ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
06 листопада 2019 року № 826/2614/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Амельохіна В.В. суддів: Качура І.А., Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
до Міністерства освіти і науки України
треті особи: Кабінет Міністрів України
Харківський національний університет радіоелектроніки,
ОСОБА_4
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1 (далі-позивач-1 та/або ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі-позивач-2 та/або ОСОБА_2 ), Омаров ОСОБА_5 (далі-позивач-3) з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі-відповідач та/або Міносвіти) за участю третіх осіб: Кабінету Міністрів України (далі-третя особа-1 та/або КМУ), Харківського національного університету радіоелектроніки (далі-третя особа-2), ОСОБА_4 (далі-третя особа-3 та/або ОСОБА_4 ) та просять суд:
1. Визнати незаконною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, яка виразилась в довгостроковому не оголошенні конкурсу на заміщення посади керівника вищого навчального закладу - ректора Харківського національного університету радіоелектроніки з моменту утворення вакансії;
2. Зобов`язати Міністерство освіти і науки України, негайно оголосити конкурс на заміщення посади керівника вищого навчального закладу - ректора Харківського національного університету радіоелектроніки;
3: Визнати незаконними дії Міністерства освіти і науки України, пов`язані з призначенням тимчасово виконуючим обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 з 25.11.2015 року, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 587-К від 24.11.2015 року;
4. Скасувати наказ Міністерства освіти і науки України №587-К від 24.11.2015 року про призначення тимчасово виконуючим обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 з 25.11.2015 року з встановленням надбавок до посадового окладу;
5. Визнати незаконними дії Міністерства освіти і науки України, пов`язані із увільненням проректора з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету радіоелектроніки, кандидата технічних наук, професора, Заслуженого правника освіти України ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов`язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки, згідно наказу Міністерства освіти і науки України №586-К від 24.11.2015 року;
6. Скасувати наказ Міністерства освіти і науки України №586-К від 24.11.2015 року про увільнення проектора з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету радіоелектроніки, кандидата технічних наук, професора, Заслуженого працівника освіти України ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов`язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки;
7. Визнати незаконними дії Міністерства освіти і науки України, пов`язані з затвердження «Переліку змін до штатного розпису Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.12.2015 року «Переліку змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.02.2016 року;
8. Скасувати «Перелік змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.12.2015 року, Переліку змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.02.2016 року;
9. Скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 №115К від 10.02.2016 року «Про скорочення численності працівників».
Відповідно до заяв представників позивачів від 18.12.2017 року (т. 2, а.с. 191-195), від 17.01.2018 року (т. 3, а.с. 1-3) позивачі просять суд:
- визнати незаконними дії Міністерства освіти і науки України, пов`язані з призначенням тимчасово виконуючим обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 з 25.11.2015 року, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 587-К від 24.11.2015 року;
- скасувати наказ Міністерства освіти і науки України №587-К від 24.11.2015 року про призначення тимчасово виконуючим обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 з 25.11.2015 року з встановленням надбавок до посадового окладу;
- визнати незаконними дії Міністерства освіти і науки України, пов`язані із увільнення проректора з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету радіоелектроніки, кандидата технічних наук, професора, Заслуженого правника освіти України ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов`язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки, згідно наказу Міністерства освіти і науки України №586-К від 24.11.2015 року;
- скасувати наказ Міністерства освіти і науки України №586-К від 24.11.2015 року про увільнення проектора з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету радіоелектроніки, кандидата технічних наук, професора, Заслуженого працівника освіти України ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов`язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки;
- визнати нечинним аудиторський звіт Міністерства освіти і наука України позапланового внутрішнього аудиту окремих питань Харківського національного університету радіоелектроніки за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2015 рік, складений 03.03.2016 року на підставі наказу Міністерства освіти і науки України №19 від 14.01.2016 року про проведення позапланового внутрішнього аудиту в Харківському національному університеті радіоелектроніки;
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, пов`язані з затвердження «Переліку змін до штатного розпису Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.12.2015 року «Переліку змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.02.2016 року;
- скасувати затвердженні Міністерством освіти і науки України «Перелік змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.12.2015 року, «Перелік змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.02.2016 року;
- скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 №115К від 10.02.2016 року «Про скорочення численності працівників».
В іншій частині позовних вимог просять залишити позовну заяву без розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2019р. у справі №826/2614/16 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Міністерства освіти і науки України за участю третіх осіб: Кабінету Міністрів України, Харківського національного університету радіоелектроніки, ОСОБА_4 в частині позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності Міністерства освіти і науки України, яка виразилась в довгостроковому не оголошенні конкурсу на заміщення посади керівника вищого навчального закладу - ректора Харківського національного університету радіоелектроніки з моменту утворення вакансії та зобов`язання Міністерства освіти і науки України, негайно оголосити конкурс на заміщення посади керівника вищого навчального закладу - ректора Харківського національного університету радіоелектроніки залишено без розгляду.
Як слідує з матеріалів справи позивачі мотивуючи позовні вимоги в частині незаконності дій відповідача щодо призначення тимчасово виконуючим обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 з 25.11.2015 року, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 587-К від 24.11.2015 року та його скасування зазначають, що відповідне призначення було здійснено всупереч вимогам Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» та статті 42 Закону України «Про вищу освіту» з порушенням Роз`яснення державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29.12.1965 року №30/39, затвердженого постановою Верховної Ради України «Про порядок дії тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 року №1545-XII.
Мотивуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним дій Міністерства освіти і науки України, які виразилися у безпідставному затверджені «Переліку змін до штатного розпису Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.12.2015 року «Переліку змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.02.2016 року їх скасування та скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 №115К від 10.02.2016 року «Про скорочення численності працівників» позивачі стверджують про порушення Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та штучне скорочення штатних одиниць.
Крім цього, представник позивачів стверджує про протиправність наказу Міністерства освіти і науки України №586-К від 24.11.2015 року про увільнення проектора з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету радіоелектроніки, кандидата технічних наук, професора, Заслуженого працівника освіти України ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов`язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки та дій щодо її увільнення, а також про нечинність аудиторського звіту Міністерства освіти і наука України позапланового внутрішнього аудиту окремих питань Харківського національного університету радіоелектроніки за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2015 рік, складений 03.03.2016 року на підставі наказу Міністерства освіти і науки України №19 від 14.01.2016 року про проведення позапланового внутрішнього аудиту в Харківському національному університеті радіоелектроніки.
Представником відповідача подано письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи.
Представником третьої особи-1 письмові заперечення на позовну заяву не висловлено, однак в судовому засіданні 19.02.2018 року просив суд відмовити в задоволення адміністративного позову.
Представник третьої особи-2 письмових заперечень на позовну заяву не подав, проте в судовому засіданні 19.02.2018 року просив суд задовольнити адміністративний позов частково.
Представник третьої особи-3 письмових заперечень на позовну заяву не подав, проте в судовому засіданні 19.02.2018 року просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В судовому засіданні 19.02.2018 року судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 13.08.2015 року №368-к «Про виконання обов`язків ректора» покладено обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки на ОСОБА_1 , кандидата технічних наук, професора, проектора з науково-педагогічної роботи цього університету з 14.08.2015 року та встановлено ОСОБА_1 надбавку до посадового окладу за складність, напруженість в роботі в розмірі 50% посадового окладу за рахунок загального фонду державного бюджету та за високі досягнення у роботі в розмірі 50% посадового окладу за рахунок спеціального фонду державного бюджету.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 24.11.2015 року №586-К «Про увільнення від виконання обов`язків ректора» увільнено ОСОБА_1 від покладених на неї обов`язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки 24.11.2015 року (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ №586-К).
Позивач-1 вважає дії відповідача про її увільнення і як наслідок прийняття спірного наказу №586-К незаконними, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом в цій частині.
Зокрема, ОСОБА_1 стверджує про порушення Міністерством освіти і науки України вимог роз`яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29.12.1965 року №30/39.
Вирішуючи позовні вимоги в цій частині суд зверне увагу на наступне.
Так, основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами на принципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях визначає Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року № 1556-VII (далі - Закон № 1556-VII).
Статтею 2 Закону № 1556-VII визначено, що законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Згідно частини 1 статті 3 Закону № 1556-VII державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Державна політика у сфері вищої освіти, в контексті приписів частини 2 статті 3 Закону № 1556-VII ґрунтується на принципах: 1) сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя; 2) доступності вищої освіти; 3) незалежності здобуття вищої освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім вищих духовних навчальних закладів); 4) міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи; 5) наступності процесу здобуття вищої освіти; 6) державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою для пріоритетних галузей економічної діяльності, напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної та педагогічної діяльності; 7) державної підтримки освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності університетів, академій, інститутів, коледжів, зокрема шляхом надання пільг із сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів вищим навчальним закладам, що провадять таку діяльність; 8) сприяння здійсненню державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти; 9) відкритості формування структури і обсягу освітньої та професійної підготовки фахівців з вищою освітою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №630 затверджено Положення про Міністерства освіти і науки України (далі - Положення №630).
Відповідно до приписів пунктів 1, 2, 3 Положення №630 Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Основними завданнями МОН є: 1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій; 2) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Згідно підпунктів 2, 3 пункту 5 Положення №630 МОН з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів в апарат МОН, на підприємства, в установи та організації, що належать до сфери його управління, формує кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників апарату МОН; контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Пунктом 8 Положення №630 визначено, що МОН в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Накази МОН, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Нормативно-правові акти МОН підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази МОН, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
У Законі № 1556-VII, зокрема, у статті 1 наведено визначення вищого навчального закладу, яким є окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Харківський національний університет радіоелектроніки є юридичною особою - державною установою, закладом.
У свою чергу, засновником та органом управління Харківського національного університету радіоелектроніки є Міністерство освіти і науки України.
Таким чином, в розрізі наведених правових норм, МОН має право здійснювати добір кадрів на підприємства, в установи та організації, що належать до сфери його управління.
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону № 1556-VII безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти.
Частиною 3 статті 42 Закону № 1556-VII встановлено, що засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов`язаний оголосити конкурс на заміщення посади керівника закладу вищої освіти не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка займає цю посаду. У разі дострокового припинення повноважень керівника закладу вищої освіти конкурс оголошується протягом тижня з дня утворення вакансії.
Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) протягом двох місяців з дня оголошення конкурсу на посаду керівника закладу вищої освіти приймає (приймають) пропозиції щодо претендентів на посаду керівника закладу вищої освіти і протягом 10 днів з дня завершення терміну подання відповідних пропозицій вносить (вносять) кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до закладу вищої освіти для голосування.
Керівник закладу вищої освіти обирається шляхом таємного голосування строком на п`ять років у порядку, передбаченому цим Законом і статутом закладу вищої освіти.
Брати участь у виборах керівника закладу вищої освіти мають право: кожен науковий, науково-педагогічний та педагогічний штатний працівник закладу вищої освіти; представники з числа інших штатних працівників, які обираються відповідними працівниками шляхом прямих таємних виборів; виборні представники з числа студентів (курсантів), які обираються студентами (курсантами) шляхом прямих таємних виборів.
При цьому загальна кількість (повний склад) наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників закладу вищої освіти повинна становити не менше 75 відсотків загальної кількості осіб, які мають право брати участь у виборах; кількість виборних представників з числа інших працівників закладу вищої освіти - до 10 відсотків, а кількість виборних представників з числа студентів (курсантів) - не менше 15 відсотків осіб, які мають право брати участь у виборах.
Вибори вважаються такими, що відбулися, якщо участь у них взяли більше 50 відсотків загальної кількості осіб, які мають право брати участь у виборах, кожен з яких має один голос і голосує особисто.
З особою (кандидатурою), яка набрала більше 50 відсотків голосів осіб, які мають право брати участь у виборах, засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) укладає контракт строком на п`ять років не пізніше одного місяця з дня її обрання.
Керівник закладу вищої освіти може бути звільнений з посади засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою), а також у зв`язку з прийняттям рішення про його відкликання вищим колегіальним органом громадського самоврядування, який його обрав на посаду з підстав, визначених законодавством про працю, за порушення статуту закладу вищої освіти та умов контракту. Подання про відкликання керівника може бути внесено до вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти не менш як половиною статутного складу наглядової або вченої ради закладу вищої освіти. Рішення про відкликання керівника закладу вищої освіти приймається більшістю голосів за умови присутності не менш як двох третин статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти.
Порядок призначення керівників закладів вищої духовної освіти регулюється їхніми статутами (положеннями), зареєстрованими у встановленому законодавством порядку (ч. 6 ст. 42 Закону № 1556-VII).
Суд звертає увагу, що Закон №1556-VII не містить в собі положень, які врегульовують питання призначення виконуючого/тимчасово виконуючого або покладення обов`язків керівника закладу вищої освіти засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) такого закладу.
У той же час, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно статті 33 КЗпП України тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.
Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.
У випадках, зазначених у частині другій цієї статті, забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину з інвалідністю або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.
Відповідно до частини 1 статті 105 КЗпП України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.
Згідно пункту 1 постанови Ради Міністрів Української РСР від 04.12.1981 року №1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посада) керівники підприємств, установ і організацій мають право дозволяти за погодженням з комітетами профспілок робочим, інженерно-технічним працівникам та іншим спеціалістам, службовцям і молодшому обслуговуючому персоналу суміщення професій (посад), а також виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників в порядку і на умовах, передбачених цією постановою
Разом з цим, Державним комітетом Ради Міністрів СРСР з питань праці та забортної плати і Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради надано роз`яснення «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29.12.1965 року №30/39 (далі - Роз`яснення).
У наведеному роз`ясненні визначено, що тимчасовим заступництвом вважають виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю.
Тимчасове заступництво зазвичай застосовують, якщо потрібно замінити працівника, який обіймає вищу посаду. Найчастіше такого працівника вищого рівня (керівника підприємства, виробництва, цеху, відділення, дільниці тощо) замінює працівник посади нижчого рівня.
Щоб покласти на тимчасового заступника виконання обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, видають відповідний наказ (розпорядження).
З наказом (розпорядженням) працівника - тимчасового заступника ознайомлюють під підпис.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що позивачем-1 у позовній заяві не наведеного жодного правового обґрунтування незаконності дій Міністерства освіти і науки України, пов`язані із увільнення проректора з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету радіоелектроніки, кандидата технічних наук, професора, Заслуженого правника освіти України ОСОБА_1 від виконання покладених на неї обов`язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки, згідно наказу Міністерства освіти і науки України №586-К від 24.11.2015 року та як наслідок прийняття наказу Міністерства освіти і науки України №586-К від 24.11.2015 року про увільнення проектора з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету радіоелектроніки, кандидата технічних наук, професора, Заслуженого працівника освіти України Лєсної Наталі Совєтівни від виконання покладених на неї обов`язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки.
Варто зазначити, що питання покладення/увільнення від виконання покладених обов`язків керівника вищого навчального закладу є виключною компетенцією органу управління до сфери управління якого входить такий вищий навчальний заклад.
Крім цього, суд наголошує, що покладення обов`язків на особу в рамках тимчасового заміщення відсутнього працівника носить тимчасовий характер.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, на думку суду, відсутні підстави для задоволення адміністративного позову в частині, що наведена вище.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання незаконними дії Міністерства освіти і науки України, пов`язані з призначенням тимчасово виконуючим обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 з 25.11.2015 року, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 587-К від 24.11.2015 року та його скасування слід звернути увагу на таке.
Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Зі змісту норми частини 1 статті 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес, а його права порушені з боку суб`єкта владних повноважень.
Так, в ході розгляду справи позивачами не наведено жодного обґрунтування яким чином спірними діями та рішенням порушуються їх права та охоронювані законом інтереси.
Крім цього, позовна заява не містить в собі жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення та дій на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивачів.
У свою чергу, зазначене свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачами не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.
Разом з цим, суд звертає увагу, що позивачами не визначено, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язані їх інтереси та що цей інтерес належить саме позивачам.
Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №522/3665/17.
Таким чином, з огляду на наведене судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Доцільно також звернути увагу, що оскаржувані дії та наказ впливають безпосередньо на права та інтереси Харківського національного університету радіоелектроніки та ОСОБА_4 , проте жодним чином не порушують права та охоронювані законом інтереси позивачів.
Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання незаконними дії Міністерства освіти і науки України, пов`язані з затвердження «Переліку змін до штатного розпису Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.12.2015 року «Переліку змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.02.2016 року, скасування затверджених Міністерством освіти і науки України «Перелік змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.12.2015 року, «Перелік змін до штатного Харківського національного університету радіоелектроніки» з 01.02.2016 року суд враховує наступне.
Згідно частини 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Приписами статті 1 КЗпП України встановлено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Разом з цим, КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.
Так, КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення.
Частиною 3 статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Між тим, частина 2 статті 65 ГК визначає, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Судом встановлено, що Міністерство освіти і науки України є засновником та органом управління Харківського національного університету радіоелектроніки.
З вказаного слідує, що відповідач, як орган управління Харківського національного університету радіоелектроніки самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис останнього.
Таким чином, зважаючи на наведене суд приходить до висновку, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2019 року у справі № 755/3495/16-ц.
За таких обставини позовні вимоги в частині, що вказана судом вище задоволенню не підлягають.
Також судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 №115К від 10.02.2016 року «Про скорочення численності працівників» мотивуючи це наступним.
По-перше, виконуючий обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 є не відповідачем в даній адміністративній справі.
По-друге, статтею 48 КАС України врегульовано питання заміни неналежної сторони.
Частиною 3 статті 48 КАС України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Згідно частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Суд звертає увагу, що спір про скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 №115К від 10.02.2016 року «Про скорочення численності працівників» не є публічно-правовим, а відтак на нього не розповсюджується адміністративна юрисдикція.
Разом з цим, варто вказати, що позивачами у позовній заяві не визначався відповідачем виконуючий обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 , а відтак відсутні підстави для закриття провадження в частині позовних вимог про скасування наказу №115К від 10.02.2016 року «Про скорочення численності працівників» відсутні.
Водночас, зважаючи на те, що даний спір не є публічно-правовим судом не застосуються при вирішення спору положення частини 3 статті 48 КАС України.
Проте, оскільки дані позовні вимоги про скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_4 №115К від 10.02.2016 року «Про скорочення численності працівників» зазначені позивачами у заяві від 17.01.2018 року судом оцінено їх, з урахуванням норм КАС України та вирішено відмовити у їх задоволенні.
При цьому, суд в цій частині також звертає увагу на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 28.03.2019 року у справі № 755/3495/16-ц.
Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання нечинним аудиторського звіту Міністерства освіти і наука України позапланового внутрішнього аудиту окремих питань Харківського національного університету радіоелектроніки за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2015 рік, складений 03.03.2016 року на підставі наказу Міністерства освіти і науки України №19 від 14.01.2016 року про проведення позапланового внутрішнього аудиту в Харківському національному університеті радіоелектроніки суд вкаже наступне.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 14.01.2016 року №19 наказано провести позаплановий внутрішній аудит в Харківському національному університету радіоелектроніки в період з 20.01.2016 року по 09.06.2016 року.
За наслідком здійснення аудиту в Харківському національному університету радіоелектроніки було складено аудиторський звіт Міністерства освіти і наука України позапланового внутрішнього аудиту окремих питань Харківського національного університету радіоелектроніки за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2015 рік від 03.03.2016 року (далі - спірний та/або оскаржуваний аудиторський звіт).
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень та/або визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 1 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, а індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 1 КАС України).
Проаналізувавши наведені положення процесуального закону суд приходить до висновку, що спірний аудиторський звіт не є нормативно-правовим актом, оскільки не встановлює, не змінює, не припиняє (не скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Також, оскаржуваний аудиторський звіт не є індивідуальний актом в розумінні положень КАС України.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що спірний аудиторський звіт є фактично службовим документом, що фіксує проведення аудиторської перевірки Харківського національного університету радіоелектроніки за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2015 рік та висновки аудитора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства та не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність, а тому, на думку суду, не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 5 КАС України, яке може бути оскаржено до адміністративного суду.
Згідно частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню відсутні підстави для відшкодування позивачам судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 77, 90, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), Омарова ОСОБА_9 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, проспект Перемоги, б. 10, код ЄДРПОУ 38621185) за участю третіх осіб: Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, б. 12/2), Харківського національного університету радіоелектроніки (61166, м. Харків, проспект Науки, б. 14), ОСОБА_4 (службова адреса: АДРЕСА_4 ) відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя В.В. Амельохін
Судді: І.А. Качур
В.І. Келеберда
