ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 листопада 2019 року № 826/13137/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., позивача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 , у відсутність інших учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступника Директора Державного бюро розслідувань, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, працівників підрозділів внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, Директора Державного бюро розслідувань, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державне бюро розслідувань, ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступника Директора Державного бюро розслідувань, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, працівників підрозділів внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань (далі - Конкурсна комісія), Директора Державного бюро розслідувань (далі - Директор), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- визнати дії Конкурсної комісії під час проведення співбесіди 13.07.2018 із кандидатами на посаду керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань та щодо визначення 18.07.2018 переможців конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань, - протиправними;

- визнати протиправним та скасувати рішення Конкурсної комісії, оформлене протоколом засідання від 18.07.2018 №64, в частині визначення переможця на посаду керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань, оголошеного на засіданні від 18.07.2018;

- зобов`язати Директора оголосити повторний конкурс на зайняття посади керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що після початку проведення співбесіди з кандидатами на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення ДБР члени Конкурсної комісії користувалися своїми телефонами, виходили з приміщення, перемовлялися між собою. При цьому, на переконання позивача, особисту участь у засіданні брали лише 5 членів Конкурсної комісії, що є порушенням пункту 4.2 Регламенту.

Також позивач посилається на те, що після завершення співбесід мікрофони були вимкнені та члени Конкурсної комісії щось обговорювали без звукової фіксації протягом декількох хвилин, що, на думку позивача, свідчить про відсутність прозорості в їх діях.

В той же час, 17.07.2018 на сайті інтернет-видання «Українська правда» за посиланням https://www.pravda.com.ua/news/2018/07/17/7186626/ зроблена публікація, в якій напередодні засідання Конкурсної комісії, на якому б мали обиратись кандидати на посади шляхом відкритого голосування, зазначені ПІБ кандидатів та посади, за яких в подальшому проголосували члени Конкурсної комісії 18.07.2018, зокрема, ОСОБА_2 - керівник Управління правового забезпечення.

З огляду на наведене, позивач стверджує, що списки кандидатів на конкретні посади директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату ДБР, працівників підрозділів внутрішнього контролю ДБР, формувались до голосування членів комісії, чим порушено вимоги статті 19 Конституції України, пунктів 4.8, 5.2.8 Регламенту щодо основних засад обрання державних службовців на керівні посади до ДБР.

Водночас, позивач вказує, що рішення Конкурсної комісії щодо визначення переможців конкурсу на посади директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату ДБР, працівників підрозділів внутрішнього контролю ДБР, у тому числі в частині визначення переможця на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР, є необґрунтованим.

Крім того, позивач посилається на те, що обраний кандидат на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР за результатами тестування на знання законодавства набрала 84 бали, а за результатами виконання практичного завдання - 25 балів, що в сукупності складає 109 балів, натомість позивач за результатами тестування на знання законодавства набрала 87 балів, а за результатами виконання практичного завдання - 23 бали, що разом становить 110 балів. Тобто, у позивача бал вище, ніж у обраного кандидата на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2018 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2019 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2).

У відзиві на позовну заяву Директор ДБР вказує, що Конкурсна комісія не є органом державної влади, суб`єктом владних повноважень та не має статусу юридичної особи.

При цьому, Директор ДБР посилається на те, що у позовній заяві не зазначено які саме конкретні дії Конкурсною комісією під час проведення співбесіди здійснено всупереч встановленим вимогам Закону України «Про Державне бюро розслідувань» чи Регламенту.

Директор ДБР також зазначає, що у позовній заяві не наведено жодних дій, які б свідчили про порушення Конкурсною комісією встановленого Законом та Регламентом порядку щодо визначення 18.07.2019 переможця курсу. Більше того, дії, які здійснює Конкурсна комісія по проведенню конкурсу, у тому числі, визначенню переможців, є її прямим завданням, яке визначене Законом і Регламентом. Відповідно, належне виконання завдань в межах наданих повноважень, не може бути визнано протиправним.

У протоколі Конкурсної комісії від 18.07.2018 №64 закріплено рішення про затвердження результатів конкурсу, що прийняте по визначенню переможця за наслідками рейтингового голосування, а відтак, на думку Директора ДБР, таке рішення не порушує жодних прав, свобод чи законних інтересів позивача, оскільки прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом та Регламентом.

Доводи позивача про порушення принципу прозорості прийняття рішення, порушення принципів об`єктивності та незалежності, на переконання Директора ДБР, є безпідставними з огляду на те, що розміщена в ЗМІ інформація є оціночними судженнями авторів відповідних статей.

Таким чином, Директор ДБР просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідь на відзив фактично містить ті самі аргументи та доводи, що і позовна заява. Також позивачем вказано на хибність тверджень Директора ДБР щодо відсутності у Конкурсної комісії відповідного статусу для оскарження її дій у порядку адміністративного судочинства, та не зазначення у позові які саме дії позивач просить визнати протиправними.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила у задоволенні позову відмовити. Усно пояснила, що співбесіда це проміжковий етап, який не є фінальним для визначення переможця конкурсу. Після рейтингового голосування комісія Директору ДБР формує подання, а він видає відповідний наказ. Наразі незрозумілим є у чому саме порушені права позивача, адже ОСОБА_1 успішно пройшла співбесіду, а результати рейтингового голосування не оскаржує.

Інші учасники справи в засідання не прибули, причини неявки не повідомили.

Отже суд, заслухавши позивача та третю особу, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Протоколом засідання Конкурсної комісії від 22.02.2018 №45 (т. 1 а.с. 56-59) затверджено оголошення про проведення конкурсу на зайняття вакантних посад директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату ДБР, працівників підрозділів внутрішнього контролю ДБР, у тому числі на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР.

Позивач взяла участь у такому конкурсі на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР та допущена до нього, що підтверджується наявним в матеріалах справи списком, затвердженим протоколом засідання Конкурсної комісії від 11.06.2018 №48 (т. 1 а.с. 61-70).

Так, за результатами тестування на знання законодавства (т. 1 а.с. 52-55) позивач набрала 87 балів, а за результатами виконання завдань практичного характеру у формі тестових завдань - 23 бали (т. 1 а.с. 30-35), що разом становить 110 балів, у зв`язку з чим допущена до співбесіди.

В подальшому, як видно з протоколу засідання Конкурсної комісії від 18.07.2018 №64 (т. 2 а.с. 197-198), за наслідками рейтингового голосування на посади, Конкурсною комісією затверджено переможців конкурсу, зокрема, на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР - ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з діями Конкурсної комісії під час проведення співбесіди та з результатами визначення переможця на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд перш за все зазначає про поширення юрисдикції адміністративного суду на спір за участю Конкурсної комісії, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Частиною першою статті 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що Директор Державного бюро розслідувань призначається на посаду Президентом України за поданням Прем`єр-міністра України відповідно до подання комісії з проведення конкурсу (далі - Конкурсна комісія) на зайняття посади Директора Державного бюро розслідувань; перший заступник Директора Державного бюро розслідувань та заступник Директора Державного бюро розслідувань призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою - одинадцятою статті 11 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 13 названого Закону директори територіальних органів, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою - одинадцятою статті 11 цього Закону.

З огляду на те, що рішення (подання) Конкурсної комісії є обов`язковими для, зокрема, Директора ДБР, суд доходить висновку, що на даний спір поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Водночас, слід зазначити, що відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Водночас, за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Так, правовий статус та завдання Конкурсної комісії визначені статтею 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої якої організацію та проведення конкурсу здійснює Конкурсна комісія відповідно до цього Закону.

Частиною восьмою статті 11 вказаного Закону передбачено, що Конкурсна комісія: 1) визначає регламент своєї роботи; 2) розміщує оголошення про умови та строки проведення конкурсу; 3) розглядає документи, подані особами для участі в конкурсі; 4) відбирає із загального числа кандидатів осіб, з якими проводить на своєму засіданні співбесіду, та осіб, щодо яких проводиться спеціальна перевірка, передбачена Законом України «Про запобігання корупції», і перевірка, передбачена Законом України «Про очищення влади»; 5) відбирає шляхом відкритого голосування з числа кандидатів, які пройшли співбесіду, одного кандидата, що відповідає вимогам до Директора Державного бюро розслідувань та, згідно з обґрунтованим рішенням Конкурсної комісії, має найкращі професійний досвід, знання і якості для виконання службових обов`язків на цій посаді; відбирає шляхом відкритого голосування з числа кандидатів, які пройшли співбесіду, двох кандидатів, що відповідають вимогам до першого заступника і заступника Директора Державного бюро розслідувань, мають найкращі професійний досвід, знання і якості для виконання службових обов`язків на цих посадах; 6) оприлюднює інформацію про кандидатів, які подали заяву на участь у конкурсі, а також інформацію про трьох кандидатів, відібраних для проходження співбесіди в Конкурсній комісії, про кандидатів, відібраних Конкурсною комісією для призначення на посади Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника і заступника Директора Державного бюро розслідувань; 7) проводить повторний конкурс у разі відхилення всіх кандидатів у зв`язку з їх невідповідністю встановленим вимогам або непроходженням спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», чи перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

При цьому, відповідно до частини третьої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

З аналізу змісту вказаних норм видно, що на Конкурсну комісію покладено функцію щодо відбору кандидатів на посади в ДБР та визначення переможців за наслідками проведення конкурсу.

Тобто, відповідач у зазначений спосіб приймає участь у формуванні складу ДБР та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому, за висновком суду, є іншим суб`єктом при здійсненні владних управлінських функцій на підставі законодавства і, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України та належним відповідачем за даним адміністративним позовом.

Також варто відмітити, що за сферою правового регулювання Закон України «Про Державне бюро розслідувань» визначає організацію та діяльність центрального органу виконавчої влади - ДБР, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, тобто містить норми саме публічного права.

З приводу твердження Директора ДБР про те, що рішення Конкурсної комісії можуть бути оскаржені до суду лише з питань додержання встановленого цим Законом порядку організації та проведення конкурсу на зайняття посади Директора ДБР (частина дев`ята статті 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), слід зазначити таке.

Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Аналізуючи встановлені частиною дев`ятою статті 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» обмеження щодо оскарження до суду рішень Конкурсної комісії лише з питань додержання встановленого цим Законом порядку організації та проведення конкурсу на зайняття посади Директора ДБР, тобто фактично Закон забороняє будь-яким іншим учасникам на будь-які інші посади у ДБР оскаржувати відповідні рішення Конкурсної комісії, суд виходить з того, що це суперечить завданню адміністративного судочинства, закріпленому у частині першій статті 2 КАС України та пункті 9 частини першої статті 19 КАС України щодо можливості оскарження таких рішень, у зв`язку з чим, а також зважаючи на те, що у позивача відсутні будь-які інші механізми захисту своїх прав у спірних правовідносинах, сама суть права за таких обставин буде зведена нанівець, а відтак суд вважає, що подібне обмеження не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Вирішуючи спір по суті, суд зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директори територіальних органів, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою - одинадцятою статті 11 цього Закону.

За змістом статті 11 названого Закону організацію та проведення конкурсу здійснює Конкурсна комісія відповідно до цього Закону. Конкурсна комісія вважається повноважною у разі затвердження в її складі не менше шести осіб. Рішення Конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього на засіданні Конкурсної комісії проголосували не менше п`яти членів Конкурсної комісії. Засідання Конкурсної комісії відкриті для представників засобів масової інформації і журналістів, забезпечуються відео- та аудіофіксація і трансляція в режимі реального часу засідань Конкурсної комісії на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України. Конкурсна комісія, зокрема, визначає регламент своєї роботи.

На виконання пункту 1 частини восьмої статті 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», згідно з протоколом засідання Конкурсної комісії від 25.04.2016 №6 (в редакції, затвердженій згідно з протоколом засідання Конкурсної комісії від 22.02.2018 №45), Конкурсною комісією затверджено власний Регламент (т. 1 а.с. 36-42).

Згідно з преамбулою Регламенту він визначає загальні принципи та порядок роботи Конкурсної комісії.

Пунктом 1.2 Регламенту передбачено, що основними засадами діяльності Конкурсної комісії є законність, незалежність та відкритість. У своїй діяльності Конкурсна комісія дотримується принципів рівності прав членів Конкурсної комісії та колегіальності прийняття ними рішень, незалежності, об`єктивності та обґрунтованості прийняття рішень.

Засідання Конкурсної комісії вважається повноважним у разі особистої участі в засіданні не менш як шести осіб. Особистою присутністю члена Конкурсної комісії вважається також його участь у засіданні шляхом відеоконференції, про що робиться відповідний запис у протоколі засідання комісії. Член комісії, який бажає взяти участь у засіданні Комісії в режимі відеоконференції, завчасно повідомляє про це секретареві Конкурсної комісії. Якщо на засіданні відсутня необхідна кількість членів Конкурсної комісії для визнання засідання повноважним, головуючий на засіданні оголошує про відкладення засідання на визначений час або переносить засідання на інший день (пункт 4.2 Регламенту).

Згідно з пунктом 4.3 Регламенту рішення Конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього на засіданні Конкурсної комісії проголосувало не менш як п`ять членів Конкурсної комісії.

Як досліджено судом в ході розгляду справи, засідання Конкурсної комісії 13.07.2018 розпочалося за участі 6 членів (https://www.youtube.com/watch?v=lssm9-rNMo8&t=7153).

Водночас, дійсно з дослідженого запису видно, що деякі члени Конкурсної комісії певний час (в різні проміжки) не були присутні в ході проведення співбесід, перемовлялись, а також користувались мобільними телефонами.

Так, відсутність певного члена Конкурсної комісії певний час після відкриття засідання у повноважному складі не є за висновком суду порушенням вказаних вимог Регламенту, оскільки не свідчить про особисту не участь у засіданні взагалі, про що і йдеться у Регламенті.

При цьому, для прийняття рішення на засіданні Конкурсної комісії необхідно не менш як п`ять голосів членів Конкурсної комісії, тобто прийняття рішення можливе за участі 5 членів.

Суд також враховує, що головуючий на засіданні не оголошував про відкладення засідання на визначений час або про перенесення засідання на інший день у зв`язку з відсутністю необхідної кількості членів Конкурсної комісії для визнання засідання повноважним.

В той же час, позивач стверджує про відсутність певних членів Конкурсної комісії певний час, короткі перемовини між членами, а також користування мобільними телефонами з позиції неможливості об`єктивно оцінити конкурсантів, їх професійний досвід та знання, тобто позивач фактично ставить під сумнів когнітивні можливості членів Конкурсної комісії, проте вказані обставини виходять за межі аналізу та дослідження судом.

Крім того, суд зауважує, що кожен член Конкурсної комісії має право ознайомитися з документами будь-якого кандидата та надати їм свою оцінку, що прямо передбачено пунктом 7.4 Регламенту, а тому не виключає випадків відсутності у членів Конкурсної комісії запитань до кандидата в ході співбесіди, що і мало місце у дослідженому судом записі (не всі члени Конкурсної комісії задавали питання всім конкурсантам) та є звичайною і загальновизнаною практикою.

З тих самих підстав суд не може прийняти до уваги твердження позивача, як на підставу протиправності дій Конкурсної комісії під час проведення співбесіди, на те, що після завершення співбесід мікрофони були вимкнені та члени комісії щось обговорювали без звукової фіксації в період з 02:36:16 по 02:36:46 та з 02:36:54 по 02:38:14. Крім того, суд враховує, що час, протягом якого мікрофони були вимкнені, є досить коротким.

Також суд зважає на те, що позивачем не наведено жодних доводів стосовно того, яким чином вказані обставини порушують права позивача як учасника конкурсу на зайняття посади керівника Управління правового забезпечення ДБР та що у такий спосіб - шляхом визнання протиправними зазначених дій, буде відновлено права позивача у сфері публічно-правових відносин - ефективний захист.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що зазначені позивачем обставини не є порушенням Регламенту та не можуть бути безумовною підставою для визнання дій Конкурсної комісії під час проведення співбесіди 13.07.2018 із кандидатами на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР протиправними.

В свою чергу, на підтвердження протиправності дій Конкурсної комісії щодо визначення 18.07.2018 переможців конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення ДБР та, відповідно, визнання протиправним та скасування рішення Конкурсної комісії, оформленого протоколом засідання від 18.07.2018 № 64, в частині визначення переможця на вказану посаду, позивач посилається на наявність публікацій в мережі інтернет у виданні «Українська правда» (т. 1 а.с. 48-51) та на сторінці у соціальній мережі «Facebook» народного депутата, опубліковані напередодні засідання Конкурсної комісії, на якому обиратимуться кандидати на посади, з зазначенням ПІБ переможців конкурсу.

Так, згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проаналізувавши вказані доводи позивача, в контексті наведених норм, суд вважає, що розміщена в ЗМІ інформація сама по собі не є достатнім доказом неправомірності дій Конкурсної комісії в частині визначення 18.07.2018 переможців конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення ДБР, навіть зважаючи на принципи та правила роботи інтернет-видання «Українська правда» (т. 2 а.с. 138-156), на які посилається позивач.

Одночасно, згідно з пунктами 11.1, 11.3 Регламенту Конкурсна комісія на своєму засіданні здійснює відбір одного кандидата для подання про призначення на відповідну посаду. Відбір одного кандидата для внесення на розгляд подання про призначення на відповідну посаду здійснюється шляхом рейтингового голосування членів Конкурсної комісії на підставі отримання кандидатом не менш ніж п`яти голосів членів Конкурсної комісії, які проголосували «за».

Як встановлено судом з дослідженого запису (https://www.youtube.com/watch?v=c9NZt3CbC6U), Конкурсна комісія на засіданні 18.07.2018 (з 01:17:50 по 01:20:20) в частині рейтингового голосування (визначення переможця конкурсу, як вказує позивач) стосовно посади керівника Управління правового забезпечення ДБР чітко дотрималась встановлених вимог Регламенту.

Стосовно твердження позивача про те, що голосування проводилось шляхом мовчазного підняття рук членами Конкурсної комісії без обговорення професійного досвіду, знань, моральних якостей кандидатів, та відповідного обґрунтування, суд зазначає, що саме у такий спосіб пункт 4.8 Регламенту встановлює проведення голосування, який передбачає відкрите голосування на засіданнях Конкурсної комісії шляхом підняття рук.

Щодо посилання позивача стосовно швидкого зачитування ПІБ кандидатів, у зв`язку з чим деякі члени Конкурсної комісії просили головуючого зачитувати їх повільніше, а саме: 00:39:21, 00:51:07, 00:53:39, 00:57:16, 01:15:06, суд зауважує, що предметом спору в межах даної адміністративної справи є дії Конкурсної комісії в частині щодо визначення 18.07.2018 переможців конкурсу саме на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення ДБР (час голосування з 01:17:50 по 01:20:20), а не дії щодо всієї процедури голосування за конкурсантів, тобто у інший час - до 01:17:50 або після 01:20:20.

З приводу тверджень позивача про те, що (1) вона набрала на 1 бал більше, ніж обраний Конкурсною комісією рейтинговим голосуванням кандидат (110 балів проти 109), (2) незрозумілими є критерії відбору кандидата, (3) відсутність обґрунтування обрання саме такого, а не іншого кандидата тощо, суд звертає увагу на наступне.

По-перше, з системного аналізу змісту Регламенту, зокрема, розділів 7-11, вбачається, що (1) успішне складення, зокрема, тестування на знання законодавства (професійний тест) є лише підставою для допуску до наступних етапів конкурсу, а не запорукою, за наявності більшої кількості балів, ніж у інших кандидатів, у тому числі сукупно, перемоги у конкурсі, (2) лише самі по собі бали не є вирішальним критерієм обрання кандидата з більшою кількістю балів, позаяк у процедурі конкурсу має місце ще психофізіологічне дослідження, яке хоч і має рекомендаційний характер, але враховується Конкурсною комісією (пункт 9.5 Регламенту), а також співбесіда, проведення якої вже досліджено та оцінено судом.

По-друге, обрання переможця на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення ДБР, як встановлено судом з дослідженого відеозапису, відбулося саме на підставі рейтингового голосування, що також підтверджується протоколом засідання Конкурсної комісії від 18.07.2018 №64 (т. 2 а.с. 197-198).

По-третє, здійснення оцінювання кандидатів на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення ДБР, зокрема, за наслідками ознайомлення з документами кандидатів, у тому числі з психофізіологічними дослідженнями, проведення співбесіди, надання їм своєї оцінки та, як наслідок, підняття руки при рейтинговому голосуванні за того чи іншого кандидата, є виключною компетенцією членів Конкурсної комісії. При цьому, суд позбавлений можливості втручатися у таку діяльність членів Конкурсної комісії та переоцінювати кандидатів, тобто фактично проводити повний конкурс спочатку або його певний етап заново.

Отже, проаналізувавши в сукупності вказані позивачем обставини, в контексті зазначених норм, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку Конкурсної комісії щодо визначення 18.07.2018 переможця конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення ДБР.

За таких обставин, суд не вбачає належних правових підстав для визнання дій Конкурсної комісії щодо визначення 18.07.2018 переможців конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Управління правового забезпечення ДБР протиправними та, як наслідок, визнання протиправним та скасування рішення Конкурсної комісії, оформленого протоколом засідання від 18.07.2018 №64, в частині визначення переможця на посаду керівника Управління правового забезпечення ДБР, оголошеного на засіданні від 18.07.2018.

Таким чином, похідна вимога про зобов`язання Директора ДБР оголосити повторний конкурс на зайняття посади керівника Управління правового забезпечення ДБР також не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Конкурсною комісією вчинено дії у відповідності до критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених ОСОБА_1 вимог, підстави для стягнення сплаченого нею судового збору відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступника Директора Державного бюро розслідувань, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, працівників підрозділів внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, Директора Державного бюро розслідувань, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державне бюро розслідувань, ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Конкурсна комісія з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступника Директора Державного бюро розслідувань, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, працівників підрозділів внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).

Відповідач - Директор Державного бюро розслідувань (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 41760289).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державне бюро розслідувань (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 41760289).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення складено 07.11.2019.

Суддя О.М. Чудак