ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2019

Справа № 910/6582/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання Вегера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "НАТУРФАРМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна комерційна

телерадіокомпанія" (ICTV)

про визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати,

Представники учасників справи:

від позивача: Орлова- Ізмалкова В.В. - ордер серії 51415 від 02.07.2019;

від відповідача: Корнієнко М.К. - ордер серії КС № 612725 від 20.06.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «НАТУРФАРМ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) (далі - відповідач) про визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати, а саме:

- визнати інформацію про косметичні засоби, які були використані в сюжеті під назвою «Чи варто купувати шампуні від облисіння? Чого тільки не пропонує індустрія. Шампуні, ін`єкції, пігулки, перуки. Що з цього реально працює? А що - усього лиш спроба заробити на ваших переживаннях» телевізійної програми «Факти тижня 100 хвилин з ОСОБА_3 » у передачі «Перевірено Фактами тижня» недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації;

- зобов`язати відповідача у наступній програмі після набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію про продукцію позивача шляхом трансляції у телевізійній програмі «Факти тижня 100 хвилин з ОСОБА_3 » передачі «Перевірено Фактами тижня» частину сюжету, починаючи з зображення вітрини, на якій розміщена продукція позивача та голосовим супроводом журналіста наступного змісту:

«Спростування!

Шановні споживачі!

«При підготовці сюжету під назвою «Чи варто купувати шампуні від облисіння? Чого тільки не пропонує індустрія. Шампуні, ін`єкції, пігулки, перуки. Що з цього реально працює? А що - усього лиш спроба заробити на ваших переживаннях», трансляція кого відбулася 10.02.2019 о 19:30 на каналі ICTV журналістом ОСОБА_1 не були дотримані журналістські стандарти щодо достовірності і, точності повноти представлення фактів та інформації.

Канал ICTV спростовує недостовірну інформацію про продукцію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 19:30 у сюжеті під назвою «Чи варто купувати шампуні від облисіння? Чого тільки не пропонує індустрія. Шампуні, ін`єкції, пігулки, перуки. Що з цього реально працює? А що - усього лиш спроба заробити на ваших переживаннях», стосовно того, що європейський виробник обіцяє, що за декілька днів після миття цим засобом з`явиться ціла купа волосся», «чи допоможе ОСОБА_2 дорогий італійський шампунь для росту волосся, який ми разом із лікарем придбали в аптеці зараз перевіримо», «виробник обіцяє, що завдяки екстракту ехінацеї, гуарани та ментолу волосся почне рости як пшениця після дощу». «Наскільки ефективні шампуні і лосьйони від облисіння… Що реально працює, а що є спробою заробити».

Поширена інформація не відповідає дійсності, оскільки шампунь, що був використаний в якості експерименту з солістом гурту «Авіатор» ОСОБА_2 не є шампунем від облисіння. Відповідно до інформації про основні властивості шампуню, передбаченої на етикетці, зміцнює волосяні цибулини, сприяє нормалізації кровообігу шкіри, має тонізуючу дію, запобігає випадінню волосся, зміцнює волосся стимулює його ріст».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач послався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі ІСТV, у рубриці телевізійної програми «Факти тижня 100 хвилин з ОСОБА_3 » у передачі «Перевірено Фактами тижня» о 19:30 год. відбулася трансляція сюжету під назвою «Чи варто купувати шампуні від облисіння? Чого тільки не пропонує індустрія. Шампуні, ін`єкції, пігулки, перуки. Що з цього реально працює? А що - усього лиш спроба заробити на ваших переживаннях», журналіст ОСОБА_1 , який також було розміщено на офіційному сайті телеканалу за наведеним у позові посиланням на сайті телекомпанії. З огляду на поширення у сюжеті інформації, яка на думку позивача, є недостовірною та принижує ділову репутацію позивача, останній 21.02.2019 направив відповідачу заяву № 32 з вимогою про спростування недостовірної інформації та скаргу № 33 щодо змісту вищезазначеної передачі, а також на адресу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення скаргу про спростування недостовірної інформації. Позивачем також було повторно направлено 27.02.2019 заяву № 38 з вимогою спростування недостовірної інформації та скарга № 37 щодо змісту вищевказаної передачі. Відповідач у відповідь направив листа від 07.03.2019 № 220 з випискою з журналу обліку передач за 10.02.2019 та відмовою у наданні копії запису у зв`язку з перевищенням 14-денного строку для направлення скарги. Крім того, 11.03.2019 року відповідач направив позивачу лист № 222 про відмову в частині вимог про спростування недостовірної інформації у зв`язку з порушенням вимог ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Таким чином, на думку позивача, відповідачем поширено недостовірну інформацію, яка порушила право позивача на недоторканість ділової репутації, оскільки спотворила та принизила оцінку діяльності італійського виробника, якого представляє на території України позивач, з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об`єктивною, поставила під сумнів якість та ефективність сертифікованої продукції позивача, дотримання італійським виробником моральних та правових норм, створила враження вчинення позивачем неправомірних дій. Така недостовірна інформація завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки підриває довіру споживачів до косметичної продукції ТМ «INSIGHT» та зменшує позиції позивача на ринку. При цьому, позивач посилається на те, що за весь час продажів продукції вказаної ТМ не було жодної претензії щодо її якості та дії, зазначеної на етикетках та інформаційних буклетах, через відсутність сумніву у користувачів в безпечності та ефективності вказаних засобів, у т.ч. шампуню проти випадіння волосся LOSS CONTROL ТМ «INSIGHT». У зв`язку з цим позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.2019 відкрито провадження у справі № 910/6582/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.07.2019 року.

21.06.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на: ненадання позивачем жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт поширення відповідачем оспорюваної інформації шляхом трансляції в ефірі телеканалу ICTV, тоді як запис ефіру понад 14 днів не зберігається; аналіз доданого позивачем відеоматеріалу на диску не містить інформації про позивача, зображення торгівельної марки «INSIGHT», доданий позивачем додаток до ексклюзивного договору № 14101/01 від 03.03.2014, укладений з компанією Eley SrL (Італія), не містить препаратів з назвою «INSIGHT», дана торговельна марка не зареєстрована в Україні для її використання при виробництві косметичних засобів відповідно до даних Державного реєстру свідоцтв України про знаки для товарів і послуг на сайті Міністерства економічного розвиту та торгівлі, дана торговельна марка зареєстрована іншою особою - ICON S.L.R., (Італія), а не Eley SrL. З огляду на зазначене, у разі припущення використання у сюжеті продукції торгівельної марки «INSIGHT», наведена торговельна марка не зареєстрована в Україні, та позивач й особа з якою він уклав договір не є власниками такої марки, а договір містить інші продукції. Додатково відповідач посилається на тлумачення висловів на етикетці шампуню «стимулювання росту волосся», «боротися проти випадіння волосся» та можливість їх назвати шампунем проти облисіння. Відповідач також зазначає, що позиціювання будь-якого засобу, не визначеного протоколами лікування алопеції (випадіння волосся) як такого, що попереджує випадіння волосся і його застосування без консультації лікаря, може викликати питання у лікарів і отже, інформація, яку позивач вважає недостовірною не підлягає спростуванню з огляду на її достовірність. Стосовно долученого позивачем до позову відеозапису, відповідач вказав про надання коментарів двома медичними працівниками, а тому слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи. Решту висловлювань, про визнання недостовірними яких звернувся позивач, відповідач вважає оціночними судженнями, які не містять даних про факти, але на них базується.

03.07.2019 року представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якого позивач посилається на те, що незвернення зі скаргою або звернення з порушенням строку не може позбавити особу права на судовий захист, тоді як долучені 2 відеозаписи містять назву передачі та логотип відповідача, тому позивачем доведено факт поширення відповідачем недостовірної інформації. Поряд з цим, позивач посилається на те, що додані до позовної заяви фото свідчать про поширення недостовірної інформації саме продукції позивача, яка значиться в додатку до договору від 03.03.2014, а поширені коментарі були зроблені в сюжеті з використанням зображення вітрини, на якій знаходиться продукція позивача. Також позивач наголошує, що статтею 1 договору № 14101/01 від 03.03.2014 з компанією Eley SrL (Італія) позивачу було надано ексклюзивне право придбавати готові до використання препарати з їх реалізацією та використанням для цих цілей товарних знаків, якими усіма володіє Eley SrL (Італія), тоді як встановлення власника торгової марки не є предметом даного спору. Позивач також вказує, що його шампунь не є шампунем проти облисіння, а навпаки виконує гігієнічну, профілактичну, естетичну функцію для покращення вже існуючого волосся, не є лікувальним шампунем з призначенням для росту нового волос при облисінні. Крім того, позивач вважає, що задіяний в експерименті лікар не провів ні діагностику, ні інструментальні дослідження, не вивив стадію алопеції та причини випадіння волосся у героя експерименту, натомість рекомендував герою мити голову протягом 14 календарних днів косметичним засобом, але Протоколом надання медичної допомоги хворим на алопеції, затвердженого наказом МОЗ України № 312 від 08.05.2009 передбачено різниця у лікуванні в залежності від типу хвороби, а тому результат експерименту з використанням шампуню позивача і коментарі лікарів відносно шампуню не можуть бути достовірною інформацією.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2019 підготовче засідання відкладено на 24.07.2019 року.

10.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в яких викладені пояснення та аргументи, зокрема: відповідач зазначає лише про той факт, що так як скарга від позивача надійшла після спливу 14 днів від дати розповсюдження телевізійної програми 10.02.2019 як зазначає позивача, то запис передачі не зберігся, а відповідно долучені до позову відеозаписи не можна вважати записом ефіру з огляду на їх запис з монітору комп`ютеру на інший відеозаписувальний пристрій, зроблений 20.02.2019, а не 10.02.2019 як зазначає позивач. На підставі зазначеного, відповідач вважає відсутніми докази факту розповсюдження передачі. Поряд з цим, відповідач зазначає, що додатні до позову відеоматеріали не містять препаратів, дистриб`ютором яких на території України він є за договором №14101/01 від 03.03.2014, та даних про компанію, з якою позивач уклав цей договір Eley SrL (Італія), так само і зображення торгівельної марки «INSIGHT». Водночас відповідачем не надано доказів належності торгівельної марки «INSIGHT» компанії Eley SrL (Італія). Крім того, в відеоматеріалах не значиться, що шампунь є шампунем від алопеції, а також з огляду на зазначення позивачем у відповіді синонімів алопеції - випадіння та облисіння, вищезазначений шампунь може бути визнаний шампунем проти облисіння та випадіння волосся.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.07.2019 відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 13.08.2019 року.

31.07.2019 в судовому засіданні позивачем подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме роздруківку з електронної скриньки, сертифікат про реєстрацію торгівельної марки «INSIGHT», офіційний лист про правовідносин між ICON S .R . L. та Eley S.R.L., які є власниками торгівельної марки «INSIGHT», та єдиним ліцензиатом.

31.07.2019 року позивачем також подані пояснення по справі, в яких позивач додає усі сторінки договору разом з доказами його направлення відповідачу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2019 підготовче засідання відкладено на 04.09.2019 року.

23.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові пояснення у справі, відповідно до змісту яких шампунь зміцнюючий проти випадіння волосся (Anti Hair Loss Shampoo) не є лікарським косметичним засобом, а тому не підлягає реєстрації в Міністерстві охорони здоров`я України з метою отримання реєстраційного посвідчення. При цьому, оскільки виникло питання щодо отримання реєстраційного посвідчення на косметичний засіб позивачем надано копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 602-123-20-3/27424 від 23.08.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/6582/19 до судового розгляду по суті на 24.09.2019 року.

04.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 23.10.2019 року.

У судовому засіданні 23.10.2019 року представником відповідача подані письмові пояснення щодо наданого позивачем електронного доказу - диску для лазерних систем зчитування з відеозаписами, відповідно до змісту яких відповідач вказує на те, що цей доказ не посвідчено електронним цифровим підписом позивача всупереч приписів статті 96 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронні довірчі послуги», внаслідок чого він не може бути прийнятий судом як належний доказ у справі. Також відповідач вказує на те, що наданий позивачем диск для лазерних систем зчитування містить два відеофайли: відеофайл загальним хронометражем 00:08:44, що створений 20.02.2019 року, та відеофайл загальним хронометражем 00:04:47, що створено 13.05.2019 року, тобто значно пізніше дати поширення інформації за даними позивача. Так, відеофайли на диску створено 20.02.2019 року та 13.05.2019 року, а поширення інформації за твердженнями позивача відбулося ІНФОРМАЦІЯ_1, що свідчить про неналежність доказу, оскільки враховуючи дату створення файлів на диску вони не можуть підтверджувати поширення інформації, що відбувалась ІНФОРМАЦІЯ_1. Окрім того відповідач зазначає, що з наданої на диску інформації взагалі неможливо встановити, що було джерелом відеозапису, вочевидь, зйомка відбувалася на камеру мобільного телефону з портативного монітору, у зв`язку з чим неможливо встановити за допомогою яких технічних засобів відбувалася фіксація, що було джерелом відеосигналу, коли і ким здійснювалася така фіксація, що унеможливлює використання такого відеозапису в якості доказу на підтвердження обставин, на які посилається позивач.

У судовому засіданні 23.10.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.10.2019 року проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 23.10.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі ІСТV, у рубриці телевізійної програми «Факти тижня 100 хвилин з ОСОБА_3 » у передачі «Перевірено Фактами тижня» о 19.30 відбулася трансляція сюжету під назвою «Чи варто купувати шампуні від облисіння? Чого тільки не пропонує індустрія. Шампуні, ін`єкції, пігулки, перуки. Що з цього реально працює? А що - усього лиш спроба заробити на ваших переживаннях», журналіст ОСОБА_1 , який також було розміщено на офіційному сайті телеканалу за наведеним у позові посиланням на сайті телекомпанії.

Позивач вказує, що у поширеній інформації на початку сюжету, анонсуючи його зміст, ведуча передачі повідомила: «Наскільки ефективні шампуні і лосьйони від облисіння… Що реально працює, а що є спробою заробити» та було використано зображення вітрини, на якій знаходилась продукція ТМ «INSIGHT».

Також позивач зазначає, що під час голосового коментаря журналіста: «Шампуні від облисіння, лосьйони та маски, до таких засобів у медиків чимало запитань» показане зображення чоловіка, нібито експерта з випадіння волосся, який бере в руки лосьйон ТМ «INSIGHT», та одразу зображення іншого чоловіка у білому халаті, нібито медика, який каже, що: «Они относятся к препаратам с недоказанной эффективностью».

В сюжеті журналіст вдався до проведення нібито експерименту щодо того «наскільки шампуні від облисіння дієві» (цитата) та, в якості шампуню від облисіння для проведення експерименту був використаний шампунь ТМ «INSIGHT». При цьому, прозвучали голосові коментарі журналіста: «Європейський виробник обіцяє, що за декілька днів після миття цим засобом з`явиться ціла купа волосся», «чи допоможе ОСОБА_2 дорогий італійський шампунь для росту волосся, який ми разом з лікарем придбали в аптеці зараз перевіримо», «виробник обіцяє, що завдяки екстракту ехінацеї, гуарани та ментолу волосся почне рости як пшениця після дощу».

Крім того, по закінченню сюжету звучить фраза журналіста «у те що від шампуню чи лосьйону буде рости волосся не вірять і лікарі» і знову ж таки показане зображення чоловіка на фоні вітрини, на якій знаходилась продукція ТМ «INSIGHT».

При цьому позивач зазначає, що поширена недостовірна інформація стосується саме продукції позивача, оскільки саме позивач згідно договірних відносин з італійським виробником продукції «Лабораторія Eley s.r.l.» є офіційним ексклюзивним імпортером та дистриб`ютором на території України косметичної продукції ТМ «INSIGHT».

З огляду на поширення у сюжеті інформації, яка на думку позивача, є недостовірною та принижує ділову репутацію позивача щодо косметичної продукції торгівельної марки «INSIGHT», останній 21.02.2019 року направив відповідачу заяву № 32 з вимогою про спростування недостовірної інформації та скаргу № 33 щодо змісту вищезазначеної передачі, а також на адресу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення скаргу про спростування недостовірної інформації.

Позивачем також було повторно направлено 27.02.2019 року заяву № 38 з вимогою спростування недостовірної інформації та скаргу № 37 щодо змісту вищевказаної передачі.

Відповідач у відповідь направив лист № 220 від 07.03.2019 з випискою з журналу обліку передач за 10.02.2019 та відмовою у наданні копії запису у зв`язку з перевищенням 14-денного строку для направлення скарги.

11.03.2019 року відповідач направив позивачу лист № 222 про відмову в частині вимог про спростування недостовірної інформації у зв`язку з порушенням вимог ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

За твердженням позивача, поширена відповідачем інформація є недостовірною, оскільки:

- шампуні ТМ «INSIGHT» відноситься до косметичних засобів, які не лікують, а здійснюють профілактичну дію, тобто весь асортимент шампуню означеної торгової марки призначений для покращення стану вже існуючого волосся, і жоден із шампунів не призначений для росту нового волосся при облисінні;

- відповідно до зазначеної на етикетці інформації про основні властивості шампуню Loss Control ТМ «INSIGHT», цей шампунь «зміцнює волосяні цибулини, сприяє нормалізації кровообігу шкіри, має тонізуючу дію, запобігає випадінню волосся. Має антиоксидантну дію, зміцнює волосся і стимулює його ріст. Заспокоює шкіру, надає відчуття свіжості». У промо-матеріалі, який наявний в аптеках, вказано «Шампунь зміцнюючий проти випадіння». Спеціальний шампунь для запобігання випадінню волосся, його укріплення. Відновлює енергію та життєву силу від коренів до кінчиків. Зміцнює та стимулює волосяну цибулину. Заспокоює шкіру голови, надає відчуття свіжості». Отже, зміцнюючий шампунь проти випадіння волосся Loss Control ТМ «INSIGHT» не був заявлений італійським виробником в якості шампуню проти облисіння, як і не було обіцяно, цитата с сюжету» «що за декілька днів після миття цим засобом з`явиться ціла купа волосся», «що завдяки екстракту ехінацеї, гуарани та ментолу волосся почне рости як пшениця після дощу»;

- шампуні ТМ «INSIGHT», зокрема зміцнюючий шампунь проти випадіння волосся Loss Control представлений на ринку з 2014 року, формула якого розроблена лабораторією Eley s.r.l. (Італія) відповідно до точних екологічних і здорових параметрів без агресивних інгредієнтів, виробник продукції має сертифікати ISO 9001 (Система якості) та ISO 22716 (GMP - Відповідні виробничи стандарти), і за весь період продажу даної продукції не було жодної претензії щодо якості та дії, зазначеної на етикетці та інформаційних буклетах, оскільки у споживачів не було жодних підстав сумніватись у безпечності та ефективності косметичних засобів ТМ «INSIGHT». Отже, за багаторічний період продажів на території України ТМ «INSIGHT» зарекомендувала себе як якісний косметичний засіб та здобула довіру споживачів.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає розповсюджену відповідачем у сюжеті інформацію недостовірною.

За твердженням позивача, поширена відповідачем інформація порушила право позивача на недоторканість ділової репутації, оскільки спотворила та принизила оцінку діяльності італійського виробника, якого представляє на території України позивач з боку громадськості та суспільства, ці оцінка перестала бути об`єктивною, поставила під сумнів якість та ефективність сертифікованої продукції позивача, дотримання італійським виробником моральних та правових норм, створила враження вчинення позивачем неправомірних дій. Така недостовірна інформація завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки підриває довіру споживачів до косметичної продукції ТМ «INSIGHT», бо саме довіра є значною мірою пов`язаною з попитом на продукцію.

Також позивач зазначає, що недостовірна інформація зменшує позиції позивача на ринку, оскільки негативна репутація не робить компанію привабливою для споживача.

Таким чином, позивач вважає свої права, в т.ч. право на недоторканість ділової репутації, порушеними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація (частина 1 статті 201 Цивільного кодексу України).

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Аналогічні положення містить стаття 1 Закону України «Про інформацію».

Як на тому наголошено у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Як на тому наголосив Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 у справі № 910/3665/18, підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

При цьому, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь - яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Слід зазначити, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, вимогами діючого законодавства України передбачено, що фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Перед особою, яка звертається за захистом свого порушеного права, перш за все постає завдання надати суду з врахуванням вимог статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (належність та допустимість доказів) підтвердження факту розповсюдження конкретною особою недостовірної інформації.

Виходячи з положень статей 277 Цивільного кодексу України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 09.04.2019 у справі № 910/10564/17.

Нормами частин 1, 3, 5 статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» передбачено, що громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою.

Відповідно до положень частин 4, 5 ст. 48 вказаного Закону усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

Як свідчать матеріали справи та не заперечувалось сторонами, позивач 21.02.2019 року звернувся до відповідача зі скаргою № 33 від 21.02.2019 про отримання копії відеозапису ефіру 10.02.2019 та витягу з журналу обліку передачі за 10.02.2019, яка була отримана відповідачем 01.03.2019 року, про що свідчить відстеження поштового відправлення з трек-номером НОМЕР_1 на сайті «Укрпошта» (https://a.ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku_UA.html?barcode=НОМЕР_1) та наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідач у листі № 220 від 07.03.2019 зазначив, що він отримав скаргу у строк, який перевищує 14 днів з дати сповіщення телепередачі «Факти тижня 100 хвилин з ОСОБА_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з чим запис ефірної трансляції програми телеканалу за ІНФОРМАЦІЯ_1 на дату отримання скарги знищено, і відповідач не має змоги надати відповідний запис. За таких обставин та керуючись положеннями статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» відповідач надав позивачу виписку з журналу обліку передач.

Викладене свідчить про те, що вимога про отримання відеофайлу та спростування інформації від 10.02.2019 була отримана відповідачем у строк понад 14 днів від дати її розповсюдження 10.02.2019, тобто протягом більшого часу, ніж це передбачено чинним законодавством України, у зв`язку з чим запис ефіру не зберігся.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертаючись з даним позовом вказував на те, що відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі ІСТV в програмі «Факти тижня 100 хвилин з ОСОБА_3 » у передачі «Перевірено Фактами тижня» була поширена неправдива інформація відносно продукції, ексклюзивно дистриб`ютором якої є позивач.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано CD-R диск, що містить файли, отримані самостійно з інтернет-сторінки на сторонньому комп`ютері та трансляції передачі з телевізору. Означені файли були досліджені судом у судовому засіданні 23.10.2019 року.

Вирішуючи питання щодо наданих позивачем доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Частинами 1 статті 74, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд вважає, що надані позивачем відеофайли, отримані ним самостійно як відеозапис з монітору комп`ютера та телевізора, за відсутності офіційного та збереженого запису програми, в розумінні положень чинного процесуального законодавства України є неналежним та недопустимим доказом, оскільки отримані не у встановленому законом порядку, а отже не можуть бути підтвердженням факту поширення спірної інформації саме відповідачем в ефірі телеканалу «ICTV» та достовірності її змісту.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 404/1691/16-ц.

Крім того, у позовній заяві позивач вказує на те, що спірний сюжет також був розміщений на офіційному сайті телеканалу за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, а повний випуск телепрограми - НОМЕР_2, але через деякий час був видалений.

Проте суд зазначає, що позивач мав самостійно забезпечити збереження доказів на які він посилається, в тому числі, збереження відеозапису на електронних носіях чи іншим доступним способом. Натомість надані ним текстові посилання на інтернет ресурси не дають можливості ні підтвердити факт існування таких ресурсів, ні перевірити інформацію яка там зберігалась у випадку її відсутності на момент дослідження доказів судом в мережі інтернет.

Враховуючи викладене, позивач не довів факту існування спірного відео за вказаними посиланнями, як і не довів, що вказане відео було в ефірі каналу ICTV, а рішення у справі не може ґрунтуватись на висновках, що таке відео могло демонструватись чи/та зберігатись за вказаними посиланнями.

При цьому, суд зазначає, що надані позивачем відеозаписи та зазначена у них продукція не містить зображення назв шампуню Loss Control чи іншої продукції ТМ «INSIGHT». Також, у наданих позивачем відеоматеріалах не йде мова про Компанію Eley s.r.l.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що позивачем не надано належного та допустимого доказу на підтвердження поширення відповідачем шляхом трансляції в ефірі телеканалу « ICTV », а отже позивачем не доведено, що наявна така ознака правопорушення як поширення інформації саме відповідачем.

Поряд з цим, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Отже, за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

У п. 45 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02.06.2016 зазначено, що суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії», п. 46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції», п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення у справі «Бразільє проти Франції», заява № 71343/01, п. 37, від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення «Патурель проти Франції», заява № 54968/00, п. 37, від 22 грудня 2005 року).

У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії » Європейський суд з прав людини зазначив: « 37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до ч. 2 ст. 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Таким чином, ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

За приписами статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 Цивільного кодексу України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Стаття 10 Європейської Конвенції з прав людини захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (див. рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom» від 26 листопада 1991 року). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (див. рішення у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» заява від 15 липня 2010 року № 16695/04, остаточне15 жовтня 2010 року).

Отже, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь.

При цьому, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що позивачем не доведено наявність сукупності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість задоволення позову про спростування недостовірної інформації, не доведено юридичний склад правопорушення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "НАТУРФАРМ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна комерційна телерадіокомпанія" (ICTV) про визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04.11.2019 року.

Суддя В.С. Ломака