ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року

м. Харків

Справа № 621/2409/17

Провадження № 22-ц/818/2639/19

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Бурлака І.В., Колтунової А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури»,

треті особи: директор комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац культури» Афанасенко Валерій Павлович, Комсомольська селищна рада Зміївського району Харківської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року в складі судді Бібіка О.В.,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, а 28 березня 2018 року з уточненою позовною заявою, до комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури», в якій просив стягнути з відповідача на його користь 11 728,19 грн (0,5 тарифної ставки за період з 01 квітня 2016 року по 31 серпня 2017 року), 12858,60 грн (доплати за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року), 2491,20 грн (надбавки за складність та напруженість праці з 01 березня 2017 року по 31 серпня 2017 року ), а всього 27077,99 грн.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 вересня 1988 року працював в Палаці культури (на цей час - комунальне підприємство комунальний заклад «Слобожанський селищний Палац культури»).

Наказом № 95 від 31 серпня 2017 року його було звільнено з роботи з посади керівника музичного гурту «Естер» у зв`язку зі скороченням штатних одиниць (п. 1 ст. 40 КЗпП України).

Під час роботи в КП КЗ «Слобожанський селищний Палац культури» відповідачем були допущені грубі порушення його трудових прав, що призвело до незаконного зменшення заробітної плати, не нарахування та не виплату доплат та надбавок до заробітної плати, що полягає в наступному.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про культуру», яка набрала чинності з 01 січня 2012 року (п. 1 розділу X «Прикінцеві положення» цього Закону), працівникам у сфері культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, держава забезпечує, крім іншого, роботу на повну тарифну ставку.

01 лютого 2016 року наказом директора відповідача № 14 «Про скорочення штату працівників», у зв`язку з недофінансуванням і оптимізацією посад, з 01 квітня 2016 року його було переведено на посаду - 0,5. Згоди на переведення він не надавав, що суперечить ст. 32 КЗпП України. Назва наказу №14 суперечить резолютивній частині самого наказу "перевести з 01 квітня 2016 року керівника колективу «Естер» - 0,5. Фактично, ніякого скорочення штату працівників не відбулося, а мало місце зміна істотних умов праці в частині розміру оплати праці та зміна тривалості його роботи, що суперечить ч. 2 ст. 29 Закону України «Про культуру». Жодного документу на підтвердження недостатності коштів на оплату заробітної плати з 01 лютого 2016 року по 01 квітня 2016 року відповідачем надано не було. Разом з тим, наявні докази того, що рішенням Комсомольської селищної ради від 29 січня 2016 року був затверджений штатний розпис КП «КЗ Слобожанський селищний Палац культури» з 01 квітня 2016 року з місячним фондом оплати праці у розмірі 55452,05 грн. Лише у червні 2017 року Комсомольська селищна рада надала пропозицію оптимізувати видатки Палацу культури на заробітну плату шляхом перегляду штатного розпису та скорочення штатних одиниць. Однак, саме з 01 квітня 2016 року він, внаслідок незаконної зміни істотних умов праці (тривалості роботи), отримував 0,5 тарифної ставки, що є порушенням положень ч. 2 ст. 29 Закону України «Про культуру».

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними. Незаконність скорочення штату працівників, а саме переведення на 0,5 ставки підтверджується тим, що відразу після цього, штатним розписом відповідача була введена нова посада - концертмейстер вокального ансамблю «Казка».

Вважає, що відповідач в порушення вимог ст. 29 Закону України «Про культуру», ст. ст. 9, 32 КЗпП України, незаконно змінив умови праці, що призвело до збитків у вигляді недоотриманої заробітної плати. За період з 01 квітня 2016 року по день звільнення, коли він був переведений на 0,5 тарифної ставки недоотримав заробітну плату в розмірі 11728,19 грн.

Крім того, в порушення ст. 29 Закону України «Про культуру», він не отримував доплат за вислугу років відповідно до постанови КМУ від 09.12.2015 № 1026, яка набрала чинності 01 січня 2016 року, і не отримав вказаних виплат при звільненні. Керівник повинен був передбачити в фонді заробітної плати з 01 січня 2016 року суми на виплату доплати за вислугу років, проте, він посилається на відсутність коштів у фонді оплати праці, затверджених на відповідний рік. Не проведення доплати за вислугу років є порушенням ст. 98 КЗпП України. Відповідач мав сплатити за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року 12858,60 грн.

Крім того, в порушення ст. 29 Закону України «Про культуру» та Колективного договору колективу комунальної установи Комсомольський селищний Палац культури на 2013-2015 р.р., який діяв станом на 31 серпня 2017 року відповідач не встановив та не виплатив надбавку за складність та напруженість праці у розмірі 50%. ОСОБА_1 зазначив, що незаконно його не було включено до наказів № 37 від 24.03.2017, № 49 від 24.04.2017, № 62 від 23.05.2017, № 70 від 27.06.2017, №83 від 24.07.2017 та № 92 від 22.08.2017.

У штатному розписі надбавка до його посадового окладу передбачена у розмірі 30%. Іншим працівникам, яким за штатним розписом передбачена надбавка 30%, наказами встановлена у розмірі 50%. Як на підставу встановлення надбавок за складність та напруженість в роботі, в наказах зазначено: за участь художніх колективів у культурно-масових заходах, хоча не всі художні колективи і не кожен місяць брали участь у таких заходах.

Відповідач в день звільнення не провів всіх належних до виплати сум. Директор Афанасенко В.П. мав особистий негативний погляд на діяльність колективу, яким він, ОСОБА_1 , керував у зв`язку з чим його негативне ставлення виявилося у не призначення та не виплаті належних сум. Художній колектив «Весняночка» (у 2015 році перейменовано на «Естер») та він, як керівник, починаючи з 2007 року отримали ряд грамот та подяк, з 2011 по 2017 роки (за виключенням 2016 року) проводилися звітні концерти. У 2016 році звітного концерту проведено не було, оскільки з 01 квітня 2016 року він був переведений на 0,5 ставки, змінилися умови праці і робочого часу не вистачало на проведення звітного концерту. Звіт про роботу музичного гурту "Естер" був наданий в письмовому та електронному вигляді. У 2017 році директором було видано розпорядження № 34 від 17 березня 2017 року і 20 травня 2017 року проведено звітний концерт гурту, який показували на місцевому телебаченні. У 2017 році у музичному гурті "Естер" було 15 учасників разом з керівником та концертмейстером, які грають на інструментах живим звуком, а соліст виконує свої партії також живим звуком. Твердження директора, що концерт відбувся під фонограму, не відповідає дійсності, як і твердження директора про те, що колектив існував фіктивно. Вважає, що в його роботі були присутні такі показники, як складність і напруженість у роботі та високі досягнення у праці, тому відповідач повинен був сплатити надбавку в розмірі 2491,20 грн.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури», треті особи: директор комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац культури» Афанасенко В.П., Комсомольська селищна рада Зміївського району Харківської області про стягнення заробітної плати, надбавок та доплат до заробітної плати задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури» на користь ОСОБА_1 12858 грн. 60 коп. доплати за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року, 2491 грн. 20 коп. надбавки за складність та напруженість праці за період з 01 березня 2017 року по 31 серпня 2017 року, а всього 15349 грн. 80 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури» 0,5 тарифної ставки за період з 01 квітня 2016 року по 31 серпня 2017 року відмовлено.

Стягнуто з комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури» на користь держави судовий збір у розмірі 362 грн 79 коп.

08 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення.

В апеляційній скарзі просить змінити рішення Зміївського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року, задовольнити позовні вимоги про стягнення з комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури» на його користь суму ненарахованої та невиплаченої заробітної плати в повному обсязі (на рівні повної тарифної ставки) за виключенням сплаченої суми заробітної плати в розмірі 0,5 тарифної ставки за період з 01 квітня 2016 року по 31 серпня 2017 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог мотивував своє рішення тим, що після 01 квітня 2016 року він продовжував працювати, наказ № 14 від 01 лютого 2016 року не оскаржив, погодився на продовження роботи в нових умовах, не погоджується з рішенням суду в цій частині. Зазначає, що суд не повно з`ясував фактичні обставини справи, скорочення штату на виконання наказу № 14 не відбулось, якщо відбулось переведення на 0,5, то він згоди на перевід на іншу роботу не надавав, фактично мала місце незаконна зміна суттєвих умов праці, про що він не був повідомлений. Вказує, що дійсно наказ № 14 він не оскаржив, оскільки згідно з положеннями ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю є недійсним і не потребують окремого визнання їх недійсними в судовому порядку. Відповідач, видавши наказ № 14 від 01 лютого 2016 року погіршив умови праці, внаслідок чого змінились умови праці та оплата праці, що є порушенням ст. 29 Закону України «Про культуру», відповідач порушив право як працівника на повну зайнятість і оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, наслідком такого порушення вважає є ненарахування та невиплата йому заробітної плати в повному обсязі за період з 01 квітня 2016 року по день звільнення.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури», треті особа: директор комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац культури» Афанасенко В.П., Комсомольська селищна рада Зміївського району Харківської області про стягнення заробітної плати, надбавок та доплат до заробітної плати.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац Культури», треті особа: директор комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац культури» Афанасенко В.П., Комсомольська селищна рада Зміївського району Харківської області про стягнення заробітної плати, надбавок та доплат до заробітної плати.

Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в приміщенні Харківського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами справи.

22 квітня 2019 року директор комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац культури» Афанасенко В.П. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Про те, що на підприємстві відбувається скорочення штату ОСОБА_1 був повідомлений під час ознайомлення з розпорядженням № 9 від 03 лютого2016 року «Про проведення профспілкових і загальних зборів з даного питання, про що був ознайомлений під підпис. Крім того, продовжуючи працювати на 0,5 тарифної ставки після 01 квітня 2016 року не оскаржив наказ № 14 від 01 лютого 2016 року, не висловлював незгоду з переведенням. При цьому Закон України «Про культуру» не містить норм, які б забороняли проведення змін істотних умов праці згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України, ч. 2 ст. 29 Закону України «Про культуру» застосуванню до спірних правовідносин не підлягає. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача 11728,19 грн не нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 01 квітня 2016 року по 31 серпня 2017 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

02 травня 2019 року Комсомольський селищний голова Діхтяр Д.М. подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначив, що в ході розгляду справи судом першої інстанції з`ясовано, що повідомлення працівників відбулось шляхом ознайомлення з наказом № 14 від 01 лютого 2016 року «Про скорочення штату працівників», апелянт продовжував працювати на умовах неповного робочого часу, жодним чином не висловлював свою незгоду з таким режимом до дня свого звільнення.

06 травня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що його не було ознайомлено з наказом № 14 від 01 лютого 2016 року, що підтверджується відсутністю його особистого підпису, тому вважати, що його посада була скорочена, він був переведений чи змінені суттєві умови праці відповідно до законодавства відсутні.Наказ № 14 він не оскаржив, оскільки згідно з положеннями ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю є недійсним і не потребують окремого визнання їх недійсними в судовому порядку. Відповідач погіршив умови праці видавши наказ № 14 від 01 лютого 2016 року погіршив умови праці, внаслідок чого змінились умови праці та оплата праці, що є порушенням ст. 29 Закону України «Про культуру», відповідач порушив право як працівника на повну зайнятість і оплату праці в розмірі повної тарифної ставки.

19 липня 2019 року директор комунального підприємства комунального закладу «Слобожанський селищний Палац культури» Афанасенко В.П. подав до суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішенням Комсомольської селищної ради від 20 червня 2017 року № 171 погоджено штатний розпис КПКЗ «Слобожанський селищний палац культури» з 01 вересня 2017 року у кількості 31,5 штатних одиниць, при цьому було скорочено посади керівника та концертмейстера музичного гурту «Естер». ОСОБА_1 заробітна плата виплачувалась відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач до 01 квітня 2016 року отримував повну тарифну ставку, а з 01 квітня 2016 року почав отримувати 0,5 тарифної ставки. Вказана зміна істотних умов праці позивача та його переведення з повної тарифної ставки на 0,5 відбувалось у зв`язку з недостатньою субвенцією на заробітну плату та поступовим скороченням штатних одиниць, що підтверджується матеріалами справи. Про те, що на підприємстві відбувається скорочення штату ОСОБА_1 був повідомлений під час ознайомлення з розпорядженням № 9 від 03 лютого 2016 року «Про проведення профспілкових і загальних зборів» із даного питання, про що був ознайомлений під підпис. Крім того, позивач, продовжуючи працювати на 0,5 тарифної ставки після 01 квітня 2016 року не оскаржив наказ №14 від 01 лютого 2016 року, не приймав будь-яких інших дій, які б свідчили про його незгоду з переведенням, тобто погодився на продовження роботи в нових умовах.При цьому, Закон України «Про культуру» не містить норм, які б забороняли проведення саме змін істотних умов праці згідно ч. 3 ст. 32 КЗпП України, що відбулось у відповідача, у зв`язку з чим ч. 2 ст. 29 Закону України «Про культуру», на яку посилається позивач, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача 11728,19 грн. не нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 01 квітня 2016 року по 31 серпня 2017 року є необґрунтованими та задоволення не підлягають.

З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що він має стаж роботи, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, - понад 20 років. Відповідачем не заперечувалось, що доплата за вислугу років позивачу не виплачувалась.Таким чином, суд дійшов висновку, що в порушення п.п. 2,3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1026 від 09.12.2015 ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась доплата за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу за період з 01.01.2016 року по 31.08.2017 р. у розмірі 12858,60 грн. з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин, проаналізувавши матеріали справи, вимоги чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги з частині стягнення з відповідача надбавки за складність та напруженість праці з 01 лютого 2017 року по 31 серпня 2017 року в розмірі 2491,20 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позиція позивача щодо відсутності повноважень у керівника Палацу культури вирішувати питання штатного розкладу, численності працівників та їх звільнення відхилена судом за її необґрунтованістю.

Такі висновки суду першої інстанції в оскарженій апелянтом частині відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював в Палаці культури Зміївської ТЕС (в подальшому перейменовано на комунальне підприємство Комунальний заклад «Слобожанський селищний Палац культури»). (а.с. 7-9 том 1).

31 серпня 2017 року на підставі наказу № 95 від 31 серпня 2017 року звільнений з посади керівника музичного гурту «Естер» у зв`язку зі скороченням штатних одиниць (п.1 ст. 40 КЗпП України). (а.с. 10 том 1 ).

З копії витягу з наказу директора Палацу культури Афанасенка В.П. № 14 від 01 лютого 2016 року «Про скорочення штату працівників» вбачається, що у зв`язку з недофінансуванням зарплати і оптимізацією посад у 2016 році у Комсомольському селищному Палаці культури, керівника колективу «Естер» ОСОБА_1 перевести з 01 квітня 2016 на 0,5. (а.с. 10 том 1).

ОСОБА_1 до 01 квітня 2016 року отримував повну тарифну ставку, а з 01 квітня 2016 року почав отримувати 0,5 тарифної ставки.

Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Про те, що на підприємстві відбувається скорочення штату ОСОБА_1 був повідомлений під час ознайомлення з розпорядженням № 9 від 03 лютого 2016 року «Про проведення профспілкових і загальних зборів» із даного питання, про що був ознайомлений особисто під підпис. (а.с. 9, 10 том 2).

Разом з цим, ОСОБА_1 , продовжуючи працювати на 0,5 тарифної ставки після 01 квітня 2016 року, не оскаржив наказ № 14 від 01 лютого 2016 року, незгоду з переведенням будь-яким чином не висловлював, тим самим погодився на продовження роботи в нових умовах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (вивільнення працівників).

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, а згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно роз`яснень, які містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із наступними змінами та доповненнями) від 6 листопада 1992 року № 9, при розгляді трудових спорів, пов`язаних зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1ст40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Згідно з ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо.

За приписами ч. 2 ст. 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Пунктом 1.1 Статуту Палацу культури комунальне підприємство комунальний заклад слобожанський палац культури заснований на комунальній власності територіальної громади Комсомольської селищної ради та знаходиться у сфері управління комсомольської селищної ради, яка є засновником цього закладу.

Згідно норм законодавства чисельність працівників і штатний розпис є особистими повноваженнями керівника підприємства.

Тобто, керуючись положеннями законодавства Палац культури самостійно розробляє власний штатний розпис і подає його на затвердження до Комсомольської селищної ради, що також відповідає п. 6.1.9 Статуту Палацу культури.

КПКЗ «Комсомольський селищний палац культури» як юридична особа здійснює планування коштів, пов`язаних з оплатою праці та самостійно приймає відповідні рішення.

Як вбачається з довідки КПКЗ «Комсомольський селищний палац культури» № 68 від 11 липня 2018 року Палац культури є неприбутковою установою і фінансується на його тримання з місцевого бюджету (Комсомольської селищної ради) - ремонти, придбання, комунальні послуги та інше; з районного бюджету (Зміївської райдержадміністрації) - цільова субвенція на заробітну плату штатних працівників Палацу культури, яка виділяється Комсомольській селищній раді, а потім перераховується на Палац культури.

Палац культури має спеціальний фонд, до якого надходять кошти згідно Постанови КМУ №1271 від 12 грудня 2011 року «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності». Видатки коштів спецфонду виділяються, зокрема, на оплату праці і нарахування на заробітну плату керівникам самоокупних художніх колективів.

Як свідчать матеріали справи, рішенням № 183 Виконавчого комітету Комсомольської селищної ради від 17 грудня 2015 року «Про погодження штатного розпису КУ «Комсомольський селищний палац культури» з 01 грудня 2015 року на виконання власних повноважень, зазначених у підпункті 1 пункту «а» ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до листа КУ «Комсомольський селищний палац культури» від 16 грудня 2015 року № 177 виконавчий комітет Комсомольської селищної ради погодив штатний розпис КУ «Комсомольський селищний палац культури» з 01 грудня 2015 року у кількості 36,5 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 66534,50 грн. (а.с. 34-42 том 1).

Рішенням № 73 Виконавчого комітету Комсомольської селищної ради від 09 березня 2017 року «Про погодження штатного розпису КУ «Комсомольський селищний палац культури» з 01 березня 2017 року по 30 червня 2017 року на виконання власних повноважень, зазначених у підпункті 1 пункту «а» ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розглянувши листа КП КЗ Слобожанський селищний палац культури від 03 березня 2017 року № 20 погодив штатний розпис КУ «Комсомольський селищний палац культури» з 01 березня 2017 року по 30 червня 2017 року у кількості 33 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 121867,28 грн. (а.с. 83-86 том 1).

16 червня 2017 року в листі № 68 Комсомольська селищна рада повідомила, що розглянула лист щодо виділення додаткових коштів на заробітну плату на друге півріччя 2017 року, Комсомольською селищною радою надана пропозиція оптимізувати видатки Палацу культури на заробітну плату шляхом перегляду штатного розпису та скорочення штатних одиниць. (а.с. 131 том 1).

Штатний розпис Палацу культури затверджений рішенням виконавчого комітету Комсомольської селищної ради № 171 від 20 червня 2017 року на підставі листа директора Палацу культури від 16 червня 2017 року № 68.

Так, рішенням Комсомольської селищної ради від 20 червня 2017 року № 171 погоджено штатний розпис КПКЗ «Слобожанський селищний палац культури» з 01 вересня 2017 року у кількості 31,5 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 116563,28 грн, при цьому було скорочено посади керівника та концертмейстера музичного гурту «Естер».

За таких обставин у зв`язку з недостатньою субвенцією на заробітну плату працівникам Палацу культури на друге півріччя 2017 року при затвердженні штатного розпису на друге півріччя було проведено скорочення посад працівників Палацу культури. При цьому посади керівника музичного гурту «Естер» в новому штатному розписі відсутня.

Відповідно до наказу КПКЗ «Слобожанський селищний палац культури» від 29 червня 2017 року за № 71, у зв`язку із недостатньою субвенцією на заробітну плату на друге півріччя 2017 року на виконання рішення виконавчого комітету Комсомольської селищної ради з 1 вересня 2017 року директором наказано провести скорочення штатних одиниць у тому числі й керівника музичного гурту «Естер».

За таких обставин з 01 квітня 2016 року внаслідок зміни істотних умов праці ОСОБА_1 переведений на 0,5 ставки керівника гуртка на підставі наказу № 14 від 01 лютого 2016 року.

Як свідчать матеріали справи, згідно розпорядження директора ПК Афанасенко А .П . від 03 лютого 2016 року № 9 «Про проведення профспілкових і загальних зборів» відповідно до порядку денного розглянуті питання, зокрема, скорочення і оптимізації посад працівників ПК, забезпечено присутність працівників на зборах. (а.с. 9-10 том 2).

Таким чином, про те, що на підприємстві відбувається скорочення штату працівники, в тому числі і ОСОБА_1 був повідомлений під час ознайомлення з розпорядженням № 9 від 03 лютого 2016 року «Про проведення профспілкових і загальних зборів» із даного питання, про що був ознайомлений особисто під підпис. (а.с. 9, 10 т. 2).

Відповідно до наказу № 95 ОСОБА_1 звільнено з посади керівника музичного гурту «Естер» 31 серпня 2017 року у зв`язку зі скороченням штатних одиниць (п. 1 ст. 40 КЗпП України). (а.с. 73 том 1).

Таким чином, згідно наказу від 01 лютого 2016 року № 14 ОСОБА_1 було переведено з 01 квітня 2016 року на 0,5 тарифної ставки. З наказом був ознайомлений, відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці було попереджено за два місяці. Вказаний наказ № 14 від 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 не оскаржував, заяву про звільнення не подавав, продовжував працювати на нових умовах - на 0,5 тарифної ставки після 01 квітня 2016 року до 31 серпня 2017 року, не приймав будь-яких інших дій, які б свідчили про його незгоду зі зміною умов праці.

Водночас стосовно посилань апелянта на порушення норм Закону України «Про культуру» необхідно зазначити, що частиною 2 ст. 29 Закону України «Про культуру» передбачено, що оплата праці у сфері культури має забезпечувати створення належних матеріальних умов для ефективної самостійної творчої діяльності працівника, підвищення престижності професії, сприяти підвищенню його кваліфікації, стимулювати залучення талановитої молоді до діяльності у сфері культури.

Заробітна плата працівника у сфері культури, педагогічного працівника закладу освіти сфери культури складається з посадового окладу (тарифної ставки), надбавки за почесне звання, доплат за науковий ступінь, вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах культури, закладах освіти сфери культури, інших надбавок та доплат, премій, винагород за творчу діяльність, передбачених законодавством.

Умови оплати праці працівників у сфері культури державних і комунальних закладів культури, закладів освіти сфери культури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Працівникам у сфері культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, держава забезпечує: роботу на повну тарифну ставку; створення належних умов праці, її оплату; правовий, соціальний, професійний захист; призначення і виплату пенсій відповідно до законодавства; інші гарантії, встановлені законом.

Разом з цим, Закон України «Про культуру» не містить норм, які забороняють проведення змін істотних умов праці згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України, у зв`язку із чим таке питання врегульовано нормами КЗпП України, а не положеннями Закону України «Про культуру», на що посилається апелянт.

Вказана зміна істотних умов праці позивача та його переведення з повної тарифної ставки на 0,5 відбувалось у зв`язку з недостатньою субвенцією на заробітну плату та поступовим скороченням штатних одиниць, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників.

З огляду на встановлене вище заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась за відпрацьований час і позивач отримував заробітну плату згідно штатного розпису. Матеріалами справи підтверджено, позивач не заперечував, що до 01 квітня 2016 року отримував повну тарифну ставку, а з 01 квітня 2016 року почав отримувати 0,5 тарифної ставки.

Враховуючи встановлені обставини справи, вимоги щодо недонарахування та недоотримання заробітної плати з 01 квітня 2016 року по 31 серпня 2017 року не знайшли свого підтвердження, належними, допустимими та достатніми доказами не доведено.

Доводи апелянта про те, що не був повідомлений зі зміною суттєвих умов праці спростовуються матеріалами справи.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 11728,19 грн ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 01 квітня 2016 року по 31 серпня 2017 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, є правильним.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд доходить висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

За таких обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно дост. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

З огляду на викладене, доводи скарги в оскарженій частині не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскарженій частині судового рішення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду в оскарженій частині відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і доводами скарги не спростовується, судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскарженій частині без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року в оскарженій частині - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки у випадках, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2019 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді: І.В. Бурлака

А.І. Колтунова