ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 р.

Справа № 480/2133/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кравченко Є.Д., м. Суми) від 16.07.2019 року по справі № 480/2133/19

за позовом ОСОБА_1

до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп"

про визнання дій (бездіяльності) протиправними, визнання безпідставною та незаконною відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо несвоєчасного надання інформації на питання 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686; визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо необґрунтованого віднесення інформації, викладеної в питаннях 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686, до інформації з обмеженим доступом; визнати безпідставною та незаконною відмову в задоволенні запиту на інформацію викладену в питаннях 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686; зобов`язати відповідача надати позивачу інформацію на питання 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що його право на інформацію було обмежено відповідачем, оскільки останній порушив строк на надання відповіді на запит, прийняв незаконне рішення про відмову в наданні інформації, оскільки необґрунтовано відніс запитувану інформацію до інформації з обмеженим доступом, та не роз`яснив порядок оскарження його рішення.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року по справі № 480/2133/19 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною відмову Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" у наданні ОСОБА_1 інформації, зазначеної в пунктах 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686; зобов`язано Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" надати ОСОБА_1 інформацію, зазначену в пунктах 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.11.2018 р. ОСОБА_1 звернувся до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" із заявою № 686 (а.с. 6), у пунктах 1, 2, 3, якої просив: 1) надати, належним чином завірені копії документів на вирубку дерев у кварталах помічених стовпцями з надписами 114-54, ВСР - 2017, 0,9 та 114 - 51-52, ВСР - 2017, 1,1 в яких зазначено кількість дерев які потрібно спиляти, назва дерев, та підстави для спилювання дерев, в тому числі зазначити хвороби якими були вражені дерева, що підлягали спилюванню; 2) надати належним чином завірені копії документів, які свідчать про взяття на приход спиляних дерев із названих кварталів, в тому числі надати інформацію про кількість спиляних дерев, їх назву і товщину на пеньку, об`єм завезеної з названих кварталів деревини, окремо показати кількість взятої на приход ділової та іншої деревини по класах; 3) надати належним чином завірену копію дозволу на санітарну рубку в кварталах 114-54, ВСР - 2017, 0,9 та 114-51-52, ВСР-2017, 1,1.

Вищевказана заява була отримана відповідачем 14.11.2018 р. та зареєстрована за вхідним № 440, про що зазначено у листі Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" від 13.12.2018 р. № 293 (а.с. 7).

У листі-відповіді від 13.12.2018 р. № 293 відповідач зазначив, що питання 1-3 заяви ОСОБА_1 містять вимогу розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства. Відповідно до ст. 36 Господарського кодексу України відомості, пов`язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб`єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб`єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. На підставі п. 1 наказу директора ДП “Лебединський агролісгосп” № 157 ОД від 31.07.2018 р. комерційною таємницею Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства “Лебединський агролісгосп” являються відомості, пов`язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами, іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Відповідач повідомив, що запитувана позивачем інформація та копії документів є комерційною таємницею ДП “Лебединський агролісгосп”, оскільки містять відомості про процес виробництва підприємства, яке проводиться для здійснення основної діяльності з метою отримання прибутку, а тому її розголошення може завдати шкоди ДП “Лебединський агролісгосп”. До того ж, зазначені відомості не входять до переліку відомостей, що не становлять комерційної таємниці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.1993, тому у ДП “Лебединський агролісгосп” відсутні правові підстави для надання інформації та копій документів, зазначених у листі позивача (а.с. 7).

На погодившись з відмовою відповідача надати інформацію на запит, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідь на заяву від 13.11.2018 р. № 686 була надана листом від 13.12.2018 № 293, тобто із пропуском встановленого строку, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо несвоєчасного надання інформації на питання 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 № 686 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, суд вказав, що Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" не надало доказів на підтвердження того, що запитувана позивачем інформація становить комерційну таємницю, відмова надати позивачу інформацію на питання 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686 є безпідставною, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови в задоволенні запиту на інформацію, викладеної в питаннях 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686, та зобов`язання відповідача надати позивачу інформацію на питання 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 р. № 686 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині про визнання протиправними дій, що полягають в необґрунтованому віднесенні інформації, викладеної в питаннях 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 № 686, до інформації з обмеженим доступом, суд вказав, що позивачем достатньо не обґрунтовано, які саме його права та інтереси є порушеними внаслідок вчинення вказаних дій, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що до спірних правовідносин судом першої інстанції були застосовані положення ст. 40 Конституції України, відповідно до яких усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Однак, ДП «Лебединський агролісгосп» є дочірнім підприємством комунального унітарного спеціалізованого агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс». Засновником Дочірнього підприємства є Сумське обласне комунальне агролісогосподарське підприємство «Сумиоблагроліс». Тому суд дійшов невірного висновку про те, шо в цьому випадку позивач реалізовував своє право на звернення до органів місцевого самоврядування.

При цьому, положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» містять чіткий перелік інформації, зазначений в статті 13 цього Закону.

Виходячи з аналізу вимог до розпорядників інформації, ДП «Лебединський агролісгосп» може бути віднесено лише до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля (п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону).

Проте, ч. 3 ст. 13 Закону було встановлено обмеження щодо інформації, що має надаватися за запитами, відповідно до якого на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Отже, в розумінні вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» ДП «Лебединський агролісгоп» має надавати та оприлюднювати інформацію виключно про стан довкілля. Надання ж інформації, зазначеної в пунктах 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 року № 686, яку зобов`язав надати позивачу суд у своєму рішенні, не стосується інформації про стан довкілля, яку має право надавати згідно вимог закону апелянт. Жодне з питань, зазначених у заяві, не містить необхідності оприлюднення або надання інформації про стан довкілля, а стосуються господарської діяльності підприємства з вимогою надати документацію, яка може бути використана будь-ким для вчинення самовільного порубу на зазначених у заяві площах.

На підставі цього, апелянт вказав, що ДП «Лебединський агролісгосп» правомірно відмовив у наданні інформації, яка стосувалася меж та підстав проведення вибірково-санітарної рубки, що проводилася на землях, котрі знаходяться в постійному користуванні агролісгоспу.

Крім того, вказав, що на підставі п. 1 наказу директора ДП «Лебединський агролісгосп» № 157-ОД від 31.07.2018 року комерційною таємницею Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп» являються відомості, пов`язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами, іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

З огляду на положення пунктів 1, 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувана в пунктах 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 року № 686 інформація не підлягала розголошенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. ст. 5, 7 Закону України “Про інформацію” кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації").

Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" із заявою, яка відповідає вимогам щодо форми запиту, визначених ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та з урахуванням того, що позивачем було оформлено належний запит про надання інформації, у відповідача виник обов`язок щодо надання відповіді на такий запит. При цьому відповідь на запит повинна бути подана не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. В свою чергу, фактично єдиною підставою для ненадання позивачу інформації та копій документів, що вказувалися у запиті від 13.11.2018 р. № 686, слугувала та обставина, що запитувана позивачем інформація становить комерційну таємницю.

Колегія суддів зазначає, що законами України встановлено категорії інформації, обмеження доступу до яких заборонено. Така інформація надається у відповідь на запит без застосування "трискладового тесту". До таких категорій, зокрема, належать про стан довкілля. Крім цього, забороняється обмежувати доступ шляхом віднесення до конфіденційної інформації, зокрема, інформацію, якою володіють суб`єкти господарювання і яка становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація), до якої відноситься і інформація про стан довкілля.

Положеннями ст. 1 Лісового кодексу України, зокрема, передбачено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Приписами ст. 7 Лісового кодексу України, зокрема, визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 70 Лісового кодексу України, заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах. Для заготівлі деревини під час рубок головного користування в першу чергу призначаються пошкоджені, ті, що усихають, інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом, і деревостани, які вийшли з підсочування. Залежно від категорій лісів, природних лісорослинних умов, біологічних особливостей деревних порід та інших особливостей застосовуються такі системи рубок головного користування: суцільні, поступові або вибіркові, комбіновані рубки. Деревина заготовляється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов`язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв`язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо). Під час проведення заготівлі деревини не дозволяються вирубування та пошкодження: цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України; насінників і плюсових дерев, а також дерев з гніздами рідкісних видів птахів, занесених до Червоної книги України (чорний лелека, скопа, орлан-білохвіст та інші), дуплястих та найстаріших дерев.

Відповідно до ст. 97 Лісового кодексу України інформування про стан і відтворення лісів здійснюється відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та інших законів.

Положеннями ст. 2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до п. п. “є”, “ж” ст. цього Закону, основними принципами охорони навколишнього природного середовища є обов`язковість оцінки впливу на довкілля, гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду.

Об`єктами правової охорони навколишнього природного середовища є навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно з п. “е” ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” кожний громадянин України має право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом.

Враховуючи те, що ліси є об`єктом правової охорони навколишнього природного середовища, а кожному громадянину гарантується право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, в тому числі і на доступ до інформації про стан лісів, колегія суддів дійшла до висновку, що запит позивача щодо надання належним чином завірених копій документів на вирубку дерев, копій документів, які свідчать про взяття на приход спиляних дерев, в тому числі надання інформації про кількість спиляних дерев, їх назву і товщину на пеньку, об`єм завезеної з названих кварталів деревини, та щодо надання копії дозволу на санітарну рубку стосується отримання інформації про стан довкілля, а тому відмова у наданні такої інформації не може вважатися правомірною.

Що стосується посилання апелянта на те, що запитувана позивачем інформація відносить до комерційної таємниці, оскільки містить відомості, що пов`язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами, іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що ознаками комерційної таємниці є: а) інформаційність комерційної таємниці (в тому розумінні, що комерційна таємниця - це інформація); б) конфіденційність; в) комерційна цінність; г) захищеність інформації, яка становить комерційну таємницю. Ці ознаки комерційної таємниці є істотними, необхідними та невіддільними.

Суд зазначає, що конфіденційність комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, яка становить комерційну таємницю, в цілому чи в певній формі та сукупності її складових має бути невідомою та не бути легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить. Комерційну цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, розуміють таким чином, що її використання надає володільцю інформації певні економічні переваги в силу того, що його конкуренти або інші особи такою інформацією не володіють. Комерційна цінність може виражатися в отриманні більших прибутків від реалізації продукції, виробленої з використанням конфіденційних технологій, від розширення ринків збуту тощо.

В свою чергу, відповідачем по справі не доведено, на підставі яких ознак, запитувана позивачем інформація відноситься до комерційної таємниці Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" та не може бути розповсюджена, з урахуванням особливостей виду діяльності цього суб`єкта, до компетенції якого, в першу чергу, належать: право самостійно господарювати в лісах та виключне право на заготівлю деревини (п. п. 1, 2 ст. 19 Лісового кодексу України), оскільки вказана інформація прямо пов`язана з питанням збереження довкілля, до якого відноситься і лісовий фонд держави.

Що стосується посилання апелянта на те, що відповідачем неодноразово надавалася інформація на звернення ОСОБА_1 , яка подальшому використовувалася ним з метою створення перешкод для нормальної господарської діяльності підприємства та на те, що така інформація може бути в подальшому використана з метою незаконної вирубки лісу, суд зазначає, що вказані твердження ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

На підставі цього, оскільки відповідачем не надано доказів, що запитувана позивачем інформація становить комерційну таємницю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова надати позивачу інформацію на питання 1, 2, 3 заяви від 13.11.2018 № 686 є безпідставною.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року по справі № 480/2133/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

З урахуванням того, що відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію, ця справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року по справі № 480/2133/19 – залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року по справі № 480/2133/19 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя

(підпис)

Н.С. Бартош

Судді

(підпис) (підпис)

В.В. Катунов З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 08.11.2019 року