ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 522/11364/15-ц

провадження № 61-34166св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , на рішення апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Погорєлової С. О., Калараша А. А., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначило, що 27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11224648000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на суму 15 750 доларів США, що на дату укладення договору за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США становило 79 537,5 гривень, зі сплатою 10,5% річних і кінцевим строком повернення до 27 вересня 2028 року.

Цього ж дня ОСОБА_1 уклав з ПАТ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11224603000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на суму 300 000 доларів США, що на дату укладення договору за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США становило 1 515 000 гривень, зі сплатою 10,5% річних і кінцевим строком повернення до 27 вересня 2028 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 11224603000 27 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір поруки № 145432, за яким поручитель зобов`язалася солідарно відповідати за кредитними зобов`язаннями позичальника у повному обсязі.

ОСОБА_1 належним чином не виконував свої обов`язки позичальника, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 20 травня 2015 року за обома кредитними договорами складає 307 651,68 доларів США та 168 102,28 гривень. Так, за договором про надання споживчого кредиту № 11224648000 заборгованість за тілом кредита складає 10 691,99 доларів США, заборгованість за процентами - 672,19 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредита - 985,48 гривень і пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 1 479,38 гривень, а за договором про надання споживчого кредиту № 11224603000 заборгованість за тілом кредита складає 265 556,56 доларів США, заборгованість за процентами - 30 730,94 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредита - 40 318,04 гривень і пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 125 355,38 гривень.

Посилаючись на вказані обставини, банк просив стягнути суму заборгованість у розмірі 307 651,68 доларів США та 168 102,28 гривень з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у солідарному порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2015 року, ухваленим у складі судді Кравчук Т. С., позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом і процентами за договором про надання споживчого кредиту № 11224648000 від 27 вересня 2007 року у розмірі 11 364,18 доларів США і пеню за цим договором у розмірі 2 464,86 гривень.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитом і процентами за договором про надання споживчого кредиту № 11224603000 від 27 вересня 2007 року у розмірі 296 287,50 доларів США і пеню за цим договором у розмірі 165 673,42 гривень.

Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір в сумі 3 654 гривень у рівних частках з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, у якому просив уточнити основне рішення і вказати, що стягнення заборгованості здійснюється у національній валюті з наведенням еквіваленту у доларах США за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на дату подання позову. Заяву мотивував тим, що сума заборгованості підлягає стягненню у національній валюті, оскільки єдиним законним засобом платежу на території України є гривня.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2017 року, ухваленим у складі судді Кравчук Т. С., заяву задоволено і уточнено резолютивну частину заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2015 року.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом і процентами за договором про надання споживчого кредиту № 11224648000 від 27 вересня 2007 року у розмірі 238 647,78 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на дату подання позову - 4 червня 2015 року - еквівалентно 11 364,18 доларам США, а також пеню за цим договором у розмірі 2 464,86 гривень.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом і процентами за договором про надання споживчого кредиту № 11224603000 від 27 вересня 2007 року у розмірі 6 222 037,50 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на дату подання позову - 4 червня 2015 року - еквівалентно 296 287,50 доларам США, а також пеню за цим договором у розмірі 165 673,42 гривень.

Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір в сумі 3 654 гривень у рівних частках з кожного.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що при ухваленні заочного рішення не вирішив питання щодо грошової одиниці, у якій підлягає стягненню борг, та не застосував до спірних правовідносин положення законодавства, що регулює порядок визначення валюти, у якій виконується грошове зобов`язання.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2017 року скасовано і відмовлено у задоволенні заяви. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 4 019,40 гривень у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Скасовуючи додаткове рішення і відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив з того, що, змінюючи валюту стягненої заборгованості, суд першої інстанції зменшив попередньо визначену суму і фактично ухвалив інше рішення, що суперечить правовій природі змісту додаткового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року і залишити в силі додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

Заявник зазначає, що грошовою одиницею України є гривня, а тому при стягненні заборгованості, навіть за наданим в іноземній валюті кредитним договором, суму боргу необхідно визначати в гривні із зазначенням її грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, згідно з яким незалежно від валюти боргу валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання, є національна грошова одиниця - гривня.

Вказує, що на день ухвалення додаткового рішення договір про надання споживчого кредиту № 11224648000 ідоговір про надання споживчого кредиту № 11224603000 уже припинені за його і банком спільною згодою шляхом укладення відповідних додаткових угод від 29 грудня 2016 року. Також послався на те, що при укладенні кредитних договорів банк не проінформував його про можливі валютні ризики, тому не повинен вимагати визначення валютою боргу долари США.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк», оскільки заявник пропустив визначений цивільним процесуальним законодавством строк її подання, а також помилково стягнув з нього 4 019,40 гривень у відшкодування сплаченого при поданні апеляційної скарги судового збору, не врахувавши, що за подання заяви про ухвалення додаткового рішення судовий збір не сплачується, тому не вимагається його сплата і при поданні апеляційної скарги на додаткове рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що 27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11224648000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на суму 15 750 доларів США, що на дату укладення договору за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США становило 79 537,50 гривень, зі сплатою 10,5% річних і кінцевим строком повернення до 27 вересня 2028 року.

Цього ж дня ОСОБА_1 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11224603000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на суму 300 000 доларів США, що на дату укладення договору за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США становило 1 515 000 гривень, зі сплатою 10,5% річних і кінцевим строком повернення до 27 вересня 2028 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 11224603000 27 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір поруки № 145432, за яким поручитель відповідає за зобов`язаннями позичальника солідарно у повному обсязі.

З банківської ліцензії № 75 від 24 грудня 2001 року та дозволу № 75-2 від 19 листопада 2002 року, виданих АКІБ «УкрСиббанк», суд встановив, що банк має право здійснювати операції, у тому числі в іноземній валюті, повний перелік яких міститься у додатку до дозволу № 75-2 від 19 листопада 2002 року.

Звертаючись з цим позовом про стягнення заборгованості, ПАТ «УкрСиббанк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11224648000 у розмірі 11 364,18 доларів США і 2 464,86 гривень пені, а також стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11224603000 у розмірі 296 287,50 доларів США і 165 673,42 гривень пені.

Суд першої інстанції заочним рішенням від 16 листопада 2015 року стягнув заборгованість за тілом кредиту і процентами відповідно до позовних вимог у валюті кредиту - доларах США, а додатковим рішенням від 24 січня 2017 року уточнив резолютивну частину заочного рішення і визначив іншу суму боргу, а саме у національній валюті із зазначенням її грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Порядок та підстави ухвалення додаткового рішення визначені статтею 220 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду заяви судами попередніх інстанцій.

Так, згідно з цією статтею суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати.

Тобто процесуальне законодавство визначає вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення. Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених вказаною статтею, і не може змінювати по суті основне рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Ухвалюючи заочне рішення від 16 листопада 2015 року, суд першої інстанції вирішив усі заявлені позивачем вимоги і точно визначив суми заборгованості, які підлягають стягненню з відповідачів.

Незгода ОСОБА_1 із визначеною судом першої інстанцією валютою стягнення заборгованості не є встановленою статтею 220 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду заяви судами попередніх інстанцій, підставою ухвалення додаткового рішення.

Оскільки визначенням суми боргу у гривні із зазначенням її еквіваленту в іноземній валюті станом на дату подання позову суд першої інстанції змінив по суті основне рішення і зменшив попередньо стягнену суму боргу, висновок апеляційного суду про скасування додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2015 року і відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 є правильним та узгоджується з вимогами статті 220 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час перегляду справи апеляційним судом.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що при стягненні заборгованості, навіть за наданим в іноземній валюті кредитним договором, суму боргу у резолютивній частині рішення суду необхідно визначати у національній валюті - гривні - із зазначенням її грошового еквіваленту в іноземній валюті, що узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Так, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, у той час як обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Випадки і порядок використання іноземної валюти передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» і Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Таким чином гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, при цьому відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка ним отримана.

За таких обставин як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству і суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Відповідні висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, одночасно відступивши від зазначеної у постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 правової позиції Верховного Суду України про те, що незалежно від валюти боргу валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня.

Крім того, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду, а також у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. Тому, у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні, стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

За таких обставин посилання касаційної скарги на неможливість стягнення боргу у доларах США та необхідність уточнення резолютивної частини заочного рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2015 року шляхом зазначення про стягнення заборгованості у гривні є безпідставними і відхиляються касаційним судом.

Твердження заявника про те, що на день ухвалення додаткового рішення договір про надання споживчого кредиту № 11224648000 і договір про надання споживчого кредиту № 11224603000уже припинені шляхом укладення між ним і банком відповідних додаткових угод від 29 грудня 2016 року, не мають правового значення для вирішення цієї заяви, оскільки стосуються суті основного рішення, проте касаційний суд не вправі перевіряти законність і обґрунтованість основного рішення у разі оскарження лише додаткового рішення. З викладених підстав суд відхиляє і посилання заявника на неповідомлення банком при укладені кредитних договорів про покладення на нього валютних ризиків, так як ці обставини стосуються порядку укладення кредитних договорів і не встановлюються судом при вирішенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк», оскільки заявник пропустив визначений цивільним процесуальним законодавством строк її подання, касаційний суд вважає помилковими.

Так, частиною третьою, четвертою статті 220 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час перегляду справи апеляційним судом, встановлено, що суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін, неявка яких не перешкоджає судовому розгляду; на додаткове рішення може бути подано скаргу.

Відповідно до статті 294 ЦПК України у тій же редакції апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ПАТ «УкрСиббанк», представник якого не був присутнім у судовому засіданні при проголошенні оскаржуваного додаткового рішення, при поданні 17 лютого 2017 року апеляційної скарги додав до неї примірник цього рішення із відтиском вхідного штампу банку, що датований 14 лютого 2017 року.

За таких обставин у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для висновку про пропущення банком визначеного цивільним процесуальним законодавством строку на апеляційне оскарження додаткового рішення.

Помилковими є посилання заявника на те, що апеляційний суд безпідставно стягнув з нього 4 019,40 гривень у відшкодування сплаченого банком при поданні апеляційної скарги судового збору, не врахувавши, що за подання заяви про ухвалення додаткового рішення судовий збір не сплачується, тому не вимагається його сплата і при поданні апеляційної скарги на додаткове рішення.

Так, правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати та підстави звільнення від сплати і повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

У статті 3 цього Закону визначені об`єкти справляння судового збору, якими є окремі процесуальні документи, що подаються до суду.

Так, не справляється судовий збір за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (пункт 5 частини другої статті 3 Закону).

Разом з тим за подання апеляційної скарги, яка є самостійним об`єктом справляння судового збору, судовий збір справляється на загальних підставах (частини перша статті 3 Закону).

Оскільки Закон України «Про судовий збір» не містить виключень щодо оплати судовим збором апеляційних скарг у залежності від змісту оскаржених судових рішень, твердження заявника про відсутність необхідності сплачувати судовий збір помилкові.

Підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлює ставку, за якою оплачується судовим збором апеляційна скарга. Вказана сума розраховується зі ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Оскільки вимога заявника ПАТ «УкрСиббанк» про скасування додаткового рішення щодо стягнення меншої суми боргу і залишення у первісній редакції основного рішення про стягнення заборгованості у іноземній валюті має вартісну оцінку, яка відповідає різниці вказаних у заочному і додатковому рішеннях сум, подана на додаткове рішення апеляційна скарга підлягала оплаті судовим збором за відповідною ставкою, обчисленою із розміру таких вимог.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 88 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час перегляду справи апеляційним судом, правильно стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» відшкодування сплаченого судового збору, оскільки апеляційна скарга банку задоволена, додаткове рішення суду першої інстанції скасовано і у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов