Ухвала
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 638/13683/15-ц
провадження № 61-37633св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», яка підписана представником Васильченко Світланою Олександрівною, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року у складі судді: Аркатової К. В., та постанову апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Бездітка В. М., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11239052000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000 доларів США з кінцевим строком повернення у жовтні 2028 року та процентною ставкою 10,50 % річних. Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № П/11239052000 від 23 жовтня 2007 року.
08 вересня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту з правилами № 11389728000, за яким ОСОБА_1 отримав у кредит 11 000 доларів США з кінцевим строком повернення у вересні 2018 року та процентною ставкою 13,85 % річних. Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним договором між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 226650 від 08 вересня 2008 року.
У ОСОБА_1 наявна прострочена заборгованість за обома договорами про надання споживчого кредиту.
Банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 :
суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11239052000 від 23 жовтня 2007 року у розмірі 34 016,41 доларів США та пеню у розмірі 22 356,23 грн;
суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11389728000 від 08 вересня 2008 року у розмірі 7 210,36 доларів США, пеню у розмірі 10 102,32 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11239052000 від 23 жовтня 2007 року у розмірі 4 485,00 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 115 623,30 гривень та включає в себе суму боргу за простроченим тілом кредиту у розмірі 1 045,85 доларів США та суму боргу за простроченими відсотками у розмірі 3 439,15 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 пеню за договором про надання споживчого кредиту №11239052000 від 23 жовтня 2007 року у розмірі 16 669,01 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11389728000 від 08 вересня 2008 року у розмірі 2 120,58 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 546 68,55 грн та включає в себе суму боргу за простроченим тілом кредиту у розмірі 1 310,65 доларів США та суму боргу за простроченими відсотками у розмірі 809,93 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 пеню за договором про надання споживчого кредиту з правилами № 11389728000 від 08 вересня 2008 року у розмірі 10 102,32 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за договорами не настав термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі, оскільки банком не дотримано встановлений договорами порядок дострокового повернення кредитних коштів, а саме - не була направлена вимога про дострокове повернення кредиту, як наслідок, термін повернення кредиту у повному обсязі не настав. У зв`язку із цим суд першої інстанції зробив висновок про стягнення на користь банк лише прострочену заборгованість за тілом кредиту, процентами та пеню.
При відмові у задоволенні позовних вимог щодо солідарного стягнення боргу із ОСОБА_2 суд зазначив, що у договорах поруки не встановлений строк, після якого порука припиняється, і банк пред`явив вимогу до поручителя після спливу шестимісячного строку із момент здійснення останнього чергового платежу, тому на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) порука припиналася.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 лютого 2017 року у складі судді Аркатової К. В. виправлено описку в ухвалі про відкриття провадження від 16 листопада 2015 року та рішенні Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 листопада 2016 року, зазначивши ім`я ОСОБА_1 - « ОСОБА_1 », у зазначенні про застосування ануїтетної схеми погашення кредиту - «ануїтетної».
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Постановою апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2016 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимоги позивача щодо солідарного стягнення суми заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту, процентами, нарахованими за користування кредитами, та пені з ОСОБА_2 не підлягають задоволенню через припинення договорів поруки.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що термін повернення кредиту у повному обсязі не настав, оскільки позивачем не доведено дотримання порядку дострокового повернення кредиту за його вимогою, а надані банком листи не містять опису, що суперечить умовам кредитних договорів щодо порядку направлення юридично значимих повідомлень.
Доводи апеляційної скарги в частині дати останнього погашення за договорами про надання споживчого кредиту апеляційний суд відхилив, оскільки вони суперечать розрахункам наданим позивачем. Посилання в апеляційній скарзі щодо підвищення процентної ставки за кредитом колегія суддів визнала безпідставним, оскільки матеріали справи не містять доказів виконання зі сторони банку порядку збільшення процентної ставки відповідно до вимог пункту 10.2 кредитного договору від 23 жовтня 2007 року № П/11239052000.
Аргументи учасників справи
У червні 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), оскільки неправильно визначали початок перебігу шестимісячного строку, оскільки датою останнього погашення за кредитним договором № 11389728000 від 08 вересня 2008 року є 08 травня 2015 року, а датою останнього платежу за кредитним договором № 11239052000 від 23 жовтня 2007 року є 08 травня 2015 року. Суди не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 16 березня 2016 року у справі № 6-1301цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16.
ПАТ «УкрСиббанк» вказує, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Зазначає, що направлення повідомлення (вимоги) банку, згідно пункту 12.2. договору про надання споживчого кредиту № 11239052000 від 23 жовтня 2007 року, є правом, а не обов`язком банку, і не здійснення банком цього права не позбавляє його права на дострокове стягнення заборгованості на підставі частини другої статті 1050 ЦК України. Банком були направлені досудові вимоги рекомендованими листами, а не цінними листами з описом та повідомлення про вручення.
Суди необґрунтовано відмовили у стягненні заборгованості за відсотками у розмірі 73,19 доларів США за кредитним договором 1, оскільки банк має право на збільшення відсоткової ставки на підставі пункту 10.2 кредитного договору 1. Вважає, що суди неправильно застосували частину третю статті 549 ЦК України та відмовили у стягненні пені за кредитним договором 1 у розмірі 5 687,22 грн.
У липні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги, оскільки суди правильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Вказує, що банком не дотримано встановленого договором порядку дострокового повернення кредиту у повному обсязі, не була направлена вимога про дострокове повернення споживчого кредиту, а тому суди зробили обґрунтований висновок, що термін повернення кредиту у повному обсязі не настав.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
Суди встановили, що 23 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту №11239052000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у сумі 35 000 доларів США із застосуванням ануїтетної схеми погашення з процентною ставкою 10,50 % річних та зобов`язався повернути кредитні кошти в повному обсязі не пізніше жовтня 2028 року, сплатити всі відсотки та у разі порушення умов договору - штрафні санкції.
23 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № П/11239052000, за яким ОСОБА_1 зобов`язалась солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором 1.
08 вересня 2008 між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту №11389728000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у сумі 11 000 доларів США з процентною ставкою 13,85 % річних та зобов`язався повернути кредитні кошти у повному обсязі не пізніше вересня 2018 року, сплатити всі відсотки та у разі порушення умов договору - штрафні санкції.
08 вересня 2008 між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №226650, за яким ОСОБА_1 зобов`язалась солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором 2.
У договорі про надання споживчого кредиту № 11239052000 від 23 жовтня 2007 року, укладеному між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , сторони обумовили, що:
кінцевий строк повернення кредитних коштів - 23 жовтня 2028 року (пункт 1.2.2.);
термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 32 день після отримання або на 41 день після направлення з боку банку за адресою позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту (пункт 12.1.);
зазначене у пункті 12.1. договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) (пункт 12.2.).
У договорі про надання споживчого кредиту №11389728000 від 08 вересня 2008, укладеному між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , сторони обумовили, що:
кінцевий термін остаточного повного погашення заборгованості - 07 вересня 2018 року (пункт 1.2.8.).
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що термін повернення кредиту у повному обсязі не настав, оскільки позивачем не доведено дотримання порядку дострокового повернення кредиту за його вимогою, а надані банком листи не містять опису, що суперечить умовам кредитних договорів щодо порядку направлення юридично значимих повідомлень.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц (провадження № 61-21032св18) вказано, що:
«загальноприйнятим у світовій практиці є застосування щодо юридично-значимих повідомлень принципу «доставки (одержання)» повідомлень, якщо сторони прямо не передбачили застосування принципу «відправлення». Зокрема: (а) у підпункті 3 пункту I.-1:109 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що повідомлення вступає в силу у момент досягнення адресата, якщо з нього не слідує більш пізній момент вступу у силу; (б) згідно пунктів 2, 3 Принципів європейського контрактного права з урахуванням положень пунктів (4) та (5), будь-які повідомлення набирають чинності з моменту, коли вони отримані адресатом. Повідомлення вважається одержаним адресатом, коли його вручено їй за місцем його діяльності або за поштовою адресою, або, якщо він не має місця діяльності або поштової адреси, - за місцем його постійного проживання; (в) відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року письмове повідомлення може бути не підписане, але в ньому обов`язково повинна зазначатись особа, яка його зробила або від імені якої воно зроблене. «Письмове повідомлення» включає телеграми, телекси і будь-які інші види телекомунікаційних повідомлень, які можна відтворити у формі документа, але не обмежується ними. Письмове повідомлення вважається наданим, коли воно отримане адресатом. Підхід стосовно застосування принципу «доставки (одержання)» юридично-значимих повідомлень висловлений і в українській судовій практиці. У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі 6-2988цс15 вказано, що: «[…] розглядаючи питання про дотримання під час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами необхідних відомостей. Отже, загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей».
Суди встановили, що банком не дотримання порядку дострокового повернення кредиту за його вимогою, а надані банком листи не містять опису, що суперечить умовам кредитних договорів щодо порядку направлення юридично значимих повідомлень.
У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вказано, що а аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
У частині десятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що:
«якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність».
Тлумачення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) свідчить, що законодавець на рівні закону закріпив спеціальну норму, що регулює порядок дострокового повернення споживчого кредиту.
Зокрема у частині десятій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено:
умови, за яких виникає право на дострокове повернення;
строк, протягом якого споживач може усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту (тридцять чи шістдесят днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу);
спеціальний правовий наслідок усунення порушення умов договору про надання споживчого кредиту у вигляді втрати чинності вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту.
Аналіз частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) дозволяє стверджувати, що вимога кредитодавця про дострокове повернення споживчого кредиту не може втілюватися в позовній заяві. Подання кредитодавцем позовної заяви до суду є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як вимога у розумінні частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). У випадку, якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не здійснивши пред`явлення вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), то відсутній обов`язок споживача (позичальника) повернути достроково споживчий кредит і відповідно не може відбутися порушення прав кредитодавця.
Аналогічні по суті висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що:
«з 16 жовтня 2011 року діє нова редакція статті 11, відповідно до якої надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» регулюються кредитні відносини між банком та споживачем щодо надання кредитних коштів на споживчі потреби, а з 16 жовтня 2011 року забороняється надання споживчого кредиту в іноземній валюті. Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо. Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари) так і нематеріальними (послуги). Споживчий кредит надається кредитором фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг, однак конкретні ознаки такого кредиту законодавцем не встановлено, за винятком надання споживчого кредиту в іноземній валюті з 16 жовтня 2011 року. А відтак, визначити правову природу кредитних правовідносин щодо наявності в них ознак споживчого кредиту повинен суд при розгляді спору, який випливає з зазначених правовідносин. При цьому законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). За положеннями пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються. Отже, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».
Верховний Суд України не відступав від висновку зробленого у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) вказано:
«Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_5 , що банк на момент звернення до суду із позовом не виконав вимоги частини десятої статті 11 Закону України в редакції від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пункту 12 кредитного договору та не направив їй досудове повідомлення (вимогу), у зв`язку із чим не набув права на дострокове стягнення вказаної суми кредиту, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Аналіз змісту статей 1054, 1050 і 559 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов`язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов`язання (дострокове виконання основного зобов`язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, при цьому договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то відповідний строк для пред`явлення вимоги як до боржника, так і поручителів обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення. Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яка направляється позичальнику та/або поручителю є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України). До поручителя - протягом шестимісяців, якщозакінчення строкупоруки невстановлено самимдоговором (частиначетверта статті559 ЦК України), від датипорушення боржникомвстановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, недотримання яких може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд. За змістом статей 526, 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб`єкта - кредитора, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом. Враховуючи, що вимоги кредитора та взяті позичальником зобов`язання за кредитним договором в добровільному порядку не виконані на час ухвалення судом рішення, а також частину другу статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Тому непред`явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову. Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов`язок з дострокового повернення кредиту. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для дострокового солідарного стягнення в примусовому порядку з позичальника та поручителів на користь позивача заборгованості за кредитним договором».
Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновку зробленого у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16.
Не може бути застосований до різних висновків Верховного Суду та Верховного Суду України підхід такий же як для вирішення темпоральної колізії норм, що має застосовуватися норма, яка прийнята остання. Оскільки будь-яких законодавчих та доктринальних передумов для цього немає. Більш того, якщо б існувала як теоретична, так і практична можливість для його застосування, то вочевидь не виникала б проблема неоднакової судової практики, тому що потрібно було б керуватися останнім висновком.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
Очевидно, що подібна невизначеність стосовно застосування/незастосування статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) і обов`язковості/необов`язковості вимоги кредитодавця про дострокове повернення споживчого кредиту для задоволення позову про стягнення споживчого кредиту не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Колегія суддів вважає, що вимога кредитодавця про дострокове повернення споживчого кредиту не може втілюватися в позовній заяві. Подання кредитодавцем позовної заяви до суду є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як вимога у розумінні частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). У випадку, якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не здійснивши пред`явлення вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), то відсутній обов`язок споживача (позичальника) достроково повернути споживчий кредит. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18).
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати справу № 638/13683/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
