ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
11 листопада 2019 року № 640/18103/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адмінінстративну справу за позовом громадянина Тунісу ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Айсек в Україні» про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання відповідача вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
Громадянин Тунісу ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі відповідач, ЦМУ ДМС у місті Києві), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Айсек в Україні» (далі ВМГО «Айсек в Україні», третя особа), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення № 192851000 від 04.09.2019 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання (далі оскаржуване рішення), а також зобов`язати відповідача здійснити оформлення та видачу громадянину Тунісу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) посвідки на тимчасове проживання за заявою від 15.08.2019 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що ним було виконано всі вимоги законодавства, якими визначено порядок оформлення законності перебування іноземців в Україні, однак в рішенні Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві № 192851000 від 04.09.2019 про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання не наведено належного правового обґрунтування прийнятого рішення, не надано доказів, які б підтверджували встановлення факту подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів. Позивач вважає рішення необґрунтованим, незаконним та таким, що прийнято із порушенням норм чинного законодавства, тому просить визнати його протиправним та скасувати, а посадових осіб відповідача зобов`язати здійснити оформлення і видати посвідку на тимчасове проживання.
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі, надіслав до суду відзив на позовну заяву.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів зазначив, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Вказував, що рішення № 192851000 від 04.09.2019 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання прийнято на підставі інформації, яка стала відомою під час проведеної перевірки місця проживання іноземців, зокрема, громадянина Тунісу ОСОБА_1 , посадовими особами Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії. Саме подання іноземцем завідомо неправдивих відомостей щодо місця проживання стало підставою для винесення оскаржуваного рішення, що відповідає положенням підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 , який є громадянином Тунісу, звернувся 15 серпня 2019 року до ЦМУ Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області із заявою-анкетою № 192851000 іноземця чи особи без громадянства для отримання посвідки на тимчасове проживання у зв`язку із провадженням волонтерської діяльності, в якій зазначив адресу за якою буде проживати: АДРЕСА_1 (а.с. 25).
На підтвердження законних підстав перебування в Україні громадянина Тунісу ОСОБА_1 , до відповідача також звернулась Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Айсек в Україні» із поданням від 14.08.2019 за вих. № 14-08-2019-01, в якому повідомлено, що позивач прибуває в Україну, до м. Києва для участі у волонтерському проєкті «Глобальні Таланти» за запрошенням організації для проходження стажування від ВМГО «Айсек в Україні» в м. Києві по вул. Мельникова, 12 (а.с. 36).
04 вересня 2019 року відповідачем прийнято рішення № 192851000, яким позивачеві відмовлено в оформленні посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання № 192851000 від 04.09.2019 та вважаючи, що має право на її отримання, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, суд виходить з наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, на час прийняття рішення про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання, визначався та встановлювався Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI.
Пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до частини 10 статті 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.
Згідно з ч.10 ст.5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною десятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, спортивних, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну, або організації чи установи, що залучає до своєї діяльності волонтерів, інформація про яку розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, та копія свідоцтва про державну реєстрацію такої організації чи установи.
25 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» (далі - Порядок № 322).
Пунктом 21 Порядку № 322 визначено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Відповідно до п.61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:
1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;
2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;
3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;
4) встановлено належність особи до громадянства України;
5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;
6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;
7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;
9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;
11) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 62 Порядку № 322 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.
У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб`єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб`єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, однією із підстав для прийняття відповідачем рішення № 192851000 від 04.09.2019 про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання було встановлення факту відсутності позивача за вказаним в анкеті місцем проживання, що відображено у доповідній записці начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії І. Семинога , складеною за результатами перевірки. Зазначена перевірка місця проживання іноземців, у тому числі й позивача, була проведена за зверненням начальника управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства від 15.08.2018.
У доповідній записці міститься інформація про проведення такої перевірки посадовими особами відділу протидії нелегальній міграції та реадмісії управління із виїздом на адресу, зазначену в заяві-анкеті позивача від 15.08.2019 за № 192851000. У вказаній доповідній записці повідомлено адресата про те, що «за даною адресою виявлено приватний будинок, який розділено на дві сім`ї, у квартирі АДРЕСА_2 ніхто не проживає, з усних пояснень сусідки з квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 встановлено, що квартирне приміщення належить на праві власності ОСОБА_3 ; на телефонні дзвінки позивач не відповідає; за фотокартками іноземних громадян встановлено, що сусідка не знає даних осіб та ніколи не бачила» (а.с. 42-43).
За результатами проведеної перевірки повідомлено, що за адресою АДРЕСА_1 не виявлено іноземних громадян, що може свідчити про надання іноземними громадянами, зокрема, позивачем неправдивих відомостей щодо місця проживання при заповнені анкет з метою отримання дозволів на тимчасове проживання в Україні.
Оцінюючи надані відповідачем докази, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
В розумінні приписів статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Частиною 10 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Відповідно до п.4 Правил реєстрації місць проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі - Правила №207) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
З урахуванням вказаного, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що у заяві № 192851000 від 15.08.2019 для отримання посвідки на тимчасове проживання ним було вказано адресу, за якою він буде проживати під час тимчасового перебування в Україні. Разом з цим, у поданні ВМГО «Айсек в Україні» зазначено, що позивач пройде стажування від громадської організації, що проходитиме за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 12. На момент звернення до відповідача із відповідною заявою позивач не був і не міг бути офіційно зареєстрований за адресою, зазначеною в анкеті. В той же час, у період виїзду посадових осіб відповідача із перевіркою до будинку по АДРЕСА_1 , позивач міг знаходитись за адресою стажування. Відповідачем не взяті до уваги пояснення голови правління ВМГО «Айсек в Україні» Зьомбра Р.Р., у яких останнім повідомлялось, що відсутність іноземця ОСОБА_1 за вказаною адресою пов`язана із поїздкою в інше місто (а.с. 37).
У свою чергу доводи відповідача щодо відсутності позивача за вказаною адресою ґрунтуються на поясненнях, отриманих під час опитування однієї сусідки, мешканки будинку по АДРЕСА_4 . Зі змісту доповідної записки взагалі не вбачається в який саме день та час здійснювали виїзд перевіряючі за адресою місця проживання іноземця, що не дозволяє суду прийняти її, як належний доказ підтвердження перевірки місця проживання іноземця, а висновки зроблені за результатом перевірки є припущеннями щодо подання неправдивих відомостей позивачем.
Таким чином, суд критично оцінює подані відповідачем докази та вважає, що посилання на відсутність позивача за місцем вказаним ним, як місце проживання для тимчасового перебування в Україні: АДРЕСА_1 , не може бути покладено в основу рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 04.09.2019 № 192851000 про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання на території України, оскільки не підтверджено належними доказами. Окрім того, зазначення в рішенні про відмову в видачі посвідки на тимчасове проживання лише норми права (пп.9 п. 61 Порядку № 322) не є рішенням, що містить зазначення причин відмови.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
У даному випадку, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, як суб`єктом владних повноважень, не надано достатніх доказів та обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваного рішення відповідно до норм чинного законодавства.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 04.09.2019 про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянина Тунісу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити оформлення та видати посвідку на тимчасове проживання, суд зазначає наступне.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або чи мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
В обґрунтування порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 у позовній заяві стверджує, що ним було виконано всі вимоги законодавства, якими визначено порядок оформлення законності перебування іноземців на території України.
Одночасно з цим, судом встановлено, що позивач планував перебувати на території України у період з 15.08.2019 року до 31.08.2019 року включно, про що зазначалось як у заяві-анкеті, так і у поданні ВМГО «Айсек в Україні». Крім того, на сторінці паспорту громадянина Тунісу ОСОБА_1 № 8 знаходиться багаторазова віза типу «Д» для перебування на території України терміном дії з 20.06.2019 до 17.09.2019.
Викладене свідчить, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача здійснити оформлення та видати посвідку на тимчасове проживання згідно з заявою-анкетою № 192851000 унеможливлює поновлення порушеного права позивача, оскільки на час подання позову та вирішення справи по суті, позивач не має законних підтверджених суду підстав тимчасового перебування на території України. Також, суд звертає увагу позивача, що незадоволення вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити оформлення посвідки на тимчасове проживання не може породжувати для позивача на даний час жодних негативних наслідків.
Отже, невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених особою вимог в цій частині.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (ч.1 ст. 245 КАС України).
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання та відсутність підстав для задоволення в частині зобов`язання відповідача здійснити оформлення та видати посвідку на тимчасове проживання.
Разом з цим, зважаючи на часткове задоволення позову в силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в сумі 384,20 грн. відповідно, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд місті Києва,-
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов громадянина Тунісу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 192851000 від 04.09.2019 року про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянина Тунісу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Присудити на користь громадянина Тунісу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 27.05.2019, дійсний до 26.05.2024) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 384,20 (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598).
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Т.П. Балась
