекомендовано заходи щодо відновлення працездатності у терапевта, окуліста, а.с.5.

Згідно копій виписок Медичного центру "Ора", позивача ОСОБА_1 в 2013-2014 р.р. систематично огляд невропатолог, а.с. 56-59.

Згідно витягів з історій хвороби також вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному, неврологічному відділеннях у 2010 та 2011 (15.11.2011 - 02.12.2011) роках, а.с. 60, 62.

Крім того, в матеріалах справи наявні виписки з історії хвороби ОСОБА_1 , згідно яких остання перебувала на лікуванні в очному відділені Дрогобицької міської лікарні в 1979 році, 1981 роках, а.с. 63 - 64.

15.12.2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Цимбалюк Г.В., р. №1308. За змістом даного договору вбачається, що ОСОБА_1 обізнана про безоплатність даного правочину, без насильства або якихось погроз передала у власність в рівних частинах відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Дрогобицьким міським бюро з приватизації державного житлового фонду 31.10.1996 року. Загальна площа квартири становить 55,кв АДРЕСА_2 ., житлова 20,2 кв.м., а.с. 6, 146, 187.

Згідно п. 7 зазначеного договору сторони домовились, що позивач ОСОБА_1 залишається бути зареєстрованою в квартирі до кінця свого життя., а.с. 6.

Крім того, 26.01.2015 року під відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 був укладений договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 , згідно п. 4.3 якого вбачається, що сторони домовились про довічне проживання в квартирі позивача ОСОБА_1 , а.с. 7, 144-145. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л.В., р. №46.

При цьому, згідно оглянутої в судовому засіданні наданої приватним нотаріусом Спариняк Л.В. нотаріальної книги, в якій міститься вказаний договір купівлі-продажу з додатками, наявна заява ОСОБА_1 від 26.01.2015 року, на ім`я приватного нотаріуса, посвідчена приватним нотаріусом Спариняк Л.В., р. №44, в якій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надала згоду на продаж ОСОБА_8 , ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована і має право довічного проживання для ОСОБА_4 , 1985 р.н., на умовах її дальнішого проживання в згаданій квартирі (а.с. 144-178).

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229–233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Як пояснили в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , позивач ОСОБА_1 є одинокою особою, проживає сама, має незадовільний стан здоров`я, і як їм відомо, перенесла у 2010 р. інсульт, погано бачить. Присутніми при укладенні позивачкою оспорюваного договору дарування вони не були. Свідок ОСОБА_10 являється соціальним працівником, два рази в тиждень відвідує позивачку вдома, готує їй їсти, приносить продукти, прибирає.

Отже, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є одинокою особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_2 , на протязі тривалого часу має незадовільний стан здоров`я, у 2010 р. перенесла інсульт, потребувала постійного стороннього догляду (а.с. 5, 56-59, 60, 62-64), та у відповідності до Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Дрогобицьким міським бюро з приватизації державного житлового фонду 31.10.1996 року мала станом на 15.12.2012 року у власності квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира була і залишається на даний час її єдиним житлом, в якому позивач є зареєстрованою. Зазначену квартиру позивач безоплатно подарувала згідно оспорюваного договору дарування від 15.12.2012 року відповідачам ОСОБА_5 з правом її довічного проживання в зазначеній квартирі.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами сторони позивача, що ОСОБА_1 , як людина похилого віку, за станом здоров`я, потребуючи стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодилась би на передачу квартири, яка є її єдиним житлом та у якій вона після укладення договору дарування продовжує проживати, сплачувати комунальні платежі, у власність ОСОБА_2 і ОСОБА_3 лише за умови довічного її утримання останніми й, укладаючи спірний договір, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачами ОСОБА_5 .

Доводи представника відповідачів, що оскільки зі змісту договору дарування від 15.12.2012 року вбачається, що ОСОБА_1 була обізнана про безоплатність даного правочину, без насильства або якихось погроз передала у власність в рівних частинах відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві власності, спростовуються тим, що в договорі міститься застереження щодо права ОСОБА_1 довічно проживати в цій квартирі, та що у зв`язку з таким записом остання могла, на думку суду, в силу свого віку та стану здоров`я помилитись щодо правової природу укладеного 15.12.2012 року договору.

В той же час, суд приходить до висновку, що оскільки в договорі дарування міститься обов`язок обдаровуваних ОСОБА_13 вчинити на користь дарувальника ОСОБА_1 дію немайнового характеру – довічно проживати в подарованій квартирі, а відтак договір дарування від 15.12.2012 року не можна вважати договором дарування.

Доводи сторони відповідачів щодо того, що дарувальник на підставі ч. 4 ст. 727 ЦПК України має право вимагати розірвання договору дарування, якщо дарунок є збереженим на момент пред`явлення вимоги, а у зв`язку з укладенням 26.01.2015 року договору купівлі-продажу квартири, дарунок в обдарованих ОСОБА_13 відсутній, є неспроможними, оскільки позивачем пред`явлено вимогу про визнання недійсним, а не розірвання, договору дарування.

Отже, судом встановлено, що при укладенні 15.12.2012 року договору дарування позивач ОСОБА_1 , будучи одинокою особою, через свій вік, стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі, володіючи спірною кватирою як єдиним житлом, зважаючи на відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором від 15.12.2012 року дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення (зважаючи на запис в п. 7 договору від 15.12.2012 року про право позивача довічно проживати в квартирі) при укладенні договору дарування замість договору довічного утримання, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення для позивача.

Проте, вимогами п. 5 ч. 2 ст. 258, ст. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подано заяву про застосування строків позовної давності з тих підстав, що позивачем не доведено, що вона не знала чи не могла довідатись про укладення нею 15.12.2012 року саме договору дарування, а не договору довічного утримання.

Так, згідно вимог ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 256 ЦПК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач, звернувшись до суду 29.03.2019 з даним позовом, у заяві від 27.03.2019 року просила поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, як такий, що пропущений по хворобі та долучила ряд виписок з історій хвороби Дрогобицької міської лікарні, приватного медичного центру "Ора".

Детально проаналізувавши долучені документи, суд приходить до висновку, що деякі з них - а.с. 56-59 підтверджують одноразові огляди позивача у лікаря - невропатолога приватного медичного центру "Ора", а.с. 60 - 64 містять відомості про тимчасове перебування позивача на лікуванні та огляді в Дрогобицькій міській лікарні, проте, до моменту укладення спірного договору.

Крім того, свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що позивачку знає з 2016 року, разом відвідують одну Церкву. Позивачка їй розповідала, що вона одинока, а ОСОБА_6 її гарно доглядали, потім запропонували їй укласти договір довічного утримання. Вони пішли разом до нотаріуса, де вона розписалась, прочитала умову про її проживання у квартирі і вважала, що це договір довічного утримання. Потім від відповідачів дізналась, що уклали договір дарування, і на протязі місяця з часу укладення цього договору вона ходила до нотаріуса, де пересвідчилась, що дійсно був договір дарування, але оскільки ОСОБА_6 її доглядали, вона з цим змирилась. В подальшому ОСОБА_6 порушили їхню домовленість щодо впорядкування могили її батьків, між ними виник конфлікт, позивачка знайшла собі інших людей, які погодились її доглядати, було укладено інший договір, як вона зрозуміла, купівлі-продажу.

Свідок ОСОБА_12 вказала, що знайома з позивачкою з 2017 року, остання їй розповідала, що в неї біда, що має житло, але немає там ніяких прав. Вказувала, що вважала, що укладала договір довічного утримання, а це виявилось договором дарування і що її обманули, спочатку доглядали, а потім виник конфлікт через впорядкування могили її батьків. В подальшому, оскільки син ОСОБА_14 був опікуном позивачки, вона домовилась з ними про укладення другого договору. Позивачка жила у ОСОБА_15 місяць часу до укладення договору купівлі-продажу, а потім повернулась у свою квартиру.

Свідок ОСОБА_16 – приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу суду пояснила, що в 26.01.2015 року посвідчувала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . При укладенні цього договору сторони вказали, що в договорі повинно бути застереження щодо довічного проживання в квартирі позивача ОСОБА_1 Остання також була присутньою при укладенні цього договору. Оскільки в договорі дарування було таке застереження, а тому позивач ОСОБА_1 писала заяву, яку вона посвідчила, в якій надала згоду на продаж ОСОБА_8 , ОСОБА_3 цієї квартири, в якій вона була зареєстрована і має право довічного проживання для ОСОБА_4 , 1985 р.н., на умовах її дальнішого проживання в згаданій квартирі. Ствердила, що позивач поводила себе дуже спокійно, згадувала, що вони колись разом з нею працювали в одній установі, читала договір.

В той же час, сама ОСОБА_1 стверджує, як у позовній заяві, так і у своїх вільних показаннях про те, що їй було відомо про укладення нею в 2012 році саме договору дарування, а не довічного утримання ще в 2014 році. Оскільки в договорі був пункт про її довічне проживання у квартирі і відповідачі ОСОБА_5 належним чином її доглядали, вона його не оспорювала. Розбіжності між ними стались наприкінці 2014 року після того, як ОСОБА_6 на виконання їхньої домовленості щодо впорядкування могили її батьків, знесли встановлену там огорожу, що їй не сподобалось. Тоді вона підшукала собі інших людей – відповідачку ОСОБА_14 , яка погодилась її доглядати і в січні 2015 року було укладено інший договір, вона була присутня при його укладенні у нотаріуса і бачила, як відповідачка ОСОБА_14 передавала відповідачам ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 75000 грн., які, нібито останні витратили на її догляд.

Отже, судом встановлено, що позивачка, починаючи з кінця 2014 року знала про укладення нею 15.12.2012 року саме договору дарування, але його не оспорювала. При цьому позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин, що перешкоджали їй подати позов протягом такого тривалого часу.

Доводи сторони позивача про те, що про укладення позивачкою саме договору дарування остання дізналась лише наприкінці 2018 року не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, оскільки судом встановлено про обізнаність позивачки з кінця 2014 року про укладення нею саме договору дарування, а не довічного утримання, відповідачі просять застосувати давність, що є підставою для відмови у позові саме з причин пропуску позивачем строку позовної давності. При цьому, суд враховує, що з часу укладання оспорюваного договору дарування (15 грудня 2012 року) пройшло більше 6 років і позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин, що перешкоджали їй подати позов протягом такого тривалого часу.

Відтак, з врахуванням фактичних обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності на звернення до суду із цим позовом.

Разом з тим, оскільки судом відмовлено у позовній вимозі про визнання недійсним договору дарування, а тому суд не знаходить підстав і для задоволення позовної вимоги в частині витребування у власність позивачки з володіння відповідачки ОСОБА_4 - квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги той факт, що позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судових витрат у відповідності до вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", в задоволенні пред`явленого нею позову відмовлено, а тому судові витрати мають компенсуватись за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи – Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання – АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_2 , місце проживання – АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН - НОМЕР_3 , місце проживання – АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_4 , місце проживання – АДРЕСА_5 .

Третя особа: Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, місцезнаходження – пл. Шашкевича, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ - 34942940.

Дата складення повного тексту судового рішення – 11 листопада 2019 року.

Суддя Курус Р.І.