Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 369/12148/16

провадження № 61-32616св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державне підприємство «Київське лісове господарство»,

відповідачі: Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року у складі судді Волчка А. Я. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року в складі колегії суддів: Білоконь О. В., Савченка С. І., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що рішеннями Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року та 26 березня 2009 року затверджено проект землеустрою, передано власність ОСОБА_2 та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,7 га з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки. На підставі цих рішення 25 листопада 2008 року та 18 квітня 2009 року ОСОБА_2 видано належним чином зареєстровані державні акти на право власності на вказану земельну ділянку. 09 лютого 2016 року ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 Спірна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», що стверджується матеріалами лісовпорядкування. Передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки відбулася з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, всупереч вимогам частини п`ятої статті 116 ЗК України без її вилучення у ДП «Київське лісове господарство».

Віто-Поштова сільська рада не мала повноважень щодо вилучення, надання у власність та зміни цільового користування земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб, тому прокурор просив суд визнати недійсними вказані рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року та від 26 березня 2009 року, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що органи, в інтересах яких пред`явлено позов - Кабінет Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство», довідались про порушення своїх прав у 2008 році, тому звернення прокурора до суду у 2016 році відбулось з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові за наявності відповідної заяви відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 серпня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області.

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час вирішення питання про дотримання позовної давності для звернення до суду в цивільному судочинстві необхідно встановити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та дату, коли особа звернулася до суду та чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 необхідно також встановити коли особа, носій порушеного права, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок відліку позовної давності з 2008 року суд пов`язав з часом прийняття оскаржуваних рішень та оформленням права власності на спірні земельні ділянки управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області.

Судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не встановлено, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, враховуючи, що це право пов'язане з моментом, коли саме повноваженому органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Кабінет Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» є самостійними незалежними суб`єктами цивільних правовідносин, які мають різні речові права на спірне майно - право власності та право користування. Між вказаними суб`єктами відсутні безпосереднє підпорядкування чи спільне ведення господарської діяльності.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено та не зазначено на підставі яких обставин, доказів та коли позивачу Кабінету Міністрів України стало відомо про виявлені порушення вимог законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що про порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій.

Незважаючи на те, що пред`являючи позов у вказаній справі прокурор виходив з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення землі власнику, судами помилково указано про пропуск прокурором позовної давності, який на вимоги щодо витребування майна із чужого незаконного володіння не застосовується.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до статті 1 Положення про Державний комітет України від 14 серпня 2000 року № 970 Державний комітет України по земельних ресурсах є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, тому Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади і разом з міністерствами, місцевими державними адміністраціями та іншими органами виконавчої влади.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі цього рішення, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 25 листопада 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 692528 з кадастровим номером: 3222481201:01:005: 0091 , який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900553.

Рішенням Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки.

На підставі цього рішення, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 18 квітня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340758, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991300893.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 лютого 2016 року за № 125 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Семенець О. А. 09 лютого 2016 року за індексним номером 28153579 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 26 серпня 2016 року та матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років Васильківського лісництва ДП «Київліс» вказана земельна ділянка розташована у виділі 6 (17) кварталу 50 Васильківського лісництва і є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України; тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЛК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною шостою статті 149 ЗК України встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 рішенням Віта-Поштової сільської ради з перевищенням повноважень селищної ради щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, оскільки ці питання належали до компетенції органів виконавчої влади, а саме районної державної адміністрації.

Рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року про передачу ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства та видачу йому державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вищевказаним вимогам закону. Оскільки рішення Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року про зміну цільового призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки та видача на його підставі державного акту носять похідних характер від первісного рішення сільради від 30 жовтня 2008 року, вони також суперечать вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що органи, в інтересах яких пред`явлено позов - Кабінет Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство», довідались про порушення своїх прав у 2008 році, отже, звернення прокурора до суду у 2016 році відбулось з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові за наявності відповідної заяви відповідача.

Верховний Суд вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним з огляду на таке.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим статтею 45 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 14-101цс18.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України, разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, мав об`єктивну можливість знати про видачу та належну державу реєстрацію Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, як державним органом земельних ресурсів, державних актів, що посвідчували право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку ще у 2008 та 2009 роках та мав об`єктивну можливість знати про порушення у зв`язку з цим права держави на спірну земельну ділянку не свідчать про безспірне встановлення обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення свого права.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши порушення прав Кабінету Міністрів України, не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, Верховний суд вважає зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з тим, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимога власника про визнання права власності чи інших вимоги, спрямованих на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України.

Верховний Суд вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається.

З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року та від 26 березня 2009 року, оскільки скасування цих рішень, чи визнання їх недійсним не відновить порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки лісового фонду, тому такий спосіб захисту порушених прав не підлягає застосуванню у цій справі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 14-208цс18 та постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 369/12149/16-ц.

З урахуванням наведеного, оскаржувані рішення судів у частині вирішення вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року та від 26 березня 2009 року підлягають скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат має здійснити вказаний суд за результатами вирішення спору пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 412 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року та від 26 березня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову в позові.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик