ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

07 листопада 2019 року

м. Одеса

Справа № 915/1477/19

Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Богатиря К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2019, прийняте суддею Семенчук Н.О., м. Миколаїв, повний текст складено 02.08.2019,

у справі №915/1477/19

за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до відповідача: Миколаївської митниці ДФС

про стягнення 479,50 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 р. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося з позовом до Миколаївської митниці ДФС, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача кошти за використання телефонного зв`язку у розмірі 479,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою відповідача компенсувати позивачу витрати за користування послугами телефонного зв`язку протягом липня-грудня місяців 2018 року.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 02.07.2019 відкрито провадження у справі №915/1477/19.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2019 у справі №915/1477/19 (суддя Семенчук Н.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем фактів виділення відповідачу телефонних номерів (0512)589736 та (0512)645484, а також користування Миколаївською митницею ДФС телефонним зв`язком (вищезазначеними телефонними номерами) в період з липня місяця по грудень місяць 2018 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2019 у справі №915/1477/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд під час ухвалення рішення безпідставно послався на розірвання укладеного між сторонами договору позички №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 та повернення відповідачем позивачу нежилих приміщень загальною площею 99,9 кв.м, розташованих за адресою: 54052, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 29/1, які облаштовані засобами та каналами зв`язку, оскільки Миколаївська митниця ДФС почала використовувати телефонні номери (0512)589736 та (0512)645484 задовго до укладення вищезазначеного договору, тому використання останньою телефонного зв`язку жодним чином не пов`язано з фактом наявності або відсутності між сторонами договірних відносин. Водночас апелянт зауважує, що обставини користування телефонним зв`язком (вищезазначеними телефонними номерами) в період з липня місяця по грудень місяць 2018 року відповідачем не оспорювались, а тому не потребували доказуванню у даній справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 1921 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (479,50 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Богатиря К.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Миколаївська митниця ДФС своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані скаржником до апеляційної скарги, а саме: копія договору позички №11 від 01.06.2012 (з додатками), копія постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 у справі №915/751/17, копія рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2018 у справі №915/1025/18, роздруківка розпорядження Кабінету Міністрів України "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" №133-р від 04.03.2013, роздруківка наказу Міністерства інфраструктури України "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" №163 від 19.03.2013, роздруківки з офіційного порталу Державної фіскальної служби України, копії відзивів Миколаївської митниці ДФС на апеляційні скарги у справах №915/751/17 та №915/1025/18, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що скаржником взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи доказів, поданих ним разом з апеляційною скаргою.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2015 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Октябрьск" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", найменування якої в подальшому було змінено на "Ольвія" ("Позичкодавець"), та Миколаївською митницею ДФС України ("Користувач") укладено договір позички №21-П-ФОК-15 (далі – договір №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015), відповідно до пункту 1.1 якого Позичкодавець передає Користувачу у безоплатне строкове користування на строк, обумовлений цим договором, майно - нежилі облаштовані приміщення загальною площею 99,9 кв.м, розташовані за адресою: 54052, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 29/1, обладнання, засоби та канали зв`язку (далі – майно або об`єкт позички).

Згідно з пунктом 1.2 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 перелік майна, що передається Користувачу, визначений у додатку №1 до договору, який є невід`ємною частиною цього договору, та в акті приймання-передачі майна.

Зазначене у пункті 1.1 договору приміщення належить Позичкодавцеві на праві господарського відання, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (пункт 1.3 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015).

За умовами пункту 2.1 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 Користувач використовує об`єкт позички для розміщення підрозділу митниці, на який покладено обов`язки по забезпеченню здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, вантажів та іншого майна, що переміщуються юридичними та фізичними особами через митний кордон України.

В силу пунктів 4.1, 4.2 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 майно передається на підставі цього договору та актів приймання-передачі нерухомого майна та обладнання в строкове користування. Майно вважається переданим Позичкодавцем Користувачу з моменту підписання акту приймання-передачі об`єкта позички уповноваженими представниками сторін та скріплення цього акту печатками.

Пунктами 4.4, 4.5 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 передбачено, що у разі припинення дії цього договору Користувач повертає об`єкт позички Позичкодавцю за аналогічним порядком, встановленим цим договором при передачі майна Користувачу. Майно вважається повернутим Позичкодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

У підпунктах 5.1.1, 5.1.4 пункту 5.1 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 сторони узгодили, що Користувач зобов`язується користуватися об`єктом позички особисто та за його цільовим призначенням і відповідно до умов цього договору, а також протягом 30 календарних днів з дня припинення або розірвання договору позички повернути Позичкодавцю об`єкт позички у належному стані, не гіршому, ніж на момент його передачі, з урахуванням нормального фізичного зносу.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2015, але в будь-якому разі до повного виконання зобов`язань (пункт 9.1 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015).

Відповідно до пункту 9.4 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за 10 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомила про його припинення.

В силу пункту 10.2 договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

В подальшому 10.02.2015 сторонами підписано акт приймання-передачі майна, в якому зазначено про передачу матеріальних цінностей відповідно до договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015.

11.07.2018 на адресу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Октябрьск" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" надійшов супровідний лист Миколаївської митниці ДФС №2942/10/14-70-10-29 від 23.06.2018, яким відповідач повернув позивачу підписані додаткову угоду про розірвання договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 та акт приймання-передачі майна.

Оригінали або копії вищезазначених додаткової угоди про розірвання договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 та доданого до неї акту приймання-передачі майна у матеріалах справи відсутні, між тим факт розірвання вказаного договору з 26.06.2018 сторонами визнається та не оспорюється.

Із матеріалів справи також вбачається, що 14.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Миколаївської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" ("Укртелеком") та Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Октябрьск" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" ("Абонент") укладено договір про надання телекомунікаційних послуг №14548/117/42В/13 (далі – договір №14548/117/42В/13 від 14.06.2013), за умовами пункту 1 якого Укртелеком зобов`язується надавати Абоненту загальнодоступні (універсальні) та інші телекомунікаційні послуги, супутні (додаткові) послуги згідно з переліком і в обсягах, замовлених Абонентом, за встановленими значеннями показників якості, а Абонент зобов`язується своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 договору №14548/117/42В/13 від 14.06.2013 цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом одного року. Якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодні зі сторін не повідомила письмово про його припинення, договір вважається продовженим на тих самих умовах на кожний наступний рік.

Докази припинення договору №14548/117/42В/13 від 14.06.2013 у матеріалах справи відсутні.

28.12.2017 між Приватним акціонерним товариством "Фарлеп-Інвест" ("Оператор") та Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Октябрьск" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" ("Абонент") укладено договір про надання телекомунікаційних послуг №101-В-ФОК-17 (далі – договір №101-В-ФОК-17 від 28.12.2017), за умовами пункту 1.1 якого Оператор надає Абоненту телекомунікаційні послуги (послуги телефонного зв`язку та передачі даних за кодом ДК021:2015 64210000-1 (послуги фіксованого телефонного зв`язку) в обсягах та кількості, обумовлених сторонами в додатках до цього договору, за встановленими значеннями показників якості, а також виконує роботи по підключенню Абонента до послуг, а Абонент отримує та зобов`язується оплачувати їх відповідно до умов договору та відповідного тарифного плану.

Пунктом 7.1 договору №101-В-ФОК-17 від 28.12.2017 визначено, що цей договір набуває чинності з 01.01.2018 та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків – до повного виконання замовником своїх зобов`язань згідно з вимогами даного договору.

З додатку б/н від 28.12.2017 до договору №101-В-ФОК-17 від 28.12.2017 вбачається, що Абоненту надаються телекомунікаційні послуги, які передбачають обслуговування 145 телефонних номерів, а саме: НОМЕР_1 , 675400-675426, 675433-675443, 675445-675451.

Позивач звертався до відповідача з листами №3/4.3/18-2172 від 09.08.2018, №3/4.3/18-2713 від 26.10.2018, №25/20-04-03/Вих/20 від 09.11.2018 та №87/20-04-03/Вих/20 від 22.01.2019, в яких просив компенсувати витрати за використання телефонного зв`язку (телефонних номерів (0512)589736 та (0512)645484) за період з липня по грудень 2018 року та підписати відповідні акти надання послуг, після чого повернути по одному примірнику вказаних актів на адресу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Октябрьск" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України". До зазначених листів позивачем було додано, зокрема, рахунки на оплату №594 від 31.07.2018 на суму 81,15 грн, №665 від 31.08.2018 на суму 81,15 грн, №731 від 30.09.2018 на суму 79,30 грн, №812 від 31.10.2018 на суму 79,30 грн, №1029 від 31.12.2018 на суму 158,60 грн, а також акти надання послуг №599 від 31.07.2018, №678 від 31.08.2018, №740 від 30.09.2018, №820 від 31.10.2018, №993 від 31.12.2018. Вказані акти надання послуг відповідачем підписані не були.

В адресованій відповідачу претензії №225/20-01-09/Вих/20 від 13.02.2019 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Октябрьск" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" вимагало у місячний термін з дня отримання цієї претензії сплатити 479,50 грн компенсації витрат за користування послугами телефонного зв`язку протягом липня-грудня місяців 2018 року.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача коштів за використання телефонного зв`язку протягом липня-грудня місяців 2018 року у розмірі 479,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на недоведеність позивачем фактів виділення відповідачу телефонних номерів (0512)589736 та (0512)645484, а також користування Миколаївською митницею ДФС телефонним зв`язком (вищезазначеними телефонними номерами) в період з липня місяця по грудень місяць 2018 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 556 Митного кодексу України у разі, якщо митне оформлення товарів здійснюється органами доходів і зборів безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов`язані безоплатно надавати органам доходів і зборів у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв`язку.

Згідно з частиною другою статті 188 Митного кодексу України адміністрація автомобільних, морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій або інших обладнаних місць, у межах яких діють пункти пропуску через державний кордон України, на безоплатній основі забезпечує органи доходів і зборів необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв`язку та створює їм належні умови для роботи.

Аналогічні положення закріплені у статті 11 Закону України "Про морські порти України".

Пунктом 9 Переліку пунктів пропуску через державний кордон, в яких здійснюється переміщення товарів через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №435 від 21.05.2012 визначені міжнародні пункти пропуску для морського сполучення, зокрема, спеціалізований морський порт Ольвія.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статтею 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що на виконання нормативно-правових актів з питань державної митної справи сторонами було укладено договір позички №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015.

Згідно з частинами першою, другою статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

За умовами частини третьої статті 827 Цивільного кодексу України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу "Найм (Оренда)".

Частина восьма статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що відносини оренди об`єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про морські порти України".

Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 15 Закону України "Про морські порти України" адміністрація морських портів України утворюється з метою, зокрема, утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об`єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту. У процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори щодо модернізації, реконструкції та будівництва об`єктів портової інфраструктури, інші договори, що відповідають цілям її утворення, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності.

Фінансування діяльності адміністрації морських портів України здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються нею відповідно до цього Закону, плати за надання послуг та орендної плати, інших незаборонених законодавством джерел. Фінансування певних напрямів діяльності, зокрема, модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об`єктів портової інфраструктури, може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 16 Закону України "Про морські порти України").

Частиною першою статті 833 Цивільного кодексу України унормовано, що користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування.

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що за загальним правилом у правовідносинах позички саме користувач (відповідач) має обов`язок нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому у користування, при цьому, з огляду на особливості, передбачені Законом України "Про морські порти України", обов`язок утримання та забезпечення ефективного використання державного майна (об`єктів портової інфраструктури), у тому числі його модернізації, ремонту, реконструкції, покладається на адміністрацію морських портів, тобто позивача у даній справі.

Між тим, апеляційний господарський суд зауважує, що нормами чинного законодавство не передбачено обов`язку безоплатного надання телекомунікаційних послуг, що споживаються користувачем (органом доходів і зборів) при безоплатному користуванні приміщеннями.

За таких обставин, витрати, пов`язані з користуванням послугами телефонного зв`язку при безоплатному користуванні приміщеннями, повинен нести відповідач, оскільки інше не передбачено договором №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 та законом.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 01.10.2019 у справі №910/14761/18.

Водночас колегією суддів враховується наступне.

Як зазначалося вище, 11.07.2018 на адресу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Октябрьск" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" надійшов супровідний лист Миколаївської митниці ДФС №2942/10/14-70-10-29 від 23.06.2018, яким відповідач повернув позивачу підписані додаткову угоду про розірвання договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 та акт приймання-передачі майна.

Оригінали або копії вищезазначених додаткової угоди про розірвання договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015 та доданого до неї акту приймання-передачі майна у матеріалах справи відсутні, між тим факт розірвання вказаного договору з 26.06.2018 сторонами визнається та не оспорюється, а тому в силу частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.

За умовами частин другої, третьої статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вбачає, що договірні відносини між сторонами щодо безоплатного користування нежилими облаштованими приміщеннями загальною площею 99,9 кв.м, які знаходяться за адресою: 54052, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 29/1, а також розміщеним в ній обладнанням, засобами та каналами зв`язку припинилися з 26.06.2018, у той час як заявлену до стягнення у даній справі суму коштів за використання телефонного зв`язку у розмірі 479,50 грн позивачем нараховано відповідачу за період з липня по грудень 2018 року, тобто за проміжок часу, коли відповідач вищезазначеним майном не користувався, про що свідчить повернення останнього за актом приймання-передачі, підписаним разом з додатковою угодою про розірвання договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015, про що зазначає позивач безпосередньо у позовній заяві. При цьому жодного доказу на підтвердження того, що відповідач після розірвання зазначеного договору продовжує займати вказані приміщення та, як наслідок, користуватися розміщеними в них засобами та каналами зв`язку, позивачем до суду першої інстанції не надано.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Між тим, скаржником до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження факту користування Миколаївською митницею ДФС телефонним зв`язком (телефонними номерами (0512 НОМЕР_2 589736 та (0512)645484) в період з липня місяця по грудень місяць 2018 року.

Подані позивачем до суду першої інстанції копії договорів №14548/117/42В/13 від 14.06.2013 та №101-В-ФОК-17 від 28.12.2017, рахунків-актів на оплату телекомунікаційних послуг, а також платіжних доручень про оплату Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" вартості телекомунікаційних послуг не свідчать про користування саме відповідачем телефонним зв`язком (телефонними номерами (0512 НОМЕР_2 589736 і (0512)645484) у вищевказаний період, а підтверджують лише наявність у позивача договірних правовідносин з третіми особами, а саме: з Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Миколаївської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" та Приватним акціонерним товариством "Фарлеп-Інвест", щодо забезпечення об`єктів портової інфраструктури телекомунікаційними послугами.

Посилання апелянта на те, що Миколаївська митниця ДФС почала використовувати телефонні номери (0512) НОМЕР_3 та (0512)645484 задовго до укладення договору №21-П-ФОК-15 від 10.02.2015, тому використання останньою телефонного зв`язку не пов`язано з фактом наявності або відсутності між сторонами договірних відносин, колегією суддів до уваги не приймаються у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження використання відповідачем вказаних номерів телефонів протягом будь-якого періоду часу.

Водночас апеляційний господарський суд вбачає, що в апеляційній скарзі Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" наголошує на тому, що останньому під час процедури правонаступництва від Державного підприємства "Спеціалізований морський порт "Октябрьск" не були передані матеріали щодо забезпечення митного посту каналами зв`язку та виділення йому в користування вищезазначених телефонних номерів, відтак, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності у господарському процесі, з метою доказування факту користування Миколаївською митницею ДФС телефонними номерами (0512)589736 та (0512)645484 позивач мав надану процесуальним законом можливість звернутися до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування відповідних доказів, проте зазначеною можливістю останній не скористався, про що свідчить відсутність у матеріалах справи відповідного клопотання, при цьому судовою колегією враховуються також положення частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно того, що обставини користування телефонним зв`язком в період з липня місяця по грудень місяць 2018 року не потребували доказуванню у даній справі як такі, що відповідачем не оспорювались, оскільки сам факт невизнання Миколаївською митницею ДФС позову у даній справі свідчить про незгоду з підставою заявлення останнього – користуванням вищезазначеними телефонними номерами протягом вказаного періоду часу. При цьому колегія суддів враховує, що у матеріалах справи відсутні заяви по суті справи або пояснення відповідача, в яких останнім би визнавалися вищевказані обставини.

Стосовно доводів апелянта про преюдиційність факту користування Миколаївською митницею ДФС телефонним зв`язком (телефонними номерами (0512 НОМЕР_3 та (0512)645484), встановленого господарськими судами в межах розгляду справ №915/751/17 та №915/1025/18, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

В силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність – обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

Дослідивши зміст судових рішень, ухвалених у справах №915/751/17 та №915/1025/18, колегія суддів зазначає про те, що у жодному з них не встановлено факту користування Миколаївською митницею ДФС телефонним зв`язком (телефонними номерами (0512 НОМЕР_3 та (0512)645484) в період з липня місяця по грудень місяць 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 479,50 грн витрат за користування послугами телефонного зв`язку (телефонними номерами (0512 НОМЕР_3 та (0512)645484) протягом липня-грудня місяців 2018 року, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (пункт 58 рішення Європейського суду з прав людини рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 01.08.2019 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2019 у справі №915/1477/19 – без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Ольвія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.11.2019.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя К.В. Богатир