ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2019 Справа № 904/2381/19

м .Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач)

суддів: Антонік С.Г., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

за участю представників:

від позивача: - Говтва Л.Ю., довіреність №14/3-2 від 04.06.2019, представник;

- Ресенчук О.Ю., довіреність №14/3-4 від 27.06.2019, представник

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Гуртовий В.Ю., довіреність №7/10-3748 від 21.12.2018, представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 у справі №904/2381/19 (суддя Ніколенко М.О.; ухвалу постановлено о 15:03 год. у місті Дніпро, повний текст ухвали складений та підписаний 19.08.2019)

за позовом Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, м.Дніпро

до відповідача-1: Акціонерного товариства GCONNECT AG, м.Швіц, Швейцарська Конфедерація

відповідача-2: Дніпровської міської ради, м.Дніпро

про визнання права власності на нерухоме майно шляхом викупу; зобов`язання відповідача-2 перерахувати відповідачу-1 грошові кошти у розмірі 11346090 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства GCONNECT AG (відповідача-1) та Дніпровської міської ради (відповідача-2) про:

- визнання права комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради, шляхом викупу на нерухоме майно: пам`ятку культурної спадщини "Будинок О.М. Поля" загальною площею 448,2 кв.м, РНОНМ 144945112101, що знаходиться за адресою: площа Соборна, 10, м. Дніпро;

- зобов`язання відповідача-2 перерахувати відповідачу-1 грошові кошти з міського бюджету у розмірі 11346090 грн.

Позовні вимоги Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (позивача) обґрунтовані тим, що наказом Міністерства культури від 15.03.2019 №195 будинок за адресою: площа Соборна, 10, м. Дніпро, який належить на праві власності Акціонерному товариству GCONNECT AG (відповідач-1), занесено до реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення за видом об`єкта - пам`ятка історії та взято під охорону, охоронний номер - 79-Д. Між тим, відповідачем-1 не укладено охоронного договору об`єкта культурної спадщини, що є порушенням статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Крім того, відповідачем-1 здійснено реконструкцію та зміну типологічно-планувальної структури об`єкта культурної спадщини, зміну призначення будівлі без відповідної дозвільної містобудівної документації. Такі обставини є підставою для примусового викупу означеного об`єкту нерухомого майна, який є пам`яткою культурної спадщини, відповідно до статті 352 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини". А тому Дніпровська міська рада (відповідач-2) має бути зобов`язана судом до виплати позивачеві грошових коштів у розмірі вартості набуття цього об`єкту відповідачем-1.

Вказана позовна заява була прийнята Господарським судом Дніпропетровської області до розгляду з відкриттям загального провадження у справі №904/2381/19.

Під час розгляду справи Акціонерним товариством GCONNECT AG (відповідачем-1) було заявлено клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання відповідач-1 зазначив, що спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 у справі №904/2381/19 (суддя Ніколенко М.О.) клопотання відповідача задоволено, закрито провадження у справі.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що цей спір виник внаслідок здійснення позивачем владно-управлінських функцій з охорони культурної спадщини і, відповідно, за свою суттю, є публічно-правовим. Тому, спір у даній справі віднесений до юрисдикції адміністративного суду і не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Не погодившись з означеною ухвалою суду першої інстанції, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (позивач) звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 у справі №904/2381/19 незаконною, а тому просить цю ухвалу скасувати та передати справу для подальшого розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що предметом позову є викуп пам`ятки культурної спадщини з підстав визначених частиною 1 статті 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини", що жодним чином не стосується вилучення чи примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. На думку апелянта, предмет та підстава даного позову жодним чином не кореспондується з нормами Кодексу адміністративного судочинства України при визначенні предметної юрисдикції цієї справи. Тому позивач вважає, що висновки суду суперечать приписам пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, на підставі якої було закрито провадження як таке, що підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже предметом даного спору є визнання права власності на нерухоме майно.

Акціонерне товариство GCONNECT AG (відповідач-1) у поданому до суду відзиві вважає апеляційну скаргу позивача необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 залишити без змін.

Відповідач-1 підкреслює, що позивач є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює повноваження, визначені Законом України "Про охорону культурної спадщини", а тому вважає, що спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. З огляду на те, що між Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради та Акціонерним товариством GCONNECT AG не укладалось жодних договорів та не вчинялось жодних правочинів, у позивача відсутній особистий майновий інтерес щодо предмету спору, позивач не оспорює правомірність набуття відповідачем-1 у власність спірного майна, позовні вимоги позивача ґрунтуються виключно на публічному інтересі громади, а також на те, що Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради по суті намагається вилучити майно для суспільних потреб, використовуючи свої владні повноваження, Акціонерне товариство GCONNECT AG вважає, що спір за своєю суттю є публічно-правовим та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.

Предметом позову Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (позивача) у цій справі є дві матеріально - правові вимоги:

1) про визнання право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради, шляхом викупу, на пам`ятку культурної спадщини "Будинок О.М. Поля", що знаходиться за адресою: площа Соборна, 10 м. Дніпро, загальною площею 448,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 144945112101, яка належить на праві власності Акціонерному товариству GCONNECT AG, м.Швіц, Швейцарська Конфедерація, реєстраційний номер СНЕ - 102.168.355 зареєстрований офіс якої знаходиться за адресою: Зеештрассе 24с8806 Бєх, Шви, Швейцарська Конфедерація);

2) про зобов`язання Дніпровську міську раду (просп. Дмитра Яворницького, 75, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26510514) перерахувати кошти з міського бюджету у сумі 11346090 грн.

Акціонерному товариству GCONNECT AG, м.Швіц, Швейцарська Конфедерація, реєстраційний номер СНЕ - 102.168.355 зареєстрований офіс якої знаходиться за адресою: Зеештрассе 24с8806 Бєх, Шви, Швейцарська Конфедерація).

Підставами заявленого позову позивачем визначені, зокрема, наступні обставини.

Акціонерне товариство GCONNECT AG, м.Швіц, Швейцарська Конфедерація (відповідач-1), згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є власником об`єкту нерухомого майна - індивідуального житлового будинку загальною площею 448,2 кв. м розташованого за адресою: площа Соборна, 10 м. Дніпро.

Згідно з графічними та текстовими матеріалами історико-архітектурного опорного плану, що є складовою частиною Генерального плану розвитку м. Дніпра, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007 №2/7 (зі змінами), за адресою: площа Соборна, 10, м. Дніпро розташований щойно виявлений об`єкт культурної спадщини за видом історія №455: " Будинок О. М. Поля" - будинок і садиба, де жив і працював Почесний громадянин міста, суспільно-політичний діяч, засновник гірничо-рудної промисловості Придніпровського краю, підприємець, меценат, збирач і дослідник старовини - Поль Олександр Миколайович .

Відповідачем-1, як власником нерухомого майна, що є пам`яткою культурної спадщини "Будинок О.М. Поля", в порушення вимог статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", не укладено відповідного охоронного договору.

Також відповідачем-1 в порушення вимог статей 18, 20, 24, 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" виконано реконструкцію нерухомого майна, що є пам`яткою культурної спадщини "Будинок О . М. Поля", без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Враховуючи існуючу загрозу знищення або пошкодження пам`ятки внаслідок бездіяльності її власника (відповідча-1) для невідкладного забезпечення умов збереження пам`ятки позивачем - Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради було направлено на адресу відповідача-1 попередження, яке було отримано ним 10.04.2019 та проігноровано.

Також враховуючи те, що від відповідача-1 не надійшло жодної реакції на попередження та враховуючи той факт, що пам`ятка культурної спадщини " Будинок О .М . Поля" реконструйовано зі зміною призначення, а саме - з нежитлове в житлове, без відповідної дозвільної процедури з боку позивача, відчуження цього об`єкту було здійснено за відсутності погодження із позивачем, унеможлививши останнього скористатися законним правом привілеєвої купівлі цього об`єкту, як пам`ятки місцевого значення, з урахуванням того, що дозвільні документи на проведення реконструкції та готовності об`єкта до експлуатації - скасовані, а охоронний договір на об`єкт не укладено, позивач вважає, що є всі законні підстави для викупу пам`ятки культурної спадщини.

Правовими підставами для викупу пам`ятки культурної спадщини позивачем визначені положення статті 352 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а підстави для припинення права власності у разі викупу пам`яток історії та культури передбачені пунктом 5 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України.

Так положення статті 352 Цивільного кодексу України та тотожні положення статті 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлюють, що якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам`ятки культурної спадщини їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам`ятки відповідне попередження. Якщо власник пам`ятки культурної спадщини не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам`ятки культурної спадщини позов про її викуп може бути пред`явлено без попередження. Викуплена пам`ятка культурної спадщини переходить у власність держави. Викупна ціна пам`ятки культурної спадщини визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом.

Пункт 5 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України визначає, що право власності припиняється у разі викупу пам`яток культурної спадщини.

З посиланням на те, що між позивачем та відповідачем-1 не узгоджено ціну викупу спірного об`єкту, позивач вважає ціною договору купівлі-продажу, за яким придбано цей об`єкт, справедливою ціною викупу.

Цей спір позивач просить розглянути господарським судом в порядку частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України за місцем знаходження майна.

Спірні правовідносини сторін виникли з приводу не виконання відповідачем-1 законодавства про охорону культурної спадщини.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 року №1805-III.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до історичних об`єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Статтею 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи культурної спадщини, до яких належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини.

Статтею 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Як зазначав у своєму позові позивач, наказом Управління культури, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 19.03.2014 №29 повноваження по укладенню охоронних договорів делегованої структурним підрозділам райдержадміністрацій та виконавчих органів міських рад, до повноважень яких належить вирішення питань охорони культурної спадщини.

Відповідно до рішення Дніпровської міської ради від 21.12.2016 №30/17 "Про затвердження Положення про головне архітектурно-планувальне управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради", попереднім уповноваженим органом охорони культурної спадщини виступало Головне архітектурно-планувальне управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі - Голов АПУ).

На підставі діючого на той час Положення, з метою забезпечення виконання Закону України "Про охорону культурної спадщини", уповноваженому представнику Акціонерного товариства GCONNECT AG було надано для ознайомлення та узгодження проект охоронного договору на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини (лист Голов АПУ від 23.06.2017 №3/20-140).

Листом від 27.02.2018 представник Акціонерного товариства GCONNECT AG надав до Голов АПУ підписаний ним охоронний договір в редакції, що не відповідав зразку охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Поштовим зв`язком на адресу Акціонерного товариства GCONNECT AG так і не було надано проекту охоронного договору, встановленої законодавством форми, відповідно договір не укладено, що є порушенням статті 23 "Про охорону культурної спадщини".

Наразі Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (позивач) здійснює повноваження, визначені чинним законодавством для виконавчих органів міської ради з питань охорони культурної спадщини на підставі, у межах та у спосіб, установлений законами України та Положенням про управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради від 19.09.2018 №102/35.

Згідно з п. 2.1. Положення Управління є юридичною особою, має самостійний баланс та право відкривати рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків відповідно до чинного законодавства, має печатку із зображенням Державного Герба України та власним найменуванням, штамп, відповідні бланки та інші реквізити.

Відповідно до пункту 2.2. Положення Управління може набувати майнових і немайнових прав та обов`язків, виступати позивачем та відповідачем, третьою стороною, яка заявляє/не заявляє самостійні вимоги на предмет спору позивача/відповідача у судах від свого імені, згідно з чинним законодавством України.

Так, відповідно до пункту 4.1.1. Положення Управління у встановленому порядку забезпечує виконання Закону України "Про охорону культурної спадщини", інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території міста.

Як вказує позивач, метою звернення із позовом, який є предметом розгляду у цій справі, є захист охоронюваної законом культурної спадщини.

Однак , прийнявши оскаржену ухвалу про закриття провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що ця справа не підсудна господарським судам, оскільки підлягає розгляду в судах адміністративної юрисдикції.

За доводами апеляційної скарги позивача, предмет та підстава цього позову жодним чином не кореспондується з нормами Кодексу адміністративного судочинства України при визначенні предметної юрисдикції цієї справи.

Позивач вказує, що основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Тому враховуючи, що позивач є органом місцевого самоврядування, відповідач - юридична особа - суб`єкт господарювання, а предмет спору є визнання право власності на нерухоме майно - ця справа за всіма ознаками підсудна Господарському суду Дніпропетровської області та підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Таким чином, за доводами позивача, висновки суду першої інстанції суперечать приписам пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, на підставі якої було закрито провадження як таке, що підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже предметом даного спору є визнання права власності на нерухоме майно.

За аргументами позивача, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у пункті 8 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, на які послався суд першої інстанції, йдеться про спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Тому, за твердженням позивача, не зважаючи на те, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктивний склад, де участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий - сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відтак причиною апеляційного оскарження означеної ухвали суду про закриття провадження у цій справі є питання віднесення цього спору до юрисдикції господарських чи адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 цього Кодексу).

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства, а саме, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Між тим, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням термінів, які наведені у частині першій статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України:

адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом;

адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;

адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;

відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Отже, одним із учасників адміністративного спору (позивачем або відповідачем) є суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Зазначені вище норми пункту 8 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондують з означеною вище нормою пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, спори щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності - не підсудні господарським судам.

Судом встановлено, що позивач (Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради) - є виконавчим органом Дніпровської міської ради та є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, тобто діє у спірних правовідносинах як суб`єкт владних повноважень.

Як правильно встановлено судом першої інстанції зі змісту позовних вимог убачається, що предметом спору є примусовий викуп майна (будівлі), яке є культурною спадщиною, через те, що результаті дій або бездіяльності власника цьому майну загрожує пошкодження або знищення, тому для правильного вирішення клопотання відповідача необхідно визначити, яким є цей спір за своєю правовою суттю: публічно-правовим чи приватно-правовим.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації. Тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.

В адміністративному праві під поняттям "публічна адміністрація" слід розуміти систему органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб`єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №810/2763/17).

Функції контролю за виконанням цього Закону України "Про охорону культурної спадщини", інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; з реалізації державної політики з питань охорони культурної спадщини є управлінськими і здійснюються суб`єктами владних повноважень у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вказано вище, в обґрунтування позовних вимог позивач послався на недотримання відповідачем-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, реконструкцію та зміну типологічно-планувальної структури об`єкта культурної спадщини, зміну призначення будівлі без відповідної дозвільної містобудівної документації.

Тобто позовна заява ґрунтується виключно на публічному інтересі громади до об`єкта культурної спадщини.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у позивача відсутній особистий майновий інтерес щодо предмету спору, оскільки позовні вимоги не обґрунтовані, зокрема, неправомірністю набуття відповідачем-1 у власність спірного майна, або належністю цього майна іншій особі. Також, між сторонами цього спору не укладалось будь-яких договорів та не вичинялось інших правочинів щодо спірного майна.

Наведеним вище спростовуються аргументи позивача, що оскільки предметом позову є спір про право власності шляхом викупу пам`ятки культурної спадщини з підстав, визначених частиною першою статті 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини", то це жодним чином не стосується вилучення чи примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

За встановлених вище обставин, колегія суддів погоджується, що на підставі зазначених вище норм законодавства суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що цей спір виник внаслідок здійснення позивачем владно-управлінських функцій з охорони культурної спадщини, а відтак за свою суттю, є публічно-правовим. Тому спір у даній справі віднесений до юрисдикції адміністративного суду і, відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відтак, колегія суддів вважає, що є обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції, що провадження у цій справі слід закрити, з підстав, встановлених пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стаття 280 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено, передбачених статтею 280 Господарського процесуального кодексу України, підстав для скасування означеної ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у цій справі, як такої що перешкоджає подальшому провадженню у справі, то колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а оскаржену ухвалу суду слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі (позивача).

Керуючись статтями 269, 270-271, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 у справі №904/2381/19 - залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 11.11.2019.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя С.Г. Антонік

Суддя І.М. Кощеєв