ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2019 року

м. Ужгород

№ 260/823/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.,

з участю секретаря судового засідання - Кубічек Н.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 ;

за участі представника позивача Коцура Юрія Івановича ;

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - представник - Міськова Наталія Василівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063), яким просить суд: "1. Визнати протиправними дії Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо відмови ОСОБА_3 зарахувати до спеціального стажу строк роботи на посаді фельдшера медичного пункту в органах внутрішніх справ за період роботи з 02.07.1983 по 04.08.1987 та зобов`язати Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_3 період роботи з 02.07.1983 по 04.08.1987 на посаді фельдшера медичного пункту в органах внутрішніх справ та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій особи на день її призначення".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року було замінено первинного відповідача справі, а саме: Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався (оголошувалася перерва) у зв`язку з існуванням на те об`єктивних причин.

Свої позовні вимоги позивач мотивує наступним. Позивач у зв`язку з досягненням 60-ти річного віку звернувся до управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком. Пенсія була призначена та виплачується. Стаж складає на момент виходу позивача на пенсію 40 років. Оскільки спеціальний стаж складає більше 35 років, після призначенні пенсії, позивач звернувся з заявою до відповідача про надання інформації щодо врахування до спеціального стажу період роботи фельдшера в Управлінні внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому та під час проходження військової строкової служби на посадах курсанта-фельдшера, санінструктора та фельдшера. Однак, відповідачем було надано відповідь що період роботи на посаді фельдшера медичного пункту Управління внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому до спеціального стажу не врахований, і у позивача відсутній спеціальний трудовий стаж у 35 років, що не дає йому право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій особи на день її призначення. На думку відповідача спеціальний стаж (крім служби в Радянській армії та роботи фельдшером медичного пункту міністерства внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому) складає 34 роки 11 місяців, а з урахуванням роботи фельдшером медичного пункту Управління внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому та служби в армії складає - 40 років. Таку відмову позивач вважає протиправною, такою, що порушує його конституційні права на отримання грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У відзиві проти адміністративного позову представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначає, позивач отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зазначає, що грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій надається у разі, якщо на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону, особа працювала у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" якщо страховий стаж на зазначених посадах становить 35 років для чоловіків, 30 років - для жінок; якщо до цього особа не отримувала будь-яку пенсію. Також вказує, що згідно наданих позивачем документів його загальний стаж дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років, однак для виплати та нарахування грошової допомоги позивачу на посаді фельдшера медичного пункту Управління внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому до спеціального стажу не врахований, оскільки Медичні витверезники підпорядковані і є структурними підрозділами управлянь внутрішніх справ, а тому не входить посада фельдшера медичного пункту Управління внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому не входить до Переліку закладів охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України від 14 червня 2017 року № 507. З урахуванням зазначеного, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Під час розгляду справи по суті позивач та його представник позов підтримали повністю, просили суд його задовольнити з мотивів, що наведені у ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову а повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_3 - є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 (а.с. 28).

Відповідно до підсистеми призначення та виплати пенсії від 21 травня 2019 року ОСОБА_3 з 19 грудня 2018 року було призначено пенсію за віком. Отримує пенсію за віком. Загальний стаж на день призначення пенсії за віком становив 43 роки 5 місяців 9 день (а.с.а.с. 33-41).

24 квітня 2019 року позивач звернувся з заявою до відповідача про надання інформації щодо врахування до спеціального стажу період роботи фельдшера в Управлінні внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому та під час проходження військової строкової служби на посадах курсанта-фельдшера, санінструктора та фельдшера (а.с. 42).

З відповіді за № 02/11-78 від 10 травня 2019 року вбачається, що період роботи на посаді фельдшера медичного пункту Управління внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому до спеціального стажу не врахований, оскільки Медичні витверезники підпорядковані і є структурними підрозділами управлянь внутрішніх справ, а тому не входить посада фельдшера медичного пункту Управління внутрішніх справ Закарпатського облвиконкому не входить до Переліку закладів охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України від 14 червня 2017 року № 507. Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України за № 117 від 29 березня 2002 року посади курсант-фельдшер і санінструктор не передбачені Крім того, у військовому квитку зазначена посада курсант, а не курсант-фельдшер (а.с. 11).

У зв`язку з чим відповідач вважає, що в позивача не має необхідного спеціального трудового стажу 35 років, що не дає йому право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій особи на день її призначення.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 17 березня 1978 року, судом встановлено, що позивач з 02 липня 1983 року по 04 серпня 1987 року працював на посаді фельдшера медичного пункту в органах внутрішніх справ (а.с.а.с. 12-21).

Не погоджуючись із вказаними діями, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

У відповідності до статті 6 частини 2 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Закарпатський окружний адміністративний суд наголошує й на тому, що відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Конституційний Суд України у пункту 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Проте, відповідач при розгляді заяви позивача віддав перевагу найменш сприятливому для останнього тлумаченню законодавства України, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зараховування спірного періоду роботи позивача на посаді фельдшера медичного пункту.

Водночас положеннями статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до пункту 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пунктів "е" - "ж" Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Не заперечуючи досягнення позивачем, на час звернення з заявою про призначення пенсії за віком, пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідач вказує на те, що позивач не має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій у зв`язку з недостатністю спеціального страхового стажу.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закону України №1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.

Тобто, необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ є наявність спеціального стажу роботи та посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, необхідний спеціальний стаж - 35 років (для чоловіків).

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 "Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати" (далі по тексту - Порядок - № 1191).

Згідно із пунктом 2 Порядку № 1191 (далі по тексту - Порядок № 1191), передбачено, що до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е", пункту "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909.

У відповідності до пункту 5 Порядку № 1191 Грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Положеннями пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" станом на день її призначення.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопад 1993 року № 909 (далі по тексту - Перелік № 909).

У відповідності до пункту 2 Переліку № 909 до закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років входять, лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Наказом МВС України за № 507 від 14 червня 2017 року затверджено Перелік закладів охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України, яким у відповідності до частини 1 пункту 2 встановлено, що до лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України належить, амбулаторно-поліклінічні заклади: амбулаторія; поліклініка; пункт охорони здоров`я (здоровпункт); фельдшерський пункт.

Перелік закладів охорони здоров`я затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28 жовтня 2002 року № 385, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002 року за № 892/7180, згідно приписів пункту 1.2 якого, фельдшерський пункт (у т. ч. сільських та селищних рад) є лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я і відноситься до амбулаторно - поліклінічних закладів.

Відповідно до пункту 1 пояснення до переліку закладів охорони здоров`я, фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії та дільничні лікарні організовуються в сільських населених пунктах, об`єктах будівництва за межами населених пунктів.

Так, за змістом абзацу 3 частини 1 статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я заклади охорони здоров`я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Частинами 1 і 2 Основ законодавства України про охорону здоров`я встановлено, що безпосередню охорону здоров`я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров`я.

Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України.

В свою чергу відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 14 червня 1995 року № 386 "Про затвердження Номенклатури закладів охорони здоров`я системи Міністерства внутрішніх справ України", погодженого з Міністерством охорони здоров`я України, визначено, що для надання стаціонарної та амбулаторної медичної допомоги особам, які тримаються у медичному витверезнику, можуть створюватись медичні частини, лікарські і фельдшерські здоровпункти у структурі відповідних закладів.

Відповідно до пункту Розділу І пунктів 1, 2, 4 (мовою оригіналу) "Положение о фельдшерском здравпункте медицинского вытрезвителя" Фельдшерский здравпункт медицинского вытрезвителя является его структурным подразделением и предназначен для медицинского обслуживания граждан, доставляемых на вытрезвление; в своей деятельности руководствуется действующим законодательством о здравоохранении, приказами, инструкциями и указаниями Министерства здравоохранения СССР, министерств здравоохранения союзной и автономной республик, Министерства внутренних дел СССР, МВД союзной и автономной республик, ГУВД, УВД крайоблгорисполкомов.

Работу здравпункта возглавляет старший фельдшер, который непосредственно подчиняется начальнику медицинского вытрезвителя, а по вопросам лечебно-профилактической, санитарной и противоэпидемической работы - начальнику медицинского управления (отдела, службы) МВД союзной, автономной республики, ГУВД, УВД крайоблгорисполкома. Основные задачи: - медико-санитарное обслуживание граждан, доставляемых на вытрезвление; - диагностика степеней алкогольного опьянения; - взаимодействие с учреждениями органов здравоохранения в борьбе с заболеваниями, имеющими социальное и эпидемиологическое значение; - организация и проведение санитарно-просветительной работы среди личного состава медвытрезвителя и граждан, находящихся на вытрезвлении."

Відповідно до пункту 1 "Положення про фельдшерсько-акушерський/фельдшерський пункт" від 29 липня 2016 року, № 801 фельдшерсько-акушерський/фельдшерський пункт є відокремленим структурним підрозділом амбулаторії центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, що забезпечує надання долікарської медичної допомоги населенню.

Таким чином, робота у медичних частинах, лікарських і фельдшерських пунктах, які створюються у структурі відповідних закладів, для надання стаціонарної та амбулаторної медичної допомоги особам, які тримаються у медичному витверезнику, зараховується до спеціального стажу роботи.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Я вже було судом зазначено відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 17 березня 1978 року, останній працював з 02 липня 1983 року по 04 серпня 1987 року на посаді фельдшера медичного пункту в органах внутрішніх справ (а.с.а.с. 12-21).

З урахуванням приписів вищезазначених норм, суд приходить до висновку, що позивач у спірний період працював фельдшером у закладі охорони здоров`я, у розумінні Основ законодавства України про охорону здоров`я, і така робота у ньому дає право на призначення та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача наявний спеціальний медичний стаж, його посада відносяться до посад медичних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а тому він має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до статті 245 частини 4 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_3 до спеціального стажу період роботи з 02 липня 1983 року по 04 серпня 1987 року на посаді фельдшера медичного пункту в органах внутрішніх справ та виплатити грошову допомогу в розмірі 10 (десять) місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 2 частини 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно із статтею 139 частини першої КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір сплачений при зверненні до суду у розмірі 768,40 грн..

Керуючись статтями 139, 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) щодо відмови ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в зарахуванні до спеціального стажу період роботи на посаді фельдшера медичного пункту в органах внутрішніх справ з 02 липня 1983 року по 04 серпня 1987 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) зарахувати ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до спеціального стажу період роботи з 02 липня 1983 року по 04 серпня 1987 року на посаді фельдшера медичного пункту в органах внутрішніх справ та виплатити грошову допомогу в розмірі 10 (десять) місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати у розмірі 768,40 (семисот шістдесяти восьми гривень 40 коп.) грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 05 листопада 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 11 листопада 2019 року.

Суддя

С.Є. Гаврилко