Постанова

Іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 483/797/16-ц

провадження № 61-19338св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Сфоул-Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року у справіза позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про повернення коштів за договором фінансового лізингу,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Соул-Україна» про повернення сум за договором фінансового лізингу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що 11 лютого 2016 року між ним та ТОВ «Соул-Україна» було укладено договір фінансового лізингу, за яким відповідач зобов`язався придбати та передати йому у користування трактор МТЗ 82.1.

На виконання умов договору він вніс на рахунок відповідача 42 000 грн в якості авансового платежу та 2 000 грн - за оформлення договору. Не отримавши трактор у визначений договором термін для його поставки, позивач 23 лютого 2016 року звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення сплаченого ним авансового платежу, на що отримав листа про те, що договір розірвано, а авансовий платіж є платежем за оформлення договору, який поверненню не підлягає.

Посилаючись на те, що умови договору фінансового лізингу є несправедливими відповідно до пункту 4 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач, просив стягнути з відповідача 44 000 грн в рахунок повернення сплачених коштів за договором фінансового лізингу № 00005 від 11 лютого 2016 року.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Соул-Україна» на користь ОСОБА_1 44 000 грн. Розподілені судові витрати.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову виходив з того, що укладений 11 лютого 2016 року договір між ОСОБА_1 та ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА», є недійсним у відповідності до вимог статті 227 ЦК України з моменту його вчинення, внаслідок чого позивачеві, в порядку застосування статті 216 ЦК України, слід повернути всі сплачені на виконання цього договору платежі в загальній сумі 44 000 грн шляхом їх стягнення з відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року ТОВ «Соул-Україна» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою нарішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли хибного висновку, що спірний договір не відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивачу надана повна, необхідна, доступна, достовірна інформація про положення договору та додатків до нього (пункту 17.8. статті 17 Договору).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 11 лютого 2016 року між ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 00005, пердметом якого є придбання трактора МТЗ 82.1 вартістю 440 000 грн (а. с. 8-13).

В цей же день позивачем на рахунок відповідача було внесено 42 000 грн авансового платежу та 2000 грн - за оформлення договору, що підтверджується відповідними квитанціями (а. с. 14, 15).

Не отримавши трактора у визначений договором термін для його поставки, ОСОБА_1 23 лютого 2016 року звернувся до адміністрації ТОВ «СОУЛ Україна» із заявою про розірвання договору та повернення сплачених ним коштів.

24 березня 2016 року позивач одержав відповідь про те, що договір фінансового лізингу розірвано за його заявою, і повернення сплачених коштів відбуватиметься у відповідності до положень пункту 12.1 статті 12 Договору, а сплачений платіж за оформлення договору поверненню не підлягає (а. с. 16).

Відповідно до п.12.1 Лізінгоодержувач, який сплатив платіж за оформлення договору та/або не сплатив чи частково або повністю сплатив фінансовий платіж та не отримав транспортний засіб, має право протягом трьох днів, з моменту підписання договору, розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізінгодавця у письмовій формі (заяві) з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу Лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством України, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки такого розірвання. В такому випадку поверненню підлягає сплачений Лізингоодержувачем авансовий платіж та/або частина авансового платежу та 20 відсотків від сплаченого Лізингоодержувачм платежу за оформлення договору. У разі якщо заява про розірвання договору подана з порушенням строку вказаного у даному пункті платіж за оформлення договору в такому випадку, поверненню не підлягає,

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України у справі № 6-1551 цс16 від 19 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Так судом установлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу, нотаріально не посвідчений, а тому суди відповідно до положень статті 220 ЦК України прийшли до висновку, що спірний договір є нікчемним.

Враховуючи зазначенні положення закону, суди дійшли до висновку, що сплачені позивачем 44 000 грн за нікчемним правочином підлягають поверненню.

Посилання відповідача в касаційній скарзі, що умови договору фінансового лізингу відповідають Закону України «Про захист прав споживачів» не мають правового значення, оскільки зазначений договір є нікчемним відповідно до частини 1 статті 220 та частини 2 статті 215 ЦК України.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у апеляційний скарзі, та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «Соул-Україна» залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров